Раді Вас бачити!

Розділ 18

   Всі знали, як виглядають настоятелі Ордену, всі їх бачили щодня. І це не дивно, адже територія монастиря не була такою вже й великою. Однак по-справжньому спілкуватися з цими людьми могли тільки наближені члени організації. Як от майстри, учителі, наставники… Або просто “ветерани”, хто користувався довірою, мав великий авторитет. Зараз же у залі зібралося більше десятка братів і сестер, щоб обговорити подальші плани Ордену.

Зазвичай окремі рішення приймаються настоятелями особисто, або після насичених спільних нарад із майстрами, однак сьогодні на такому зібранні були присутні значно більше людей. Серед них – Мартін, Філнар та Хотч. Обговорювали письмена Дієро Канітара, події в Джизз-Іларі та подальші плани Ордену стосовно цього всього.

   Майстер Джереом розшифровував книгу у червоній обкладинці не сам. Йому допомагали брати і сестри, всі вони багато вечорів поспіль збиралися у цій просторій залі з високими стелями та годинами могли розглядати чудернацькі рисунки Дієро Канітара, або читати його нотатки. Старий чаклун писав про давно звичні, зрозумілі речі. Як ото природу магічних шкіл, чи способів активації артефактів.

Воно й не складно; пропустити через себе магічну енергію та “прийняти” природу предмету. На словах – так, а от на практиці не кожен зуміє це зробити правильно. Канітар же присвятив багато часу та зусиль питанню артефактів, що було видно по формулах, які він прописував, по детальних щоденниках з особистими переживаннями. Натяки, загадки, незрозумілі порівняння, все це вливалося до потоку загально відомих істин, усім цим була наповнена книга.

   Окремо чаклун розписував техніку оволодіння заклинаннями ментальної магії, магії ілюзії та крові. Все це розбавлялося роздумами та досить туманними формулюваннями. Але найбільше увагу старого Джереома привернули описи такої собі Темної Сутіні. Ця назва, вочевидь, не була вигадкою чаклуна. Орден вже зустрічався з таким поняттям років п’ятнадцять тому, коли полював на чорнокнижника Ербіна. Той проклятий ще хотів пізнати секрет безсмертя, збирав навколо себе однодумців. Серед яких був ще молодий тоді Дієро Канітар…

   В черговий раз згадалися Джереому і загадкові символи на міських стінах Шелфілда, де орудував маніяк з артефактом. Ці дивні знаки, що не належали до жодної з відомих мов, з’являлися у різних місцях на сторінках книги. То тут, то там, деякі навіть на полях. Цілком випадково та безсистемно. Принаймні – так здавалося на перший погляд. Джереом був певен, що система в цих письменах є. Просто поки незрозуміла. А ще чаклун писав про шепіт Темної Сутіні, який він чує ледь не змалку.

   Чи могла книга бути просто мемуарами нездорового душею практиканта? Цілком ймовірно. Бувало, що геть повернуті на магії практиканти вели щоденники, та навіть стіни свого житла розписували, розмальовували. Майже у всіх випадках все це просто уява хворої голови. Однак Орден не міг не зважати на всю інформацію в письменах Канітара. Особливо коли дійшло до згадок реальних осіб, з якими чаклун зустрічався та вів справи.

— Збіги, збіги, збіги… – Ледь чутно бурмотів собі в сиву бороду Джереом, поки вони сиділи за довгим столом.

Через півтори години все вже було обговорено та вирішено. Зібрання з настоятелями завершилося, ті вже покидали загальну залу. Джереом якось відмітив, що останній рік-два настоятелі все рідше прислухаються до нього особисто. Вважають вже геть старим, напевне. Що трохи ображало майстра. Тобто як довірити розшифрування магічної книги – то так, це робитиме старий Джереом. А як прислухатися до думки – то вже ні.

   Взагалі серед членів Ордену було багато розумних та освічених людей. Той же настоятель Августин, наприклад. Чоловік половину життя при королівському дворі Мірасеї провів, радником принца служив роками. Звісно, що приймав участь у вирішенні серйозних питань країни. А ще – захоплювався шифруванням. Августин вивчав давні мови й діалекти, способи передачі інформації під час різних війн. Добре знався у давно забутій магії. І все одно не зміг за увесь цей час збагнути систему, приховану за тими дивними знаками…

Дехто з настоятелів не без підстав вважав, що книга є не більше, ніж збірником заклинань для магів-початківців. Разом з тим, ніхто не збирався недооцінювати її. Вже не вперше цей покидьок обманював смерть, а це про щось та й каже. Щодо старого Джереома – майстер сумнівався. У всьому. Настоятелі прийняли рішення провести маштабні операції одночасно в Сенікарі і Теллані. Джереом, бува, хотів поділитися власним баченням ситуації, але його не почули.

