Спочатку:
На сторінку книги
Битва братів: Астарніус проти Малґаріуса
У самому серці кам’яної гори, де небо торкається скель, Астарніус — хранитель рівноваги — зустрівся зі своїм братом Малґаріусом. Вітер завивав між піками, а повітря було наповнене електрикою, мов перед бурею.
— Зупинись, брате, — сказав Астарніус, його голос лунав, як грім. — Ти порушуєш хід життя. Мирні жителі не винні. Вони — не твої іграшки.
Малґаріус стояв на виступі скелі, його очі — чорні, мов безодня, а посох — пульсував темною енергією.
— Я не хочу лише цей світ, — прошипів він. — Я хочу сучасний світ. Я хочу всі світи. І я не зупинюсь.
Астарніус стиснув кулаки.
— Ти знищиш усе, що створила сама Життя. Я не дозволю тобі.
Малґаріус засміявся — хрипко, зловісно.
— Тоді бийся зі мною, брате. Подивимось, чия магія сильніша.
І він підняв посох. Темна енергія вирвалась із нього, мов чорні блискавки. Астарніус відповів — світлом, що розсікало тінь. Їхня битва почалась. Каміння тріскало, небо темніло, а сама гора здригалась від сили двох братів — одного, що захищає життя, і другого, що хоче його підкорити.
У вирі битви між братами, посох Астарніуса тріснув, розлетівшись на уламки. Його сили вичерпались, і Малґаріус, сповнений темної магії, захопив його. Астарніус, скутий чарами, впав на коліна, але його голос залишався твердим:
— Не чіпай мою онуку… Майю. Я знаю, що ти хочеш використати її кров, щоб відкрити портал. Але я не дозволю тобі зламати її душу.
Малґаріус лише усміхнувся, його очі палали жадобою влади.
— Вона — ключ. І ти вже не можеш мене зупинити.
Та раптом, з-за скелі, з’явився молодий маг — Ганс. Його очі світилися рішучістю, а в руках — сяючий посох, сповнений світла.
— Відступи, Малґаріус! — вигукнув він. — Я не дозволю тобі торкнутись Майї. І я не дам тобі знищити цей світ.
Ганс кинувся в бій, його закляття розсікали темряву, а світло його магії зіштовхнулось із тінню Малґаріуса. Битва почалась — нова, несподівана, і можливо, вирішальна.
