Раді Вас бачити!

Глава 6. Подвійне відображення

Наступний ранок у холдингу «Maslov Enterprises» почався не з кави, а з шепоту в коридорах. Вікторія зайшла в офіс, і кожен чоловік мимоволі затримав погляд. Замість суворої закритої сукні на ній була шовкова блуза кольору стиглої вишні з розстебнутим на один ґудзик більше, ніж дозволяв етикет, і спідниця-олівець з високим розрізом, що відкривав її стрункі ноги при кожному кроці.

Вона більше не була «мишкою» Ванессою. Вона була хижачкою.

Коли вона зайшла до кабінету Антона, він завмер. Його погляд потемнішав.

— Ти сьогодні... інша, Гараган, — процідив він, намагаючись зосередитися на звітах, але його пальці нервово стиснули дорогу ручку. — Просто вирішила, що життя занадто коротке для нудних костюмів, Антоне, — вона навмисно пройшла повз нього, ледь торкнувшись стегном його столу, залишаючи за собою шлейф парфумів, які зводили його з розуму.

Протягом дня вона вела тонку гру. Вона кокетувала з начальником служби безпеки прямо на очах у Антона, сміялася з жартів кур’єра і дозволяла собі довгі розмови по телефону, грайливо накручуючи пасмо волосся на палець. Вона бачила, як жовна ходять на обличчі Маслова. Він ревнував. Шалено, первісно, так, як ніколи раніше.

Доступ до таємниць Пізно ввечері, коли Антон пішов на зустріч з батьком-мером, Вікторія залишилася «допрацювати». Вона знала: він почав їй довіряти. Він залишив ключі від кабінету на столі. Серце калатало у вухах, коли вона підійшла до сейфа, прихованого за дорогою картиною. Код... Вона вгадала його з другої спроби — дата його першої великої перемоги, про яку він якось згадав у барі з Ванессою.

Дверцята тихо відчинилися. Всередині лежала тека з грифом «Конфіденційно». Вікторія почала гортати документи.

— Боже... — прошепотіла вона. Там були не просто махінації. Там були докази того, як сам Антон підробляв підписи її батька, щоб визнати його компанію банкрутом. Це був прямий шлях до в’язниці для всієї родини Маслових. Вона швидко сфотографувала кожну сторінку.

План Венесси Це додає сюжету нової глибини: тепер у Вікторії є таємний союзник, який готовий на все, аби вона не згоріла у власному вогні помсти.

Минуло п'ять місяців. Життя сестер перетворилося на складний механізм брехні та ризику. Ванесса майже не виходила з дому — її живіт став помітно круглим, нагадуючи про ту фатальну ніч, яка змінила все. Вона жила в тіні, поки її молодша сестра Вікторія щодня виходила на полювання в офіс Маслова.

Вікторія досягла своєї мети: вона перетворила нещадного бізнесмена на покірного закоханого хлопчиська. Антон Маслов, який раніше не знав жалю, тепер ловив кожне її слово. Він купував їй дорогі подарунки, скасовував наради, аби просто випити з нею кави, і ставав дедалі жалюгіднішим у своїй пристрасті. Вікторія дивилася на нього з усмішкою, але всередині неї була лише холодна крига. Вона насолоджувалася його слабкістю — це була її помста.

Проте була одна людина, яку вона не могла обманути. Борис. Він бачив, як Вікторія змінюється. Її погляд став жорстким, одяг — надто зухвалим, а серце — закритим навіть для нього. Він більше не міг терпіти цієї неопределеності. Одного вечора він прийшов до їхньої квартири, але замість Вікторії зустрів Ванессу.

Того дня Ванессі стало занадто душно в чотирьох стінах, і вона вирішила вийти за продуктами в торговий центр, що належав Маслову, сподіваючись, що в натовпі її ніхто не впізнає. Вона вдягла вільний плащ, але приховати важку ходу було важко.

Саме в цей час Антон проводив перевірку об'єкта. Він ішов у супроводі охорони, впевнений і владний. Раптом він зупинився як укопаний. У натовпі, біля вітрини, він побачив профіль жінки, яку знав до болю.

Ванесса?

Він глянув на годинник — його "Ванесса" (Вікторія) мала бути в офісі на нараді. Він знову подивився на жінку в плащі. Це була вона! Ті самі риси обличчя, те саме волосся. Але жінка повернулася боком, і Антон відчув, як земля пішла з-під ніг. Вона була вагітна. Глибоко вагітна.

