Раді Вас бачити!

Розділ 7

— Де дівчисько?!

   Нуратдін все повторював своє запитання, а Мартін намагався упіймати ці слова та розкрити їх суть для себе.

— Про яку дівчину ти говориш?

   Два Удари, вочевидь, не був любителем тортур. Він ще трохи погамселив лідера групи, а потім сказав йому, нахилившись:

— Слухай, я дуже по-простому вчиню. Вас тут чоловік десять. Майже як учнів Дієро Канітара, яких ви убили. Я просто зараз візьму он, наприклад, цю жіночку – та завалю її у тебе на очах. Щоб у тебе краще голова працювала.

   Одноокий пірат вказав пальцем на Марію, одну з сестер по зброї. Ех, Маріє, і як вона так легко далася їм до рук? А як дався він сам?... Мартін розумів, що вони втрапили до мерзенної пастки, і був тільки один вибратися з цієї ситуації достойно.

   Головорізи притягнули Марію ближче. Вона пручалась та намагалась щось сказати, однак розбійники не дали їй відкрити рота, не розв’язали його. Нуратдін витягнув шаблюку лівою рукою та легко провів гострим лезом по світлому волоссю жінки.

— Не чіпай її, Ібрахіме. Я буду говорити. Уточни, яка дівчина тобі потрібна?!

— Ворожка ваша! Степовичка. Що напала на будинок разом із вашим душогубом! Чи ти не знаєш про такі події? Зовсім, бідолаха, не знаєш нічого?

   Ібрахім Нуратдін не збирався жартувати, чи блефувати. Він зробив жест рукою – зв’язану сестру підняли догори. Легким рухом лівої руки він вдарив шаблею по її шиї. Моментально з відкритої рани полилася кров. Марія і не думала панічно вирячувати очі, чи намагатися благати про пощаду. Вона втупилась у розбійника важким поглядом воїна.

   Перерізавши горлянку Марії, Нуратдін недбало кинув її тіло, що стрімко втрачало життя, перед Мартіном. Лідер групи продовжував рахувати секунди про себе та очікувати. Ще трохи. Він глянув на обличчя вмираючої жінки. Боляче. Йому завжди було боляче втрачати своїх людей. Щоразу, коли схоже траплялось – якась частинка його єства помирала. А те, що залишалося – черствіло. Твердішало, щоб не боліти. Однак біль все рівно приходив.

— Ну? Де дівка і душогуб? Куди вони поділися?

   В принципі, Мартін міг виграти час якимось іншим способом. Заговорити зуби Нуратдіну. Однак потрібно було все ж вивідати, про що саме говорить цей виродок. А вже потім – емоції.

— Наш посланець працював окремо. Він був сам, про жодну дівку ми не знали. Не треба нікого вбивати, я кажу як є. Посланець прибув до Міста Тіней щоб підтвердити або спростувати чутки. Бо казали люди – у місті секта з’явилася. Маги.

— Секта… – Передражнив чоловіка дебелий розбійник – І ми тут теж секта, ага. Тому ви зі своєю потужною командою і прийшли нас убивати. А от бачиш, як вийшло?

   Нуратдін підійшов до чергового полоненого. Це був молодий слідопит зі шляхетним іменем Річард.

— Не треба, послухай, Ібрахіме, я готовий говорити і я говорю! Що ти хочеш знати? Я все скажу – Мартін підвищив голос.

— Що, за своїх хвилюєшся? Ну давай послухаємо хлопця.

   Ібрахім стягнув пов’язку з рота молодика. Той дихав важко, весь спітнів, аж великі краплі падали на дерев’яну підлогу судна. Але тримався достойно, бо як тільки пов’язку стягнули з його вуст – Нуратдін отримав великий плювок в своє масивне обличчя.

— Щось хотів почути від мене, вилупок? Вам і так усім кінець!

