Раді Вас бачити!

Глава 3. Народження помсти

Наступного ранку Вікторія так і не змогла зімкнути очей. Кожна думка про Антона Маслова та її сестру пекла, наче розпечене залізо. Світанок застав її на кухні, але раптом тишу розірвали звуки з ванної кімнати.

Вона кинулася туди й побачила Ванессу — бліду, знесилену, яку жорстоко нудило. Її тіло відмовлялося приймати вчорашню їжу, і вона схилилася над унітазом, ледве тримаючись на колінах.

Вікторія мовчки допомогла сестрі вмитися, витерла її обличчя рушником і обережно вклала в ліжко. Її погляд став сталевим — вона вже все зрозуміла.

— Ти вагітна від нього, так? — тихо, але рішуче промовила вона.

Венесса заплющила очі, і по її щоці покотилася сльоза.

— Так... я вагітна від Антона. Це була моя найбільша помилка — піддатися пристрасті. Вчора на вечері він сказав, що ненавидить дітей і ніколи не захоче їх мати. Мені стало так огидно... Я провалила свою помсту, Віккі. Якщо він дізнається, хто я і що ношу його дитину — він не залишить від мене мокрого місця.

Венессу знову накрив напад нудоти та встала над унітазом. Вікторія вирішила допомогти її, швидко принесла їй чашку теплої ромашки, а всередині неї все кипіло.

Вікторія принесла їй чашку теплої ромашки, але всередині все кипіло. «Як він міг так використати мою сестру? Каже, що не хоче дітей, навіть не підозрюючи, що вона вже носить його дитину!»

Вона сіла на край ліжка й суворо глянула на Венессу:

— Ти більше не підеш до нього. Ти поїдеш з міста, поки він тебе не знайшов. Бережи себе і маля. А я займу твоє місце.

— Що?! Ні, Вікторіє! — Венесса схопила її за руки. — У тебе навчання, твоє життя!

— Ми схожі. Я зможу прикинутися тобою. Я закінчу те, що ти почала. Я поверну те, що належить нашому батькові, — твердо відповіла Вікторія.

Венесса розплакалася й міцно обійняла сестру:

— Не треба… я не хочу, щоб ти ризикувала.

У цей момент у коридорі пролунав голос Люсі:

— Дівчата, ви скоро?

Люся стояла в коридорі, накручуючи пасмо волосся на палець і розглядаючи свій манікюр. Її байдужість до того, що відбувалося за зачиненими дверима ванної, вражала. Два роки тому, коли вона втратила близьку людину через чергову «схему» Маслова, Вікторія щиро їй співчувала. Але зараз, дивлячись на те, як шістнадцятирічна дівчина перетворилася на егоїстичну споживачку, Вікторія відчула лише втому.

— Мені Ванесса винна гроші... — знову протягнула Люся, не помічаючи, як Вікторія стиснула кулаки.

— Йди геть, Люсю, — процідила Вікторія крізь зуби. — Ти хоч розумієш, що таке праця? Венесса працює на виснаження, поки ти думаєш лише про поповнення рахунку для розмов із хлопцями. Більше ніхто тобі нічого не винен.

Люся пирхнула, змірявши кузину зневажливим поглядом.

— Які ми сьогодні нервові. Дивись, Вікторіє, ти занадто багато на себе береш. Буде боляче падати зі свого п'єдесталу «ідеальної доньки».

Коли двері за Люсею гучно зачинилися, Вікторія повернулася до кімнати сестри. Венесса все ще лежала, заплющивши очі, а горнятко з ромашкою стояло на тумбочці недопитим.

— Ти чула її? — тихо запитала Вікторія. — Весь світ хоче від тебе щось забрати. Антон — життя, Люся — гроші, доля — наше ім'я.

Ванесса ледь помітно кивнула. — Вона ще дитина, Віка...

— Вона — нагадування про те, що буває з тими, хто дозволяє Маслову себе зламати. Вона озлобилася, бо втратила захист. Я не дозволю твоєму малюку стати такою. Його життя не почнеться з боргів і страху.

Того вечора Ванесса одягла своє зелене облягаюче плаття, нафарбувала губи яскравою помадою й довго дивилася на себе у дзеркало. Її рука мимоволі торкнулася живота, де вже зароджувалося нове життя.

