Раді Вас бачити!

Глава 16. Павутина Павла Маслова

Годинна тому

Тим часом у своєму кабінеті, потопаючи в напівтемряві та запаху дорогого тютюну, Павло Маслов неспішно сьорбав бренді. Його кабінет був святилищем влади, де долі людей вирішувалися одним розчерком пера. У двері постукали — це був Ігнат, його найвірніший і найбезжальніший «чистильник».

— Інформація щодо дівчини, шефе, — Ігнат поклав на стіл цупкий конверт.

Павло недбало розкрив його. Всередині були фотографії Вікторії Беркут, виписки з банківських рахунків та детальна історія її сім'ї. Очі Павла звузилися, коли він пробігся рядками. Він пригадав той самий бізнес — «Беркут», який він безжально пустив під укіс три роки тому.

— Вікторія Беркут... — прошепотів він, і в його голосі прозвучало щось отруйне. — Вона і є та сама красуня, яка намагається проколоти мого сина? Антон став м’якотілим, він надто загруз у своєму каятті. Якщо ця дівчисько почне копати глибше, вона вийде на мене.

Павло зібгав фотографію Вікторії в кулаці.

— Ігнате, слухай уважно. Вона повинна зникнути з нашого шляху, але спочатку знайди її слабке місце. Що вона любить? Ким дорожить? Якщо її сестра Ванесса все ще в лікарні — це чудова точка тиску. Ніхто не повинен копати під справи Маслових. Зроби так, щоб вона забула власне ім'я, не кажучи вже про помсту.

За важкими дубовими дверима кабінету завмерла Даша, секретарка Павла. Вона випадково почула все. Її серце калатало десь у горлі. Вона знала те, чого не знала Вікторія, і про що навіть не здогадувався Антон.

Даша знала, що Антон взагалі не був причетний до розорення сім'ї Беркутів. Це був особистий проєкт Павла. Саме старий Маслов підробив документи так, щоб уся провина лягла на плечі сина. Антон щиро вірив, що здійснив ту угоду чесно, не знаючи, що батько підставив його, зробивши «катом» в очах суспільства.

«Вікторія йде хибним шляхом, — пронеслося в голові Даші. — Якщо вона продовжить мститися Антону, вона лише погубить себе і сестру. А якщо Павло добереться до них раніше... їх не стане».

Даша знала, що ризикує всім, підслуховуючи розмови такої людини, як Павло Маслов. Але вона також знала, що не може дозволити невинним людям загинути через чужу підлість. Їй потрібно було знайти Вікторію. Терміново.

Вона тихо відступила від дверей, її пальці тремтіли, коли вона діставала телефон. Їй потрібно було зустрітися з Вікторією до того, як Гнат почне своє «полювання».

— Вікторіє, — прошепотіла вона в слухавку, коли та відповіла, — у мене є інформація, яка змінить усе. Це стосується сім'ї Маслових. Ви повинні знати правду про Антона... і про те, хто насправді зруйнував ваше життя.

Вікторія впевнено крокувала на підборах до ресторану, хоча всередині її роздирали сумніви. Навіщо Даша, сестра людини, яку вона ненавидить усім серцем, призначила цю зустріч? Невже вона хоче попередити про нові пастки Антона?

Даша вже чекала на веранді. Вона помітила Вікторію і швидко махнула рукою, запрошуючи до столика. Незважаючи на те, що Даша була сестрою Маслова, Вікторія ставилася до неї з певною теплотою — дівчина здавалася занадто щирою для такої жорстокої родини.

— Ти хочеш знати, навіщо я тебе покликала? — Даша перейшла до справи одразу, як тільки офіціант поставив перед ними каву.

— Так, хотілося б, — Вікторія намагалася тримати голос рівним. — Я дещо приховувала від твого брата, і...

— Хвилинку, — перервала її Даша, нахилившись ближче. — Я вже знаю, що ти щось копаєш під Антона. Я підслухала розмову батька з охоронцем. Вони знають про тебе, Вікторіє.

Вікторія заніміла. Холодний піт проступив на спині. Вона мовчки дивилася на Дашу, не знаючи, що відповісти. Нарешті видавила: — Чому саме я?

— Ти вплуталася у справи Антона, — зітхнула Даша. — Але я хочу тобі сказати... ти зовсім не знаєш мого брата.

Вікторія лише пирхнула, згадуючи Венессу в лікарняній палаті, її відчай і те, як Антон довів її до цього стану. Вона не наважилася сказати Даші, що дитина Венесси — від її брата, боячись, що ця інформація розлетиться занадто швидко.

— Послухай... — Даша пильно подивилася їй в очі. — Бізнес твого батька відібрав не Антон.

Вікторія відчула, як світ навколо неї на мить похитнувся.

— Як це — не він? — переспитала вона, не вірячи власним вухам.

