Спочатку:
На сторінку книги
Глава 2. Наречений знайшовся. У туалеті
Марина вперше зрозуміла, наскільки серйозно сестра влипла, приблизно через дві години після того самого сімейного застілля.
Спочатку вона просто посміялася.
Потім ще трохи посміялася.
А потім відкрила телефон і вирішила перевірити, чи справді можна знайти чоловіка за кілька днів.
Через три години сміх закінчився.
Бо чоловіки в інтернеті, виявляється, поділялися на кілька категорій.
Перші шукали кохання всього життя.
Другі — виключно пригод на одну ніч.
Треті чомусь були впевнені, що фотографія з оголеним торсом на тлі ванної автоматично робить їх неперевершеними.
Четверті фотографували себе в машині.
П’яті — з рибою.
Чомусь дуже великою рибою.
Марина гортала анкети й уже не розуміла, кого саме вона повинна знайти для Діани: майбутнього чоловіка чи людину, яка хоча б уміє тримати ложку без інструкції.
— Ні… — пробурмотіла вона, свайпнувши чергового кандидата.
Наступний.
— Теж ні.
Наступний.
— Господи, ні.
Ще один.
Марина затрималася.
Чоловік виглядав цілком пристойно. Костюм, усмішка, нормальна фотографія.
Вона відкрила профіль.
«Люблю подорожі, спорт, бізнес і красивих жінок».
Марина фиркнула.
— А я люблю чоловіків, які вміють написати щось, крім слова «привіт».
Свайп вліво.
Наступний кандидат написав їй повідомлення майже одразу:
«Привіт, красуне. А ти сама?»
Марина подивилася на екран.
— Ні. Я із сестрою, якій потрібен наречений. Але ти явно не підходиш.
Телефон знову опинився на столі.
Марина зітхнула.
Діана, звичайно, сама винна.
Хто просив її обіцяти всій родині, що через рік вона приїде з нареченим?
Причому не просто з чоловіком.
З нареченим.
З майбутнім чоловіком.
З людиною, яку бабуся мала б розглядати з таким виразом обличчя, ніби перевіряє якість м’яса на ринку.
— Знайду я тобі нареченого, — пробурмотіла Марина. — Знайду.
І продовжила гортати.
Ніч поступово перетворилася на ранок.
Марина навіть не помітила, як за вікном почало світати.
У якийсь момент вона заснула просто з телефоном у руці.
А вранці подивилася на результати своєї нічної праці.
Тридцять сім анкет.
Дванадцять листувань.
Троє чоловіків, яких вона вже подумки відправила назад в інтернет.
І жодного підходящого Романа.
— Чудово, — сказала Марина, сьорбаючи охололу каву. — Я витратила всю ніч і не знайшла навіть пристойного сантехніка.
Вона ще не знала, наскільки пророчими виявляться ці слова.
Минув рік.
За цей рік Діана встигла зробити те, що в неї виходило найкраще: побудувати ще кілька успішних проєктів, укласти вигідні контракти, виступити на конференціях і майже забути про свою великодушну обіцянку.
Майже.
Бо одного ранку задзвонив телефон.
— Донечко, — пролунав у слухавці голос мами.
Діана, яка сиділа в готельному номері в Естонії, одразу насторожилася.
— Так, мамо?
— Ти ж пам’ятаєш, що в тебе скоро день народження?
Діана подивилася на календар.
Потім ще раз.
І завмерла.
Тридцять років.
Вона справді забула.
— Звичайно, пам’ятаю.
— Тоді ми всі приїдемо.
— Мамо, я зараз на конференції…
— Ми знаємо.
— Я повернуся за кілька днів.
— От і чудово.
Діана вже відчувала підступ.
— А що ви збираєтеся робити?
Мама радісно відповіла:
— Святкувати твій ювілей.
Діана усміхнулася.
— Добре.
— І познайомитися з твоїм нареченим.
Усмішка зникла.
— З яким?
У слухавці повисла тиша.
— Діано.
— Мамо…
— Ти сама сказала рік тому, що знайдеш його.
— Я тоді була під впливом обставин.
— Яких?
— Вина.
— Ти випила всього один келих.
— От бачиш! Значить, він був дуже міцним.
Мама важко зітхнула.
— Ми чекаємо на тебе.
Дзвінок закінчився.
Діана ще кілька секунд дивилася на телефон.
— Чорт.
Вона зовсім забула про головне.
Наречений.
Той самий.
Якого вона мала привести.
На власний тридцятий день народження.
Діана схопилася з ліжка, пройшлася номером і зупинилася перед дзеркалом.
— Спокійно.
Вона була успішною жінкою.
Самостійною.
Розумною.
У неї була компанія, співробітники й навіть особистий помічник.
Невже вона не зможе знайти одного чоловіка?
Відповідь прийшла майже одразу.
Зможе.
Але проблема була в іншому.
Вона вже намагалася.
За останній рік Марина познайомила її з кількома чоловіками.
Один виявився жахливим занудою.
Другий був настільки закоханий у власне відображення, що Діана підозрювала: якщо вони одружаться, їй доведеться спати з його фотографією.
