Спочатку:
На сторінку книги
Глава 21. Нове коріння
Сад вибухав від ароматів квітів. Все було готове до церемонії, яку організували батьки разом із новою родиною Альберта. Це було справжнє об'єднання двох світів.
Ванесса стояла перед дзеркалом у розкішній весільній сукні, що м’яко підкреслювала її вже помітний животик. Токсикоз залишився в минулому завдяки турботі Вікторії, яка стежила, щоб сестра вчасно пила вітаміни та добре харчувалася. Вікторія, одягнена в ніжну салатову сукню, обіймала сестру ззаду, ніжно цілуючи її в щоки.
— Ти прекрасна наречена, — прошепотіла Вікторія. Ванесса подивилася на сестру, в очах якої світилося щастя, і відповіла:
— Скоро і ти станеш дружиною та матір'ю. А я буду поруч, щоб допомагати, коли тобі буде важко.
Сестри розсміялися, а Люся, яка була поруч, лише посміхалася, відклавши телефон, щоб насолодитися моментом.
Коли почала грати музика, гості завмерли. Альберт стояв біля вівтаря, не зводячи очей з нареченої. Поруч із ним стояв Антон — тепер не просто як бос чи партнер, а як друг, який пройшов із ними крізь пекло. Вікторія йшла позаду Ванесси, тримаючи її шлейф, і Антон, дивлячись на неї, подумки вже малював їхнє власне весілля.
Священник проголосив їх чоловіком і дружиною. Коли вони обмінялися обітницями, гості засипали їх пелюстками троянд. Підійшовши до Антона, Вікторія прошепотіла йому на вухо:
— Мені байдуже, скільки золота чи грошей буде у нас у майбутньому. Головне, щоб ти завжди був поруч.
Антон був вражений її словами. Він зрозумів, що знайшов скарб, який цінніший за будь-який бізнес. Даша, яка також була на весіллі, плакала від щастя, бачачи, що її брат нарешті знайшов спокій і справжнє кохання.
Святкування продовжилося в ресторані. Альберт та Ванесса, які через складні обставини минулого не мали змоги насолодитися початком свого роману, тепер сяяли від щастя. Завдяки дитині вони стали єдиним цілим. Пізно ввечері вони вирішили поїхати до готелю, щоб провести свою першу романтичну ніч як офіційне подружжя.
Після весілля життя увійшло в нове, розмірене русло. Ванесса та Альберт вирушили у романтичну подорож до Дубаю — це був час, коли вони нарешті могли просто насолоджуватися одне одним, далеко від минулих проблем та інтриг Маслових. Повернувшись, Альберт з ентузіазмом долучився до бізнесу Антона, ставши його надійним партнером.
Вони переїхали до нової квартири, яку Альберт придбав спеціально для їхньої родини. Це було їхнє затишне гніздечко, де кожна деталь готувалася до появи малечі. Вікторія стала найчастішою гостею в їхньому домі. Сестри знову були нерозлучні: вони годинами обговорювали майбутнє, вибирали дитячі речі та мріяли про те, якою буде їхня маленька племінниця.
Вікторія знайшла своє покликання — вона повернулася до навчання і почала працювати вихователькою у садочку. Антон був у захваті від її вибору. Його іноді дивувало, як ця тендітна дівчина, яка так професійно і суворо керувала його справами, тепер з такою ніжністю та терпінням займається малюками. Але вдома, за зачиненими дверима, він бачив іншу сторону Вікторії — пристрасну та вогняну, яка ніколи не давала йому нудьгувати.
Тим часом старе коло спілкування змінилося. Борис, нарешті зрозумівши, що його час минув, зник із горизонту. Марія, яка раніше відчувала до Вікторії заздрість, усвідомила цінність справжньої дружби. Вона відкинула гіркоту і тепер щиро раділа за подругу, ставши частиною їхнього нового, щасливого життя. Вони остаточно перегорнули сторінку з Борисом, залишивши його в минулому.
Усі чекали на появу маленької принцеси. Ванесса та Альберт вирішили, що саме її народження стане сигналом для Антона та Вікторії обрати дату їхнього власного весілля. Будинок був сповнений очікування та тепла.
Вечірка на честь Ванесси та майбутнього малюка була в самому розпалі, коли раптом повітря ніби стало важчим. Ванесса скрикнула, схопившись за живіт — води відійшли. Паніка на мить охопила всіх, але Вікторія, Даша та мама Аміна діяли злагоджено, як команда. Вони обережно, але швидко допомогли Ванессі дістатися машини.
Вікторія тремтячими руками набрала номер.
— Антоне, приїжджай негайно! Ванесса народжує! — голос дівчини був схвильованим, але твердим.
Антон, який у цей момент був на зустрічі з партнерами, миттєво підхопився. Альберт, почувши новину, зблід, але в його очах спалахнула рішучість. Вони обоє помчали до пологового будинку, порушуючи всі правила дорожнього руху.
У коридорі лікарні панувала напружена тиша, яку розрізали лише крики Ванесси з палати. Альберт, увійшовши, одразу сів поруч із дружиною, міцно стискаючи її руку. Антон залишився за дверима разом із Вікторією. Вона дивилася на нього, і в її очах було стільки любові, що в Антона перехопило подих. Він знав, що цей день змінить усе.
Через кілька годин болісних випробувань на світ з'явилося маленьке диво. Медсестра обережно винесла загорнуту в ковдру дівчинку і першим ділом передала її батькові. Альберт дивився на доньку зі сльозами на очах, не в силах вимовити ні слова. Коли Вікторія вперше доторкнулася до крихітних ручок племінниці, вона відчула, як її серце тане.