Ванесса помітила його погляд і в жаху кинулася до виходу, зникаючи в натовпі. Антон не побіг за нею, він стояв, наче вражений блискавкою. У його голові почали спливати всі дивні деталі останніх місяців: зміна парфумів, інший характер, відсутність ознак вагітності у тієї "Ванесси", що сидить у нього в кабінеті...

Цей момент стає критичною точкою, де почуття Антона вступають у двобій із його холодним розумом. Він уже на межі відкриття правди, але кохання до тієї жінки, яка була поруч із ним усі ці п'ять місяців, засліплює його.

Ванесса влетіла в дім і зачинила двері на всі замки. Її руки тремтіли так сильно, що вона не могла зняти плащ. Вона притулилася спиною до холодного дерева дверей, намагаючись вдихнути повітря. «Все скінчено. Він розкриє правду. Він зрозуміє, що я — це я, а Вікторія — це та, кого він кохає ці п'ять місяців. Він почне докопуватися, чия це дитина... Він знищить і мене, і маля», — ці думки пульсували в її скронях.

Саме в цей момент додому забігла Вікторія — вона якраз збиралася на нараду до Антона. Побачивши бліду, як стіна, сестру, Вікторія кинулася до неї. Вона підхопила Ванессу під руки й обережно повела до дивана.

— Тобі не можна хвилюватися! Малечі це шкідливо, — суворо, але з турботою сказала Вікторія, поклавши руку на великий живіт сестри. — Що сталося, сестро?

— Все пропало... — голос Венесси зривався на крик. — Він бачив мене.

— Хто? — здивовано перепитала Вікторія.

— Антон... Він бачив мене в торговому центрі. Я не могла більше сидіти тут, вирішила пройтися... Тепер він знає, що я вагітна! Він знищить мене... А якщо дізнається, що він — батько?

Вікторія на мить замислилася. Ванесса завжди дивувалася спокою сестри. Навіть у дитинстві, попри те, що вони були близнятами, Вікторія була «іншого сорту» — холодна, розважлива, незламна.

Вікторія швидко приготувала сестрі вечерю за суворою дієтою, щоб малюк ріс здоровим, і подала заспокійливий чай.

— Заспокойся, — тихо сказала Вікторія, дивлячись сестрі в очі. — Я розіграю все так, ніби в центрі була просто схожа жінка. Антон зараз настільки засліплений моєю «новою» версією тебе, що слухатиме мене, як вірний пес. Я переконаю його, що йому здалося.

Ванесса глянула на сестру з прихованою підозрою. В глибині душі вона думала, що Вікторія могла щось відчути до Антона за ці місяці. Але Вікторія щоразу це заперечувала. Вона ненавиділа Маслова, знаючи, який він деспот і як сильно він зневажає слабкість — і особливо дітей.

Антон сидів у своєму кріслі, його погляд був важким, наче свинець. Коли Вікторія увійшла до кабінету, він не встав, щоб привітати її, як робив зазвичай. Він довго дивився на неї, намагаючись зіставити образ тієї жінки з великим животом, яку він щойно бачив у торговому центрі, та цієї впевненої, фатальної красуні, що стояла перед ним.

— Я щойно бачив тебе внизу, — повільно промовив він, уважно стежачи за її реакцією. — Або когось, хто виглядає точнісінько як ти. Але та жінка... вона була вагітна. Грант, поясни мені, як це можливо?

Серце Вікторії пропустило удар, але вона не дозволила жодному м'язу на обличчі здригнутися. Вона знала, що Антон зараз слабкий — він закоханий у неї до нестями, і він хоче бути обманутим.

— Антоне, ти перевтомився, — вона м'яко підійшла до нього і поклала долоню на його плече, відчуваючи, наскільки він напружений. — У місті тисячі жінок. Невже ти думаєш, що якби я чекала на дитину, я б змогла приховувати це п'ять місяців, працюючи з тобою пліч-о-пліч? Це була просто випадкова перехожа, схожа на мене. Ти бачиш те, що хочеш бачити.

Антон поглянув у її очі. У них не було страху — лише ніжність, змішана з тією самою хижою впевненістю, яка його полонила. Його почуття до Вікторії, до цієї «нової Венесси», були настільки сильними, що розум почав здаватися. Він хотів вірити їй. Він хотів, щоб ця казка, яку вона створила, тривала.

