Спочатку:
На сторінку книги
Колосок вдячності
Майя і Савек вирішили влаштуватися на роботу до доброго фермера, щоб заробити їжу для подальшої подорожі. Майя почала доїти козу, а Савек сапав грядки, старанно працюючи під теплим сонцем.
Коли Майя годувала маленького козеня, її погляд упав на траву — там сидів зайченя, що тихо плакав. Його лапка була зламана, і він тремтів від болю.
Майя не вагалася. Вона обережно перев’язала лапку м’якою тканиною, яку знайшла в кошику. Зайченя перестав плакати, його очі засяяли, і він несміливо усміхнувся.
У ту ж мить з кущів вискочила його мама — зайчиха. Вона підбігла, обнюхала сина, а потім схилилася перед Майєю.
— Ти врятувала мого малюка, — промовила вона. — Прийми дар вдячності.
Зайчиха простягнула Майї золотистий колосок.
— Якщо кинеш його на землю в час потреби — зайці прийдуть на допомогу.
Майя з трепетом прийняла дар. Зайчиха обійняла сина, і вони разом поскакали в ліс.
Увечері фермер, задоволений їхньою працею, приготував смачну вечерю. Майя і Савек поїли на славу — теплий суп, хліб із медом, запечені овочі. А на ранок фермер дав їм їжу в дорогу: сушені яблука, сир, горіхи.
— Ви добрі й працьовиті, — сказав він. — Нехай дорога буде вам легкою.
Майя і Савек подякували, зібрали речі й лягли спати. Попереду на них чекала нова подорож — і, можливо, момент, коли колосок вдячності стане їхнім порятунком…
