Раді Вас бачити!

Спокуса була занадто сильною, на межі з одержимістю. Еріка і сама не розуміла, чому і як так трапилось. Замість очевидних і чітких «не дозволено», яким вона непохитно слідувала все життя, тепер вигадувала десятки «але ж». Але ж цікаво. Але ж вона не планує нічого поганого і навряд чи хтось дізнається. Але ж вона зараз може втратити єдину можливість. Доводи здорового глузду не могли не те що її зупинити, а пробитись до її свідомості. Але ж… вона жива людина з почуттями і бажаннями, які вперше так гостро виникли. Хіба це протизаконно? Втім з кожною вилазкою надія згасала, а всередині щось надламувалось від незбагненного суму. Здавалось, дівчина зробила абсолютно все, що від неї залежало, аби звернути на себе увагу, проте вже вкотре повільно йшла по темному лісу на самоті.

Безглуздя. Їй би думати про грядущий бій та чому ворог його відтягує, чому на цей раз перерва була занадто короткою. Звісно, ця метушня на кордоні біля Смарагдових гір ніколи не сприймалась всерйоз ніким, окрім старого дурня, що правив сусіднім королівством. Навіть його воїни за відсутності контролю сиділи собі в таборі, не висовуючи носа, і пиячили. Тож вважати гарліонців реальною загрозою не виходило, всі ці бійки раз на сезон скоріш були гарною практикою, де впродовж останніх років майже ніхто нікого не вбив. Самі по собі сформувались якісь негласні правила, де головне процес, а не результат. Реалістична постановка заради одного божевільного діда, і ніяк не справжня війна. Хоча на цей раз все йшло підозріло не за звичним сценарієм. Ось про це принцеса мала би думати в першу чергу, та спогадами верталась до вогнища.

В голові засів образ невідомого красеня, що задумливо тримав книгу. Довгими, філігранними, тонкими пальцями. Вона помітила його ще в першу ніч, коли нишком розвідувала позиції, і пала під його чари. Чорнявий, аристократично блідий, з гордим гострим носом. Він надто вирізнявся серед інших простих, неідеальних смертних. Навіть в таких похідних умовах чистий, гарно вдягнутий, побритий. Ніби троянда посеред калюжі багнюки. На перший погляд тендітніший за інших по статурі, але високий, широкоплечий, гарно складений.

– Перепрошую, що змусив Пані так довго чекати, – сколихнув тишу теплий, глибокий голос.

Еріку на мить ніби льодяною водою облили. Вона мріяла про зустріч, як наївна дурненька дівчинка, і лише зараз, коли добилась свого, нарешті збагнула, що її пекуче бажання побачити цього чоловіка віч-на-віч може потягнути за собою катастрофічні наслідки. А раптом він знає, що вона принцеса-воїтелька, Діва Баленсії, первонароджена короля Рогнвальда. Словом та, хто не має жодного права наодинці, тим паче десь в глушині, спілкуватись з чоловіками, аби ніхто і найменшого приводу не мав, щоб очорнити її гідність. Та чомусь це усвідомлення навпаки її знерухомило, і хоч серце вже видиралось з грудей з панічним закликом: «Тікай!», не могла зрушити з місця та навіть озирнутись.

Тихі, повільні кроки, наближали їх володаря хрускотом дрібних гілочок. Прохолодний вітерець-зрадник дмухнув сильніше, зриваючи з неї капюшон плаща та скуйовджуючи довге кучеряве волосся. Вперше в житті дівчина не знала, що їй робити, та відчайдушно намагалась отямитись. Все, що вона вже встигла нафантазувати зовсім не співпадало з її реальними відчуттями тут і зараз. Всередині водночас вирували тривога і радісний передсмак, переляк і захоплення, жорстоке усвідомлення своїх обов’язків і жага ризику.

Нарешті незнайомець обігнув принцесу та став навпроти, а вона, не придумавши нічого краще, швидко витягла короткого клинка та направила йому в горлянку. Чоловік підняв руки до гори і широко посміхнувся, в його очах не було жодного натяку на страх чи подив, і жоден м’яз у тілі не здригнувся. Він виглядав так, наче міг би бути янголом, але його тягучий і небезпечний погляд попереджав, що ні.

– Так навіть цікавіше. Так би мовити, гострі відчуття, – посмішка незнайомця стала трохи хитрішою.

– Чому ви ще не напали? – випалила на одному подиху Еріка.

Це питання руйнувало момент, але повертало до реальності. Повертало до розуміння, що перед нею хтось з вищої ланки знаті, інший би так ладно і легко не говорив чужою мовою. Хтось загрозливий.

– Не знаю, – холоднокровно відповів спокусник, опустивши руки. – Але я цьому радий. Завжди вважав цей конфлікт марнотратством ресурсів.

