Раді Вас бачити!

— Артеме…

— Мм?

— А тобі не страшно?

Він насупився.

— Що саме?

— Майбутнє. Усе це. Заручини. Доросле життя.

Артем кілька секунд мовчав.

— Страшно, — чесно сказав він. — Але знаєш, що найстрашніше?

— Що?

— Уявити життя, де тебе немає.

У Марти знову защеміло в грудях.

Вона повільно підійшла до нього й обійняла так міцно, ніби боялася відпустити.

— Тоді нікуди не відпускай мене.

Артем поцілував її у волосся.

— Ніколи.

І саме в цю секунду за їхніми спинами почувся сонний голос Дена:

— Я, звісно, перепрошую… але ви серйозно втекли дивитися світанок без нас?

Марта різко відскочила від Артема, а той закотив очі.

На галявину вивалилися Макс, Аделіна, Аліса й Дафна, закутані в ковдри та сонні настільки, ніби їх підняли серед ночі.

— Дафна нас розбудила, — буркнув Макс. — Сказала: «Там романтика, ми не можемо це пропустити».

— І правильно зробила! — гордо заявила Дафна. — Я хочу фото на фоні світанку.

— Ви неможливі, — простогнала Марта, але вже сміялася.

Артем подивився на їхню компанію — шумну, дивну, надто емоційну — і раптом зрозумів, що ніколи не був таким щасливим, як зараз.

Дафна вже встигла дістати телефон і почати знімати всіх підряд, поки сонна Аліса ховалася в ковдрі, а Ден спеціально корчив дивні обличчя в камеру.

— Так, стоп! — Марта засміялася, прикриваючи лице руками. — Я ще навіть не прокинулась нормально!

— Саме тому це ідеальний контент, — серйозно сказала Дафна. — Живі емоції.

Артем тяжко видихнув і подивився на Марту.

— Артеме, ідемо звідси, — прошепотіла вона йому тихо на вухо. — Бо зараз тут буде фотосесія на три години.

Він уже хотів погодитися, як раптом Дафна підозріло звузила очі.

— Ага… ви хочете втекти удвох?

— Так, — абсолютно спокійно відповів Артем.

— Нечесно!

Артем повільно підійшов до Дафни, нахилився до неї й дуже серйозним голосом сказав:

— Дафно. Якщо старші хочуть побути одні — не сідай хвостиком, ясно?

Дафна округлила очі.

— А то що?

Артем показово закотив рукави кофти.

— А то я тебе приб’ю.

Запала секунда тиші.

І вже за мить уся галявина вибухнула сміхом.

— Ти чого дитину лякаєш?! — крізь сміх вигукнула Аделіна.

— Я не лякаю, я виховую, — гордо відповів Артем.

Дафна театрально ахнула й схрестила руки на грудях.

— Все, Марто. Забирай свого психа. Він мені погрожує.

Марта вже сміялася так сильно, що ледве стояла на ногах.

— Артеме, ти неможливий.

— Зате чесний.

Макс фиркнув:

— Бачиш, Дафно, тепер офіційно: вони заручені. У них почався режим «не заважати».

— Фу, — простогнав Ден. — Ви такі солодкі, що в мене зараз діабет почнеться.

Аліса сонно підняла голову:

— А мені подобається.

Дафна ще кілька секунд удавано ображалася, але потім хитро усміхнулася.

— Добре. Йдіть. Але потім я все одно витягну з Марти подробиці.

— Дафна! — одночасно вигукнули Марта й Артем.

Компанія знову розсміялася.

Артем нарешті взяв Марту за руку й повів далі стежкою, подалі від шуму друзів. Позаду ще було чути голос Дена:

— Тільки не загубіться там, молодята!

— Замовкни! — крикнув Артем через плече, навіть не обертаючись.

Марта притиснулася ближче до нього, все ще сміючись.

— Знаєш, — тихо сказала вона, — мені подобається, якими ми стали.

Артем глянув на неї тепло й ніжно.

— Якими?

— Справжніми. Живими. Сім’єю.

Він зупинився посеред стежки й обережно заправив пасмо її волосся за вухо.

— Це тільки початок, Марто.

І в його голосі було стільки любові, що їй здалося: навіть світанок навколо став теплішим.

Ранок біля озера був тихим і теплим. Сонце тільки починало пробиватися крізь високі сосни, а на траві ще блищала роса. Табір повільно прокидався: десь гримів посуд, хтось розпалював вогонь, а з дальнього намету чувся сміх Дена.

Артем стояв біля дерев разом із Мартою. Вона загорнулася в його худі, тримаючи в руках теплий чай, а він обіймав її за плечі, ніби боявся відпустити хоч на секунду.

— Тут так спокійно, — тихо сказала Марта. — Мені здається, я вперше за довгий час нормально дихаю.

Артем усміхнувся і поцілував її в скроню.

— Бо ти зі мною.

Вона тільки закотила очі, але щасливо засміялася.

І саме в цей момент із-за кущів вискочила Дафна.

— Я вас знайшла! — гордо заявила вона.

Марта аж підскочила від несподіванки.

— Дафно! Ти нас налякала!

Маленька дівчинка хитро примружилась:

— А я знала, що ви тут ховаєтесь.

Артем драматично закрив очі рукою.

— Боже… У нас навіть п’яти хвилин романтики нема.

Дафна фиркнула:

— Я просто хотіла спитати, чи будете снідати.

Марта нахилилася до неї й усміхнулась:

— Будемо. Але, Дафно… якщо старші хочуть побути трохи самі, то не треба одразу бігти за ними, добре?

Дафна задумалась.

— А чого?

Артем важко видихнув і театрально глянув у небо.

— Бо я скоро посивію.