— Його батько підставив його, — тихо, але впевнено сказала Даша. — Антон навіть не знав про вашу фірму. Він дізнався про все лише нещодавно... Мені шкода. Між вами щось є, я бачу це. Тому попереджаю: ти в небезпеці. Тікай. Якщо тобі дорогий Антон — зникай.

— Я не покину свою сестру, — відрізала Вікторія, хоча всередині все кричало від шоку. — Вона в лікарні, я маю бути з нею.

— Тоді забирай її, забирай усю свою родину і тікайте разом! — Даша схопила Вікторію за руку. — Ви в небезпеці, розумієш? Антон не винен, повір мені... Він став таким лише через...

— Яким він став? — Вікторія подалася вперед.

Даша різко підвелася, збираючи речі. — Більше я нічого не скажу. Знай одне: Антон — не ворог. Але стережися мого батька. Біжи!

Даша швидко зникла в натовпі, а Вікторія залишилася сидіти, дивлячись у свою чашку з кавою, що вже охолола. У голові не вкладалося: вона влаштувалася секретаркою, щоб викрити гріхи Антона, а виявилося, що він навіть не знав про руйнування її життя.

Тепер усе ставало на свої місця. Пазл склався, але малюнок був набагато страшнішим, ніж вона уявляла. Вікторія відчула, як страх відступає, поступаючись місцем холодній рішучості. Вона не збиралася тікати. Якщо Павло Маслов вирішив стежити за нею — нехай. Тепер вона буде начеку, і цього разу її ціль буде справжньою.

Минуло три дні, які здалися Вікторії нескінченним марафоном між життям і смертю. Вона не відходила від ліжка Ванесси ні на хвилину, ловлячи кожен її подих. Лікарі лише похитували головами, бачачи, як Віка виснажує себе, але вона чекала лише на одне — на слабку посмішку сестри. Венесса мала ось-ось народити дівчинку, і це немовля було єдиним променем світла в цій темряві.

Вікторія без зупину думала про Антона. Невже вся її ненависть була помилкою? Невже він справді не причетний до краху їхньої родини? Вона поки не наважувалася розповісти все Венессі, боячись, що правда зараз просто вб’є сестру.

Віка вже кілька діб майже не спала, її очі почервоніли, а руки тремтіли. Мати благала її піти додому відпочити, але Вікторія вперто хитала головою, затиснувши руку сестри у своїй.

Коли Вікторія вийшла в коридор за водою, вона ледь не зіткнулася з Антоном. Тепер вона не знала, як на нього дивитися. Лють зникла, залишивши по собі лише болючу порожнечу. Вона хотіла щось сказати, але світ раптом поплив перед очима. Коридор хитнувся, і Вікторія відчула, як її підхопили міцні руки.

— Досить, Віко... ти себе занапастиш, — почула вона його низький, занепокоєний голос.

Він ніс її обережно, наче найдорожчу крихку цінність — наче пушинку. Антон прийняв рішення: віднині Вікторія під його повним захистом. Він не залишить ні її, ні Ванессу. Замість лікарняних палат, Антон розпорядився перевезти Ванессу до своєї розкішної заміської вілли. Тут, під наглядом найкращих приватних лікарів та цілодобової охорони, він міг контролювати кожен їхній подих.

Батькам дівчат він повідомив про це пізніше, коротким та сухим повідомленням, знаючи, що вони змушені були терміново поїхати до бабусі, яка потребувала догляду. Антон розумів, наскільки сильно він ризикує, виступаючи проти волі свого батька, Павла Маслова. Перетворити власну віллу на сховище для «ворогів» родини було рівносильно оголошенню війни. Але йому було байдуже. Тепер правила писав він.

Коли Вікторія нарешті розплющила очі, вона зрозуміла, що лежить у величезному розкішному ліжку в його спальні. Крізь високі панорамні вікна пробивалося місячне світло, висвітлюючи дорогу ліпнину на стелі. М’яка білизна пахла його фірмовим ароматом — терпким сандалом та холодним металом.

Вона хотіла щось заперечити, спробувати підвестися, знову зібрати докупи уламки своєї помсти, але Антон уже сидів поруч на краю ліжка. Його силует у напівтемряві здавався монументальним.

Він не дав їй вимовити ні слова. Його погляд був настільки відвертим і сповненим такого глибокого, прихованого болю, що Вікторія завмерла, затамувавши подих. Антон повільно нахилився до неї. Його губи торкнулися її спочатку обережно, майже невагомо, ніби він питав дозволу увійти в її зруйнований світ.

Вікторія відчула, як остання стіна її оборони рухнула. Вона сама відповіла йому — палко, відчайдушно, вкладаючи в цей поцілунок усю свою втому від нескінченної гри, страх за майбутнє дитини та ту шалену пристрасть, яку вона так довго і марно намагалася видати за ненависть.

Ванесса лежала в іншій частині вілли, оточена небаченою розкішшю. Вона дивилася на нічне садівництво за вікном і здригалася від кожної думки. «Він забрав нас до себе... Він так піклується про нас...» — вона торкнулася живота, де дитина завмерла в тривожному очікуванні.

