Спочатку:
На сторінку книги
Глава 22. Зникнення Ванесси та Даринки
День весілля був просякнутий сонячним світлом. У кімнаті панувала святкова метушня, але в центрі всього була Вікторія. У своїй розкішній весільній сукні, з довгим шлейфом та вишуканою вуаллю, вона виглядала як мрія. Ванесса, тримаючи на руках маленьку Даринку, з ніжністю дивилася на сестру.
— Будь щаслива, сестричко, — прошепотіла Ванесса, ледь стримуючи сльози радості. — Ти це заслужила, як ніхто інший.
Вікторія обережно взяла Даринку на руки. Малеча, загорнута в край її білої вуалі, виглядала як маленький оберіг, що благословляє цей шлюб на довге та мирне життя.
Біля вівтаря Антон виглядав схвильованим, як ніколи. Поруч стояли його батьки, і навіть батько Антона, попри складні стосунки в минулому, висловлював свою повагу. Павло Маслов теж був присутній — він майстерно грав роль доброзичливого гостя, хоча за його ввічливою усмішкою ховався холодний розрахунок.
Коли священник проголосив їх чоловіком та дружиною, Антон ніжно притягнув Вікторію до себе. Їхній поцілунок був сповнений обіцянок. Звідусіль полетіли пелюстки троянд, а маленька Аліса, сяючи від захвату, підбігла до нареченої з букетиком:
— Ура! Ви тепер справжня сім'я!
Після весілля Антон та Вікторія відлетіли на Балі. Це був їхній час — далекий від офісів, інтриг та холодної зброї Маслова. Вони насолоджувалися кожною хвилиною, стаючи ще ближчими.
Після повернення головною подією стали хрестини Даринки. Вікторія, тепер уже офіційно дружина Антона, стала хрещеною мамою малечі. Це був момент особливої духовної близькості між сестрами та їхніми родинами. Вікторія дивилася на Даринку і відчувала, що на цій землі немає нічого важливішого за цю крихту та її коханого Антона.
Але в той час, як вони святкували, у темному кутку зали Павло Маслов та Борис, який спостерігав здалеку, переглянулися. Їхній «сюрприз» був уже майже готовий.
Минув рік. Вранці Ванесса прокинулася поруч із Альбертом; вони вже планували, як проведуть час, і, вставши з ліжка, почали разом готувати сніданок. Альберт ніжно обіймав Ванессу ззаду, поки вона готувала їжу для малечі. Між ними відчувалася особлива близькість, вони ледь не піддалися пристрасті, але в цей момент прокинулася їхня донька Даринка. Вони одразу перервали свої пестощі, і Ванесса пішла до доньки, яка без упину плакала — виявилося, вона впустила ведмедика, якого їй подарувала хрещена — тітка Вікторія. Ванесса, цілуючи доньку, взяла її на руки і принесла на кухню. Альберт із пристрасного чоловіка перетворився на турботливого батька: він почав ніжно бавитися з малечею, лоскотати її, і Даринка нарешті розсміялася.
— Коли Віка та Антон повертаються з Мальдів? — запитав Альберт, граючись із донькою.
— Цього тижня, — відповіла Ванесса. — Ми якраз збиралися влаштувати грандіозне святкування дня народження Даринки.
Ванесса мала зустрітися з мамою, щоб обговорити подарунок, і, поцілувавши чоловіка, вона разом із донькою вирушила в дорогу. Альберт провів їх поглядом, відчуваючи незрозумілу тривогу, але списав усе на втому, що накопичилася. Він не знав, що це був останній раз, коли він бачив їх такими безтурботними.
На пустинному шосе Даринка знову почала вередувати, впустивши улюбленого ведмедика — подарунок хрещеної мами Вікторії. Ванесса, намагаючись заспокоїти доньку, на секунду відволіклася від дороги, щоб підняти іграшку. Цієї ж миті пролунав різкий звук — куля пробила шину. Машину занесло, і Ванесса ледь змогла зупинити її на узбіччі.
Перш ніж вона встигла навіть зателефонувати чоловікові, із чорного позашляховика, припаркованого неподалік, вискочили люди в масках. Ванесса не встигла навіть закричати. Грубі руки витягли її з салону, а Даринку — з дитячого крісла.
— Не чіпайте її! — благала Ванесса, але її вдарили по голові, і світ занурився в темряву.
Їх кинули в машину і повезли в невідомому напрямку. Це була операція Павла Маслова. Його ціллю була не Ванесса, а Вікторія. Він знав: коли Вікторія дізнається, що її сестру та племінницю викрали, та «дика», небезпечна дівчина, яку вона так довго пригнічувала в собі, прокинеться знову.
