Раді Вас бачити!

Глава 19. Серьйозні події

За годину батьки вже привезли Вікторію та Ванессу додому. Стіни рідної хати, які колись були символом спокою, тепер здавалися тісними й наелектризованими. Розмова почалася миттєво, щойно зачинилися двері.

— Що ви взагалі влаштували?! — батько не знаходив собі місця, крокуючи кімнатою. — Навіщо було зв'язуватися з Антоном Масловим, знаючи, що він пустив нашу сім'ю під укіс?

Ванесса мовчала, опустивши голову й інстинктивно прикриваючи живіт долонями. Але погляд батька, гострий як лезо, зупинився саме на цьому жесті.

— Дитина його, так? — голос батька став небезпечно тихим.

Вікторія миттєво втрутилася, намагаючись відвести удар:

— Тату, чому ти так думаєш? У Ванесси був інший хлопець...

— Досить! — перервала мати, її голос тремтів від образи. — Чому ти приховувала, що підмінила сестру на роботі? Нам Борис із Марією все розповіли, навіть Люся натякала... Ви з глузду з’їхали!

— Це було заради Ванесси та її дитини! — вигукнула Вікторія. — Я пішла працювати замість неї, щоб Антон не звільнив її, поки вона шукала компромат. Я хотіла врятувати її.

— А тепер ти захищаєш цього негідника?! — батько підійшов ближче, дивлячись доньці в очі.

Вікторія опустила голову. Тепер, коли вона знала смак поцілунків Антона та бачила його вразливість, їй було важко вимовляти слова ненависті.

— Виявилося, він не відбирав бізнес... Це зробив його батько. Антон був лише пішаком у руках старого Маслова.

— Бреше він! — відрізав батько. — Він навмисно це робить, щоб заманити вас назад. Він чудовисько, не вірте жодному його слову!

Ванесса, не витримавши напруги, закрила вуха руками й крикнула:

— Ні, не він батько! Він мені ненависний! Я не хочу ні чути про нього, ні бачити!

Вікторія з матір'ю підхопили Ванессу під руки, щоб відвести до кімнати.

— Прошу, тату, досить... Ми вже вдома. Все скінчилося, — благально прошепотіла Віка.

Батько взяв Вікторію за руку, його погляд пом’якшав, він бачив, як сильно вона переживає.

— Більше ніяких зв'язків з ними, доню. Ми йому нічого не доведемо, і не треба. Головне, що ми разом.

Вікторія кивнула, але на душі було важко. Вона розуміла: можливо, батько правий. Але правда про дитину тепер стала бомбою з годинниковим механізмом. Якщо Ванесса сама не зізнається Антону, ця таємниця назавжди залишиться темною тінню між двома родинами.

Павло Маслов-старший увійшов до будинку, недбало тримаючи піджак на руці.

— Сім’я, я вдома! — гукнув він, але відповіддю йому була крижана тиша, яку розірвав крокуючий назустріч Антон.

Погляд сина був сповнений такої ненависті, якої Павло ще ніколи не бачив.

— Батьку, нам треба поговорити, — відрізав Антон.

Павло здивовано підняв брову.

— Сину, мені спочатку треба обговорити дещо з твоєю матір’ю...

— Це терміново! — перебив Антон, вказуючи на двері робочого кабінету. — Давай зайдемо, поки я не почав з’ясовувати все прямо тут.

Павло відчув зміни в синові, але ще не підозрював, наскільки далеко все зайшло. Він мовчки кивнув і пройшов до кабінету, заставленого книгами та дорогими документами.

— Я слухаю, — Павло зручно вмостився у кріслі.

— Я вимагаю повернути бізнес родини Гараган, — Антон стояв навпроти батька, наче натягнута струна. — Я знаю, що ти підробив усі документи на моє ім’я. Ти підставив мене і наразив Вікторію на смертельну небезпеку.

Павло холодно посміхнувся.

— Вона сама в це влізла. Вирішила прикинутися своєю сестрою Ванессою... Вона обводила тебе навколо пальця, Антоне. Вона брехала тобі в очі.

— Тому що вона робила це заради сестри! — вигукнув Антон. — Ванесса вагітна, вона не могла працювати в такому стані, і Вікторія пішла на цей благородний вчинок, щоб врятувати її.

