Спочатку:
На сторінку книги
Весілля в глибинах
Поки Майя з друзями вирушала до Трансильванії, Савек залишався мовчазним. Його думки були важкими, як каміння на дні океану. Він сидів на скелі, дивлячись у глибину, де світло розчинялося в темряві.
— Вони вже, мабуть, на поверхні, — сказав він Тіфані. — І, можливо, їм краще без мене. Я все зіпсував.
Тіфані мовчала. Її очі були сумні, але сповнені розуміння. Вона знала, що Савек не тікає. Він обирає — не себе, а їхній спокій.
— Я хочу, щоб Майя знайшла свою бабусю, — додав він. — А Лоліта — зняла закляття і повернулася до сучасного світу. Вони заслуговують на це.
Тіфані стиснула його руку.
— А ми? — запитала вона тихо.
Савек подивився на неї. Її очі — як глибини, в яких він не боявся потонути.
— Ми залишимось тут. Поки не знайдеться спосіб повернутися. І якщо не знайдеться — я не проти залишитися з тобою назавжди.
Вони звернулися до морського царя Талассіуса, який щойно повернувся після перемоги над морським драконом. Його тризуб сяяв, а голос був глибоким, як сама безодня.
— Ми хочемо залишитися, — сказав Савек. — І… якщо дозволите… ми хочемо одружитися.
Талассіус усміхнувся. Його очі спалахнули добротою.
— Я бачу, що ваші серця чисті. І я благословляю ваш союз.
Русалочки закружляли у воді, співаючи пісні, що звучали, як шелест перлин. Вони почали прикрашати корали, створювати арки з водоростей, а одна з них вже просила краба-майстра пошити весільну сукню для Тіфані — з срібного піску, прозорих лусочок і світла морських зірок.
Тіфані стояла перед дзеркалом із води, її очі блищали від сліз. Вона ніколи не думала, що її весілля буде саме таким — у глибинах, серед магії, серед тих, хто прийняв її.
Савек, у плащі з морських ниток, чекав її біля трону Талассіуса. Коли вона підійшла, музика русалок стихла. Морський цар підняв тризуб.
— Нехай ваш союз буде міцним, як корал. Чистим, як джерело. І глибоким, як океан.
Вони обмінялися обітницями. Їхні руки з’єдналися, і навколо — спалахнуло світло. Вода заспівала. Навіть морський дракон, що дрімав у глибині, не ворухнувся — ніби визнав їхній союз.
Це було не просто весілля. Це був вибір. Вибір залишитися, коли всі йдуть. Вибір любити, коли світ змінюється.
І десь далеко, на поверхні, Майя зупинилася на мить. Її серце здригнулося — мовби хтось, кого вона любила, щойно зробив важливий крок.
Поки русалочки з радістю готувалися до весілля, морський цар Талассіус провів Савека і Тіфані до затишного морського домика — схованого серед коралів і світляних водоростей. Тут вони могли відпочити, зібрати думки, відчути себе в безпеці.
Тіфані сиділа на краю своєї ліжанки, дивлячись у прозору стіну, за якою плавали срібні рибки. Її серце билося нерівно. Вона думала: чи варто виходити заміж саме зараз? Чи не надто все заплутано?
Савек давно мріяв про цей момент. Його серце було щирим. Але щось у погляді Тіфані змушувало її сумніватися. Вона не знала, чи готова. Чи це справжнє бажання — чи лише вдячність за порятунок.
Вона зітхнула. Вирішила: весілля треба відкласти. Вона піде до морського царя і попросить зупинити приготування. Не тому, що не любить Савека. А тому, що ще не готова.
Коли вона вийшла з домика, Савек залишився наодинці. Його усмішка згасла. Він повільно відкрив коробочку з кільцем — тим, що мало б прикрасити палець Тіфані. Але цього не сталося.
Він поклав його назад. Легко, мовби боявся розбити щось більше, ніж камінь — свою надію.
Савек ліг на ліжко, дивлячись у стелю з води. Його думки поверталися до Майї. Він шкодував, що не пішов її шукати. Що не вибачився. Що не довірився їй, а довірився серцю, яке поспішало.
Тепер він хвилювався: як там його друзі? Чи дісталися вони Трансильванії? Чи в безпеці Майя? Чи знайшла Лоліта спосіб зняти закляття?
Вода навколо була тиха. Але в серці Савека — шторм.
