Спочатку:
На сторінку книги
Глава 20. Справжня пропозиція
Два місяці промайнули так швидко, що Діана іноді сама не вірила, наскільки змінилося її життя.
Ще зовсім недавно в її голові існував чіткий план: кар'єра, бізнес, зустрічі, подорожі, вечори наодинці у своїй розкішній квартирі.
А тепер у її житті було все зовсім інакше.
Роман.
Ольга.
Спільні сніданки.
Сміх.
Побутові сварки через те, хто забув купити молоко.
І найдивніше — їй це подобалося.
Дуже.
Особливо після операції Ольги.
Два місяці тому Роман страшенно хвилювався за сестру. Операція була непростою, і весь цей час він майже не відходив від неї.
Діана теж була поруч.
Вона допомагала з лікарями, купувала необхідні речі, домовлялася про найкращих спеціалістів і навіть контролювала графік реабілітації.
А коли Ольгу виписали, Діана зробила те, чого Роман зовсім не очікував.
Вона перевезла Ольгу до свого великого заміського будинку.
— Тут їй буде зручніше, — сказала Діана.
— Діано, це занадто.
— Що саме?
— Твій будинок.
— Він великий.
— Я бачу.
— Там є окрема кімната для Ольги, ванна з усіма зручностями, ліфт, широкий коридор, сад…
— Я бачу.
— Тоді в чому проблема?
Роман усміхнувся.
— Ти просто не вмієш робити щось маленьке.
— Я бізнесвумен.
— Я вже зрозумів.
Ольга тоді засміялася.
— Ромо, перестань сперечатися. Мені тут подобається.
І на цьому суперечку було закінчено.
Так Ольга залишилася в будинку Діани.
А невдовзі там оселився і Роман.
Спочатку він казав:
— Я просто залишаюся, щоб бути поруч із сестрою.
Потім:
— Я залишуся ще на кілька днів.
Через тиждень:
— Діано, де моя футболка?
А ще через кілька днів Діана подивилася на нього й запитала:
— Ти взагалі збираєшся колись поїхати?
Роман подивився на неї абсолютно серйозно.
— А навіщо?
Діана відкрила рот.
Закрила.
— Не знаю.
— От і я не знаю.
Ольга, яка сиділа неподалік, тихенько сказала:
— Ви вже як подружжя.
— Ольго!
— Що?
Роман засміявся.
І так вони стали жити разом.
Спати в одній кімнаті.
Снідати разом.
Вечорами дивитися фільми.
Діана навіть перестала дивуватися, коли вранці прокидалася, а Роман уже приносив їй каву.
Їхній колишній контракт давно став просто смішним спогадом.
Бо тепер вони були сім'єю.
---
Того вечора Діана сиділа у вітальні з ноутбуком.
На столі лежали документи.
Поруч стояла чашка кави.
Вона щось уважно читала, коли Роман зайшов до кімнати.
— Знову працюєш?
— Трохи.
— Ти обіцяла сьогодні відпочити.
— Я обіцяла?
— Так.
— Не пам'ятаю.
— Звичайно.
Він підійшов до неї, закрив ноутбук і поставив його на стіл.
— Ей!
— Відпочинок.
— Романе!
— Ні.
— У мене робота.
— У тебе є я.
Діана подивилася на нього.
— І що мені з тобою робити?
— Любити.
Вона завмерла.
Роман усміхнувся.
— Що?
— Нічого.
— Ти почервоніла?
— Ні.
— Почервоніла.
— Не вигадуй.
Він сів поруч.
— Діано…
Його голос раптом став серйозним.
Вона подивилася на нього.
— Що?
Роман дістав із кишені маленьку коробочку.
Діана спочатку не зрозуміла.
Потім її очі округлилися.
— Романе…
Він опустився перед нею на одне коліно.
— Діано, пам'ятаєш, як усе почалося?
Вона засміялася крізь хвилювання.
— На моїй кухні. Зі зламаного унітаза.
— Саме так.
— Найромантичніший початок стосунків у світі.
— Я старався.
Він відкрив коробочку.
Всередині лежала каблучка.
Красива, витончена, з великим блискучим каменем.
Діана прикрила рот долонею.
— Я хотів зробити це давно, — продовжив Роман. — Але чекав, поки все стане правильно.
Він подивився їй в очі.
— Я більше не хочу бути твоїм нареченим напрокат.
У Діани на очах з'явилися сльози.
— А ким хочеш бути?
Роман усміхнувся.
— Твоїм чоловіком.
Вона вже плакала.
— Діано, я люблю тебе. По-справжньому. І хочу прокидатися поруч із тобою не тому, що так написано в якомусь контракті. А тому, що ти — моя людина.
Він простягнув руку.
— Вийдеш за мене?
Діана навіть не дала йому договорити.
— Так!
Вона схопила його за плечі й потягнула вгору.
