Спочатку:
На сторінку книги
Глава 15. Прогулянка, яка пахне коханням
Після того як усі таємниці нарешті перестали бути таємницями, Роман відчув дивне полегшення.
Він більше не мусив вигадувати причини, чому йому потрібно кудись піти.
Не потрібно було ховати телефон, коли телефонувала Ольга.
Не потрібно було казати Діані:
— Я швидко.
А потім їхати через усе місто, щоб перевірити, чи все в сестри гаразд.
Тепер Діана знала.
І найголовніше — не відвернулася.
Навпаки.
Наступного ранку вона сама заявила:
— Сьогодні ми всі йдемо гуляти.
Роман, який саме пив каву, мало не вдавився.
— Усі?
— Усі.
— Навіщо?
Діана подивилася на нього так, ніби він поставив найдивніше запитання у світі.
— Тому що я хочу провести час з Ольгою.
Ольга, яка сиділа поруч, усміхнулася.
— А я хочу побачити місто.
Роман подивився на сестру.
— Ти ж учора казала, що хочеш залишитися вдома.
— Я передумала.
— Коли?
— Сьогодні вранці.
— Чому?
Ольга хитро подивилася на Діану.
— Бо тепер у мене є компанія.
Діана засміялася.
— Бачиш? Мене вже використовують.
— Ти сама запропонувала.
— Це правда.
Роман похитав головою.
— Добре. Тільки одразу попереджаю: я не екскурсовод.
— А хто ти?
— Сантехнік.
Ольга пирхнула.
— Дуже універсальний сантехнік. І каву вариш, і квіти купуєш, і сестру гуляти возиш.
Діана глянула на Романа.
— І мене вкриваєш уночі.
Роман поперхнувся кавою.
Ольга широко усміхнулася.
— О, це вже цікаво!
— Ольго! — одночасно сказали Роман і Діана.
— Добре, мовчу.
Але за її виразом обличчя було зрозуміло: мовчати вона довго не збирається.
---
Вони вирушили ближче до обіду.
Роман обережно допоміг Ользі влаштуватися у візку, перевірив колеса, поклав у сумку пляшку води й маленький пакет із перекусом.
Діана спостерігала за ним.
— Ти завжди так усе перевіряєш?
— Так.
— Навіть воду?
— Особливо воду.
Ольга закотила очі.
— Він ще може перевірити, чи правильно я дихаю.
— Не смійся, — сказав Роман. — Минулого разу ти забула телефон.
— Я його не забула.
— Ти поклала його в холодильник.
Діана різко повернулася до Ольги.
— У холодильник?
Ольга зніяковіла.
— Я просто шукала його.
— Дві години?
— Я була дуже зайнята.
Роман засміявся.
— Вона вирішила, що телефон загубився.
— А він був у холодильнику, — додала Діана.
— Так.
— І навіщо ти його туди поклала?
Ольга подумала.
— Напевно, щоб не перегрівся.
Роман розсміявся.
Діана теж.
— Тепер я розумію, чому ти її постійно перевіряєш.
— Я ж казав.
Ольга показала йому язика.
— Я взагалі дуже відповідальна.
— Звичайно, — серйозно відповів Роман. — Особливо щодо холодильника.
---
Спочатку вони пройшлися центральною вулицею.
Діана йшла поруч із Романом, а він штовхав візок Ольги.
Сонце світило м’яко, люди поспішали у своїх справах, десь неподалік грав вуличний музикант.
Ольга дивилася навколо із захопленням.
— Я давно не була тут.
— Тобі подобається? — запитала Діана.
— Дуже.
— Тоді будемо приходити частіше.
Ольга подивилася на неї.
— Справді?
— Звичайно.
— А Рома не буде проти?
Роман удавано обурився:
— Чому це я маю бути проти?
— Бо ти любиш усе контролювати.
— Я не контролюю.
Діана посміхнулася.
— Ти перевірив колеса тричі.
— Це безпека.
— І воду.
— Безпека.
— І чи взяла Ольга телефон.
— Після холодильника це необхідність.
Ольга розсміялася.
— Я його більше ніколи туди не покладу.
— Сподіваюся.
Вони зайшли в невелике кафе.
Роман одразу почав шукати місце, де було достатньо простору для візка.
Діана помітила це.
Він навіть не замислювався.
Просто робив.
Наче турбота була для нього чимось природним.
Вони замовили каву, какао та тістечка.
Ольга отримала величезний шматок шоколадного торта.
Роман подивився на нього.
— Ти точно все з’їси?
— Так.
— Потім не кажи, що тобі погано.
— Не скажу.
Діана підморгнула Ользі.
— Якщо що, скажемо, що це був експеримент.
— Який?
— Чи можна з’їсти весь торт і не шкодувати.
Ольга серйозно кивнула.
— Результат буде позитивним.
Роман засміявся.
— Ви двоє небезпечні.
---
Після кафе вони поїхали до парку.
Роман повільно штовхав візок доріжкою.
Діана йшла поруч.
Ольга кілька хвилин мовчала, а потім раптом сказала:
— Діано?
— Так?
— А можна я тебе дещо запитаю?
— Звичайно.
— Ти справді подобаєшся Ромі?
Роман одразу застогнав.
— Ольго…
— Я просто питаю!
Діана усміхнулася.
— Так.
Ольга задоволено кивнула.
— Я знала.
Роман подивився на Діану.
— Ти могла б не відповідати.
— Чому?
— Бо вона тепер буде ставити ще сто запитань.
— Уже двісті, — виправила Ольга.
