Раді Вас бачити!

Розділ 15

   За роки своєї праці Старший рідко зустрічався з проблемами в борделі. Бувало, інколи окремий клієнт вів себе неввічливо, але хлопці швидко таких ставили на місце. Дівчат ніхто не ображав – а хороших “робітниць” навіть нагороджували, надавали привілеї.

   З місцевими ділками товстун підтримував хороші стосунки теж, тому він знав, що ніхто не з’явиться одного прекрасного ранку на порозі закладу з мечем в руках. Ні міська гвардія Джиззпорту, ні пірати, ні які-небудь свавільники. Словом, все йшло непогано у Старшого. От тільки повсякчас оточували його кретини, спроможні тільки до примітивної грубої діяльності. Принаймні, так вважав товстун.

— Двері на замок! Все обшукайте! Дівчат – сюди! – Розпорядився він, відправляючи охоронців на зустріч з невідомою загрозою. На бордель напали, а підручні розгубилися, неначе зграя кошенят. І це дратувало, неймовірно дратувало. Досвідчені ж лоботряси, не з бродячого цирку найняті! То що з ними не так?

   Вдарила на сполох першою Каміла. Дивакуватий клієнт, якого вона привела, все не повертався з туалету; в цьому не було нічого дивного, але все-таки щось не сподобалось дівчині у поведінці любителя групового кохання. Тому зовсім скоро вона покинула кімнату та відправилась відразу до бородатого товстуна. В туалет навіть не заглядала – відчувала серцем, що це зайве, а піти краще відразу до Старшого.

   Товстун уважно вислухав одну із своїх давніх працівниць та віддав наказ знайти дивакуватого гостя. На думці в нього було тільки одне – не злякати інших відвідувачів та не вдарити лицем до бруду перед серйозними людьми. Репутація борделю будувалася не один місяць. Старшому було важливо, щоб його заклад завжди символізував надійність та безпеку для всіх.

   Коли розпочався переполох, деякі дівчата якраз обслуговували інших відвідувачів. Чоловіків досить ввічливо оглянули охоронці і веліли швидше покинути дім насолод. Щось відбувалося зверху, на другому та третьому поверхах. Там знайшли зв’язаних непритомних хлопців, котрих хтось уміло обеззброїв. А одного бідолагу взагалі до трусів роздягнули! І одяг забрали…

   Всю цю “радість” мав нагоду оцінити на свої очі один клієнт поважного віку, коли вийшов з кімнати, щоб подих перевести. Він ще й вразливим виявився, бо голосно закричав.

   Декілька хлопців відправились наверх відразу, допомагати “колегам”. Але дуже швидко стало зрозуміло, що й у них нічого не вийде. Зверху почувся дзенькіт зброї, глухі удари чогось об дерево та декілька зойків. І все.

   А тільки-но усі дівчата (цілі й неушкоджені) опинились у кімнаті, тільки-но підручні Старшого зачинили двері – невідомий нападник увірвався до приміщення. Посіпаки, що залишились внизу, виявилися боягузами, більше ніхто не ризикував піднятися на вищі поверхи.

   В один момент прямо крізь зачинені двері нападник пошпурив одного із охоронців Старшого. Це був той самий, котрому нещодавно Кеїша обпалила броню. Нападник буквально пробив двері бідолагою – тіло покотилося прямо під ноги товстуна. Власник борделю зробив крок вперед. Загородив дівчат собою, вони ж тихо заклякли позаду.

   Можливо, посланець знайшов би спосіб безслідно покинути будівлю, щоб не здіймати стільки шуму. Однак сама Констанція потребувала помсти, не хотіла підкоритися Флоріану та слухати його. Дівчина палко бажала власноруч нанести шкоду людям, що силоміць утримували її на ланцюгу, принижували. Та й не в тому стані була провидиця, щоб непомітно вибиратися з зачиненої триповерхової будівлі; вся на нервах, доведена до відчаю та люта, немов стихія. Чи зміг би посланець її стримати?