У цей момент до них підійшли Оксана та Денис. Вони не чули початку розмови, лише останні слова Артема, і з цікавістю подивилися на компанію.

— Що тут у вас відбувається? — усміхнулася Оксана.

Артем глянув на Марту, ніби питаючи дозволу, а потім абсолютно серйозно сказав:

— Тьотю Оксано, дядю Денисе… скажіть, будь ласка, своїй доньці, якій десять років, щоб вона не влаштовувала спецоперації з пошуку нас по всьому лісу. Ми інколи хочемо побути вдвох. Хоч трішки. Особливо вранці. Ясно?

Запала тиша.

Марта різко прикрила обличчя руками:

— Артеме!

Дафна округлила очі:

— Я не спецоперація!

Денис повільно підняв брови, дивлячись на абсолютно серйозного Артема.

Оксана ледве стримувала сміх.

— Тобто, — перепитала вона, — ти зараз офіційно скаржишся нам на Дафну?

— Так, — чесно відповів Артем. — Бо вона всюди. Вона як секретний агент.

Дафна ображено схрестила руки:

— Я просто вас люблю!

І після цих слів усі не витримали й розсміялися.

Навіть Віктор, який саме проходив повз із чашкою кави, зупинився.

— Що тут за ранкова нарада?

Денис, усе ще сміючись, показав на Артема:

— Твій майбутній зять офіційно попросив захисту від Дафни.

— Ого, — протягнув Віктор. — Сину, вітаю. Це новий рівень дорослого життя.

Марта вже вся почервоніла від сорому.

— Вибачте… він просто…

— Я просто хочу хоч інколи обіймати свою дівчину без маленького шпигуна поруч, — невинно закінчив Артем.

Дафна показала йому язика.

Оксана підійшла ближче до Марти й тихо сказала:

— Не хвилюйся, сонце. Ми все розуміємо. Просто Артем дуже голосно це сказав.

— Дуже голосно, — підтвердив Денис із серйозним виглядом. — Але чесно.

Артем переможно кивнув:

— Дякую.

Марта штовхнула його в плече:

— Я тебе зараз сама приб’ю.

Віктор засміявся так голосно, що аж птахи злетіли з дерев.

— Все, досить вам романтики. До вечора треба збиратися й їхати назад у місто. Мер сказав — значить сказав!

— Тату… — простогнала Марта.

— Ніяких «тату». У мене робота. А у вас — пів табору шоковане після ваших заручин.

Оксана тепло усміхнулася, дивлячись на молодих:

— Але знаєте що? Ви дуже гарні разом. Це видно навіть тоді, коли сваритеся через Дафну.

Артем подивився на Марту вже зовсім інакше — спокійно, тепло, по-справжньому.

І поки навколо шумів табір, сміялися друзі й метушилися дорослі, він зрозумів одну просту річ:

для нього дім тепер був не місцем.

А людиною, яка стояла поруч у його худі, червоніла від сорому й усе одно тримала його за руку.

Вечір біля озера ставав усе теплішим. Багаття потріскувало, хтось діставав солодощі, а дівчата вже сиділи окремо, обговорюючи майбутні заручини.

Аделіна крутила каблучку на пальці й усміхалася:

— Я досі не можу повірити, що це реально.

Аліса одразу підсунулася ближче:

— Та ви бачили коментарі? Нас уже пів міста обговорює.

— І це тільки початок, — засміялася Марта, хоча щоки її все ще палали після всіх жартів батьків.

Дафна, сидячи поруч із пледом і чаєм, раптом хитро примружилась:

— Ну що, дівчата… а як ви будете робити заручини? Бо я вже хочу сукню.

— Дафно! — розсміялася Аделіна. — Ти швидша за всіх нас.

— А я серйозно! Нам треба продумати все. Хто кого запрошує, де буде музика, фотозона…

— Без вас і мене ми хочемо окремо, — раптом почувся голос Дена.

Усі обернулися. Він стояв позаду з руками в кишенях, а поруч — Аліса, яка ледве стримувала сміх.

— Що? — перепитала Марта.

— Ми з Алісою вирішили, що хочемо окремий день, — спокійно сказав Ден. — Не тому що ми проти вас. Просто… хочеться мати свій момент.

Аліса одразу кивнула:

— Я вважаю це правильним. У кожної пари має бути своя історія. Свої спогади. Свій вечір.

Марта тепло усміхнулася:

— Насправді… це дуже мило.

— Підтримую, — сказав Артем, який саме підійшов із чашкою кави. — Бо якщо все робити разом, то ваші батьки нас просто не переживуть.

— Особливо Віктор, — тихо пробурмотів Макс, сідаючи поруч із Аделіною. — Він уже дивиться на нас так, ніби завтра весілля.

— Я все чую! — почувся голос Віктора від багаття.

Усі вибухнули сміхом.

Дафна театрально зітхнула:

— Ну все. Значить, буде три різні заручини. Я помру від щастя.

— Ти швидше нас усіх замучиш своїми планами, — пожартувала Оксана.

Дафна показала язика й гордо заявила:

— Я просто відповідальна.

Артем сів поруч із Мартою й тихо переплів свої пальці з її.

— А ти як хочеш? — запитав він тихо. — Велике свято чи щось спокійне?

Марта задумалася на секунду.

— Я хочу, щоб було справжньо. Без пафосу. Щоб ми запам’ятали емоції, а не декорації.

Артем дивився на неї кілька секунд, а потім ледь усміхнувся:

— Тоді в нас буде найкращий вечір.

Вона сперлася головою йому на плече, а навколо знову лунав сміх друзів, запах хвої змішувався з ароматом кави та диму, і вперше за довгий час Марта зрозуміла — вона справді щаслива.