Раді Вас бачити!

Неділя, 14 вересня 2025 року

Ранок упомешканніАделіни пахнув ванільними сирниками й кавою.

Сонце пробивалося крізь тонкіфіранки,малюючи теплі смуги на підлозі її кімнати.Мобільнийуже хвилин десять безперервно вібрував відвістейу чаті дівчат, але Аделіна вперто ховалася під ковдрою, роблячи вигляд, що не чує нічого.

— АДЕЛІНО! — почувся голос мами з кухні. — Якщо ти зараз не встанеш, твій тато сам з’їсть усірум’янісирники!

—Тонаклеп! — одразупромовивголос Дениса. — Ялишеньперевіряю їхню якість!

Дівчина тихо засміялася в подушку й нарешті потягнулася до телефону.

«Ми вже збираємось»«Адель, ти ж пам’ятаєш, що сьогоднізнімкиОБОВ’ЯЗКОВІ»«І не забудь — Макс теж буде ????»

Аліса.

Звісно.

Аделіна закотила очі, але посмішка сама з’явилась на губах.

Вонаповоліпідвелась із ліжка й підійшла до шафи. На дверцятах уже висів одяг, який мама підготувала ще з вечора: білий топ із відкритими плечима й ніжна квіткова спідниця-шорти, легка, майже повітряна.

Аделіна кілька секунд просто дивилась на цейвигляд.

Ніжний.

Не спортивний.

Не схожий наїїзвичний.

—Мамо…— тихо покликала вона, виходячи з кімнати босоніж. — Тисправдідумаєш, що цеприйнятно?

Оксана обернулась від плити й завмерла.

— Господи… ти ще навіть не одягнула це, а я вже бачу, як хлопці сьогодні голови повтрачають.

— МАМО!

Тато пирхнув у чашку з кавою.

—Оксано,ну не лякай дитину зранку.

— Адель… тиунас дужегарна.Просто вжезвикайдо цього.

Вона нічого не відповіла.

Марта лиш хвилин п’ять стояла в оселі Аделіни з ґаджетом у долоні й дивилась на приятельку таким поглядом, ніби от-от або засміється, або почне верещати.

— Адель… ти справді збираєшся так іти?

Аделіна крутилась біля дзеркала, поправляючи легку квіткову спідницю-шорти. Білий топ відкривав плечі, а м’які хвилі волосся спадали на спину так чудово, що навіть сама вона часом затримувалась, дивлячись на себе у віддзеркаленні.

— Марто, ти можеш мені світлини зробити? — раптом запитала вона, беручи з полиці парфуми.

— Можу… але навіщо так урочисто? — насупилась приятелька. — Ти тепер виглядаєш так, ніби йдеш не на пікнік, а розбивати комусь серце.

Аделіна пирснула з реготу.

— Та припини.

— Ні, я по-справжньому. Макс після цього або завмерне, або відійде.

— МАРТО!

— Гаразд-гаразд. Ставай уже рівно.

Аделіна кілька секунд дивилась у дзеркало, а потім раптом поклала долоню на стан й трохи нахилила голову.

— Отак?

— О… — Марта повільно опустила телефон. — Стій. Повтори це ще раз.

— Що?

— Оту позу.

— Навіщо?

— Бо це виглядає надзвичайно гарно.

Аделіна трохи сором’язливо засміялась, але все ж повторила позу біля дзеркала. Марта одразу почала знімати.

Клац.

Ще одна.

І ще.

— А тепер відео! — звеліла вона.

— Марто…

— Адель, давай! Ти сьогодні провідна зірка романтичного фільму.

— Господи…

Але Аделіна все одно згодилась.

Вона повільно поправила зачіску, всміхнулась у дзеркало й тихенько прикусила губу, коли камера вловила її погляд.

У цей момент ґаджет у Марти буквально розігрівся від кількості кадрів.

— Все. Це тріумф, — видихнула подруга.

— Я тобі зараз покажу.

Вони разом впали на ліжко, гортаючи світлини.

На одній Аделіна сміялась.