— Так! Так! Так!
Роман засміявся.
— Я зрозумів.
— Ні, ти не зрозумів!
Вона плакала й сміялася одночасно.
— Я чекала цього!
— Справді?
— Можливо!
— Можливо?
— Добре! Так!
Роман надів їй каблучку.
Діана подивилася на неї й знову заплакала.
— Вона прекрасна.
— Як ти.
— Ти зараз спеціально говориш усе правильно?
— Ні. Просто мені пощастило.
Він підхопив її на руки й закружляв по кімнаті.
— Романе!
— Що?
— Постав мене!
— Не хочу!
— Я зараз впаду!
— Не впадеш.
— Ольго!
Ольга саме визирнула з коридору.
— Що сталося?
Діана крізь сміх вигукнула:
— Я виходжу заміж!
Ольга широко усміхнулася.
— Я знала!
Вона схопила телефон.
— Стоп! Я зараз музику поставлю!
— Навіщо? — засміявся Роман.
— Бо це заручини!
За кілька секунд у вітальні залунала святкова музика.
Ольга підняла руки.
— Танцюйте!
Роман поставив Діану на підлогу.
Вони засміялися.
А потім просто обійнялися.
— Тепер офіційно, — прошепотів він.
Діана поклала голову йому на груди.
— Тепер по-справжньому.
---
Наступного дня Діана майже бігом увірвалася до квартири Марини.
— Марино!
— Що?
— Дивись!
Вона простягнула руку.
Марина кілька секунд дивилася на каблучку.
А потім закричала:
— Нарешті!
— Тихіше!
— Ні!
Марина обійняла сестру.
— Я знала! Я знала, що це станеться!
— Я теж…
— А пам'ятаєш, як ти казала, що це лише контракт?
Діана скривилася.
— Не нагадуй.
— А як ти казала, що ніколи не закохаєшся в сантехніка?
— Марино!
— А тепер?
Діана подивилася на каблучку.
— Тепер я виходжу за нього заміж.
Марина поставила на стіл пляшку вина.
— Це треба відзначити.
Через кілька хвилин сестри вже сиділи з келихами.
— Я така щаслива за тебе, — сказала Марина.
— Дякую.
— Але тепер ти повинна помиритися з родиною.
Усмішка Діани поступово зникла.
— Я знаю.
— То подзвони мамі.
— Не можу.
— Чому?
Діана опустила погляд.
— Мені соромно.
— Через що?
— Я сама їх вигнала.
Вона зітхнула.
— Після тієї сварки минуло стільки часу. Як я зараз подзвоню й скажу: «Привіт, мамо, я все-таки виходжу заміж»?
Марина усміхнулася.
— Саме так і скажеш.
— А якщо вони не пробачили?
— Вони твоя родина.
— Я не знаю…
У цей момент із коридору пролунав голос:
— А я знаю.
Діана різко повернула голову.
Роман стояв у дверях.
— Давно ти тут?
— Достатньо.
— Ти чув?
— Так.
Він підійшов до неї.
— Діано, поїдемо до них.
— Романе…
— Разом.
— Я боюся.
— Я буду поруч.
Він узяв її за руку.
— Ми скажемо правду.
Марина посміхнулася.
— І про заручини.
— І про дату весілля, — додав Роман.
Діана подивилася на нього.
— Ти вже вибрав дату?
— Майже.
— Майже?!
— Ольга допомагає.
Діана закотила очі.
— Я так і знала.
Марина засміялася.
— Отже, коли їдемо?
Діана задумалася.
— У мами скоро день народження.
Марина одразу зрозуміла.
— Точно!
— Поїдемо на її день народження.
Роман кивнув.
— І там оголосимо про справжню заручину.
— І дату весілля, — додала Марина.
Діана подивилася на каблучку.
Її очі знову заблищали.
— Думаєте, вони зрадіють?
Марина обійняла сестру.
— Навіть не сумнівайся.
Роман усміхнувся.
— А якщо бабуся почне одразу планувати весілля…
Діана застогнала.
— Вона вже, мабуть, десь дістала старий блокнот.
Марина засміялася.
— А мама вже, напевно, вибирає ресторан.
— А тітки…
— Гостей.
— А бабуся…
— Коровай.
Роман серйозно кивнув.
— Тоді нам залишається тільки приїхати.
Діана засміялася.
— Господи, я навіть боюся уявити їхні обличчя.
Вона подивилася на Романа.
— Але я хочу.
Він поцілував її в чоло.
— Тоді поїдемо.
Діана стиснула його руку.
Колись вона найняла Романа, щоб він зіграв роль її нареченого.
А тепер вони їхали до її родини, щоб оголосити:
цього разу все по-справжньому.
І, судячи з характеру її бабусі, після цієї новини спокійне життя закінчиться остаточно.
Але Діана вперше була до цього готова.
