Спочатку:
На сторінку книги
Розкол і клятва: шлях до закляття
Лоліта була щаслива знову побачити своїх друзів — Вікторію і Максуда. Вона обіймала їх, розпитувала, як живуть інші у сучасному світі, чи сумують за нею. Вікторія з усмішкою, але з ноткою смутку відповіла:
— Всі дуже сумують. Ми хочемо, щоб ти повернулась. Ти — частина нас.
Майя стояла неподалік і чула цю зворушливу розмову. Її серце тремтіло — вона відчувала себе чужою.
Але раптом Вікторія почала говорити з Лолітою про щось тривожне:
— Лоліто, ми маємо поговорити. Астреніус попередив: у Майї може бути незрозуміла сила. І якщо вона прокинеться — портал між світами відкриється. Це небезпечно.
Лоліта застигла. Її очі округлились.
— Що ти маєш на увазі?
Майя підійшла ближче, ображена і розгублена.
— Це абсурд! Я ніколи не заподію шкоди! Ви — мої друзі!
Максуд, насторожено дивлячись на неї, додав:
— Але Астреніус каже інакше. Через твою темну кров злий маг може використати тебе, щоб захопити обидва світи — наш і сучасний, де нас чекають родини.
Лоліта мовчала. В її пам’яті сплив сон — той, де вона бачила батьків Майї. Вона зрозуміла: настав час сказати правду.
Майя дивилась на Лоліту з надією, як колись, коли та захищала Савека. Її очі благали: "Захисти мене."
Але Лоліта, з сумом у голосі, сказала:
— У сні я бачила твоїх батьків. Твоя мама — володарка чарівної арфи. А твій батько… він носій темної сили. А твій дід — сам Малґаріус, брат Астреніуса. Ти — його онука. І він хоче твоєї крові.
Майя застигла. Її очі наповнились страхом, потім — гнівом.
— Це брехня! Мої батьки — звичайні! Ви хочете зламати мене!
Вона закричала, схопила арфу і притиснула її до грудей.
— Я сама врятую бабусю! І не віддам арфу!
Лоліта, розлючена, спробувала вихопити арфу. Майя тягнула її назад. Вікторія кинулась між ними, розняла.
Але Лоліта, використавши силу амулета, прогнала Майю далеко — в Карпати, де серед диких скель і козячого мекання вона опинилась сама.
Майя лежала на холодному камені, дивлячись у небо.
— Я ненавиджу вас… Я поверну арфу. І доведу, що не зло.
Козлик підійшов до неї, мекнув прямо в обличчя. Майя засміялась крізь сльози — гірко, але живо.
А тим часом Лоліта сказала друзям:
— Я більше не зв’язуюсь із Майєю. Якщо вона не хоче вірити — значить, від неї буде зло.
Вікторія і Максуд поклялись:
— Ми з тобою до кінця. Кров’ю. Ми повернемося до Астреніуса. Арфа знайдена. Тепер — потрібно знайти закляття.
І вони вирушили — крізь магію, крізь біль, крізь вибір. А десь у горах Майя вже починала чути голоси, що кликали її… не до помсти, а до істини.
Лоліта разом із Вікторією та Максудом повернулась до ельфійського палацу, де на них вже чекала принцеса-ельфійка Еліссара — двоюрідна сестра Лоліти. Побачивши арфу в руках Лоліти, Еліссара широко усміхнулась, підбігла й міцно обійняла її.
— Ти повернулась… І з арфою, — прошепотіла вона. — Я так чекала на тебе.
Але раптом Еліссара завмерла. Її очі потемніли, і вона схилила голову, ніби щось побачила. Її тіло затремтіло, а пальці стиснулись.
— Що сталося, сестро? — стривожено запитала Лоліта.
Еліссара на мить мовчала, приховуючи тривогу, а потім знову усміхнулась, ніби нічого не сталося.
— Я рада бачити Вікторію і Максуда. Ви — справжні союзники. Де наші чарівники — Астреніус і Ганс?