На іншій дивилась у дзеркало так ніжно, що навіть сама завмерла.

А на відео…

Вона виглядала щасливою.

По-справжньому.

— Клади у мережу, — одразу мовила Марта.

— Гадаєш?

— Адель. Якщо ти це не виставиш — це буде злочин.

Аделіна ще кілька секунд вагалася, а потім відчинила Instagram.

Фото завантажилось майже миттєво.

Підпис вона набирала повільніше.

«Без тебе мені нудно… ????»

Палець застиг над ґудзиком “опублікувати”.

Серце билось швидше.

Бо вона знала, хто саме це прочитає першим.

Опублікувати.

Готово.

— Ооооо, — Марта одразу потягнулась до ґаджета. — Коментарі зараз полетять.

— Не дивись!

— Запізно.

У цей момент Аделіна відчинила TikTok і завантажила коротке відео під тиху романтичну музику. На кадрах вона крутилась біля дзеркала, сміялась і сором’язливо ховала очі від камери.

Підпис з’явився сам собою:

«Як вам? ????»

І чомусь саме після цього їй стало моторошно.

Бо тепер це побачить Макс.

А вона досі не знала…

Ким вони стали одне для одного насправді.

Аделіна ще навіть не встигла отямитись після публікації, як телефон почав буквально вибухати від повідомлень.

— Ой-йой… — тихо пробурмотіла вона, дивлячись на екран.

❤️

????

«Ти нереальна»

«Макс там живий взагалі?»

«Адель, ти богиня»

— Дай сюди! — Марта миттєво вихопила телефон. — Я хочу бачити реакцію людей.

— Марто!

— Запізно.

Саме в цей момент у дверях кімнати з’явилась мама.

Оксана сперлась плечем об одвірок і кілька секунд просто дивилась на доньку. Потім усміхнулась тією теплою усмішкою, від якої Аделіні завжди ставало спокійніше.

— Ну все. Моя дитина виросла.

— Мамо… — простогнала Аделіна, ховаючи обличчя в долонях.

— Ні, серйозно. Ти дуже гарна сьогодні.

І тут позаду пролунав голос тата:

— А я вже коментарі читаю!

— ТАТУ!

Денис стояв у коридорі з телефоном у руках і виглядав занадто задоволеним собою.

— Так… що тут у нас… — він театрально прокашлявся. — “Хто цей щасливчик?” Оооо, цікаво.

— Тату, припини!

— “Вона така гарна, що мені тепер соромно дивитись у дзеркало”. Оце люди пишуть.

Марта вже лежала на ліжку й помирала від реготу.

— Дядьку Денисе, не спиняйтесь, будь ласка.

— А ось ще! “Максиме Орлов, якщо ти це втратиш — ми тебе не пробачимо”.

Аделіна різко вихопила подушку й кинула в тата.

— ВСЕ!

Він лише голосно засміявся й підняв руки.

— Добре-добре. Але я, між іншим, пишаюсь тобою.

Після цих слів у кімнаті стало якось тихіше.

Бо тато рідко говорив подібне настільки прямо.

Аделіна на секунду застигла, а потім тихо всміхнулась.

— Дякую…

Оксана підійшла ближче й поправила пасмо волосся доньки.

— А тепер іди їсти, зірко інстаграму. Бо ти зранку нічого не їла.

— Не хочу…

— Аделіно.

— Добре…

Вони всі разом перейшли на кухню. Марта одразу вкрала сирник із тарілки, за що отримала легкий удар рушником від Оксани.

Аделіна сіла за стіл і нарешті знову відчинила телефон.

Повідомлень було вже дуже багато.

Але її погляд одразу знайшов одне ім’я.

Макс.

Серце миттєво стиснулось.

Вона відчинила чат.

«Ти спеціально хочеш, щоб я сьогодні перестав нормально дихати?»

Аделіна автоматично прикусила губу, відчуваючи, як лиця знову стають гарячими.

Ще одне повідомлення.

«Ти дуже гарна, Адель.»

Просто.

Без жартів.

Без звичного сарказму.

