Раді Вас бачити!

Глава 9. Зустріч крізь скло

Ця ніч, оповита фальшивим блиском кришталю та справжнім болем розбитих сердець, стала моментом істини. Панорамні двері тераси, що відокремлювали світ розкоші від реального світу, здригалися від стукоту Бориса та Марії. Для них Вікторія за цим склом здавалася видінням — у діамантах, під руку з чудовиськом, у самому епіцентрі зла.

Вікторія відчула, як її серце впало в безодню. Вона впізнала їх миттєво. Весь її ретельно вибудуваний план міг розсипатися через щиру, але несвоєчасну турботу друзів. Вона різко обернулася до Антона, і в її очах спалахнула фальшива, холодна лють — єдиний спосіб приховати паніку.

— Якщо ви вважаєте мене такою... якщо ви дозволяєте собі підозрювати мене в брехні прямо під час танцю, то мені тут нічого робити! — різко кинула вона.

Вікторія розвернулася і, притримуючи поділ розкішної сукні, стрімко попрямувала до виходу. Антон завмер на мить. Він звик, що жінки плачуть або виправдовуються, але ця горда втеча зачепила в ньому щось глибинне. Попри свій статус, попри тисячі очей гостей і підозрілий погляд батька-мера, він рушив за нею. Його тягнуло до неї, наче магнітом, і це було сильніше за його обережність.

Мер Павло Маслов спостерігав за сином із глибоким невдоволенням. Він бачив, як Антон втрачає контроль, як його раціональний розум поступається місцем емоціям. Даша ж, навпаки, не відводила очей від дверей. Вона відчувала: зараз почнеться справжній фінал цієї драми, і вона мала намір дізнатися, що за гра ведеться за спиною її брата.

Вікторія вибігла на вулицю, де нічне повітря було просякнуте ароматом дорогих квітів та бензину. Борис і Марія вже чекали на неї біля входу, їхні обличчя були суворими.

— Що ви тут робите?! Це закритий захід! — вигукнула Вікторія, намагаючись зберегти маску холодної Венесси, але голос зрадницьки тремтів.

— Ми прийшли почути правду, Віка! — зробила крок вперед Марія, схрестивши руки на грудях. — Ти думаєш, що можеш так легко нас брехати? Ми бачимо, що з тобою коїться. Ти зникаєш, ти перетворюєшся на когось іншого!

— Коли я питав тебе в офісі, ти збрехала мені в очі! — додав Борис, і в його голосі було стільки болю, що Вікторії захотілося закричати. — Ти не пішла до нього просто так. Навіщо ти тут, Вікторіє?

Антон зупинився в тіні колони, лише за кілька метрів від них. Його серце пропустило удар. «Вікторія...» Це ім'я, вимовлене з такою ніжністю та болем, підтвердило всі його здогади. Дівчина перед ним не була Ванессою. Вона була Вікторією — сестрою тієї вагітної жінки з торгового центру. Світ Антона на мить похитнувся. Він стояв нерухомо, вбираючи кожне слово, наче отруту.

— Не ваша справа! — відрізала Вікторія, відвертаючись. — Ви не знаєте всієї ситуації. Ви не розумієте, чим я ризикую!

— Тоді дай нам допомогти! — Марія простягнула руку. — Ми твої друзі. Ти — наша Вікторія, та сама дівчина, яка мріяла про Гарвард, а не про діаманти вбивці!

Антон зблід. Пазл склався остаточно. Ванесса — вагітна від нього, а Вікторія — та, хто зайняла її місце. Але чому? Навіщо така складна гра? Він слухав далі, затамувавши подих.

— Хлопці, все дуже складно... — прошепотіла Вікторія, відчуваючи, як сльози підступають до очей. — Давайте поговоримо потім. Зараз мені треба... треба працювати.

Вона хотіла піти, але Борис різко вхопив її за руку. Він дивився на неї — таку красиву в цьому дорогому вбранні, але таку далеку. Його опір зламався, і він заговорив трепетно, не звертаючи уваги на Марію чи можливих свідків:

— Вікторіє... я люблю тебе. Я все життя любив лише тебе. Прошу, благаю — йди від нього. Він тебе зламає, він розтопче твоє серце, як розтоптав бізнес твого батька. Тобі не місце в цьому лігві!