   Ех, якби ж Річард знав, наскільки близько він був від правди в той момент…

   Ібрахім Два Удари не став бити полоненого, чи якось злитися. Натомість він заплющив очі та припідняв праву руку. Зосередився, напружив пальці. Через кілька митей у відкритій долоні замерехтіла куля зеленого світла. Далі розбійник стиснув цією долонею Річарда за горлянку. Тіло побратима затремтіло, і теж засяяло зеленим. Його тулуб, плечі, руки, огорнули чорні потоки невідомої енергії, подібно зміям.

— Облиш його! Облиш, я говорю! Говорю!!!

   Мартін сіпнувся, спробував підвестися, але його тут же притиснули назад до підлоги.

— Звісно що будеш говорити!

   Річард відчайдушно пручався, намагався кричати та якось вирватися. З його тіла почали підійматися догори тонкі смужки диму. Долоня Ібрахіма продовжувала саяти, але вже не так яскраво, як до цього. Чорні струмені полишили тіло нещасного та повернулися назад до руки Нуратдіна. Розбійник скривився. Опустив руку. Річард впав на підлогу, як підкошена стеблина.

— Бачив? Це я вчився сам. Майстер рідко сюди приходив. А я людина ділова, не міг собі дозволити частенько подорожувати до Міста Тіней. От і доводилося вчитися по рукописах, по книгах. Але ж красиво, га?

   В єдиному оці цього виродка Мартін побачив безумство.

— Не вбивай, прошу, я все розкажу. Або якщо хочеш когось з нас прикінчити – то допитай і мене вбий. Відпусти решту. Я тут головний. Я все знаю. Вони просто солдати.

   Річард важко випустив дух. Навіть у цій напівтьмі було видно, як бліда шкіра хлопця швидко вкривалась якимось чорними плямами.

— Так принесіть нарешті вже лампи, ну скільки можна! – Заволав Нуратдін.

— Ей, Салазаре, ти глухий? Не чуєш, що тобі кажуть? А ну неси сюди лампу! Щоб через хвилю тут стояв! – Викрикнув і собі кудись в глибини корабля Кіготь. Зрадник все тупцював довкола Ібрахіма, наче до рота йому норовив заглянути.

   Два Удари, коли побачив, що молодий член Ордену ще живий, підійшов до лежачого хлопця. Подивився у вічі Мартіну та сказав:

— Ось розумієш, як воно? Відчуваєш?

   Шаблюка знову блиснула у його лівій руці. Він вдарив зверху та добив Річарда. Мартін до болю стиснув щелепи. Ще один воїн Ордену віддав Богу душу за їхню справу. В грудях заболіло. Нуратдін посміхнувся та ще щось хотів додати. Можливо, покепкувати над Мартіном. Або щось повчальницьке ляпнути. Це вже не було важливим, оскільки пролунав вибух.

* * *
 

   Спалахнуло; спрацювали нарешті камені-обереги, які активував Мартін, коли його знайшли в каюті. Все відбулося так, як собі планував лідер групи. Страшенний гуркіт. Під ногами задрижало, хвиля гарячого повітря рішуче збила з ніг розбійників, заклало вуха. Мартіна теж добряче штовхнуло та вдарило об стіну корабля.

   Це був останній аргумент для безвихідної ситуації. Як тільки лідер групи побачив у своїй каюті озброєного арбалетом бандита – одразу відчув серцем, що потрібно діяти саме так. Схоже рішення потрібно приймати швидко, без коливань. Це був усвідомлений ризик. Хоча Мартін ще тоді не знав ні кількості нападників, ні що саме відбувалося з його братами й сестрами. Чи живі вони, власне.

   А вибух і не відбувся одразу – чоловік довго налаштовував та заряджав каміння ще в монастирі саме таким чином, щоб в разі чого у нього був час цю енергетичну вибухівку знешкодити. Не можна недооцінювати обереги! Це і пастки, і вибухівка, і захист від магії; універсальний інструмент, на якому Мартін спеціалізувався вже багато років. Каміння, власне, можна було вважати концентрованими згустками магічної енергії.

Їх намагалися осягнути вчені, ними користувалися алхіміки та дехто з практикантів. Однак справжній потенціал камінців змогли розкрити тільки в стінах Ордену. Так, саме Орден відчайдушно боровся з будь-якими проявами магії протягом століть. І Орден прекрасно розумів, що у цій війні зі злом методи можуть бути різні. Що для боротьби з практикантами інколи можна теж використовувати заборонені прийоми.

