Спочатку:
На сторінку книги
Глава 5. Побачення з босом
Тим часом Ванесса зайшла до кімнати сестри. Вона була в рожевому халаті, ніжно тримала живіт і запитала:
— Що ми скажемо родині про мою вагітність?
Вікторія простягнула руку й відповіла твердо:
— Скажемо правду. Але не від Антона Маслова. Ти скажеш, що твій хлопець тебе кинув.
— Він уже щось підозрює? — тихо спитала Ванесса.
— Лише те, що я краще вдягаюся, — з гіркою усмішкою відповіла Вікторія. — Ось козел… Як можна не любити дітей, а любити лише себе?
Ванесса глянула на сестру з тривогою:
— Ти ж не закохалася в нього випадково?
Вікторія зняла каблук, ніби підкреслюючи свою рішучість, і сказала:
— Ні. Тьфу! Я його ненавиджу. Хоча він і врятував мене… але він мій ворог.
— Борис дзвонив, — нагадала Ванесса. — Він хвилюється.
Вікторія згадала, що обіцяла Борису зустрітися найближчими днями.
— Так, я передзвоню, — сказала вона.
— Ти не боїшся, що Борис запідозрить тебе? Ти граєшся з вогнем, — прошепотіла Ванесса.
Вікторія глянула на сестру холодно й упевнено:
— Все під контролем. Антон запросив мене на вечерю. Я його спокушу, а потім він буде страждати.
Вона підійшла ближче, поклала руку на живіт сестри й прошепотіла:
— Привіт, малюк… скоро я відомщу. Обіцяю.
Ресторан був наповнений м’яким світлом свічок і тихою музикою. Вікторія увійшла впевнено, вся в червоному облягаючому платті, яке підкреслювало кожен рух. На губах — насичена помада, у руках — маленький клатч, а високі каблуки відбивали ритм її кроків по мармуровій підлозі.
Антон підвівся, коли вона підійшла. Його очі ковзнули по її образу, і він не приховував задоволення.
— Замовляй, що хочеш, — сказав він, намагаючись звучати невимушено.
— Стейк, — відповіла Вікторія, дивлячись йому прямо в очі.
Антон засміявся, трохи здивовано:
— Справді? Ти ж завжди казала, що не любиш стейки.
Вікторія грайливо нахилила голову й відповіла з ледь помітною усмішкою:
— Ну… просто раніше не було настрою.
Його розвеселила ця відповідь. Він одразу замовив ще й вина, сподіваючись справити на неї враження. Вікторія приховала внутрішню відразу й зробила ковток, дивлячись на нього так, ніби він уже потрапив у її пастку.
Антон почав говорити про плани холдингу, про нові угоди й про те, як вони можуть змінити ринок. Вікторія слухала уважно, але всередині її думки були зовсім іншими: «Ти думаєш, що керуєш світом. Але скоро ти будеш падати до моїх ніг».
Коли він нахилився ближче, намагаючись перетворити вечерю на щось більше, Вікторія різко відштовхнула його. Її очі блиснули холодом. — Іншого разу, Антоне. До нової зустрічі.
Вона піднялася й пішла, залишивши його сидіти з келихом вина й легким здивуванням у погляді.
Вікторія знала: це лише початок. Вона буде розкривати його все більше, змушуючи відчувати, що він закохується, що він втрачає контроль. А потім вона його зламає й розчарує так, щоб він більше ніколи не зміг піднятися.