Вона обережно поклала руку на свій живіт, відчуваючи слабкі рухи малечі. Кожен поштовх дитини нагадував їй про ту фатальну ніч і про те, наскільки сильно ця дівчинка схожа на свого батька. Венесса розуміла: якщо Антон дізнається правду, він ніколи їх не відпустить. Він забере дитину, зробить її частиною своєї холодної імперії Маслових, і вона втратить доньку назавжди.

Вона була зобов'язана брехати. Навіть якщо її серце краялося від того, що він, попри свою жорстку репутацію, зараз робив усе, щоб врятувати її життя.

Двері палати тихо відчинилися. Увійшла медсестра з крапельницею.

— Ви не спите, Ванессо? — лагідно запитала вона. — Пан Маслов телефонував уже тричі за останню годину. Він дуже хвилюється. Наказав доповідати про кожен ваш подих.

Ванесса лише гірко посміхнулася.

— Він просто хоче контролювати все навколо, — тихо відповіла вона, відвертаючись до вікна.

Але в глибині душі вона відчувала небезпечну вдячність. Він доглядав за нею, навіть вважаючи дитину чужою. Що ж буде, коли маски остаточно впадуть? Коли Вікторія дізнається правду від Даші, а Антон побачить у немовляті власні риси?

Брехня ставала занадто важкою, а стіни клініки, попри всю розкіш, почали тиснути на неї, наче справжня в'язниця.

Після того несподівано палкого поцілунку Вікторія, важко дихаючи, подивилася на Антона. Вони сиділи на ліжку так близько, що вона відчувала жар його тіла.

— Навіщо ти нас врятував? — прошепотіла вона, червоніючи під його пильним поглядом. — Навіщо, якщо я намагалася тебе знищити?

Антон дивився на дівчину, яка після поцілунку стала зовсім іншою. У цей момент він бачив справжню Вікторію — не ту холодну стерву, яку вона вдавала, а живу, вразливу жінку. Він ледь помітно посміхнувся: — Ти просто не знала правди... Я лише нещодавно з’ясував через ті документи, які ти фотографувала для своєї помсти. Мій батько підставив мене. Він використав власного сина, щоб прикрити свої брудні справи.

Вікторія здригнулася.

— Але навіщо? Він не думав, що ти будеш у небезпеці, якщо я доведу справу до кінця?

— Він думав, що це робитиме твоя сестра, — перебив її Антон, притискаючи її руку до своєї грудей. — Але ти пожертвувала собою. Я бачив, як ти мучилася, як терпіла замість неї токсикоз і запах їжі, щоб врятувати Венессу та її майбутню дитину. Ти здатна на неможливе заради інших... і саме цим ти мені подобаєшся, Вікторіє.

Віка не очікувала такої щирості від свого «деспотичного боса». Її серце калатало: він не винен, він був лише знаряддям! Але водночас її пекла думка про те, що дитина під серцем Венесси — його.

— Твоя сестра поки буде тут, — продовжував Антон. — Я забрав її.

— Навіщо?! — Вікторія в шоці підхопилася з ліжка. — Вона має бути в лікарні!

— Тут будуть найкращі лікарі, — спокійно відповів він. — Вони дбатимуть про неї, а ти будеш відпочивати... зі мною.

Вікторія спалахнула від гніву та збентеження:

— Ти не мав права розпоряджатися нашими життями! Навіщо тобі Венесса? Вона носить дитину не від тебе!

Від цієї брехні Віка почервоніла ще сильніше. Антон підвівся і заглянув у її карі очі, які зараз горіли вогнем.

— Ти знову мені не довіряєш... — тихо сказав він. — Я б не нашкодив дитині, навіть якби вона виявилася моєю. Прошу, скажи правду: малюк, якого носить твоя сестра... він мій?

Вікторія різко відвернулася, збираючись піти:

— Не від тебе! Я піду до сестри, якщо ти не заперечуєш.

Вона вже хотіла вийти, але Антон міцно перехопив її за руку, знову притягуючи до себе для поцілунку. Але тієї ж миті двері відчинилися, і в спальню зайшла Даша. Схрестивши руки на грудях, вона здивовано підняла брову:

— Що ви робите? Вікторіє, ти хіба не поїхала?

Антон миттєво відпустив руку Віки і прикував погляд до сестри:

— Поїхала? Що тут відбувається, дівчата? Дашо, чому ти питаєш, чи вона поїхала?

Даша важко зітхнула і, дивлячись братові прямо в очі, вимовила те, що змінило все:

— Тому що наш батько полює на неї. Він наказав Ігнату її прибрати.

Антон застиг. Його обличчя зблідло, а кулаки стиснулися так, що побіліли кісточки. Він був у стані справжнього шоку та люті. Грав за спиною сина скінчилася. Тепер війна почалася всередині родини Маслових.