— При цьому вона хотіла тебе знищити! Ти не розумієш цього? — перебив Павло.

— Я це заслужив! — Антон стиснув кулаки. — Через мене її сестра ледь не втратила дитину, а Вікторія зненавиділа мене. Так, вона хотіла помститися заради своєї родини, і це справедливо. Я вимагаю, щоб ти повернув їм бізнес.

Павло глянув на сина з презирством.

— Якщо ні — то що? Вони занадто слабкі для такого бізнесу. Ми — хижаки, а вони — здобич.

— Як ти смієш?! — Антон зробив крок до столу. — Це прекрасна сім’я. І Вікторія, і її сестра... Вони варті більшого, ніж усі твої брудні гроші. Якщо ти не стримаєш обіцянку, я сам усе виправлю.

— Якби не я, де б був твій бізнес? — розлютився старий Маслов.

— Повір, у мене вистачить ресурсів, щоб повернути їм усе, що ти вкрав. Ти підробив документи, отже, я маю право їх анулювати. Готуйся, батьку. Це війна.

Антон різко розвернувся і вийшов, грюкнувши дверима. Павло залишився в кабінеті, його обличчя почервоніло від гніву.

— Ти засліплений цією «дикою трояндою»! Повернись! — закричав він услід, але син не озирнувся.

Павло Маслов важко дихав. Він зрозумів, що втратив контроль над сином.

— Значить так... — прошепотів він, і в його очах спалахнув небезпечний вогонь. — Слабкість Вікторії — її вагітна сестра. Якщо я не можу зупинити Антона словом, я зупиню його ділом. Ванессу треба викрасти.

Антон не міг дихати в порожнечі своєї вілли. Кожна хвилина без Вікторії здавалася тортурами. Посеред ночі він поїхав до будинку Гараганів. Але на порозі його зустрів батько Вікторії з рушницею в руках. Його очі горіли ненавистю, проте дружина вчасно поклала руку йому на плече, заспокоюючи та благаючи не робити фатальної помилки. Зрештою, вони залишили Антона самого на подвір’ї.

Антон підійшов до вікна Вікторії й кинув у скло маленький камінець. Вона відчинила майже миттєво, її очі були заплакані.

— Антоне? Що ти тут робиш? — прошепотіла вона, озираючись на двері, щоб батьки не почули.

— Я не можу без тебе, Вікторіє. Не відштовхуй мене, — його голос тремтів від напруги.

Вікторія відчувала, як серце тягнеться до нього, але образ вагітної Ванесси стояв перед очима. Вона мала бути твердою.

— Прошу, не муч мене... Ти повинен бути з Ванессою. Вона носить твою дитину, Антоне.

Вона нарешті вимовила це вголос. Антон застиг. Його здогадка підтвердилася. Тепер він знав точно. — Значить, я мав рацію... — він видихнув, і в його погляді з’явилася нова рішучість. — Я буду піклуватися про малюка. І про Ванессу, якщо вона дозволить. Але бути я хочу лише з тобою. Якщо вона не схоче бути зі мною як дружина — ти будеш моєю.

— Це неправильно, прошу, йди! — Вікторія намагалася зачинити вікно, але слова Антона зупинили її.

— І ще одне... Я повернув бізнес твоїй родині. Я анулював батькові підробки. Компанія Гараган знову ваша.

Вікторія завмерла. Вона не очікувала такого кроку. На її обличчі з’явилася слабка, мимовільна посмішка.

— Я... я поговорю з батьком, якщо це правда. Але як же твій батько? Він полюватиме на нас.

— Не посміє. Я розмовляв з ним... Спокійно, мила. Просто подумай над тим, що я сказав. Я прийду завтра.

Вікторія дивилася, як його силует зникає в нічній темряві. Вона глянула на сплячу Ванессу. Більше не було сил тримати все в собі. Нехай Антон бере на себе відповідальність. Він змінюється, він бореться за них. Тепер це і його дитина, і його обов’язок.

Вікторія вмилася холодною водою і лягла, але сон не йшов. Думки про Антона, його слова про повернення бізнесу та тепле відчуття від його присутності не давали їй спокою до самого світанку.