   Підземелля, що пролягало під Містом Тіней, активно тепер досліджували Аджар зі своїми людьми. Хитрозроблений чоловічок з чорними вусами довгий час байдикував та наживався на довірі Ордену до себе. Тепер – намагався виправити ситуацію бодай якось. Мартін взагалі мав намір провести судилище над Аджаром за все, що відбулося в Джизз-Іларі, однак тому дали останній шанс. Орден вважав, що досліджувати катакомби – справа марна, сумнівна і дуже довга. Що потрібно перш за все людей познаходити, з ким вів переписки Дієро Канітар. Настоятелі розуміли, що шансів вийти з катакомб у Аджара не те, що б дуже багато. Зрештою, знайде щось корисне – отже, доведе своє право на подальше життя. А згине в тих печерах, то сам заслужив собі таку долю.

   Загадкові одкровення щодо Темної Сутіні в книзі Канітара все кружляли довкола древніх порталів. Взагалі про такі собі портали говорилося в старих легендах, у які навіть найбільш відірвані від життя практиканти вже давно не вірять. Це просто казкові історії для дітей, як от про вампірів, перевертнів, чи драконів. Ну так, ну говорять про те все літописці. Та навіть якщо й існували гігантські потвори в далекому минулому, або ящірки, що вогнем дихають – зараз цього всього немає, і жодного доказу, що колись воно було – теж. За всіма такими згадками завжди може ховатися звичайнісінька магія.

   Щодо вампірів, перевертнів та різних чудовиськ – навіть це має своє відображення у справжньому житті. Більш помітне, ніж те, про що пише чаклун.

   Тепер же було зрозуміло, що Дієро Канітар серйозно вірить у можливість подорожувати між реальностями. Річ у тім, що навіть ідея безсмертя, яку переслідував чорнокнижник Ербін, була ближчою до чогось справжнього та зрозумілого, ніж те, що писав Канітар. Відомі випадки, коли окремі чарівники дійсно продовжували своє перебування на цьому світі за допомогою магії життя, наприклад.

А ось подорожі між світами… Та й взагалі, сама ідея того, що світ є не єдиним – було думкою зовсім дикою. Сам Джереом не міг згадати, щоб хтось із практикантів, хто зустрічався йому на його віку, цікавився схожим. Про Темну Сутінь – так, згадували. Але це було настільки давно та рідко, що зараз, здавалося, сенсу не мало. До того, як Орден зіткнувся з письменами.

   Взагалі, Орден допускав існування порталів. Так, існують десь осередки магії, здатні перенести людину з однієї точки до іншої. Однак про жодні подорожі між світами ніхто й думати не став би. Врешті, сама віра у Господа заперечує існування чогось, окрім світу земного, Раю та Пекла.

   Цікаво, що Дієро Канітар у своїх щоденниках жодного разу не згадував про панування над кимось, чи узурпацію влади в одній з країн. Невже полонений Даніель правду казав, і його бісів наставник повністю зосереджений на науці, на вивченні порталів? Чаклун писав про перспективи магії. Вважав, що її вивчення треба відновлювати усюди і на всіх рівнях. Що за цим – розвиток цивілізації, а інакше всіх чекає поступовий занепад. Філософ чортів та великий знаток життя! Так от глянеш збоку, ну академік, не інакше. Наче й не було всіх тих жертвоприношень, без яких вивчення магії Канітар вважав неможливим. Не було кривавого зла у нього на руках та за спиною.

   Стосовно Даніеля – хлопця вирішили завербувати. Врешті, історія знає випадки, коли колишні практиканти та їх учні обирали з часом правильну сторону, і навіть діяння достойні вчиняли. Філнар з Мартіном пожаліли молодика. Його відправили до Арасхаму, там знайдеться брудна робота для перевиховання. Якраз і перевірять, з чого той Даніель зроблений. А що, нехай. Великого зла поки він натворити не встиг, а зараз Орден потребував нових агентів і в Арасхамі теж. Десь щось зробить не так, то завжди його можна прибрати.

