Раді Вас бачити!

Розділ 2

Крихітна гримерка була завалена блискучими костюмами, пір'ям, баночками з гримом та пудрою. Старовинне дзеркало в кутку відбивало тьмяне світло тріснутої лампи, яку технік щойно повернув на місце. Запах парфумів і лаку для волосся змішувався з пилом старої будівлі. За вікном — темний Ярославів Вал та шум автівок, що мчали повз.

Анна гарячково гортала журнал, присвячений історії будинку Родзянка:

>«Для урочистих заходів за участю великої кількості гостей подружжя Родзянків використовувало велику залу, яка нині слугує головною сценою театру "Соняшник". Інтер'єри цієї зали вражають своєю красою: тут можна побачити ніжні скульптури янголів, вишукану ліпнину й живопис, а також велетенську люстру на стелі. Варто зазначити, що обидва салони в апартаментах Родзянка мають чудову акустику, що, на думку деяких дослідників Києва, і врятувало їх від знищення за радянських часів та перетворення на комуналки. Однак далеко не всі деталі історичного інтер'єру дійшли до наших днів. Колись апартаменти складалися з шести розкішних і просторих кімнат, які згодом перепланували для потреб театру. Зараз у двох дальніх кімнатах розміщуються кабінет дирекції, гримерна та костюмерна.

> Також на початку XX століття прибуткові будинки Родзянка мали рідкісне на той час передове інженерне обладнання: водяне опалення, електричне освітлення, холодну та гарячу воду, каналізацію, ліфти й навіть прототипи сучасних домофонів — "переговорні труби". У підвальних приміщеннях для зручності мешканців облаштували пральні та комори.

> Окрім головної сцени, у нас є ще й підвальне приміщення, де свого часу ми створили мікросцену. І вхід до неї — з подвір'я».

— Ігорю, виходить, ми зараз у підвалі.

Ігор так і стояв біля дверей, притулившись до одвірка, і розмовляв з кимось по телефону. Його сірий піджак пом'явся, а кросівки виглядали чужорідно серед блиску театральних костюмів.

— Та це одразу було зрозуміло. Ми ж спускалися вниз. Ну ти даєш, Довженко! Не звернула уваги, куди йшла? На тебе не схоже. Та й не факт, що під нами немає ще глибшого підвалу — труби там усякі тощо.

Анна присіла на край столу в гримерці, недбало закинувши ногу за ногу так, що смарагдова сукня піднялася вище коліна, відкриваючи тонку смужку шкіри. Вона задумливо крутила в пальцях браслет Софії з гравіюванням «СВ», кулон-олівець блищав у світлі лампи. Дзеркало відбивало її легку усмішку й проникливий погляд.

— Гаразд, розберемося ще з підвалами. Може, вони тут і ні до чого. Зараз треба б поговорити з працівниками — техніками, акторами, режисером.

Мовби почувши її останні слова, до гримерки зазирнула яскрава рудоволоса дівчина.

— Проходьте! Ви тут працюєте?

— Так. Я акторка. Марина Хованська.

— Марино, розкажи про Софію, — почала Анна. Її голос звучав м'яко, з грайливою хрипотою, ніби вона сама репетирувала роль спокусниці. — Вона хвилювалася перед виходом на сцену? Щось відбувалося між нею та Тарасом?

Марина, акторка другого плану, різкими рухами поправила яскраво-червону помаду перед дзеркалом і пирхнула, кинувши тюбик на стіл із глухим стукотом.

— Хвилювалася? Софія завжди в центрі уваги, — випалила вона, і її очі зблиснули заздрістю. — Корсет тугіше, шпагат вище, оплески гучніше. Тарас її обожнював, а вона... ламалася, ніби блакитної крові серед нас, плебеїв. Усі дівчата без проблем їздять до спонсора на фотосесії, а Софія щоразу носом крутить. Останні дні шепотілася по телефону, озиралася, наче за нею стежать.

Анна підняла брову, тамуючи усмішку. Заздрість у гримерці пахла сильніше за парфуми.

— Отже, Софії не до смаку... Може, там фотосесії ще ті... Еротичні? Чи не просто еротика? — перепитала вона, нахиляючись ближче до Марини. Її голос став нижчим, майже інтимним. — Ти ж у курсі, що там знімають?

Марина спалахнула, її щоки почервоніли.

— Знаю, і що? — огризнулася вона. — Я не скаржуся, мені платять.

Анна кивнула, її погляд ковзнув до дверей, де з'явився Богдан, сценічний технік. Худорлявий, років тридцяти п'яти, з темними колами під очима, він нервово крутив у пальцях зв'язку ключів. Його пом'ята сорочка та потерті джинси різко контрастували з театральним блиском.

— Богдане, — Анна підвелася, її підбори м'яко цокнули по дерев'яній підлозі. Вона підійшла ближче, її кулон гойднувся, ловлячи світло. Зупинившись за крок від нього, вона тепло усміхнулася, але з лукавим натяком: — Ти ж майстер сцени. Люк у підпілля, димова машина... знаєш, як усе працює. Що сталося із Софією?

Богдан завмер, його пальці стиснули ключі так, що побіліли кісточки.

— Я... не знаю, — пробурмотів він, відводячи погляд. — Люк був зачинений. Я перевіряв. Димова машина просто збилася, таке буває.