Ранок у домі Беркутів почався не з кави, а з гучного стуку в двері. На порозі стояв кур’єр у строгій формі, який передав батькові товстий конверт із сургучевою печаткою компанії Маслових.

Батько, важко дихаючи, розірвав папір. Його руки помітно тремтіли, коли він почав переглядати офіційні бланки. Вікторія, яка не спала всю ніч, завмерла біля дверей кухні, спостерігаючи за реакцією батька. Мати підійшла ближче, заглядаючи через плече чоловіка.

— Це... це акції, — прошепотів батько. Його голос був хриплим і непевним. — Тут документи на повне повернення власності родині Гараган. Підписи Антона... і анулювання всіх попередніх угод.

Він опустився на стілець, дивлячись у порожнечу. В його очах не було радості — лише розгубленість.

— Чому він це зробив? — запитав він, піднімаючи погляд на Вікторію. — Чоловік, який знищив нас, раптом повертає все назад? Це пастка? Він хоче викупити нашу згоду на те, що сталося з Ванессою?

Вікторія підійшла до батька і поклала руку йому на плече.

— Тату, він зробив це, бо дізнався правду. Він зробив це, бо не хоче бути схожим на свого батька. Це не подарунок, це — справедливість, за яку він боровся з власною родиною.

Батько стиснув документи так сильно, що папір зім’явся.

— Я не знаю, як на це реагувати, — гірко сказав він. — Як я можу прийняти це з рук ворога? Як я можу знову вірити людині з прізвищем Маслов?

У цей момент на кухню повільно увійшла Ванесса. Вона чула кожне слово. Її обличчя було блідим, а погляд — відчуженим.

— Якщо ми не приймемо ці папери, тату, ми визнаємо, що він все ще має владу над нами, — тихо сказала вона. — Бери їх. Це наше. Але це не означає, що ми його пробачили.

Вікторія дивилася на сестру й розуміла: Ванесса намагається бути твердою, але правда про батьківство Антона, яку Віка вже встигла йому відкрити, незабаром змусить усіх зробити ще важчий вибір.

Антон увійшов до будинку Гараганів офіційно, як діловий партнер, але його погляд одразу знайшов Ванессу. Вона саме збиралася мити посуд, важко спираючись на край мийки, тоді як Люся спокійно сиділа поруч, заглибившись у свій телефон.

Антон нахмурився. Його колишній деспотизм нікуди не зник, але тепер він був спрямований на захист сім’ї.

— Люсю, — його голос пролунав різко, змусивши дівчину здригнутися. — Поклади телефон і допоможи кузині. Відтепер ти відповідаєш за чистоту в цьому домі. Я не хочу бачити Ванессу за важкою роботою.

Ванесса завмерла в шоці. Вона ніколи не бачила Антона таким — турботливим і водночас владним заради її спокою. Люся, невдоволено бурмочучи, підвелася і почала мити посуд під його пильним поглядом.

— Сядь, — м’яко сказав Антон Ванессі, підсуваючи стілець. Він дістав із кишені пакунок із крекерами, які допомагали їй під час нудоти, і поставив перед нею чай. — Нам треба поговорити.

Ванесса опустила очі.

— Про що? Ти повернув бізнес, ми вдячні...

— Я знаю все, Ванессо, — перебив він її. — Вікторія розповіла мені. Ця дитина — моя.

Ванесса різко підхопилася, збираючись заперечувати, але Антон обережно, але міцно перехопив її за руку.

— Не треба брехати. Я буду дбати про малюка. Це не обговорюється. Щодо нас... якщо ти не хочеш бути зі мною, я не змушуватиму. Моє серце належить Вікторії. Я хочу бути з нею.

Ванесса гірко посміхнулася, дивлячись на нього.

— Вікторія... Та вона в тебе по вуха закохана, Антоне. Просто ніколи тобі в цьому не зізнається, бо надто шляхетна.

Антон на мить заціпенів. Почути це від Ванесси було наче отримати ковток кисню. Невже Віка справді відчуває те саме? Радість на мить промайнула в його очах, замінивши звичну суворість.