– І я маю в це повірити? – принцеса спробувала зробити своє лице суворішим.

Насправді ж, не могла відвести погляд від незнайомця, його досконалого обличчя з чіткими, правильними рисами та пропорціями, великих зелених очей, акуратних прямих брів, тонких підступних губ. Здавалось, це все сон, адже хіба людина може бути такою гарною, що аж в голові паморочиться і ноги підкошуються.

– Зізнатись, я теж не дуже вірю, що Пані чекала мене лише заради розмови, – нахабно хмикнув чоловік. – Зазвичай, жінки хочуть від мене іншого.

Еріка роззявила рота і почервоніла від такої прямолінійності.

– Але, якщо Пані мучить совість одразу перейти до справи, то маю трохи часу на виставу, – безтурботно продовжував красень.

Принцесі ніби кулаком під ребро вдарили, стало важко дихати від обурення. Чи від того, що її розкусили? Викрили те, в чому сама собі боялась зізнатись. Раніше вона ніколи не відчувала симпатії чи потягу до чоловіків навколо. Ще б тиждень тому вона не повірила, що хтось зможе їй настільки сподобатись. Але в дану мить вона ясно відчувала, що тіло їй зраджує, воно тане, стає вразливим, не слухається розуму. І навіть зухвалий тон незнайомця не викликає у неї роздратування чи неприязні, а збуджуюче дражнить. Так, на жаль, виявилось, що він теж знає про власну вроду та не стидається цим привілеєм користуватись. Але відкритись і показати свою наївність вона не могла, а прирізати в кущах такого чарівного хама рука не підіймалась.

Декілька секунд збентеження вистачило, щоб чоловік дістав свою зброю – коштовний довгий ніж з майстерними візерунками та різнокольоровими камінцями. Вправно відхилив клинок принцеси сильним ударом, майже вибивши з хватки.

– Не люблю з лезом біля горла розмовляти, – пожав плечима і невмисне облизнув нижню губу.

Еріці довелось заплющити очі, аби хоч трохи видихнути від напруги. Це були нові невідомі їй відчуття повної безпорадності і відкритості. Вона завжди могла себе захистити, але зараз просто не хотіла. Відчувала небезпеку, та не від незнайомця, а від власних бажань, які тугим клубком скрутились внизу живота. Він казав правду, прямо, без прикрас чи натяків. Принцеса дійсно хотіла його торкнутись, пригорнутись, відчути тепло і запах тіла, поцілувати, пізнати, що таке близькість з чоловіком, який подобається. Невже вона така дурна в свої двадцять чотири роки? Виявляється, що так. Адже зовсім не знає, хто він, яка він людина, і тільки думка про можливі наслідки зупиняє та тривожить. І навіть злитись на себе за таку реакцію вона зараз не могла, хоча гнів не раз їй допомагав. І що з тим робити? Тепер все життя уникати гарних чоловіків, перед якими буде мліти та застигати, мов крижана статуя? Так, це перший красень, якого вона зустріла, але ж тому так і зацікавилась ним, не змогла впустити шансу, дала себе розкрити під час розвідки.

– Так, я знаю, хто ти, – торкнувся вуха гарячий шепіт.

Нарешті інстинкт самозбереження увімкнувся. Еріка моментально згрупувалась і штовхнула чоловіка, щоб несподівано і швидко чкурнути геть, але він встиг схопити її за плечі і потягнути за собою, міцно всаджуючи верхом.

– Звісно, я знаю про легендарних дів Баленсії, – чоловік ніби і не відчув падіння та легким ривком припідняв корпус, щоби зрівнятись обличчями, –  про те, які вони вправні і здібні воїтельки, – його погляд став п’янким і чаруючим, – але навіть не підозрював, що вашою найнебезпечнішою зброєю є така норовлива врода.

Невже він зізнався, що теж вважає її гарною? Стоп. Він дійсно знає, що вона діва, але не знає, яка саме. З душі ніби глиба звалилась, страх відійшов на задній план. Це ж і є рішення, сьогодні вона буде простою, рядовою дівою. Головне вчасно зупинитись.

– Хіба ж безрідна дівка має право заглядатись на панів? – нервово прошепотіла принцеса, перевіряючи реакцію, чи він дійсно вважає її звичайнісінькою воїтелькою.

– А тут десь є пани? – щиро здивувався чоловік.

Якби не його білі зуби, доглянуті руки, дорогий одяг, мабуть, вона б повірила його акторським здібностям.

– А це тут в лісі по дорозі знайшлося? – кивнула головою на коштовний ніж, який він досі тримав у руці.

– Ніхто не казав, що я бідний, – засміявся чоловік.