   Констанція цілком незле володіла зброєю, цьому сприяли особливості життя серед степових племен. Ще живий вождь, її чоловік, колись навчав юну Кеїшу правильно тримати в руках клинок, захищати себе. Все це було давно, однак основні навички не забулися повністю. І тепер як тільки провидиця відчула, що кров знову наповнює її кінцівки, а в тілі з’явилось більше сили – вона відразу захотіла відплати.

   Власник борделю, по-правді, трохи економив на своїх головорізах. Був за ним такий грішок. Можливо саме тому посланець впорався з бандитами настільки швидко. Як тільки він опинився в одній кімнаті з товстуном – одразу перехопив руку з ножем чергового нападника та різко вивернув її до хрусту. Бандит заверещав, але міцний удар кулака, що був далі, заспокоїв його. І тіло впало додолу.

   Ще один охоронець і собі спробував кинутися на посланця, навіть дістав меча – і тут нізвідки з’явилась люта провидиця. Дівчина встигла озброїтися дерев’яною дубиною з металевим наконечником, поки вони прямували сюди, на перший поверх. Вона підібрала зброю у одного з переможених супротивників.

   Залізна поверхня дубини вдарила іншого охоронця в пах з такою силою, що той склався наче шмат пергаменту, впав навколішки з тихим стогоном та повною відсутністю бажання продовжувати бій.

   Останнього з посіпак у кімнаті посланець потужно гепнув кулаком в перенісся. Лівою рукою він вхопив за ремінь дуболома, потягнув його на себе та різко перекинув через стегно. Флоріан не мав на меті забирати життя цих негідників, тому й не діставав свої клинки. Він вже знав, що бандити не встигли обезчестити дівчину, або скалічити її. Хоча, до цього все йшло, вочевидь, якби він не з’явився. Тому можна було обійтися без зайвої крові.

— Тихо всім! Хто підніметься – хребта зламаю! – Грізно прохрипів посланець – Морду вниз!

   Демонструючи силу та свій намір, посланець вдарив ногою одного з лежачих чоловіків. Той загарчав тільки. Обняв голову руками, прикривши її, щоб не били. А далі бордель заповнила тиша. Тільки погані хлопці на різнокольорових килимах продовжували стогнати, лаятися. Сопів Старший. З другого та третього поверху теж ніхто прийти сюди зараз не зміг би при всьому бажанні, тому що частина людей Старшого лежала зараз зі зв’язаними кінцівками, а над частиною посланець “попрацював” більш плідно, від душі.

   Констанція підійшла до одного з покидьків, переможно притиснула його ногою до дерев’яної підлоги. Вдавила носок йому в ділянку між ногами:

— Ну що, виродок? Подобається?

   І сказавши це, провидиця зі всього маху нанесла удар в пах. Бандит завив від болю, а Старший сіпнувся від такого видовища. На обличчі Кеїші з’явилась хижа усмішка. Вона смакувала помсту.

   Посланець різким рухом подолав відстань між собою та товстуном. Правий кулак знизу влетів у бородате підборіддя. Власник борделю тільки й встиг примружитися. Похитнувся й присів на п’яту точку.

— Залиш, залиш! Все!

   Між посланцем та товстуном виникла Каміла. Вона безстрашно вчепилась у передпліччя посланця та заглянула йому прямісінько в очі.

— Облиш! Ідіть геть, все, досить!

   Флоріан подивився на неї з цікавістю.

— Ти не мусиш залишатись з ним – Звернулась Констанція до Каміли, і далі перевела погляд на інших дівчат. Кожній по черзі заглянула в обличчя. І додала:

—  Ей, ви всі можете бути вільні! Вас більше не скривдять!

   Рабині не поспішали приймати рішення одразу. Тільки через секунд десять двоє з дівчат невпевнено переглянулися та покрокували ближче до виходу з кімнати. Каміла глянула на них, припіднявши брови. Наче здивувалась. І сказала:

— Нас ніхто й не утримує. Старший не кривдить нас. Ідіть та залиште нас у спокої.

— І тебе це влаштовує? – Здивувалась Кеїша.

— Дитинко, що ти знаєш про життя? Це наш дім і наша робота, ідіть!

— Дитинко?...