— Будь із нею, — тихо попросила Ванесса. — Я сама подбаю про дитину, тільки залиш нас у спокої. — Ні, — він ніжно торкнувся її руки. — Я буду дбати про вас обох. Я любитиму цю дитину. Я більше не той деспот, якого ти знала, Ванессо. Я змінився.

Ванесса подивилася на нього довгим поглядом. Можливо, Вікторія справді мала рацію? Він зумів протистояти власному батькові, повернув їм майно і тепер стояв перед нею — вразливий і рішучий водночас.

Поки Антон у домі Гараганів намагався налагодити стосунки з Ванессою, Вікторія прийняла болісне рішення. Вона переконувала себе, що так буде краще для всіх. Антон має бути з Ванессою. У них буде дитина — маленьке диво, яке заслуговує на повноцінну родину.

Щоб назавжди вирвати Антона зі свого серця, вона зателефонувала Борису. — Я згодна, Борисе. Давай спробуємо бути разом, — сказала вона, намагаючись, щоб її голос не тремтів.

Борис був на сьомому небі від щастя. Він одразу купив квитки в кіно, сподіваючись, що це стане початком їхнього спільного майбутнього. Вони стояли в черзі за попкорном, навколо лунав сміх, панувала легка атмосфера вихідного дня. Вікторія щосили намагалася посміхатися, відповідати на жарти Бориса, але подумки все одно поверталася до того нічного візиту Антона і його обіцянок.

Раптом до них підійшов чоловік. Він виглядав знервованим, постійно озирався навколо.

— Ви — Вікторія? — тихо запитав він, пильно вдивляючись у її обличчя.

Вікторія здивовано підняла брову. Борис напружився, відчуваючи небезпеку.

— Так, я. А ви хто? — запитала вона, відчуваючи, як всередині все холоне.

Чоловік підійшов ближче, так, щоб його чув лише вона.

— Я той... хто провів ту ніч із Ванессою. Справжній батько її дитини. Мені треба з вами поговорити

Світ навколо Вікторії ніби зупинився. Звуки кінотеатру зникли. Вона дивилася на цього незнайомця і розуміла: якщо він не бреше, то весь план Антона щодо порятунку сім'ї через дитину — це велика помилка. Антон не батько. І все, що вона будувала у своїй голові заради щастя сестри, щойно розсипалося на порох.

Вікторія відчула, як усередині все холоне. Незнайомець, нервово озираючись, розповів їй те, що не вкладалося в голові. Ванесса переспала з ним ще тоді, коли тільки починала працювати на Антона. Вона знала про вагітність від самого початку, але вирішила розіграти карту «жертви деспота», щоб втягнути Вікторію в цю небезпечну гру.

Вікторія дивилася на Бориса, який стояв поруч із квитками в кіно, і розуміла — вона не може зробити жодного кроку далі з цією фальшивою посмішкою на обличчі.

— Борисе, пробач. Кіно не буде. Мені треба додому, — кинула вона, не чекаючи відповіді.

Борис залишився стояти в шоці, дивлячись на зміну в Вікторії, а вона вже ловила таксі. Кожна секунда дороги додому була наче вічність. Її шляхетність, її готовність піти на все заради сестри — все це було використано Ванессою для прикриття власної брехні.

Вікторія залетіла в будинок, ледь переводячи подих. Антона вже не було — він пішов раніше, залишивши по собі аромат дорогого парфуму та важкі роздуми. У вітальні було тихо. Ванесса сиділа на дивані, гортаючи якийсь журнал, а Люся щось зосереджено друкувала в телефоні.

Вікторія не стала кричати. Вона підійшла до сестри й зупинилася прямо перед нею. Її голос був тихим, але від нього віяло таким холодом, що Ванесса мимоволі здригнулася й підняла очі.

— Ванессо, нам треба поговорити. Наодинці, — спокійно сказала Вікторія.

Люся невдоволено зиркнула на них, але, відчувши напругу, мовчки встала й вийшла з кімнати. Ванесса спробувала посміхнутися, хоча в кутиках її вуст залягла тривога. — Віко? Що сталося? Ти ж була з Борисом у кіно...

— Кіно не буде, — Вікторія сіла навпроти сестри, не зводячи з неї пильного погляду. — Я щойно зустріла чоловіка, з яким ти була ще до того, як почалася вся ця історія з Масловим. Того, з ким ти переспала в самому початку.