Тим часом Альберт у своєму кабінеті відчув холод. Телефон Ванесси мовчав. У цей же час на Мальдівах Антон і Вікторія насолоджувалися останніми годинами відпочинку, не підозрюючи, що їхній ідеальний світ розсипається на друзки.
Антон дивився на Вікторію, і його серце стискалося від болю. Він знав, що цей медовий місяць на Мальдівах мав стати початком їхнього спокійного життя, але доля розпорядилася інакше. Він не міг більше мовчати і розповів їй усю правду: викрадення Ванесси та Даринки — справа рук її батька, Павла Маслова.
Вікторія, яка ще хвилину тому усміхалася, зблідла. Її очі, що досі світилися ніжністю, в одну мить стали холодними, як лід. Вона не плакала. Вона не кричала. Вона просто взяла валізу і почала кидати в неї речі з такою силою, ніби готувалася до війни.
— Ми їдемо. Негайно в Україну, — її голос звучав як натягнута струна. — Якщо він торкнувся моєї сестри та племінниці, він більше не мій батько. Він — моя ціль.
Антон бачив, як у Вікторії прокидається та сама «дика» натура, про яку попереджали вороги. Вона більше не була тією тендітною дівчиною — вона була готова стерти все на своєму шляху, щоб повернути рідних.
Як тільки вони приземлилися в Україні, Антон віддав наказ усім своїм людям:
— Прочесати кожен метр! Кожен склад, кожну дачу Маслова, кожен виїзд із міста! Перевірити всіх, хто працює на мера! Якщо хтось завадить — діяти за ситуацією, церемонитися не буду!
Вікторія власноруч керувала пошуками. Вона стала невпізнанною: холодна, розважлива, безжальна до ворогів. Вона викреслила Павла зі свого серця. Тепер для неї він був просто ворогом, який підписав собі смертний вирок.
Поки люди Антона оточували маєток мера, Вікторія стояла перед дзеркалом і зав’язувала волосся у високий хвіст, готуючись до фінальної зустрічі. Вона знала, що десь там, за сотні кілометрів, її сестра і маленька Даринка чекають на порятунок. І вона не дозволить жодній силі на землі зупинити її.
— Антоне, — тихо сказала вона, виходячи з машини, де їх чекав Альберт, що вже був готовий розірвати Маслова на частини. — Якщо він хоч на мить змусив їх страждати, я зроблю так, щоб він благав про швидкий кінець.
Маєток Павла Маслова зустрів їх мертвою тишею. Обшук не дав жодних результатів — самого мера там не було, як і його бранців. Вікторія, міцно стискаючи в руках маленького плюшевого ведмедика Даринки, відчувала, як у грудях розростається холодна, нищівна лють. В її вухах, наче відлуння, звучав тихий плач племінниці, яка була налякана та самотня в чужій країні.
— Він вивіз їх за кордон, — процідив Антон, переглядаючи звіти своїх людей. — Павло не настільки дурний, щоб тримати їх під носом.
Вікторія притиснула іграшку до себе так міцно, що кісточки її пальців побіліли. Вона заприсяглася: якщо хоча б одна волосинка впаде з голови її сестри чи крихітки Даринки, вона спалить дотла весь світ, який збудував її батько. Батькам вони поки що вирішили нічого не говорити — вони просто не витримали б такої страшної новини.
— Ми їх знайдемо, — твердо сказав Альберт, у чиїх очах палала лише одна мета: повернути дружину та доньку. — Я готовий на все.
Люди Антона працювали цілодобово, прочісуючи всі можливі канали зв’язку та приватні рейси мера. Нарешті, після доби безкінечного напруження, прийшла відповідь: літак Маслова приземлився в Таїланді. Їх тримають на віддаленій віллі, оточеній охороною, на узбережжі, схованому від сторонніх очей.
— Таїланд, — тихо повторила Вікторія.
Антон не гаяв ні секунди. Він віддав наказ готувати приватний борт. Альберт, щойно почувши назву країни, миттєво приєднався до них, взявши все необхідне спорядження. У цьому польоті не було місця страху чи сумнівам — лише холодний розрахунок і спрага справедливості.
Вони летіли рятувати найдорожче. Вікторія сиділа в кріслі літака, дивлячись у ілюмінатор на безкінечні хмари. Вона більше не була тією милою дівчиною, яка нещодавно мріяла про щасливий медовий місяць. Тепер вона була хижачкою, що йшла по сліду свого головного ворога — власного батька.
Маслов думав, що зламав її. Він помилявся. Він лише пробудив ту силу, яку сам же колись у ній пригнічував.