І саме тому ці слова вдарили прямо в серце.

Вона кілька секунд дивилась на екран, не знаючи, що відповісти.

А потім повільно надрукувала:

«А ти дуже довго мовчав ????»

Повідомлення прочиталось майже одразу.

І за секунду з’явилось:

«Бо я завис на твоїх світлинах.»

Аделіна тихо засміялась собі під ніс.

— Оооо, — одразу промовила Марта, яка явно читала все по її обличчю. — Там щось серйозне?

— Нічого там немає.

— Ага. А червона ти просто через сирники.

Аделіна лише закотила очі, але посмішку стримати вже не змогла.

Аделіна саме хотіла відказати Максу щось доречне, а не черговий набір дурненьких смайликів від хвилювання, як раптом із вулиці почувся гучний гул мотоцикла.

Рев двигуна пролунав так голосно, що навіть Денис відірвався від телефону.

— Оооо, — промовив він, підходячи до вікна. — Здається, за кимось прибули дуже ефектно.

Марта миттєво підскочила.

— НЕ МОЖЕ БУТИ.

Аделіна теж підійшла до вікна… і серце одразу зробило той самий дурний перекид у грудях.

Під будинком стояли два мотоцикли.

На одному сидів Артем у темній куртці, а поруч уже махав руками Ден.

А біля другого…

Макс.

У чорному худі, з трохи розкуйовдженим волоссям і букетом квітів у руках.

— Господи… — тихо віддихала Аделіна.

І саме в цю мить знизу почувся голос Дена:

— ВИХОДЬТЕЕЕ!

Марта аж зігнулась від реготу.

— Боже, він на увесь район зараз репетує.

А потім пролунав голос Макса. Нижчий. Спокійніший. Але від нього в Аделіни мурашки побігли по шкірі.

— Марто! Твій кавалер підвезе! — гукнув він, киваючи на Артема.

Артем одразу почервонів.

— Орлов, стули пельку…

Ден уже помирав зі сміху біля мотоцикла.

А Макс підняв погляд на її вікно.

Прямо на неї.

І навіть звідси Аделіна бачила, як лагідно він посміхається.

— А свою панночку я сам підвезу.

У помешканні стало тихо.

Дуже.

Навіть Марта перестала реготати.

— Він… — прошепотіла вона. — Він щойно це мовив при всіх?

Аделіна відчула, як серце калатає вже десь у горлі.

— Я його вб’ю…

Але усмішка зникати навіть і не думала.

Тато голосно засміявся у вітальні.

— О! Ну все. Оце вже серйозний рівень.

— Денисе! — пробурмотіла Оксана, хоча сама ледь стримувала посмішку.

Марта швидко штовхнула Аделіну в плече.

— ЙДИ ВЖЕ! Бо він там реально зараз загине гарним.

—

Коли дівчата вибігли на вулицю, вечірнє повітря одразу вдарило приємною прохолодою.

Ден перший помітив їх.

— НАРЕШТІ! Ми вже думали, ви там весілля готуєте!

— Замовкни, — кинула Марта, але сміялась.

Артем мовчки подав їй шолом.

І це було так чарівно, що навіть Ден перестав дуріти на кілька секунд.

Макс же увесь цей час дивився тільки на Аделіну.

І від того погляду їй ставало страшно дихати.

Він повільно підійшов ближче.

Настільки близько, що вона відчула знайомий запах його парфуму.

— Привіт, Адель, — тихо мовив він.

— Привіт…

Макс кілька секунд просто дивився на неї, ніби завис.

А потім простягнув букет ніжно-рожевих квітів.

— Це тобі.

Аделіна завмерла.

— Максе…

— Що?

— Ти зараз робиш усе, щоб я взагалі не могла нормально мислити.

Він тихо засміявся.

— Вір, моя люба… у мене та сама проблема.

І саме в цей момент Ден за спиною голосно крикнув:

— ЯКЩО ВИ ЗАРАЗ ПОЦІЛУЄТЕСЬ — Я ЗНЕПРИТОМНІЮ!