   Активація відбулася, коли Мартін зробив кілька спеціальних рухів пальцями між каміннями у своїй сумці та поклав туди всередину і оберіг, який носив з собою на шиї. Тобто випадково таку маніпуляцію здійснити неможливо. Що ще можна було вдіяти у тій ситуації? В незрозумілих умовах… Надіятися на долю? На власну проворність? Можливо, колись Мартін і пожалкує про те, що активував обереги саме таким чином. Але це “колись” ще повинно настати. А в небезпечній ситуації потрібно приймати рішення.

   Здається на мить він втратив свідомість. Коли розплющив очі - побачив як палає судно, його стіни, столи, та барна стійка. Вогонь все довкола загортав у свої обійми, суха деревина та пилюка легко піддавалися гарячій стихії. А ще все довкола стрімко йшло під воду. Корабель похилився, голосно заскрипів. Верх та низ почали мінятися місцями, а столи з кріслами попереверталися.

   Частина розбійників розлетілась від вибуху, частина – трималися зараз за голови та намагалися зрозуміти, що відбулося, виглядали немов зачумлені звірі без жодної орієнтації у часі й просторі. Руки Мартіна все ще було міцно зв’язані. Однак чоловік володів маленькою перевагою – він очікував на цей вибух, був зібраний всередині.

   Мартін спробував піднятися на ноги. Руки позаду зв’язані міцно, так просто не вивільнишся. Чоловік встав, похитуючись. Все ще живий - це добре. Вода прибувала шаленим потоком, тіла нещасних Марії та Річарда одразу понесло. Побачивши Мартіна, один із розбійників націлив на нього арбалет. І тут же отримав ліктем по скроні. Позаду бандита стояв Ланс, один із вцілілих побратимів. Вочевидь йому вдалося вивільнити свої руки раніше. Одразу розпочалася метушня, хтось заголосив.

   Вода вже піднялася до колін, а пекучий запах паленої деревини змішувався з гострим присмаком солі у повітрі.

— Звільни інших! – Велів Мартін, і побачив як Ланс відволікся на ще одного виродка з арбалетом в руці.

   Чоловік не став очікувати – кинувся на першого ліпшого розбійника, якого побачив перед собою. Той вже дістав шаблю та повернувся кудись в бік, відволікся на вогонь, чи воду. Мартін влетів у бандита, збивши того з ніг. Зубами він відразу вчепився у плече головоріза, той заволав прямо над вухом та засіпався. Вода продовжувала заповнювати корабель – брудна холодна стихія вдарила по обличчю, однак Мартін не відпустив зуби, а продовжував їх стискати. Язика торкнулась тепла кров. Так він виграє трохи часу для братів та сестер. Щоб Ланс встиг вивільнити інших…

   Краєм ока Мартін помітив, як десь п'ятеро розбійників лежать у воді, вовтузяться та не можуть підвестися. Дехто був поранений дрібними уламками від дошок та посуди, що була у цій залі. Підлогою разом з водою стікала кров.

   А нова вода все прибувала, бандит внизу перестав кричати, натомість – тепер захлинався. Мартін відчув, що і до його рота хоче потрапити солона вода. Потік вже почав лоскотати йому ніздрі. І раптом хтось повис над ним зверху. Взяв за руки та почав різати шнурок. Через мить лідер групи вже міг рухати долонями. Руки затекли, слухались погано... Але цього було достатньо, щоб витягнути з рук опонента холодну зброю, перехопити її та встромити лежачому ворогу в живіт. Позаду стояв Ланс із клинком в руках. Він щось закричав нерозбірливе. Декілька людських фігур промайнуло збоку, здається, об дерев’яну стіну судна вдарилась стріла з арбалету. А далі все навколо заповнила вода.

* * *

   Темна, безпросвітна тьма морських глибин. Суцільне ніщо. Жодного звуку, чи проблиску. Тільки головний біль та шабля в правій руці. Рука намертво стиснула зброю, якою він встиг прикінчити бандита, стискала як тільки могла, бо відпустити зброю чомусь прирівнювалося зараз до того, щоб загинути.