   “…потрібен кристал та провідник з плоті і крові. Портали древніх по всій Сутіні. Під землею, під водою, в глибинах, куди ніхто з живих не дістанеться ніяк. І я поки не можу, не знаю де. Шукали – далеко. Тільки одного разу намагався, і невідоме проривалося до очей. Тому через магію крові це можливість. Одне заклинання, одне життя могутньої істоти. Мага. Один відкритий портал, а плоть мага – як драбина поміж світами, як ланцюг, що триматиме двері відчиненими…”

   “…Темна Сутінь шепоче завжди, я жадаю її пізнати. Якщо уявити наш світ, все, що ми бачимо та знаємо, як піщинку – то ми розуміємо, що піщинок багато, і всі вони поряд одна одної. І зверху, і знизу, і по боках, і так до безмежності. Тому що уявіть, скільки ж тих піщинок у пустелі? А якщо пустеля безмежна?…”

   Роздуми, і ще більше роздумів. Трохи імен. Канітар писав про своїх учнів, давав їм характеристику, згадував сильні й слабкі сторони. І далі словоблудив.

   “Іман – солдат, зранена душа. Потребує рідних повернути, жорстоке серце потребує магії крові… Анжела, хитрий гострий розум, але до ілюзії байдужа. Хоче земних благ, золота… Гнат – чужинець і чужий світу юродивий, хоче здоров’я і влади над людьми. Простодушний, пропускає в себе думку чужу, добре лід опанував…”

— Збіги…

   Майстер Джереом не дуже уважно слухав, що в кінці зустрічі казали настоятелі. Головні думки давно озвучено, всі усе зрозуміли та прийняли. Зрештою Августин благословив їх та відпустив у своїх справах.

   Гострі голочки сумніву точили серце. Він категорично не хотів сумніватися у відданості посланця, однак були причини вважати, що Флоріан не став убивати Констанцію. Пошкодував її, а зараз намагається вберегти. А дівка залишила сліди у Місті Тіней, мала необережність. І Мартін ці сліди побачив. Вчепився, наче голодний вовк, і зараз намагається йти за ними. Цього ж допускати не можна. Бо рідна дочка майстра – то сором, з яким жити неможливо, якщо інші члени Ордену знатимуть, чим займалась та займається Констанція.

   З іншого боку Джереом просто не міг прийняти думки, що посланець не виконав особисте прохання. Він практично виховував його як власного сина. Це вже далі Флоріан перейшов під патронаж покійного нині Вільгельма. Коли Гестія загинула. А до того… Взагалі, Джереом намагався всім бути хорошим батьком в монастирі завжди. І Хотчу, і Філнару, і Мартіну. Усіх він сприймав однаково як дітей рідних. З дитиною своєю ж не пощастило!

   Довгі роки Флоріан діяв во славу Господа, ніс місію Ордену достойно. Невже спокусився ближче до старості, перед самою відставкою? І для чого? Посланець ціле життя мав особисті причини для ненависті до практикантів, він ніколи нікого не шкодував. То що такого сталося у Місті Тіней?

   Майстер Джереом вийшов надвір та вдихнув холодне повітря на повні легені. Геть вже діяв на нерви цей сезон дощів, що зараз лютував неподалік. Майстер Джереом з кожним роком все важче переживав такі зміни погоди. Його то кістки починали боліти, то серце. Та й настрій псувався.

   Недобрі думки роїлися у сивій голові, і не менше турбував його Дієро Канітар. Більш делікатно тут треба діяти. Не відправляти групи до Сенікари і Теллану! Посланці б впоралися краще. От тільки сам Флоріан пропав кудись, обіцявши повернутись. А інших посланців у монастирі тепер не було. Згинули вони в постійній боротьбі з невидимою загрозою. Такі хлопці як от Мартін, чи Філнар, талановиті, звісно, але воно не те.

   Останні роки настоятелі Ордену відчутно змінили свою політику та підхід до підготовки воїнів світла. Все більше вони зосереджували увагу на дипломатії, прагнули встановлювати стосунки з важливими людьми у Мірасеї і далеко за її межами. Відчутно менше часу тепер виділялося під бойову підготовку, не хотілося це визнавати, але Орден змінювався. Перетворювався поступово на частину суспільства. Якщо точніше – ставав частиною Мірасеї як держави. Так, віддалену і досить своєрідну. Але вже значно ближчу до інших людей, ніж це було колись.

   Таким же пошуком однодумців та союзників займався Дієро Канітар. Отже – мислив схожим чином, силу бачив у єднанні.