Еріка ледве змусила себе посміхнутись. Від такої тісної позиції з цим чоловіком її кидало в жар, а знизу наполегливо тягнуло, адже вона відчувала його симпатію до неї цілком фізично і твердо. І, очевидно, він теж помітив її стан, вмить посерйознішав і спрагло видихнув прямо в губи:

– Клянусь, що я не пан.

Світ перевернувся догори дриґом. Пекучі пристрасні поцілунки кружили голову, як жодного разу не кружили спиртні напої чи запал битви. Ніжні, м’які руки пестили так ласкаво і приємно, що хотілось до останнього подиху танцювати цей неймовірний тілесний танець: вигинатись, притискатись. З кожним новим дотиком Діва спалахувала ще дужче, яскравіше і гучніше. В цій насолоді вона загубила всі свої переживання. Розчинились страхи, оборона рухнула. Розуміння того, що відбувається, повернулось лише у мить, як дівчина відчула швидкий болісний поштовх. Вона широко розплющила очі і тихо ойкнула, зовсім не від болю, який майже одразу зник, а від усвідомлення, що проґавила ту мить, коли мусила зупинитись. Тепер же вона лежала майже без одягу, огорнута кріпким, оголеним і таким манливим чоловічим тілом, в солодкому капкані. Сенсу щось робити і говорити вже не було, нічого не повернути і не виправити. Згорів сарай, гори і хата.

– Щось не так? – незнайомець одразу відзначив переміни і завмер.

– Все так, – прохрипіла Еріка. – Продовжуй, благаю.

– Впевнена?

Замість відповіді вона потягнулась за його губами. Буде розбиратись з наслідками, коли постукають у двері. А поки хоч раз у житті відчує себе бажаною, як приваблива жінка, а не принцеса зі статусом, і живою, а не обмеженою зобов’язаннями і виконуючою накази батька.

Чоловік не став сперечатись, однак сповільнився і мовчки спостерігав за її відгуками на свої дії. Така ніжність, обережність і турбота підкупали ще сильніше. Він не намагався її взяти, заволодіти чи підкорити, він хотів ділитись і робити приємно.

В якийсь момент Еріка все ж наважилась опинитись зверху, щоб бачити незнайомця повністю, кожну дрібничку, аби назавжди закарбувати в пам’яті цей момент. Маленьку родимку на ключиці. Вінку на шиї, що випирає, коли він від задоволення закидає голову назад. Вологі, червоні від поцілунків губи. Трохи збентежене чорне волосся, яке раніше було гладко зачесане назад. Рельєфний міцний торс. Цей чоловік мав фантастичний вигляд, ніби витвір мистецтва, а не людина з крові та плоті. Все більше і більше закрадались думки, що нікого навіть на краплиночку настільки ж гарного вона ніколи не зустріне. Скільки достойних і не дуже воїнів вона вже бачила, послів, торговців, принців в решті решт, що намагались її засватати, та жоден навіть поруч не стояв.

– Ти близько? – простогнав незнайомець.

– Що?

– Вибач, я вже ледве тримаюсь.

Він вправно припідняв діву над собою і поспіхом завалився на бік. Еріка хоч і не мала до цієї ночі жодного досвіду, проте мала обізнаних приятельок, які не раз обговорювали, що і як відбувається, тому одразу згадала і відсахнулась на безпечну відстань.  На щастя, весь її одяг лежав зовсім поруч в одній неохайній купці.

– Зачекай, не ховайся, – чоловік ніжно перехопив протягнуту руку принцеси і легенько смикнув до себе.

– Ні, час вертатись, – мотнула головою вона, скоріше нагадуючи собі самій, та без перешкод забрала руку.

Поспіхом накинула короткі штанці і щільний жилет, застібаючи на гачки.

– Ти якась знервована. Навіть розчарована, – споглядав незнайомець та не міг втримати язика за зубами.

Еріка не звертала уваги, натягнула сорочку, потім плащ на плечі.

– Стривай-но, невже це дійсно був твій перший досвід?

Потрібно було терміново тікати, чим менше відповідей, тим менше зачіпок для обдумування. А то такими темпами цей допитливий нахаба сам все дізнається. Принцеса швидко затягнула шнурки на чоботях і підхопила свого клинка.

– Чому ж ти не сказала? Я би…

– Розмовляв ввічливіше? – перебила жорстким тоном Еріка. – Не чіпав би нетяму?

Вона боялась, тому і збісилась. Вирішила, що грубістю змусить незнайомця забути про неї, не згадувати цю ніч.

– Ні, – тихо і спокійно відповів чоловік. – Як тебе хоч звуть?

– Слухайте уважно, не пане. Вам все наснилось, а мене не існує, – як можна зневажливіше жбурнула діва і прудко сховалась за стовбурами вікових дерев.