   Долаючи в’язкий супротив стихії, Мартін все ж знайшов сили, щоб винирнув назовні та побачити білий світ. Хоча при цьому він і наковтався солоної води. Закашлявся, й не одразу зміг відкрити очі.

   Над головою – все те ж небо, вкрите сірими хмарами та повне дощу. Зробивши декілька вдохів єдиною ніздрьою та ротом, Мартін відразу очима знайшов берег та почав до нього плисти. Поки є сили, поки вода не затягнула його донизу…

   Судно тонуло – на поверхні води тепер погойдувалися купи дерев’яних дошок, різний мотлох. Шматок барної стійки. Тіла розбійників, частини ліжок, якась шухляда. Дехто з ворогів ще був живим, кричав та просив про допомогу. Без особливих шансів на порятунок.

   Добре, що корабель знаходився недалеко від берегової лінії. Декілька довгих хвилин, повних неймовірної напруги, і Мартін дістався до одного з причалів. Вчепився вільною рукою об виступ, піднявся. Шаблю не впустив. Він ще раз закашлявся, з очей пішли сльози. Кожен удар серця відбивався в голові противним болем. Чоловік оглянувся.

   Більшість братів та сестер вижило, на щастя. Вони теж пливли до берега, когось тягнув Ланс. Їх життя було врятовано тільки тому, що коли відбувся вибух, члени Ордену лежали обличчям донизу. А сумка з камінцями спрацювала не безпосередньо в залі, а там, де її залишили – в каюті Мартіна. Стався б вибух ближче – жертв та крові було б більше. Мартін придивився уважніше на вцілілих. Вижив Ланс із закривавленим обличчям. Гектор. Давид. А ось і Керт. Лекста. За правий бік тримається Джанір… І він, Мартін. Всього шестеро вцілілих.

   А на поверхі води – тіла у броні Ордену. Ті, кому не вдалося... Кіготь. Нуратдін. Їх треба прикінчити. В спинах декого з померлих побратимів можна було вгледіти болти від арбалету.

   На декількох пов'язаних між собою причалах вони були не самі. Схоже, вибух сильно вдарив по мізках Ібрахіма Нуратдіна – розбійник топтався тепер на місці з двома шаблюками в руках та наче не розумів, де знаходиться. Якось він виплив – а до тями поки не прийшов. Дивився в сіре небо, кліпав єдиним оком, коли на нього потрапляли краплі дощу. І бубонів щось під ніс. Попереду нього – кінець причалу та вода. Позаду – члени Ордену. Навряд чи він зміг би зараз дістатися до пісків, де починався берег.

   Поряд з Ібрахімом з води почали вилізати ще головорізи. Серед них – зрадник Кіготь. Виглядав останній дуже кепсько, він стрімко втрачав кров та ніяк не міг піднятися далі. Власне, йому й не поспішали допомагати спільники.

   А місцеві люди на березі кричали щось на своїй мові. Все збиралися, щоб подивитися на те, як тоне досить відомий колись корабель-таверна “Фатальний випадок”. Натовп сформувався дуже швидко. Всі хотіли побачити, що тут сталося, та що це за озброєні люди зараз будуть битися. Мартіну здалося, що він навіть міських стражників угледів у тому натовпі. Міська гвардія Джиззпорту навіть не збиралася втручатися. Зупиняти цей бій, чи рятувати вцілілих...

   Мартін хижо загарчав, стиснув в руці шаблю розбійника та стрімко линув на поки живого, але розгубленого Нуратдіна. Незважаючи на те, що Ібрахім ще не повернувся до тями, йому вистачило спритності ухилитися від колотого удару, який намагався донести Мартін. Розбійник, що носив красномовне ім’я Два Удари, вступив до бою з лідером групи Ордену. Його обличчя перекривило від недоброї усмішки, за якою вже не було й грама від здорового глузду, чи усвідомлення себе. Озброєний дикий звір.