— ДЕН! — одночасно крикнули всі.

— Ви чого стоїте? Їдьте вже, романтики, — пирхнула Марта, застібаючи шолом. — Бо зараз пів району збереться дивитись.

— Та хай дивляться, — одразу кинув Ден. — У нас тут головна пара вересня.

— Дене, я тебе зараз цими квітами приб’ю, — пробурмотіла Аделіна, тулячи букет до грудей.

Макс тихо сміявся поруч, спершись рукою на мотоцикл. Він дивився на неї так уважно, що в неї знову почали пектися щоки.

— Адель, — раптом сказав він.

— Мм?

— Ти сьогодні нереальна.

Вона закотила очі, намагаючись сховати усмішку.

— Та припини уже.

— Не можу.

І від того, як спокійно він це мовив, у неї всередині все стало теплим.

Ден уже сів позаду Артема й голосно фирканув:

— Я зараз заплачу.

— Та заткнись ти, — засміявся Артем.

Макс тим часом раптом дістав телефон.

— А може… фотку зробимо?

Аделіна здивовано підняла брови.

— Ти? Сам хочеш фото?

— Ну так. Це історичний момент.

— Який ще?

— Я вперше нормально запросив дівчину кататись на мотоциклі.

Ден одразу закричав:

— АХАХАХА, ОРЛОВ ЗАКОХАВСЯ!

— Ден…

— ВСЕ, МОВЧУ.

Макс підійшов ближче до Аделіни й трохи нахилив голову.

— Ну що, панночко, сфоткаєш мене чи ні?

— Ой, який ти тепер милий, — фиркнула вона.

— Це небезпечно для моєї репутації.

Аделіна тихо засміялась і взяла телефон із його рук.

— Гаразд. Ставай нормально.

— Нормально — це як?

— Не як гопнік із району.

— Запізно.

Вона почала сміятись іще сильніше.

Макс сів на мотоцикл і сперся руками на кермо.

— Так?

— Ні. Дуже пафосно.

— А так?

Він нахилив голову й зробив серйозне обличчя.

— Господи… ти спеціально це робиш?

— Що саме?

— Бісиш мене.

— А тобі подобається.

Аделіна нічого не відповіла.

Бо подобалось.

Дуже.

— Нууу, позаааа! — кричав Ден ззаду. — Орлов, будь мужчиною!

— Затулися!

Аделіна підняла телефон і нарешті зробила кадр.

Клац.

На фото Макс вийшов таким… справжнім.

Темне волосся трохи розкуйовджене вітром, легка усмішка на губах, очі — теплі. Не ті холодні й закриті, якими його бачила школа.

І Аделіна зависла на секунду, дивлячись на екран.

— Що там? — тихо спитав він.

— Нічого…

— Адель.

Вона підняла очі.

І знову втонула в його погляді.

— Ти красивий, — вирвалось у неї зовсім тихо.

Макс завмер.

Навіть Ден замовк десь позаду.

А потім кутики губ хлопця повільно піднялись угору.

— Повтори.

— Ні.

— Аделіно.

— Максе, їдемо вже!

Він тихо засміявся й простягнув їй шолом.

— Сідай, панночко. Бо я зараз реально перестану нормально дихати поруч із тобою.

— Я зараз! — раптом випалила Аделіна так різко, що всі аж здригнулися.

І, не пояснюючи нічого, розвернулась та побігла назад до під'їзду.

— Е-е… — Ден кліпнув очима. — Я щось пропустив?

Макс насупився, дивлячись їй услід.

— Вона засмутилась?

— Та ні, дурнику, — фиркнула Марта. — Вона просто Аделіна.

— Це нічого не пояснює.

— От саме.

Макс нервово провів рукою по волоссю. Він уже реально почав хвилюватися, коли двері під'їзду знову різко відчинилися.

Аделіна буквально вилетіла назад на вулицю.

— Мам, бери! — крикнула вона комусь угору.

Оксана стояла біля вікна кухні й виглядала абсолютно шокованою.

— АДЕЛІНО, ТИ ХОЧ ВІЗЬМИ худі !