Вікторія відповіла:
— Вони повинні скоро повернутись. Ми вирушили раніше, щоб доставити арфу.
— Добре, — сказала Еліссара. — Ви всі втомлені. Я запрошую вас на вечерю. А з тобою, Лоліто, мені потрібно поговорити окремо… про те, що я щойно побачила. Під місячним сяйвом, біля Садів Тіней.
Лоліта кивнула, відчуваючи, що щось важливе наближається. А арфа в її руках — мов жива, тихо дзвеніла, ніби відчувала, що її історія ще не завершена.
Балкон ельфійського палацу виходив на озеро, що виблискувало сріблом під повним місяцем. Це озеро було особливим — у ньому з’являлись видіння великих ельфів, їхніх рішень, їхніх помилок. Лоліта багато разів проходила цей ритуал, але сьогодні — все було інакше.
Еліссара, в білому сріблястому платті, мов зітканому з місячного світла, провела Лоліту до води. Вона опустилась на коліна, торкнулась поверхні озера і лягла, заплющивши очі. Її тіло затремтіло — вона концентрувалась на видінні, що прийшло до неї раніше.
Лоліта стояла поруч, тримаючи арфу, і дивилась, як вода починає темніти. І тоді — вона побачила.
У сучасному світі — хаос. Люди в рабстві. Її рідні — у кайданах. Малґаріус — сміється, тримаючи в руках кинджал, а біля його ніг — мертва Майя, в крові, з розплющеними очима.
Лоліта відступила, її серце стискалось. Озеро стало чорним, як ніч без зірок. Еліссара затремтіла, її тіло почало занурюватись у воду. Вона була без свідомості.
— Ні! — вигукнула Лоліта.
Вона активувала амулет, стрибнула в озеро і дістала Еліссару. Її руки тремтіли, а вода навколо — шепотіла темні слова.
І раптом — промінь світла. Прибіг Астреніус. Його посох світився, а очі — були сповнені рішучості.
— Вона під закляттям, — сказав він. — Темна сила проникла в її розум.
Він поклав руку на чоло Еліссари, прошепотів заклинання, і вода навколо стала світлішою. Еліссара відкрила очі, слабко усміхнулась.
Лоліта, вся в сльозах, звернулась до Астреніуса:
— Я повинна знайти Майю. Я помилилась. Вона — не ворог. Вона — ключ. Ми повинні перемогти зло разом.
Астреніус, стоячи біля озера, дивився на Лоліту з глибоким спокоєм, але в його голосі звучала тривога:
— Ти повинна знайти бабусю Майї. Вона — носій древнього знання, і тільки через неї Майя зможе зробити вибір. Її серце має пройти через спогади, через любов, через правду. І тільки тоді вона зможе протистояти темряві.
Лоліта кивнула, стискаючи арфу в руках.
— Але арфа… вона заражена. Я відчуваю це.
— Саме тому ми очистимо її зараз, — сказав Астреніус. — Ганс, ти знаєш, що робити.
Ганс, молодий чарівник, підійшов до Лоліти. Вона передала йому арфу, і він почав ритуал очищення. Його руки світились, а навколо арфи закружляли срібні символи. Темна магія тріщала, мов лід, що тане під сонцем.
Коли все було готово, арфа засвітилась чистим золотим світлом.
Лоліта підійшла до Еліссари, яка лежала на шовкових подушках у залі палацу. Вікторія і Максуд були поруч, тримали її за руки. Еліссара була слабкою, її дихання — ледве чутним.
— Вона чекає дитину, — прошепотіла Лоліта. — Її потрібно вилікувати.
Ганс нахилився, торкнувся її чола.
— Вона набереться сил… якщо ти не зволікатимеш. Знайди Майю. Знайди її бабусю. І зруйнуй закляття, поки не пізно.
Лоліта стиснула арфу. Її очі світились рішучістю.
— Я вирушаю негайно.
І в той момент місяць над озером став яскравішим, ніби сам світ підтримував її вибір. А десь у Карпатах, серед диких скель, Майя вже починала згадувати… те, що ніколи не знала.