Анна схилила голову, її темне волосся ковзнуло по плечу. Вона підійшла ще ближче, її рука ледь торкнулася його ліктя — ніби випадково, — і вона стишила голос до шепоту:

— Буває? — Вона подивилася йому в очі, її вії ледь здригнулися. — А я думаю, хтось навмисно збив таймер. Ти ж бачив, хто крутився за лаштунками перед репетицією, правда, Богдане? Не бійся, я не кусаюся... поки що.

Богдан ковтнув слину, його щоки спалахнули, а ключі в руці затремтіли.

— Я... Тарас був там, — видавив він, його голос зривався. — З якимось типом у костюмі. Вони говорили тихо, я не чув. А потім чув, як Тарас у гримерці сварився із Софією і навіть, здається, щось там у них упало. Але люк... він був зачинений, клянусь!

Анна усміхнулася ширше, її пальці на секунду затрималися на руці хлопця.

— Тип у костюмі? — Вона відступила, її голос став діловим, але очі все ще іскрилися. — Дякую, Богдане. Ти просто зірка сцени.

Двері гримерки грюкнули, і увійшов Тарас. Його густі брови були насуплені, а в руках він стискав телефон, який одразу ж сховав у кишеню, помітивши Анну й Ігоря. Його погляд метнувся від них до Богдана, і він різко кинув:

— Що тут відбувається? Богдане, на сцену, перевіряй обладнання! — Його голос був різким, майже злим, а пальці нервово смикали край піджака. — А ви, Анно, чого копирсаєтеся в гримерці? Це не ваш кабінет.

Анна повернулася до нього. Її усмішка не здригнулася, але очі стали холоднішими.

— Тарасе, я консультую щодо ефектів, — відповіла вона солодким голосом, але з легкою насмішкою. — А ефекти, знаєте, люблять точність. Димова машина збилася, браслет Софії на сцені, у гримерці безлад. Чи не забагато дивацтв для однієї репетиції?

Тарас стиснув щелепи, його погляд на секунду метнувся в бік Ігоря, але він швидко опанував себе.

— Репетиції — це хаос, — відрізав він. — Софія могла просто піти. Вона... примхлива. Не пхайте ніс не у свої справи.

Він розвернувся, майже зачепивши Ігоря, і вибіг із гримерки, знову схопившись за телефон. Ігор, який досі мовчав, нарешті озвався, схрестивши руки на грудях:

— Довженко, твій флірт із Богданом — це вже частина вистави? — Він похитав головою. — Хоча, визнаю, спрацювало.

— Зате з Тарасом поки ні, — хмикнула Анна, присівши біля димової машини в кутку гримерки. — Ігорю, таймер абсолютно точно не просто збився. Хтось вручну переставив його. Це не аварія, це сценарій.

Ігор підійшов і зазирнув через її плече, його кросівки рипнули по підлозі.

— Сценарій? — Він потер скроні. — Гаразд, припустимо. Я перевірив Тараса через свої канали, поки ти тут демагогію розводила й фліртувала напропалую. На рахунки театру надходять великі перекази від якогось «спонсора». Анонімно. Мої хлопці в поліції копають, але це поки все.

Анна кивнула, її погляд став гострим.

— Спонсор? Схоже на брудні гроші. Софія могла щось підслухати.

Вона замовкла, згадуючи сон. Липа, її шелест: «Шукай за сценою». Анна хмикнула про себе: «Липо, а давай без театральних пауз».

— Що? Знову твоя липа? — Ігор перехопив її погляд. — Довженко, ти фізик, детектив чи тепер уже акторка погорілого театру?

— Та детектив, детектив, — усміхнулася Анна. — Але якщо липа права, Софія десь під сценою. Або десь поруч. Треба обов'язково перевірити люк.

Вона попрямувала до виходу, кинувши погляд на дзеркало. У відображенні майнула тінь — ніби чийсь силует. Анна завмерла на секунду, але струснула головою: «Фізика, Анно, фізика. Жодних примар».

— Може, люк, а може, й прихований прохід, — Ігор потер скроні. — Гаразд, я перевірив і адміна заодно — чистий твій Міша. А перекази на рахунок театру від «спонсора» йдуть через даркнет, мої хлопці копають.

— Звісно, чистий. Я ж тобі казала, що Міша пам'ятає мене саме як хорошого фізика. Він колись був моїм учнем і знав, що я закінчила КПІ й лише потім — педагогічний. Міша просив подивитися й оцінити роботу освітлювачів та інших техпрацівників. А коли я сказала, що пішла зі школи й тепер приватний детектив, то сама ж запропонувала взяти тебе, щоб ти оцінив ще й безпеку зали, а Міша цю ідею підтримав. У цьому приміщенні (у «Сузір'ї») їхній еротичний театр ще не виступав. У них було постійне місце на Володимирській і в одному з палаців культури на Лівому березі. А ця вистава — прем'єра в квадраті: і постановка нова, і майданчик новий.

— Та пам'ятаю я все, Довженко. Склерозом поки не страждаю. Давай працювати, доки сліди не охололи. Чому акторка зникла — це одне питання. А друге — як це сталося? Тож почнемо з огляду всіх дверей, вікон, щілин і люків.