   Було видно, що звертання Каміли розізлило провидицю. Вона прикусила губу та насупилась. А повія ж дала зрозуміти, що готова захищати товстуна, котрий вже поволі приходив до тями після потрясіння та навіть намагався підвестися.. Пухку долоню він виставив вперед, мовляв, не треба більше бити. Констанція, бува, сіпнулася вперед із дубиною наготові, але Флоріан спинив її рукою. Притримав. І звернувся далі до Старшого сам:

— Давай ключ від вхідних дверей, і ми підемо.

   Старший знову засопів, розчервонівся, немов рак. Потрусив головою. Мовчки дістав з широкої кишені своїх білих штанів ключ для вхідних дверей. Самі двері були дійсно масивними, такі не виб’єш плечем, чи навіть тілом чергового охоронця. Можна, звичайно, спробувати, але який сенс, якщо ось поряд є ключ?

— Ви – свавільники. Так справи не робляться.

   Констанція знову спробувала підійти ближче до власника борделю. У неї виникло пекуче бажання познайомити цього товстуна з дубиною, та так познайомити, щоб він ще декілька днів говорити не міг. А якщо потрібно – то і декого з його дівок примусити прокинутися, особливо цю смугляву сучку, що його покривала.

   Флоріан перехопив Кеїшу, цього разу – сильніше. Тихо додав:

— Не треба. Ми йдемо.

   Дівчина могла наламати дров, посланець відчував, як його супутниця закипає зсередини від злості. Він врятував її, однак тепер залишалось вивести її з будівлі, і що найголовніше – вивести з цього стану її саму.

   Посланець знову наблизився до Старшого, відсунув плечем вперту Камілу. Краєм ока він поглядав на Констанцію, щоб тримати в полі зору її та все, що може нести в собі загрозу для дівчини. Каміла ж знову підвищила голос, видно сильно хвилювалась за свого патрона:

— Облиш його, кажу!

   Каміла навіть спробувала вдарити посланця, але він її грубо відштовхнув. А Констанція ніяк не могла второпати, що не так, і чому більшість рабинь готові відстоювати свого ката. Це викликало в неї щире обурення. Це була покора через великий страх? Сила золота? Що могло настільки сильно прив'язати рабинь до товстуна?

— Я забираю дівчину і ми йдемо геть. Якщо за нами буде погоня, чи ти будеш сіпатися, когось відправиш слідом – даю тобі слово, я повернусь. Мене не зупинить охорона. Наймай кого хочеш. Чув?

— Кгм.

   Це мало б означати згоду, мабуть. Посланець продовжив:

— Збираєш до купи своїх головорізів, заспокоюєш їх. Пояснюєш ситуацію, що все в порядку. І працюєте далі. Ти все второпав?

— Так не робляться справи – Повторював своє Старший та заперечливо кивав головою. Видно те, що відбувалося зараз, не вписувалось до його його картини світу ділової людини з Джиззпорту.

   Посланець знову зіткнувся поглядом із Камілою. Адже вона набагато швидше ніж інші зрозуміла, що від нього йде загроза. Чоловік вирішив уточнити чисто із цікавості, для себе:

— Ти з самого початку була неспокійна. Чому?

— Твої очі – Просто відповіла жінка.

— І що з ними?

— Це ти мені скажи.

   Один із головорізів товстуна поворушився на підлозі – і одразу отримав дубинкою по спині від Констанції. Товстун насупився сильніше. Він все ще кивав головою та тихо повторював, одне й те ж, що так справи, мовляв, ніхто не веде. Флоріан переборов у собі бажання ще раз вдарити власника борделю – не подобалося посланцю, що бородатий товстун так і не озвучив те, що підкорюється. Натомість він обережно виглянув в коридор, переконався, що все там спокійно.

— Від кого ти прийшов? – Поцікавився власник борделю, масуючи собі щелепу.

— Від добрих людей, які за свободу борються.

— Назви цифру, скільки монет тобі пообіцяли за дівку. Готовий запропонувати вдвічі більше.

   Посланець взяв Констанцію за руку та стиснув її долоню. Щоб не наробила дурниць. Відповів на пропозицію чоловіка:

— Ти стільки не потягнеш. І ще, лови полум'яний привіт від Багіша!