Ванесса зблідла, її пальці міцно стиснули краї журналу.

— Я не розумію, про що ти...

— Все ти розумієш, — так само тихо продовжувала Вікторія. — Він розповів мені все. Ти знала, що дитина не від Антона. Ти знала це з самого початку, але дозволила мені піти на ту роботу, дозволила мені ризикувати собою, терпіти його деспотизм і ненависть. Ти маніпулювала мною, Ванессо. Ти використала мою любов до тебе, щоб прикрити свою помилку й помститися людині, яка навіть не була батьком твого малюка.

Ванесса відклала журнал, її руки помітно тремтіли.

Вікторія сиділа навпроти сестри, не зводячи з неї очей. Вона розповіла все, що почула від того чоловіка біля кінотеатру. Ванесса більше не намагалася відпиратися. Вона втиснулася в куток дивана, притиснувши коліна до грудей, і її плечі почали дрібно здригатися.

— Віко... я справді не знала, — нарешті прошепотіла вона, і в її голосі не було хитрості, лише розпач. — Того вечора я була така п’яна, що в голові все змішалося. Я пам’ятаю фрагменти... якийсь чоловік, темрява... а наступного дня я прокинулася ніби в тумані.

— І ти вирішила, що це Антон? — Вікторія відчула, як її гнів змінюється гіркотою.

— Я не знала, чи це був він, чи хтось інший, — крізь сльози продовжила Ванесса. — Я була налякана до смерті. Потім з’явилися тести на вагітність, і я запанікувала. Антон був таким жорстким, таким недосяжним... я думала, що якщо скажу, що дитина його, він не вижене мене, не знищить нас усіх. Це був мій єдиний спосіб захистити нас від його гніву. Я так боялася, що якщо правди немає, він просто викине мене на вулицю, і я залишуся ні з чим.

Вікторія мовчала. Вона уявила жах Ванесси: молода, самотня дівчина, яка не знає, хто батько її дитини, опинилася в пастці деспотичного боса. Вона збрехала не заради того, щоб отримати бізнес, а щоб не вмерти від страху.

— Ти мала сказати мені, — тихо сказала Вікторія. — Ти дозволила мені піти на ту роботу, дозволила мені грати твою роль... Я могла б допомогти тобі знайти правду, а не брехати.

— Ти б мене зненавиділа, — Ванесса подивилася на сестру вологими очима. — Я бачила, як ти на нього дивишся, як він дивиться на тебе... Я думала, що якщо ви будете разом, то Антон дізнається, що дитина не його, і знищить нас усіх за обман. Я просто хотіла встигнути забезпечити майбутнє дитині, поки він не зрозумів, що я не та, за кого себе видаю.

Вікторія опустила голову. Тепер її серце було розірване навпіл. Ванесса не була монстром — вона була наляканою дитиною, яка заблукала у власній брехні. І тепер, коли правда вийшла назовні, це загрожувало зруйнувати не лише їхні стосунки з Антоном, а й життя кожного з них.

Ніч була безмісячною, але в душі Вікторії, попри все, почало розвиднюватися. Вона знала, що більше не може нести цей тягар самостійно. Вона приїхала до маєтку Антона, де тиша охороняла вхід. Даша, побачивши її, ледь не розплакалася від полегшення — вона знала, як сильно Антон страждав через цю розлуку.

Антон уже готувався до сну, коли почув кроки в коридорі. Він вийшов назустріч і завмер. Вікторія стояла перед ним, розпатлана нічним вітром, з очима, повними сліз та надії.

— Вікторіє? — його голос був ледь чутним, сповненим подиву.

Вона не стала гаяти часу. Зізнання вирвалося з неї одним подихом. Вона розповіла все: про той фатальний вечір, коли Ванесса була п’яна, про її страх перед його гнівом і про те, як безглуздо склалася ця ситуація з «батьківством». Вона чекала на крик, на лють, на вигнання... але Антон мовчав.

Коли вона закінчила, він зробив крок вперед і міцно притиснув її до себе. Його обійми були не владними, а захисними — ніби він хотів сховати її від усього світу.