Антон відчув, як його рука мимоволі стислася в кулак. Він був готовий вийти з тіні і примусити цього хлопця замовкнути назавжди. Але наступні слова Вікторії зупинили його.

— Пробач, Борисе... — вона повільно забрала свою руку, і її голос був сповнений невимовного суму. — Тобі не потрібна така, як я. Я вже не та дівчина, яку ти знав. Йдіть звідси. Будь ласка.

Антон відступив назад у темряву, відчуваючи, як його гнів раптом змінився дивним почуттям провини. Вона відмовила коханому чоловіку через нього? Через те, що вже була занадто глибоко втягнута в його світ? Він не знав, що Вікторія використовує його заради помсти. Він бачив лише жертву.

Він вирішив приборкати свій пил. Тепер він знав істину: Венесса — це Вікторія. Справжня Ванесса чекає на дитину. Але в його душі замість люті на обман оселилося нав'язливе питання: «Якщо вона пішла на все це заради сестри... на що ще вона здатна?»

Антон дивився, як Вікторія повертається до будинку, витираючи сльозу, і зрозумів: він не видасть її. Поки що. Він продовжуватиме грати в цю гру, але тепер він хотів дізнатися, наскільки далеко Вікторія Грант готова зайти у своєму бажанні врятувати тих, кого любить. Він ще не знав, що сам став головною мішенню в її плані знищення, але він уже був готовий стати її захисником від власного батька.

Ніч накрила місто густою пеленою, коли кортеж Маслових залишив мерію. Антон сидів на задньому сидінні свого авто, занурений у мовчання. Він бачив, як Вікторія — тепер він знав її справжнє ім’я — намагалася триматися впевнено, але її руки, що стискали сумочку, ледь помітно тремтіли.

— Зупинись за рогом, — коротко наказав Антон водієві, коли вони під’їхали до будинку, де Вікторія орендувала квартиру. — Далі я пішки. Можеш бути вільний.

Він дочекався, поки вона вийде з машини, і, ховаючись у тінях старого парку, пішов слідом. Його серце калатало. Те, що він збирався зробити, було принизливо для чоловіка його статусу, але пристрасть і жага правди виявилися сильнішими за гордість.

Вікторія піднялася на третій поверх. Вона не вмикала світло в передпокої, наче боялася, що її тінь видасть таємницю. Антон, завдяки своїй фізичній підготовці, легко піднявся по пожежній драбині до вікна, яке виходило на кухню. Він завмер, затамувавши подих.

Те, що він побачив, змусило його здригнутися.

У невеликій, бідно освітленій кімнаті на дивані сиділа жінка. Це була вона. Та сама дівчина з торгового центру. Ванесса. Вона була блідою, втомленою, одягненою у вільний домашній халат, який не міг приховати округлий живіт.

Вікторія підбігла до неї, впала на коліна і притиснулася обличчям до її колін. Антон бачив, як Вікторія знімає з шиї те саме діамантове кольє — його подарунок — і кидає його на стіл, наче це був шматок брудного заліза.

— Я не можу більше, Ванесса... — долетів до нього глухий голос Вікторії крізь прочинену кватирку. — Він дивиться на мене, і я бачу в його очах... ні, не ненависть. Він закохується. І це найстрашніше. Я маю це закінчити. Заради тебе. Заради дитини.

Ванесса ніжно погладила сестру по волоссю.

— Він не має дізнатися про малюка, Віккі. Антон ненавидить дітей. Він сказав, що вони — тягар. Якщо він дізнається, що я ношу малюка, він змусить позбутися...тому що я підлега

Антон, що стояв за вікном, відчув, як слова Ванесси влучили йому прямо в серце. «Він ненавидить дітей...» Чи справді він був таким монстром у її очах? Чи справді він дав їй привід так думати? Перед очима постала маленька Аліса, племінниця, яку він насправді любив, але завжди приховував це під маскою холодності.