Бігла, не озираючись, до кольок у горлі, а сльози текли по щоках. Вона не розуміла себе і не могла пояснити свою поведінку. Трохи жалкувала, що пішла ось так, що пішла одразу, хоча мала можливість ще разочок обійнятись. І чому вона народилась в королівській сім’ї, а не в сім’ї якогось коваля? Зараз світ постав перед нею ще несправедливішим, ніж вона вважала.

Еріка повернулась до табору на світанку, змерзла після довгого купання в холодній гірській річці. Вона відчувала себе брудною та боялась, що всі помітять цей бруд на ній, тому терла шкіру мохом до почервоніння.

– Щось трапилось? – на підступах зустріла всюдисуща Матильда, її заступниця. – Тебе так довго не було, я вже думала загін збирати.

– Облиш, – втомлено видихнула принцеса. – Я дійсно не розумію, що на цей раз відбувається. Сьогодні просто вирішила довше поспостерігати. У гарліонців все без змін, ні поповнення, ні якоїсь нової зброї. Чого вони вичікують – загадка.

– Скоро дізнаємось. Відпочинь, я підійму, якщо щось трапиться, – пообіцяла друга діва. – Та певне, сьогодні краще мені сходити на розвідку.

– Ні!

Принцеса не очікувала від себе самої такого різкого і швидкого заперечення.

– Я ж з сорому згорю, якщо ТИ щось побачиш, а не я, – поспішила виправдатись.

– І нащо ці безглузді змагання? Я лише хочу допомогти.

– Ні, – відрізала Еріка спокійно і твердо.

Коли вона відповідала таким тоном, її підлеглі знали, що сперечатись немає сенсу.

Нормально відпочити і міцно заснути в принцеси так і не вийшло. Щоразу здригалась і підскакувала, коли провалюючись в сновидіння бачила засуджуючі лиця родини, дів, близьких та дальніх знайомих. Та під вечір, в очікуванні нової вилазки, відчула ніби відкрилось друге дихання. Вона знову хотіла побачити незнайомця, здалека, потайки, на цей раз надійно сховавшись від його очей, та хоч трохи помилуватись. Закохалась в обгортку і надуману примару, та хто ж без гріха. Перша закоханість логіці не піддається, а вона і не намагалась її шукати.

Ще здаля Еріка почула гучні співи, крики і сміх. Зазвичай, таке відбувалось за відсутності короля, з ним же табір замовкав ніби мертвий. Прискорившись, Діва дісталась улюбленого скелястого виступу і побачила, що життя в низині вирує повним ходом: хтось танцює, хтось б’є пики за гроші, хтось пиячить і волає. Скільки б вона не придивлялись і не шукала, незнайомця видно не було.

Спустившись до найближчої дозорної вежі, впевнено підійшла до воріт і зняла капюшон.

– Ваша високість! – кривозубий хлопчина на посту одразу стрепенувся і побіг донизу.

– Акрог поїхав? Що відбувається?

– Добре, я Вам скажу, але я Вам не казав, – затараторив він.

– Звісно, – розуміюче пообіцяла Діва.

– Кажуть, король наш з жінкою поцапався, тому і назад так швидко приїхав, злий, ух.

– І?

– А! Як їхав сюди, то вони під сильний дощ попали, і він захворів. Ну не молодий ж вже, король наш.

– Захворів і не зміг повести військо в бій?

– Дуже хотів, та не міг, Хакона змушував, а той його відмовляв, хотів до палацу одразу вертатись. Король не слухав, сперечався, аж поки сьогодні перестав.

– Тож короля терміново забрали до палацу лікувати?

– Еф, пф… В труні забрали.

Еріка ледве стримала губи, які вже почали розповзатись в усмішку:

– Яка сумна новина. Дякую за інформацію.

– Ги, – хлопчина простягнув долоню, натякаючи, що дякую до кишені не покладеш.

Діва дістала важкеньку золоту монету з гербом Баленсії, палючим сонцем-квіткою, і підкинула в повітрі:

– Це тобі за гарні очі і гарні вуха, які все бачать і чують.

Хлопчина прудко спіймав, покрутив, спробував на зуб і, хитро примружившись, видав:

– Ваша Високосте, тут не хвата. Тут тіко за очі.

– А…, – Еріка схаменулась до того, як на емоціях сказати непоправне.

Кортіло спитати ще про незнайомця. Ким він є? З якого роду? Вона б точно отримала відповідь, як мінімум за додаткову плату. Можливо, він навіть все ще в таборі, просто десь в наметі читає, подалі від галасу. Та це не повинно її турбувати, вона чітко вирішила відступити. Не треба їй знати, шукати, мучити себе нездійсненними мріями. Дістала ще одну монету та кинула хлопчині.

– Доброго здоровка, Ваше Високосте!

Принцеса мовчки кивнула на прощання і пішла геть.