— Даринка... — тихо промовила Ванесса, втомлено посміхаючись. — Ми назвемо її Даринкою.
Антон, який уже встиг підготуватися, вніс до палати цілу гору кульок та подарунків. Коли Вікторія обережно передала малечу сестрі, Антон зрозумів — час настав.
Він відійшов на крок, опустився на одне коліно прямо на очах у щасливих новоспечених батьків та лікарів. У його руках виблискувала витончена коробочка з каблучкою.
— Вікторіє, — почав він, і його голос звучав надзвичайно щиро. — Ти змінила моє життя. Ти показала мені, що означає справжня відданість та відповідальність. Ти не просто кохана жінка — ти моя душа. Ти довела, що найцінніше — це сім'я. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною, щоб ми разом виховували дітей і щоб кожен день нашого життя був таким же значущим, як цей.
Вікторія, з очима, повними сліз щастя, подивилася на сестру з немовлям, а потім на Антона. Не в силах стримати емоції, вона сама опустилася на коліна навпроти нього, щоб бути з ним на одному рівні.
— Так, Антоне. Тисячу разів так! — вигукнула вона.
Присутні в палаті лікарі та медсестри почали аплодувати. Антон одягнув їй каблучку і ніжно поцілував. У цій маленькій палаті, де щойно народилося нове життя, народжувалася й нова, міцна сім'я.
Новина про народження Даринки та заручини Антона і Вікторії облетіла всіх знайомих. Марія, яка щиро раділа за подругу, в момент пориву доброти вирішила зателефонувати Борису. Вона сподівалася, що, почувши про таке щастя, він зможе відпустити образи і, можливо, навіть привітає Вікторію — це було б гідним кроком.
Але Марія помилилася. Почувши від неї кожне слово про весілля та щастя Антона, Борис відчув, як усередині нього щось остаточно обірвалося. Він не бачив радості, він бачив лише те, що його життя, яке він планував з Вікторією, було зруйноване. Його серце, сповнене болю, тепер вимагало помсти.
— Ти хочеш, щоб вона відчула біль? — запитав Павло Маслов, коли Борис прийшов до нього в кабінет, здригаючись від люті. — Вікторія надто сильна, щоб плакати через чоловіка. Їй треба забрати те, що для неї є частиною душі.
Павло налив собі віскі і підштовхнув келих Борису, додаючи туди дрібку тютюну — символ їхньої «брудної» угоди.
— Вона живе заради Ванесси та цієї маленької дитини, — продовжив Маслов, дивлячись у вікно. — Якщо ти хочеш, щоб Вікторія дізналася, що таке справжній відчай, ми маємо викрасти Ванессу та її малечу. Коли вона побачить, як твоя «кохана» втрачає найдорожче через її вибір бути з Антоном, тоді вона дізнається, як це — бути по-справжньому розбитою.
Борис слухав, і в його очах горіло хворобливе полум'я. Він кивнув, погоджуючись на все. Йому було байдуже на гроші чи бізнес Маслова. Він хотів одного: щоб Вікторія страждала так само сильно, як страждав він останні місяці.
— Все буде зроблено сьогодні, — сказав Павло, потискаючи руку Борису. — Твоя роль — відкрити двері, коли мої люди будуть готові.
Вони не знали, що за стіною, випадково почувши частину розмови, якась тінь швидко зникла в коридорі...
Тепер, коли Борис остаточно обрав шлях руйнації, у його душі запала холодна тиша. Він більше не відчував тієї болісної прив’язаності до Вікторії, яка раніше не давала йому спати. Тепер вона була лише ціллю. Кожен її успіх, кожна усмішка, якою вона обдаровувала Антона, діяли на нього як сіль на відкриту рану.
Він знав Вікторію краще за будь-кого іншого. Він знав, як вона реагує на загрози, як вона захищає своїх близьких. Саме тому він вирішив вдарити туди, де вона найвразливіша. Він не хотів просто завдати їй фізичного болю — він хотів зламати її внутрішньо, віднявши в неї сенс життя. Для нього Антон був ворогом, який «викрав» його жінку, а Вікторія — тією, хто посміла бути щасливою без нього.
Павло Маслов, спостерігаючи за цією трансформацією, лише підливав масла у вогонь. Він бачив у Борисі ідеального виконавця — людину, засліплену ревнощами, якою легко керувати. Маслов давно готував свій «головний удар». Він прагнув не просто знищити бізнес Антона, а перетворити життя Вікторії на пекло, в якому вона буде змушена «служити» інтересам сім'ї Маслових, ставши заручницею обставин, а можливо, і фіктивною дружиною, щоб остаточно принизити Антона.
Борис сидів у напівтемряві кабінету Павла, дивлячись на дим, що піднімався від люльки. Його кучеряве волосся, яке раніше здавалося безтурботним, тепер лише підкреслювало дикий, фанатичний блиск в очах.
— Вона думає, що знайшла лицаря в особі Антона, — процідив Борис, стискаючи келих так, що побіліли пальці. — Але вона не знає, що я зроблю з цим «лицарем» і як швидко її щастя розлетиться на друзки. Я змушу її побачити, хто насправді керує її долею.
План був готовий. Вони не збиралися чекати весілля. Вони збиралися зробити так, щоб замість білих суконь та пелюсток троянд на них чекали сльози та повна безвихідь. Полювання на щастя Вікторії та її родини почалося.