Але донька вже нічого не чула.

Бо бігла назад.

До нього.

В руках у неї щось блищало.

Макс завмер, коли вона підбігла зовсім близько, трохи задихана після бігу. Волосся розлетілось через вітер, щоки рожеві, очі світяться.

— Ти чого втекла? — тихо спитав він.

— Я забула дещо.

— Що?

Вона мовчки простягнула телефон.

— Ми не зробили фото разом.

У Дена десь позаду почалась істерика.

— НІ, ВИ РОЗУМІЄТЕ, ЯКІ ВОНИ?!

— Замовкни, — уже сміючись сказав Артем.

Макс дивився на Аделіну кілька секунд так, ніби серце зараз реально вискочить із грудей.

— І через це ти побігла додому?

— Ну… так.

— Господи…

Він тихо засміявся й похитав головою.

— Ти неможлива.

— А ти занадто багато говориш.

— А ти занадто гарна сьогодні.

— Макс!

— Що? Це факт.

Вона закотила очі, але усмішка вже була зовсім щасливою.

— Ну давай фото тоді.

Макс встав поруч із мотоциклом, а Аделіна стала біля нього. Спочатку ніяково. Залишаючи маленьку відстань між ними.

— Адель, — тихо сказав він.

— Мм?

— Ми виглядаємо так, ніби нас силою поставили поруч.

— І що?

— Іди ближче.

Серце одразу застукало швидше.

Вона несміливо зробила крок.

Тепер між ними майже не залишилось місця.

Макс обережно поклав руку їй на талію.

І в ту секунду Аделіна перестала нормально дихати.

— Готові? — закричав Ден. — Я ЗАРАЗ ВАМ ОБКЛАДИНКУ ДЛЯ РОМАНУ ЗРОБЛЮ!

— ДЕН!

Клац.

Фото вийшло живим.

Справжнім.

На ньому Аделіна сміялась, дивлячись не в камеру, а на Макса. А він дивився тільки на неї.

Так, ніби навколо більше нікого не існувало.

Аделіна ще кілька секунд дивилась на фото, поки хлопці сперечались позаду, хто сьогодні їде першим.

На екрані все виглядало… занадто красиво.

Вечір.

Мотоцикл.

Її усмішка.

Рука Макса на талії.

І його погляд.

Господи, цей погляд.

— Ну що там? — нахилилась Марта через її плече. — Оооо… все. Це офіційно моя улюблена світлина року.

— Не перебільшуй.

— Я серйозно. Ви виглядаєте так, ніби зараз підете в якийсь романтичний серіал Netflix.

Ден уже теж заглядав у телефон.

— Та вони виглядають так, ніби через п’ять хвилин почнуть цілуватись під дощем.

— ДЕН!

Макс тихо сміявся поруч, спостерігаючи, як Аделіна червоніє.

А вона тим часом швидко відкрила Instagram.

Фото завантажилось майже одразу.

На задньому фоні було видно всю їхню компанію: Ден, який щось кричав Артему, Марта біля мотоцикла, вечірні ліхтарі й цей теплий вересневий хаос навколо.

А попереду — вони.

Разом.

Аделіна закусила губу й почала друкувати підпис.

«А там позаду — його друзі мене забирають ????

Як вам? Завидуйте.

А я поїхала кататися як принцеса ????»

І вкінці додала смайлик язичка.

— О НІ, — Ден схопився за голову. — Вона нас виставила в інсту.

— Ти тепер офіційно масовка, — фиркнула Марта.

— Я хотів бути головним героєм!

— Пізно, — спокійно сказав Макс. — Тут головна героїня одна.

Аделіна ледь не задихнулась від цих слів.

— Орлов… — протягнув Ден. — Ти сьогодні якийсь надто романтичний.

— Замовкни.

Телефон Аделіни одразу почав дзижчати від реакцій.

❤️

????

«ЯКІ ВИ ГАРНІ»

«МАКСИМ ОРЛОВ, МИ ВТРАТИЛИ БРАТА»

Вона сміялась, гортаючи коментарі, поки Ден раптом не озирнувся навколо.