— Мені потрібно сказати тобі дещо важливе, Вікторіє, — прошепотів він їй у волосся, відсуваючи пасмо з її чола. — Мені байдуже до того, хто батько дитини Ванесси. Це не моя провина і не твоя. Я кохаю тебе. Тільки тебе.

Вікторія задихнулася від щастя. Сльози котилися по її щоках, але тепер це були сльози полегшення. Антон обережно схилився і поцілував її — спочатку боязко, ніби боячись, що вона зникне, а потім пристрасно, вкладаючи у цей поцілунок всю ту порожнечу, що мучила його без неї.

Вони перейшли в спальню. В цій кімнаті, де раніше панував холодний контроль, тепер було місце лише для їхньої близькості. Антон був неймовірно ніжним. Він знімав із неї не лише одяг, а й увесь той біль, який вона накопичувала місяцями. У кожному його дотику, у кожному поцілунку була обіцянка: він більше ніколи не дозволить їй відчувати себе самотньою чи загнаною в пастку.

Цієї ночі, в обіймах один одного, вони залишили минуле за порогом. Вікторія нарешті довірилася йому повністю, знаючи, що навіть якщо завтра весь світ вимагатиме відповідей, сьогодні вони мають одне одного.

Ванесса сиділа в напівтемряві вітальні, дивлячись на свій ледь помітний живіт. Вона відчувала огиду до самої себе. Спогади, наче уривки розбитого дзеркала, нарешті зібралися докупи. Вона пам’ятала той вечір: алкоголь, Антон, потім ще більше алкоголю, щоб заглушити біль за зруйновану родину... а потім — Альберт. Вона розповідала йому про все: про дядька, про бізнес, про те, як вона ненавидить Маслових. А потім була та ніч, яку вона в тумані приписала Антону.

— Що ж я накоїла... — прошепотіла вона, схопившись за голову. — Я думала, що дитина від Антона, і моя ненависть засліпила мене. А Вікторія... моя люба Віка... вона закохалася в нього, поки я руйнувала їхнє життя своєю брехнею.

Раптом у двері постукали. Ванесса, відчуваючи важкість у всьому тілі, підійшла і відчинила. На порозі стояв Альберт.

— Ванессо... — він виглядав розгубленим, але рішучим. — Я знаю, що ти думала, ніби дитина від Маслова. Але я пам’ятаю ту ніч. Це наш малюк.

— Йди геть! — Ванесса закрила обличчя руками. — Неважливо, чий це ребенок! Я все зіпсувала!

Але Альберт не пішов. Він зробив крок всередину.

— Я зустрів твою сестру. Вона розповіла мені, як сильно ти дорожиш нею, як намагалася її захистити, навіть не знаючи, що робиш. Вікторія... вона така добра, вона пожертвувала всім заради тебе, щоб помститися Антону. Я працював на нього колись, він звільнив мене через дрібницю, я знаю, який він деспот... був. Але Віка розповіла, що він змінився.

Альберт витяг пакет з продуктами: вітаміни, таблетки від токсикозу, її улюблені крекери.

— Твоя сестра просила передати це. Вона дбала про тебе, навіть коли дізналася правду.

Ванесса побачила на столі маленькі рожеві пінетки та платтячко — Вікторія купила їх для дитини, навіть знаючи, що Ванесса її підставила. Сльози хлинули з очей Ванесси, накриваючи її справжньою істерикою. Вона була жахливою сестрою, а Вікторія любила її до безумства.

Альберт обережно обійняв її, не чекаючи відштовхування. — Я не жалію про ту ніч, Ванессо. Ти стала моєю душею. Я не міг прийти раніше, бо боявся, але тепер я тут. Я буду з тобою і нашим малюком, захищу вас від усіх.

Він дістав із кишені маленьку коробочку — вишукане кольє. Ванесса відсахнулася, не бажаючи приймати такий дорогий подарунок, відчуваючи себе негідною.

— Ми почнемо все спочатку, — твердо сказав Альберт. — Я тут. І я нікуди не піду.

Ванесса плакала, відчуваючи, як гормони вагітності підсилюють біль каяття, але вперше за довгий час вона відчула спокій. Альберт був реальним. Антон був змінений її сестрою. А Вікторія... Вікторія була тією, кому вона мала б присвятити все своє життя, аби хоч трохи загладити свою провину.