Третій був цілком нормальним, але через місяць з’ясувалося, що він збирається переїхати до Канади.
Четвертий зник після першого побачення.
П’ятий виявився одруженим.
Після п’ятого Діана офіційно оголосила пошуки закритими.
А тепер їй знову був потрібен чоловік.
Причому бажано такого типажу, якого сім’я зможе прийняти.
І чомусь у пам’яті спливло ім’я.
Роман.
— Роман… — прошепотіла вона.
І тут же схопила телефон.
— Марино!
— Доброго ранку, — сонно відповіла сестра.
— Який ще добрий ранок? У мене катастрофа!
— Що сталося? Тебе звільнили?
— Я сама собі начальниця.
— Тоді сама себе звільнила?
— Марино!
— Все, мовчу.
Діана глибоко вдихнула.
— За кілька днів у мене день народження.
— Знаю.
— Тридцять років.
— Теж знаю.
— І мама чекає на мого нареченого.
На тому кінці повисла пауза.
— Ой.
— Саме так.
— Але ми ж шукали!
— Шукали. І що?
— Були кандидати.
— Марино, з одним я розійшлася через два тижні, другий виявився нестерпним, третій поїхав, а четвертий…
— Четвертий був красунчиком.
— Він був одружений!
— Деталі.
— МАРИНО!
— Добре.
Діана заплющила очі.
— Мені потрібен Роман.
— Який Роман?
— Не знаю! Просто Роман.
— Тобі потрібен конкретний чоловік, якого ми не знаємо, чи тобі підійде будь-який Роман?
— Мені потрібен чоловік, якого можна представити родині й який не втече через три дні.
Марина задумалася.
— Гаразд. Я знайду.
— Негайно.
— Але я ще каву не допила.
— Пий швидше.
— Ти стала дуже командною.
— Я бізнесвумен.
— Це багато що пояснює.
Діана відключилася.
Марина подивилася на телефон, потім на чашку кави.
— Ну все. Залишилося знайти Романа.
Вона зробила ковток.
І в цей момент із ванної почувся жахливий звук.
ХРРРРРРРРРРРРР!
Марина завмерла.
Потім пролунав:
БУМ!
А після цього вода почала підозріло швидко розповзатися підлогою.
— Ні…
Вона схопилася.
— Тільки не це!
За кілька секунд Марина стояла посеред ванної, дивлячись на зламаний унітаз.
— Чудово.
Вона дістала телефон і викликала сантехніка.
За двадцять хвилин у двері подзвонили.
На порозі стояв молодий чоловік у робочій формі з інструментами.
Високий, міцний, із коротким темним волоссям і легкою щетиною.
— Добрий день. У вас сантехніка?
Марина подивилася на нього.
Потім на його сумку.
Потім знову на нього.
— Ви Роман?
Чоловік здивовано підняв брови.
— Так.
Марина повільно усміхнулася.
— Господи…
— Що?
— Нічого.
Вона відступила вбік.
— Заходьте.
Роман пройшов до квартири.
— Що сталося?
Марина вказала на ванну.
— Катастрофа.
— Я сантехнік. Для мене це звичайний вівторок.
— Сьогодні взагалі-то середа.
Роман подивився на неї.
— Тоді звичайна середа.
Марина розсміялася.
Поки Роман оглядав поломку, вона не зводила з нього очей.
Нормальний.
Спокійний.
Без дивних фотографій із рибою.
Без фраз «я альфа-самець».
Без золотих ланцюгів завтовшки з палець.
І головне…
Роман.
Марина повільно дістала телефон.
— Що ви робите? — запитав він.
— Нічого.
— Ви мене фотографуєте?
— Ні.
— Тоді чому телефон спрямований на мене?
— Я… перевіряю освітлення.
Роман похитав головою.
— Дивна у вас перевірка.
Марина усміхнулася.
А в голові вже звучав голос Діани:
«Мені потрібен Роман!»
Марина подивилася на сантехніка й зрозуміла.
Ось він.
Не Tinder.
Не сайти знайомств.
Не побачення наосліп.
Не колишні.
Справжній Роман.
Причому він сам прийшов до неї додому.
Щоправда, через зламаний унітаз.
Але хіба доля зобов’язана бути романтичною від самого початку?
Марина написала сестрі:
«Здається, я знайшла твого нареченого».
Відповідь прийшла миттєво:
«ЩО?!»
Марина подивилася на Романа, який саме в цей момент лежав біля унітаза й щось відкручував.
І відправила:
«Він сантехнік».
Відповідь з’явилася за кілька секунд:
«Ти знущаєшся?»
Марина усміхнулася.
«Ні. І він справжній».
А потім додала:
«Повертайся з Естонії. Нам потрібно з тобою серйозно поговорити».
Діана ще не знала, що її майбутній «наречений напрокат» зараз стояв по коліна у воді біля зламаного унітаза.
І точно не підозрювала, що саме цей чоловік за кілька днів увійде в її життя.
Причому не через парадні двері.
А через ванну.
Марина подивилася на Романа й подумала:
— Здається, сестричко, твій бізнес скоро отримає найнеочікуванішого клієнта у твоєму житті.