Він дивився на ці дві понівечені долі — одну сестру, яка ризикувала життям і репутацією, прикидаючись іншою, і другу, яка ховалася від світу зі своїм страхом.

Раптом Ванесса скрикнула від болю і вхопилася за живіт. Вікторія миттєво підхопилася:

— Що?! Знову нудота? Чи малюк штовхається?

— Він... він дуже активний сьогодні, — прошепотіла Ванесса, намагаючись усміхнутися крізь сльози. — Мабуть, відчуває, що батько десь близько.

Антон мимоволі простягнув руку до скла, наче хотів торкнутися цього живота, відчути рух життя, яке він сам і створив. У цей момент він зрозумів: він не може їх видати. Більше того, він не може дозволити своєму батькові-меру дізнатися про це. Павло Маслов знищить дитину, щоб уникнути скандалу та претензій на спадок.

Він повільно спустився вниз. Його погляд був сталевим. Тепер він знав усе. Але Вікторія не знала, що він знає.

Антон стояв біля панорамного вікна свого кабінету, стискаючи край столу так, що кісточки пальців побіліли. Те, що він побачив і почув минулої ночі, розірвало його звичний світ на шматки.

Він справді не знав. Коли вони з справжньою Венессою були разом, це була спалах пристрасті, який він вважав закритим розділом. Те, що вона носить його дитину, що він — батько, стало для нього шоком, який важко було осягнути. Його першою реакцією був холодний розрахунок, але він миттєво зник, варто було йому згадати обличчя Вікторії, яка плакала біля ніг сестри.

Він дивився на Вікторію, яка щойно увійшла в кабінет. Вона знову була в образі — сувора, холодна, ідеальна «Ванесса». Антон відчував, як у грудях стискається серце від поваги до неї. «Ти відмовилася від Гарварду, від свого коханого Бориса, від власного імені... і щодня приходиш сюди, до людини, яку ненавидиш, лише щоб врятувати сестру та її малюка», — думав він.

Ця дівчина пішла на справжню Голгофу заради родини. І саме в цей момент Антон зрозумів: йому байдуже, як її звати. Вікторія чи Ванесса — вона стала для нього єдиною жінкою, яку він не хотів ламати. Навпаки, він захотів стати її щитом.

Наступного ранку він прийшов в офіс раніше за неї. Коли Вікторія (у образі Венесси) увійшла в кабінет, вона побачила на своєму столі не папери, а величезний кошик із фруктами та записку.

Антон стояв біля вікна, повернувшись до неї спиною.

— Мені сказали, що вітаміни корисні, коли людина... виснажена, — сказав він, не повертаючись. — Як спалося, Венессо?

Вікторія завмерла. У його голосі була дивна нотка — не загроза, а щось схоже на затамований біль

Вікторія заціпила подих. Кошик із фруктами на столі здався їй не подарунком, а міткою на допиті. Вона повільно підійшла ближче, намагаючись вгамувати серце, яке, здавалося, було чути на весь кабінет.

— Дякую, пане Маслов... Сон був міцним, як і завжди, — її голос здригнувся лише на мить, але для Антона, який тепер ловив кожен її фальшивий звук, цього було достатньо.

Антон різко розвернувся. У його очах більше не було тієї холодної темряви, яка зазвичай лякала підлеглих. Там палав вогонь — суміш відчаю, болю і небезпечного захоплення. Він зробив крок назустріч, потім ще один, поки Вікторія мимоволі не відступила назад, впершись лопатками в холодну стіну кабінету.

Він не зупинився. Антон скоротив дистанцію до мінімуму, впершись руками в стіну по обидва боки від її голови, фактично ув'язнивши її у своїх обіймах. Від його парфумів, змішаних із запахом ранкової кави та адреналіну, у Вікторії запаморочилося в голові.

— Досить, — прошепотіла він прямо їй у губи. — Досить грати цю роль, Вікторіє.

Це ім'я, вимовлене його низьким голосом, прозвучало як вибух. Світ навколо неї похитнувся. Вона хотіла щось заперечити, вигадати чергову брехню про те, що він помилився, але слова застрягли в горлі.