   Десь поряд і позаду теж почулось, як дзеленчить зброя. Зойкнув Ланс, а якийсь покидьок почав злісно лаятися та кричати; все це Мартін сприймав зараз поверхнево, перед собою він бачив тільки гострющі леза піратських шаблюк та очманіле око Ібрахіма Нуратдіна.

   Розбійник вдарив правою, Мартін же встиг зблокувати цей удар шаблі, та зміститися в сторону. Мить – і лезо просвистіло над головою. Надто вузький простір. Мало місця… Мартін наніс декілька ударів, знову змістився, та ледь не зашпортався на слизькій від дощу темній деревині. Ще б сантиметр – чоловік опинився б знову у воді. В повітрі пахнуло гнилими дошками, морською водою та людським потом – Нуратдін наближався, наносив все більше ударів.

   Ібрахім майстерно володів обома руками. Він легко відбивав будь-які атаки лідера групи Ордену. Складно битися на цьому причалі, та ще й під таким дощем… Врешті Мартін не витримав постійного тиску опонента, зробив крок назад та враз втратив рівновагу. Впав, приземлившись на п’яту точку. Боляче забився. Йому, правда, ще вистачило швидкості та часу, щоб якраз за мить до болючого приземлення, зачепити стегно кремезного виродка своєю шаблею. Добряче так вдарити, лезо увійшло досить глибоко.

   З м’язистої ноги ворога відразу бризнула кров, а сам Нуратдін втратив рівновагу, закричав до неба, немов поранений лев. Тим не менш – і сам встиг викинути удар, від якого Мартін не зміг ухилитися повністю. Гостре лезо зачепило ребра. Полоснути по руці. Знову. Тепер – біля правої пахви. Болю чоловік не відчув. У цьому й приховується небезпека схожих поєдинків: казав хтось колись, що холодна зброя це найпідступніший опонент. Тому що лезо не має зупиняючого впливу на тіло. Можна витанцьовувати в поєдинку, наносити удари, навіть перемагати – а потім знайти у себе на тілі декілька глибоких ран та впасти замертво.

   Мартін різко піднявся та всадив закривавлену шаблю злому бугаю в груди. Весь його гнів, розпач і ненависть до практикантів злилися в одному ударі, який пробив грудну клітку Ібрахіма наскрізь. Глибоко, майже до руків’я зброї. Розбійник знову крикнув, ще навіть спробував вдарити правою та лівою, але йому не вдалося. Та й удари ці вже не були прицільними, нагадували безпомічну спробу нанести бодай якоїсь шкоди. Ібрахім Два Удари перевернувся на бік і впав прямісінько до темної води, немов важкий камінь. Його тіло ледь не потягнуло за собою лідера групи Ордену, але чоловік втримався на ногах. Шаблю – відпустив, і та так і залишилась у грудях Ібрахіма назавжди.

   Мартін розвернувся, щоб поглянути, як там справи в інших. Ланс якраз добивав одного з бандитів. Ще двоє тіл розбійників лежало поряд. На водній гладі виднілось і зморшкувате обличчя Кігтя. Який ще недавно вітав їх у Джиззпорті, ввічливо спілкувався та пропонував план співпраці. Тепер же навіть поплічники не захотіли його рятувати і витягувати. Кіготь більше нікого ніколи не обмане.

   Мартін недобре плюнув собі під ноги. Пройшов декілька кроків назустріч Лансу та іншим, але не дістався до них – натомість опустився на коліна. Похитнувся. Ледь втримався, щоб не впасти зовсім. Провів пальцями вільної руки по тих місцях, куди, здається, влучили леза Ібрахіма. На пальцях побачив кров.

   Десь там, на березі все збиралися глядачі, з’явилося ще більше гвардійців та невідомих людей зі зброєю. В небесах загриміло, і грім цей відбився у болючій голові Мартіна. Адже не просто так цей бугай згадував про посланця та якусь ворожку. І не просто так тіла степовиків лежали он там, в проклятому будинку. У запаленій свідомості Мартіна наче як почала складатися мозаїка. Він вже міг розрізнити окремі її елементи, але ще поки був не готовий озвучити певні думки й догадки. Навіть сам для себе.