— Мій малюк… скоро це закінчиться. Потерпи. Я знищу його імперію, — прошепотіла вона, ніби намагаючись переконати себе.

За кілька хвилин під’їхала машина, і Ванесса сіла всередину, не підозрюючи, що доля вже готує для неї новий поворот. Вікторія тим часом вирішила діяти: вона взяла власну машину й поїхала слідом. Її план був простий — допомогти сестрі й у потрібний момент замінити її, адже вони схожі, а новий колір волосся можна пояснити зміною стилю.

Ванесса в зеленій сукні виглядала приголомшливо, але за цією красою ховалася вразливість жінки, яка несе під серцем дитину свого ворога. Коли машина рушила, Вікторія натиснула на газ, тримаючись на відстані. Її серце калатало: вона мала бути тінню, готова в будь-який момент вискочити з темряви й стати «Ванессою».

Раптом тишу в салоні розірвав дзвінок. На екрані висвітилося: «Мама».

Вікторія завагалася. Якщо не взяти слухавку, мати почне обривати телефони обом сестрам, а якщо Венесса зараз на вечері з Антоном — це кінець. Вікторія глибоко вдихнула і натиснула «прийняти».

— Так, мамо? — намагаючись надати голосу спокою, відповіла Вікторія.

— Віко, де ви? Я дзвоню Венессі, вона не бере. Ви разом? — голос матері був сповнений тривоги, яку може відчувати лише серце матері.

— Мамо, не хвилюйся! — Вікторія швидко вигадала легенду. — Ми терміново поїхали до тітки. Їй стало погано, потрібна була допомога з документами та ліками. Венесса за кермом, тому не чує. Ми залишимося там на ніч, мабуть.

— Ох, бідна тітка... Добре, доню, бережіть себе. Повертайтеся швидше, — зітхнула мати, не підозрюючи, що її доньки зараз їдуть не на допомогу родичці, а в пащу до вовка.

Вікторія поклала слухавку. Руки тремтіли. «Брехня заради спасіння», — прошепотіла вона. Але реальність швидко повернула її до проблем: попереду замиготіли червоні вогні. Затор.

Вулиця була повністю заблокована через аварію. Машина попереду не рухалася ні на сантиметр. Вікторія бачила, як автівка, в якій їхала Венесса, звернула в провулок і зникла з виду.

— Ні, ні, ні! Тільки не зараз! — Вікторія в розпачі вдарила по керму.

Розуміючи, що стояти тут — означає втратити сестру, вона прийняла божевільне рішення. Вікторія вискочила з машини, кинувши її просто посеред дороги, заблокувала двері й кинулася бігти. Підбори стукали по асфальту, дихання збивалося, але в голові була лише одна думка: «Ванесса і маля».

Страх за сестру був сильнішим за втому. Вона знала, де відбудеться вечеря — у закритому заміському клубі Маслова. Це було місце, де деспот почувався господарем, де ніхто не почув би крику. Вікторія бігла крізь темні вулиці, відчуваючи, як холодне нічне повітря обпікає легені. Вона мала встигнути. Вона мала замінити сестру до того, як Антон помітить щось не те, або, що ще гірше, до того, як він розлютиться.

Вона була готова на все. Навіть якщо доведеться самій піти у вогонь, аби тільки врятувати те нове життя, яке Венесса так відчайдушно намагалася захистити.

У дорогому ресторані Антон Маслов зустрів Ванессу з холодною усмішкою. Він почав обговорювати важливі справи холдингу, а офіціанти принесли стейки. Антон із задоволенням їв, але Ванесса ледве стримувала нудоту від запаху м’яса. Її токсикоз став нестерпним, але вона терпіла заради помсти.

Ранок о п’ятій годині був холодним і туманним. У готельному номері панувала задушлива тиша, яку розривали лише звуки болісних нападів токсикозу. Ванесса, бліда тремтіла біля унітазу, відчуваючи, як шлунок вивертає від вчорашної їжі.