— Я бачив її, — продовжував Антон, його очі невідривно дивилися в її зіниці. — Твою сестру. Венессу. Я бачив вас обох у тій квартирі минулої ночі. Я знаю, що вона вагітна. І я нарешті зрозумів, чому ти тут.

Вікторія відчула, як по щоках покотилися гарячі сльози. Маска Ванесси, яку вона так старанно плекала ці місяці, нарешті розсипалася додолу. Вона дивилася на нього з жахом, очікуючи на гнів, на те, що він знищить її за цей грандіозний обман.

— Ти прийшла сюди, щоб стати щитом для неї, — його голос став хрипким від емоцій. — Ти пожертвувала своїм життям, універститом, Борисом... Ти щодня терпиш мене, працюєш на людину, яку ненавидиш, лише щоб твоя вагітна сестра була в безпеці й мала на що жити.

Він нахилився ще ближче, його лоб торкнувся її чола. Антон і думки не мав, що батько цієї дитини — він сам. У його голові Ванесса завагітніла від якогось іншого чоловіка, який, мабуть, покинув її, і лише Вікторія залишилася поруч.

— Я вважав тебе хижачкою, — прошепотів він. — А ти виявилася найбільш відданою жінкою, яку я коли-небудь зустрічав. Ти пішла на цей обман не заради грошей, а заради любові до сестри та її майбутнього малюка.

Вікторія тремтіла. Вона бачила, що він не знає головного — про своє батьківство. Це була її остання таємниця, її останній козир і водночас її найбільший страх.

— Що ти збираєшся робити? — прошепотіла вона, заглядаючи в його очі. — Ти виженеш мене? Розкажеш батькові?

— Мій батько розчавив би вас обох за таку гру, — відповів Антон, і в його погляді спалахнула сталь. — Але я не мій батько. Я не видам тебе, Вікторіє. Навпаки... я закрию на це очі. Я допоможу тобі піклуватися про Венессу.

Він провів великим пальцем по її щоці, витираючи сльозу.

— Ти підкорила мене своєю жертовністю. Мені байдуже, що твоє ім'я — не Венесса. Я закоханий у ту жінку, яка стоїть зараз переді мною. І я зроблю все, щоб ти більше ніколи не боялася.

Вікторія дивилася на нього, і ненависть, яка живила її всі ці місяці, раптом почала танути. Вона зрозуміла, що Антон Маслов, якого вона хотіла знищити, щойно став єдиною людиною, яка може захистити її сестру. Але як довго вона зможе приховувати від нього, що дитина під серцем Венесси — його власна дитина?

— Я не видам тебе, Вікторіє, — повторив Антон, і в його голосі прозвучала клятва. — Я не знаю, який покидьок залишив твою сестру саму в такому стані, але я обіцяю: я подбаю про те, щоб у неї та в цієї дитини було все. Ти більше не одна в цій битві.

Вікторія дивилася на нього, і в її душі вирував справжній шторм. Антон притискав її до стіни, його погляд був сповнений щирого захоплення її відданістю, але він навіть не підозрював, наскільки глибока ця кроляча нора.

Він не знав, що «покидьок», про якого він говорить — це він самий. Що дитина, яку він обіцяє захистити — його власна кров.

Вікторія відчувала, як по спині пробігає холод. Вона бачила, що Антон справді закоханий, що він готовий заплющити очі на брехню заради неї. Але її серце все ще було сповнене отрути. Вона пам'ятала, навіщо прийшла сюди: не за його коханням, а за його головою. Вона прийшла, щоб зруйнувати його імперію, щоб помститися за розореного батька, за вкрадений бізнес, за зруйноване життя їхньої родини.

«Ти думаєш, що врятував нас? — кричало все всередині неї. — Ти — причина нашої загибелі».

Вона не могла дозволити йому дізнатися правду про його батьківство. Страх за сестру і майбутнє маля був сильнішим за будь-яке інше почуття. Вона не довіряла Антону. Сьогодні він добрий і турботливий, але що буде завтра, якщо він зрозуміє, що його пошили в дурні? Що, як він вирішить відібрати дитину, вважаючи Ванессу негідною матір'ю?