— Від кого?

   Однак посланець більше нічого не сказав, розмову було завершено. Він кивнув двом дівчатам, що теж вирішили покинути бордель, та попрямував геть з кімнати, ведучи за собою Констанцію.

   Свою сумку разом із зонтом він забрав ще як тільки звільнив Констанцію. А от мокрі від дощу речі так і залишились лежати у темній кімнаті, через яку посланець і дістався до полонянки. Пройде година, і він без проблем дістане собі нове вбрання.

   Констанція нарешті відірвала погляд, повний ненависті від цих усіх покидьків. Дочекалася поки посланець відчинить двері на вулицю, а далі вони спокійно вийшли. Дівчина теж стиснула долоню свого рятівника та спробувала більш уважно придивитися до нього. З тих пір, як бачились востаннє, посланець змінився. Постарішав наче, та й брити обличчя перестав. Складалося враження, що його світлі очі все дужче хотіли заховатись за зморшками. Хоча, можливо це просто у мороці негоди було так видно, а чоловік яким був, таким і залишався…

   Всього за мить молоді дівчата, що ще буквально щойно працювали на товстуна, розчинилися в нікуди, щезнули в дощі, навіть не подякувавши рятівникам.

— Паскудне місце з такими ж паскудними людьми. І як їх зрозуміти можна? – Запитала чи то сама в себе, чи у посланця Констанція – І хто в біса такий Багіш?

— Ніхто – Тихо відповів посланець, коли вже трохи відійшли подалі від борделю – Я вигадав це ім’я, щоб збити його з пантелику.

* * *

— Нам потрібно забиратися з Джизз-Ілару. Я знаю безпечне місце, де тебе ніхто не знайде.

   Дощ трохи заспокоївся і перестав лити суцільним потоком, коли вони залишили позаду бордель та вибралися ближче до берегової лінії міста. Опади то майже припинялися повністю, то знову починали заливати тропічну країну, і так цілими днями.

— Знаю. Спершу я мушу забрати свої речі у Салкана.

— Хто це?

   Вони намагались ступати дорогою так, щоб оминати болото. Кеїша все ще тримала в руках дерев’яну дубину, її не бентежили погляди випадкових перехожих. Посланець оцінив ситуацію довкола, наче все спокійно. В темних вікнах осель тьмяним світилося світло масляних ламп. Зараз дівчина заспокоїться, очі перестануть хижо блистіти – можна буде обережно забрати у неї зброю.

— А це тварюка, що в рабство мене продала. І давній друг, ще зі степу.

— Хороші в тебе друзі, Кеїшо.

— Ага. Ти, наприклад, взагалі мене убити хотів, а тепер он рятуєш.

   Посланець ледь помітно посміхнувся. Він був радий, що дівчина жива та здорова. Тепер залишалося дістатися до місця, де Орден не шукатиме Констанцію. Шлях не такий вже й далекий, однак долати вони його будуть разом. А посланець вже давно звик подорожувати сам, тому він і почав відчувати легку тривогу стосовно майбутньої дороги.

   Флоріан взяв провидицю під лікоть та відвів до широкого дерева біля якогось перекошеного будиночку, що стояв обабіч дороги. Гілля приховувало цей закуток від чужих очей, а розлоге листя не пропускало краплини дощу.

— Треба йти звідси. Орден в Джизз-Іларі…

— Я знаю, ти казав – Перебила провидиця – Флоріане, я дякую тобі за рятунок, але я не покину це місто, поки не зайду до цієї паскуди. І там мої речі.

— Речі можна й нові дістати.

— Ну свою сумку ти ж забрав з борделю. Чого не залишив?

— Це інше…

— І в мене інше! Важливі мені речі, розумієш? Це близько, зовсім поряд. Якщо не згоден, то я сама піду. А ти чекай тут.

   Посланець замовк. Він дивився на Кеїшу із сумішшю злості та нерозуміння. Що з нею не так?! Невже вона не розуміє?!.. А дівчина продовжувала тиснути поглядом своїх блакитних очей у відповідь. Красива і вперта.

— То ти йдеш зі мною?