Раптом чиясь тепла рука ніжно підтримала її за плече, а інша — прибрала волосся з обличчя. Ванесса здригнулася, але, піднявши очі, побачила Вікторію. Її молодша сестра була захекана, її взуття було запилене після нічного забігу до готелю, а під очима залягли тіні від безсоння. Але в погляді Вікторії була така сталева рішучість, якої Венесса ніколи раніше не бачила.

— Тихо, люба, я тут... — прошепотіла Вікторія, допомагаючи сестрі підвестися.

Вона дбайливо вмила обличчя Венесси холодною водою, вклала її в ліжко й одразу дістала з сумки заздалегідь підготовлені вітаміни для вагітних і таблетку від нудоти.

— Ти все передбачила... — крізь силу посміхнулася Ванесса.

Раптом у двері спальні грубо постукали. Голос Антона, владний і роздратований, прогримів крізь стіну:

— Що за шум, Ванессо? Тобі знову зле? Виходь, ми їдемо через десять хвилин.

Вікторія завмерла. Лють закипіла в її жилах. Вона хотіла вискочити і вигукнути цьому деспоту в обличчя все, що вона про нього думає: про його жорстокість, про те, як він мучить вагітну жінку, про те, як він знищив їхнього батька. Але вона вчасно прикусила язика. План був дорожчим за емоції.

Вікторія ідеально скопіювала низький, трохи захриплий голос сестри:

— Ні все добре, я скоро буду, Антоне! Просто не виспалася. Йди в машину, я наздожену.

Коли кроки Антона стихли, Вікторія знову повернулася до сестри. Вона ніжно поклала руку на її живіт, відчуваючи те крихітне життя, яке стало центром їхнього всесвіту.

— Ось про кого тобі треба турбуватися, — твердо сказала Вікторія. — Їдь додому і не показуйся йому на очі. Він уже щось підозрює, він бачить, що ти «змінилася». Якщо він дізнається правду про дитину — він тебе знищить, щоб не мати зобов'язань. Я врятую вас обох.

Венесса заплакала, стискаючи руку сестри:

— Дякую тобі, Віккі... Дякую, що ти така турботлива. Я ніколи не думала, що ти підеш на таку жертву заради мене. Будь ласка, повернися до мене справжньою, коли все це закінчиться. Не дай йому перетворити тебе на таку ж холодну людину, як він сам.

— Я витримаю, — відповіла Вікторія, і в її очах спалахнув небезпечний вогонь. — Їдь додому, відпочивай і бережи маля. Про батьків придумаємо пізніше. Скажемо, що ти поїхала у відрядження. Головне — твоя безпека.

Вікторія допомогла сестрі вийти через чорний хід до таксі, а сама, витерши сльози, вирівняла спину. Вона змінила вираз обличчя: тепер це була не турботлива сестра, а фатальна жінка, готова до полювання.

Вона повернулася до Маслова, який чекав у машині. Тепер Вікторія знала свою роль досконало. Вона стане його солодкою і пристрасною пасткою. Вона змусить його закохатися так, щоб він втратив розум, щоб він довірив їй усі свої таємниці та коди від сейфів. А потім вона зламає його імперію цеглина за цеглиною, спостерігаючи, як він падає на те саме дно, куди він штовхнув їхню родину.

Вікторія востаннє провела помадою по губах, створюючи ідеальний, фатальний контур. Темна сукня облягала її стан, немов броня, а випрямлене світле волосся блищало під світлом ламп, як розплавлене срібло. Вона виглядала точно як Венесса, але в ній було щось більше — небезпечна іскра, якої Маслов ще не бачив.

— Ось і починається моя помста… — прошепотіла вона власному відображенню. — Доведеться відмовитися від усього, що я любила. Прощавай, моя легкість. Прощавай, моє справжнє «я».

Вікторія відмовилася від свого «Я». Вона вдягла маску Ванесси, ставши живою зброєю. Це була вже не просто помста — це була священа війна за життя, яке ще навіть не народилося.

Це був момент остаточного перетворення. Ванесса стояла біля дверей, безсило прихилившись до одвірка, і з сумішшю жаху та захоплення спостерігала за сестрою. Перед нею вже не була та ніжна Вікторія, яка мріяла про квіти та спокійне навчання.

Перед дзеркалом стояла жінка, чий погляд став гострішим за бритву.