— Ось бачиш.
Ольга знову звернулася до Діани:
— Він про тебе багато говорив.
— Що саме?
— Що ти добра.
Діана подивилася на Романа.
— Справді?
— Ольго…
— Що ти красива.
Діана почервоніла.
— І що він хоче бути з тобою.
Роман уже навіть не намагався приховати збентеження.
— Я зараз залишу вас двох і піду вперед.
— Не втечеш, — засміялася Діана.
Ольга продовжила:
— Він казав, що поруч із тобою йому спокійно.
Діана замовкла.
— І що ти змушуєш його посміхатися.
Роман тихо сказав:
— Ольго, ну навіщо ти все розповідаєш?
— Бо це правда.
Діана взяла його за руку.
— Мені приємно це чути.
Роман подивився на неї.
— А ти?
— Що я?
— Ти теж хочеш бути зі мною?
Діана усміхнулася.
— Так.
Ольга театрально прикрила рот руками.
— Ой!
— Що? — засміялася Діана.
— Нічого. Просто дуже мило.
Роман похитав головою.
— Тепер вона буде це згадувати до нашої старості.
— А я сподіваюся, що до старості ви вже одружитеся.
Діана мало не перечепилася.
Роман зупинився.
— Ольго!
— А що?
— Ми тільки-но перестали бути фіктивною парою.
— І що?
Ольга абсолютно серйозно подивилася на них.
— Треба рухатися далі.
Діана розсміялася.
— Куди?
— До весілля.
Роман прикрив обличчя рукою.
— У мене сестра — організатор весіль.
— Не смійся, — сказала Ольга. — Я вже уявляю, яка в мене буде сукня.
— Ти навіть не наречена, — нагадав Роман.
— Але я сестра нареченого.
— Це ще не означає…
— Означає!
Діана сміялася так сильно, що вже не могла говорити.
---
Вони зупинилися біля невеликого озера.
Ольга дивилася на воду, а Діана сіла поруч.
Роман відійшов купити морозиво.
Коли він зник за деревами, Ольга тихо сказала:
— Діано?
— М-м?
— Дякую.
— За що?
— За те, що ти не злякалася.
Діана подивилася на неї.
— Чого?
— Моєї коляски. Моєї ситуації. Усього цього.
Діана взяла її за руку.
— Ольго, ти не повинна вибачатися за те, що тобі потрібна допомога.
Ольга усміхнулася.
— Рома завжди так каже.
— Тому що він має рацію.
— Я дуже люблю його.
— Я знаю.
— Він заради мене багато чого відмовився.
Діана тихо сказала:
— Я знаю.
— Тому я хочу, щоб він був щасливим.
Діана поглянула в той бік, де стояв Роман.
— Він щасливий.
Ольга усміхнулася.
— Через тебе?
Діана трохи почервоніла.
— Думаю, так.
— Тоді я тебе схвалюю.
— Ти що, його бабуся?
— Майже.
Діана засміялася.
— Добре. А я тебе схвалюю як майбутню сестру.
Ольга широко усміхнулася.
— Майбутню?
Діана зрозуміла, що сказала.
— Я мала на увазі…
— Я все почула!
У цей момент повернувся Роман із трьома морозивами.
— Що ви тут змовляєте?
Ольга невинно відповіла:
— Нічого.
— Це найпідозріліше «нічого» у моєму житті.
Діана взяла морозиво.
— Ми просто говорили про майбутнє.
Роман насторожився.
— Яке ще майбутнє?
Ольга посміхнулася.
— Наше.
— О ні…
Він сів поруч.
— Я вже боюся.
— Не бійся, — сказала Діана. — Усе буде добре.
Ольга кивнула.
— Особливо якщо ви одружитеся.
Роман подивився на сестру.
— Ти справді не збираєшся зупинятися?
— Ні.
Діана засміялася.
І Роман, дивлячись на них обох, теж усміхнувся.
Можливо, саме цього йому завжди не вистачало.
Не ідеального життя.
Не дорогого будинку.
Не престижної роботи.
А простого дня, коли поруч сидять дві людини, яких він любить, і навколо немає нічого страшного.
---
Коли вони поверталися додому, Ольга заснула у візку.
Роман обережно накрив її легкою курткою.
Діана йшла поруч.
— Вона дуже хороша.
— Так.
— І сильна.
— Так.
— Ти дуже її любиш.
Роман подивився на сестру.
— Вона моя сім’я.
Діана тихо взяла його за руку.
— Тепер вона і моя.
Роман зупинився.
— Діано…
— Я серйозно.
Він усміхнувся.
— Тоді мені, здається, більше нічого боятися.
— Чому?
— Бо тепер у мене дві жінки, які будуть командувати моїм життям.
Діана засміялася.
— Неправда.
Ольга, не відкриваючи очей, сонно пробурмотіла:
— Три…
Роман завмер.
— Вона не спить!
Діана вибухнула сміхом.
Ольга теж засміялася.
І вони разом рушили далі.
Тепер це вже не була прогулянка випадкового нареченого та його замовниці.
Не було контракту.
Не було гри.
Не було обману.
Була Діана.
Був Роман.
Була Ольга.
І була маленька сім’я, яка тільки починала ставати справжньою.
А десь далеко в голові Ольги вже крутилися думки про весілля.
Вона ще не знала, коли воно відбудеться.
Але була абсолютно впевнена:
Роман і Діана мають одружитися.
І бажано якнайшвидше.
Бо чекати вона не любила.Тепер у всій главі сестру Романа звати Ольга.