— Напевно, ти маєш рацію... — прошепотів він, накриваючи її долоню своєю. — Це божевілля. Я просто занадто боюся тебе втратити.

Але тишу кабінету раптово розірвав шум у приймальні.

Потім з-за паркану вибіг Борис. Його крик «Вікторіє!» розірвав тишу. Антон миттєво напружився, його погляд став підозрілим.

— Вікторія? — перепитав він, і його голос став тихим, як перед штормом. — Чому він назвав тебе так?

Вікторія зрозуміла: зараз або ніколи. Вона має не просто викрутитися, вона має почати руйнувати його зсередини. Вона зробила крок до Бориса, який вже був поруч, і виставила руку вперед, зупиняючи його.

— Борисе, ти знову за своє? — вона видавила легкий, зверхній смішок, у якому бриніла холодна зневага. — Пане Маслов, пробачте цьому бідоласі. Він просто помилися.

Вона повернулася до Бориса, дивлячись на нього так, ніби він був випадковим перехожим. — Борисе, я розумію, що ти відчаї і бачиш у кожній жінці свою колишню, але тримай себе в руках. Ти просто переплутав мене з нею в цьому пилу. Ми справді колись зустрічалися, але твоє небажання прийняти реальність стає небезпечним для моєї роботи.

Борис застиг на місці. Його очі наповнилися болем. Він не міг повірити, що дівчина, яку він кохав, так легко зрікається його перед ворогом. — Віккі... що ти верзеш? Яка помилка? — прошепотів він, але Вікторія вже не слухала.

Вона підійшла до Маслова впритул, майже торкаючись його грудей. Вона поклала руку йому на піджак, прямо над серцем, і відчула, як воно прискорилося. Це був жест жінки, яка знає свою владу. — Ви ж бачите, він просто помилився адресою і дівчиною, — м'яко, але рішуче промовила вона. — Охороно! Виведіть цього пана за межі об’єкта. Він заважає пану Маслову працювати.

Коли Бориса вивели, Антон продовжував дивитися на неї. Його підозра нікуди не зникла, але тепер вона змішалася з палкою цікавістю. Вікторія побачила цей вогник у його очах і зрозуміла: пастка спрацювала.

Вона не просто секретарка. Вона стала його маною. Вона змусить його закохатися до нестями, зробить себе центром його всесвіту, а потім... потім вона власноруч вирве йому серце, як він вирвав життя у її родини.

— Дякую за порятунок, Антоне, — вона вперше назвала його на ім’я, і її голос прозвучав як інтимний шепіт. — Але не думайте, що це дає вам право володіти моїми думками.

Вона розвернулася і пішла до машини, навмисно похитуючи стегнами. Вона знала, що він дивиться їй у спину. Вона знала, що він починає божеволіти.

«Ти думав, що врятував мене? — думала вона, стискаючи кулаки до болю. — Ні, ти просто підписав собі вирок. Я зламаю тебе так само безжально, як ти зламав мою родину».

Борис не міг повірити власним очам. Та, яку він любив, та, якій віддавав усю ніжність і яку так і не встиг обійняти словами зізнання, тепер була поруч із жорстоким, деспотичним чоловіком. Його серце стискалося від болю: навіщо їй такий? Чому вона дозволяє собі бути поряд із тим, хто руйнує життя інших?

Він стояв осторонь, спостерігаючи, як Вікторія змінюється. Її усмішка стала холодною, її погляд — відчуженим, а кожен рух — продуманим і небезпечним. Борис не міг цього залишити просто так. Його душа кричала: «Вона не така! Це не моя Віккі!»

У розпачі він намагався знайти пояснення. Можливо, цей чоловік — її бос, і вона просто соромиться показати справжні почуття? Можливо, вона приховує їхній зв’язок, щоб не втратити роботу? Борис переконував себе, що це лише тимчасова маска, що вона не могла так швидко стати чужою.

Він вирішив не тиснути зараз. Він зрозумів: якщо спробує вирвати правду силою, то лише відштовхне її ще далі. Але він поклявся собі: одного дня він обов’язково дізнається все. Він знайде момент, коли вони зустрінуться в університеті, коли вона буде сама, без цього тирана поруч. Тоді він поставить їй пряме запитання й не дозволить ухилитися від відповіді.

Борис вірив: його кохання ще може врятувати Вікторію від тієї темної гри, у яку вона втягнулася. Він не відмовиться від неї, навіть якщо вона сама відштовхує його. Бо для нього вона була не просто дівчиною — вона була його світом.