— Стоп.

Усі подивились на нього.

— А де Аліса?

Марта кліпнула.

— В сенсі?

— Ну в прямому! Її нема!

Ден різко піднявся з мотоцикла.

— Все. Я пішов її шукати.

— Та вона зараз прийде, — сказав Артем.

— НІ. А РАПТОМ ВОНА ОБРАЗИЛАСЬ?

— На що?

— НЕ ЗНАЮ! НА ЖИТТЯ!

Макс уже сміявся в голос.

— Дене, ти хворий.

— Я переживаю!

— Та ти закоханий, — спокійно кинула Марта.

І Ден різко замовк.

На секунду.

— …можливо.

Усі вибухнули сміхом.

Аделіна сперлась спиною на Макса, сміючись разом із ними, і вперше за довгий час відчула себе настільки щасливою, що аж страшно стало.

День щось дзвінко розповідав про “операцію знайти Алісу”, Марта сміялася з нього, Артем закочував очі, ніби вже змирився зі своєю компанією назавжди.

Аделіна стояла поряд із Максом, тримаючи у руках слухавку і квіти, й дивилася на усе це так привітно, ніби саме ці люди раптом стали її другою оселею.

— Ну що, принцесо, — лагідно сказав Макс, нахиляючись ближче. — Ми рушаємо чи ти ще бажаєш переглянути відгуки про себе?

— Бажаю.

— Я так і знав.

Вона тихо всміхнулася і знову відчинила Instagram.

І тут…

— Ого.

— Що там? — відразу спитав Макс.

Аделіна збентежено засміялася.

— Та нічого…

— Адель.

— Ну просто… хлопці дивні.

— Які саме хлопці?

Вона мовчки повернула до нього екран.

«Кіцю, може на побачення? ????»

«Максе, відійди, це тепер наша дружина»

«Така вродлива дівчина не може бути вільною»

На мить стало надзвичайно тихо.

Макс поволі підняв погляд на неї.

— Кіця?

Аделіна вже ледь стримувала сміх.

— Ну… люди пишуть.

— Люди зараз домовляться.

— Максе, ти заздриш?

— Ні.

— А чого очі такі?

— Які?

— Небезпечні.

Він зробив крок уперед.

Настільки, що вона перестала чути усе довкола.

Навіть Дена.

Навіть гуркіт шляху.

Тільки його подих.

І власне серце.

— Аделіно, — тихо промовив Макс. — Ти справді не розумієш, що зі мною робиш?

Вона тривожно всміхнулась.

— А ти зі мною?

Він кілька секунд просто дивився їй у зіниці.

Без жартів.

Без глузування.

Так зосереджено, що в неї всередині все здригнулося.

А потім обережно доторкнувся пальцями її щоки.

— Можна?

І вона навіть не зрозуміла одразу, про що саме він питає.

Тільки тихо кивнула.

Макс нахилився повільно.

Ніби боявся її схвилювати.

Його рука ніжно лягла на її стан, наближаючи.

І коли їхні уста нарешті зустрілися…

У Аделіни ніби весь світ зник.

Перший справжній поцілунок був зовсім не таким, як у кіно.

Не досконалим.

Не надмірним.

Він був живий.

Теплий.

Трохи несміливий.

І саме тому — щирий.

Аделіна відчула, як у грудях усе переливається від того, наскільки лагідно він її цілував.

Наче вона була для нього чимось надзвичайно цінним.

Позаду раптом пролунав крик Дена:

— Я ЗАРАЗ РОЗКРИЧУСЬ!

— ДЕНЕ, ЗАТКНИСЯ! — гукнула Марта.

Макс тихо засміявся їй у вуста й притулився чолом до її чола.

Обоє сильно дихали.

— Ну все, — пробурмотів Ден десь збоку. — Тепер вони офіційно нестерпно закохані.

А Аделіна у цю мить дивилася лише на Макса.

І вперше у житті їй зовсім не хотілось ховатися від власних почуттів.