— Збіги і негаразди…

   До похмурого Джереома підійшов Мартін. Наче думки прочитав. Знову, напевне, говоритиме про Місто Тіней. Старий майстер не став очікувати, поки той розпочне бесіду, тому тихо сам запитав:

— Мартіне, ти всерйоз готовий заявити про свої припущення? Готовий повторити все те ж, що мені казав, але перед настоятелями?

— Ні. Хочу достукатися до вас. Якби я не мав впевненості, я б не смів підходити. Майстре, я впевнений, що Флоріан замішаний…

— Досить! Готуйся до місії. Збирай молодих і Філнара, формуйте групи. Ти чув, що було сказано на зібранні.

— Я все чув. Але прислухайтеся все ж до мене. Ми росли разом і тренувалися з самого дитинства, ви ж самі розумієте. Я можу впізнати його рухи будь де…

— Ти сам не бачив їх! І навіть Філнар не бачив, а бачили молоді! Ти, виходить, чужі слова перекручуєш та особисту неприязнь зараз носиш у собі до брата по зброї!

   Джереом обережно глянув в боки, чи ніхто, був, не слухає їх розмову. Старий підвищив голос та почав нервувати. Усі, хто вийшов з будівлі, пішли займатися своїм буденним. Хто на службу Божу, хто на навчання відправлявся. Окрім Хотча. Той незграбно вдавав, ніби щось поправляє у себе на сорочині, стояв неподалік від сходів.

— Я не маю неприязні до Флоріана, він мій побратим! Але…

— Ми всі робимо одну справу. Флоріан – наш, як і ти. Перестань! Більше не піднімай цю тему! Закінчили!

   Мартін промовчав. Було видно, що він злий, та що закипає його голова від поганих думок. Але втім він не став тиснути далі. Не посмів, і це правильно. Кивнув, погоджуючись, голосно видихнув та пішов собі геть.

   Старий майстер і сам випустив подих. Глянув краєм ока на Хотча. Той перестав вже гратися з ґудзиками на своїй одежі, та й похрамав. Хотч – хитрий проворний хлопець. Хвилюється за свого товариша, воно й зрозуміло. Флоріан і Хотч дружили з самого дитинства. Хотч взагалі намагався не “світитися” там, де не потрібно, але Джереом добре знав, що посередник Ордену (а Хотч вже багато років був посередником-дипломатом) знає немало.

   Мартін після свого повернення заходив декілька разів та розпочинав одну й ту ж саму розмову. Річ у тім, що молодняк Філнара зіткнувся з якимось мужиком у Місті Тіней. Той чомусь сидів у оселі, де повинна була жити молода провидиця Кеїша. Майстер скоріше відчував, що мова йде саме про його дочку. Однак Констанцію так і не знайшли в районі степовиків тоді. А незнайомець збив з ніг Фенрікса та чудом ухилився від стріл, випущених рудоволосої Тайріс. Дівчисько ніколи не промахується. Філнар впізнав у рухах незнайомця рухи Флоріана – поділився цими спостереженнями з Мартіном. А тому тільки потрібна була схожа інформація, щоб копати далі.

   Другу половину дня і увесь вечір майстер Джереом провів за спогадами. Аналіз книги було завершено, всі уроки та настанови молодим учням – прочитано. Констанцію не знайшли, і це головне. Орден залишив у спокої Джизз-Ілар, Філнар зі своїми людьми прочесав все, що міг. У Джиззпорті теж поставили нових людей; почали діяти нові інформатори. Заплатити кому потрібно, а когось і прибрали під шумок. А шумок здійнявся великий! Убили самого Ібрахіма Два Удари!...

— Збіги та негаразди… – Продовжував тихо повторювати Джереом.

   Йому так і не вдалося стати настоятелем за всі ці роки, хоча старий вважав себе цілком достойним. Не вдалося стати дійсно улюбленим для молоді вчителем, не вийшло самому добитись чогось дійсно вагомого в стінах Ордену. З іншого боку – і великих провалів у житті майстра не було. Джереом завжди був хорошим виконавцем та в міру ініціативним воїном. Не більше. Тільки на старості літ почав якусь свою думку формувати та ділитися нею з настоятелями. Ті, звичайно, все уважно слухали…

   Тобто й шкодувати не було за чим особливо. Окрім дочки. Хотілося хоча б стерти з лиця світу свою єдину помилку. І коли Флоріан повернувся з Джизз-Ілару, чоловік відчув нарешті спокій. І спокій цей тепер розсипався, наче сухе листя на сильному вітрі.