Спочатку:
На сторінку книги
Переконавшись, що зі Златою все в порядку й вона міцно спить, Ярослав вирішив трохи відволіктися та позайматися живописом. Він розчинив фарбу й встиг зробити лише кілька мазків пензлем, коли телефонний дзвінок безцеремонно відірвав його від творчого процесу. Відклавши палітру в сторону, Ярослав глянув на екран і натиснув на зелену кнопку.
— Так, Кіро! Та зачекай! Ти можеш нормально пояснити, що трапилося? Ти чому плачеш? — схвильовано запитує він. — Що? Я зараз приїду! — голосно вимовляє Ярослав і швидко відключається.
— І куди це ти зібрався їхати? — почувся за спиною все ще сонний голос Злати, до якої долинула остання фраза. Ярослав обертається до неї – загорнувшись у плед, Злата стояла біля дверей і кидала на нього вичікувальний погляд.
— Злат, ти тільки не нервуйся, добре? Тобі не можна... — Ярослав з побоюванням поглядає на Злату, не знаючи як їй сказати. — Це Кіра телефонувала.
— Тааак, — напружується Злата, вдихаючи на повні груди. Адже так зазвичай говорять, коли намагаються повідомити нехорошу новину. — Що трапилося?
— Антон в аварію потрапив! — видавив Ярослав на одному диханні. — Кіра плаче! Конкретно так нічого не розповіла. Вона з ним в лікарні. Я зараз теж поїду туди.
— О Боже... — в очах Злати застиг жах. — Я їду з тобою! Тільки Соню попереджу!
— Злат, послухай мене! — Ярослав підходить ближче та кладе свої долоні на її плечі. — Тобі краще залишитися вдома. Ти ледве на ногах стоїш! Я сам поїду та про все дізнаюся. Я потім зателефоную тобі.
— Ні! — відрізає Злата. — Я. Їду. З тобою! — чітко виділяючи кожне слово, вона красномовно дає зрозуміти, що не варто її переконувати залишитися вдома, вона все одно поїде. Стиснувши губи, Ярослав лише несхвально похитав головою. Він розумів, що умовляти її марно. Упертість – характерна риса вдачі Злати, з цим вже нічого не поробиш.
Коли вони вже були на місці, Кіра в очікуванні сиділа в коридорі лікарні. Нахилившись, вона прикрила обличчя долонями.
— Кірочко... — Злата співчутливо обіймає подругу, не в змозі більше вимовити ні слова.
— Як він? Що лікарі кажуть? — Ярослав сідає поруч й легенько погладжує Кіру по плечу. — Він сильно постраждав?
— Я нічого не знаю! — схлипує Кіра. — Він був майже без свідомості. Слава Богу, добрі люди, які стали свідками аварії, вчасно надали йому допомогу та викликали "Швидку". Його телефон дивом залишився цілим. Антон потім сам зміг мені зателефонувати. Лікарі ще обстежують його, а мене до нього не пускають поки. Ігор поїхав на місце аварії на прохання Антона, подивитися машину, дізнатися, чи можна, щось зробити... Та чорт з цим проклятим "залізом"! Головне, щоб з ним було все в порядку! — сльози знову потекли рікою з її очей. — Боже, як я злякалася!
— Не плач, Кірочко! Якщо він зміг сам зателефонувати, значить не все так страшно, — накривши своєю долонею її руку, Ярослав намагається трішки заспокоїти Кіру. Але у самого голос нервово тремтить від хвилювання за друга. — Дівчата, ви посидьте поки тут. Я зараз повернуся, — він піднімається з місця. — Вам потрібно щось?
— Купи води мінеральної, будь ласка! — просить Злата. — Пити страшенно захотілося.
— Добре, сонечко! — кивнув їй Ярослав. — А тобі, Кір? — дбайливо запитує він. Кіра у відповідь заперечливо похитала головою, ховаючи заплакане обличчя в Злати на плечі. Ярослав з жалем глянув на Кіру і, подавши Златі знак, що він зараз повернеться, покрокував по довгому коридору лікарні.
— Чому вони так довго?! — нервує Кіра, починаючи втрачати терпіння. — Скільки ще чекати? Мені потрібно до нього! — вона схоплюється з місця, але Злата спритним рухом встигає зупинити її.
— Нам туди не можна! Чш... Тихіше! Все буде добре! Він швидко одужає, — Злата знову притискає Кіру до своїх грудей та гладить її по голові. — Лікар скоро підійде і все розповість. І ми завжди поруч. Чуєш? Завжди!
— Ой, — стрепенулася від несподіванки Кіра. Вона різко підняла мокрі очі на Злату, яка в цей момент здригнулася й злегка нахилилася. — Що це було? Це малюк так? Чи мені здалося?
— Ні, тобі не здалося, — посміхається Злата одним куточком губ. — Бачиш, вона теж хвилюється!
— Вона? — кліпаючи вологими віями, Кіра з великою цікавістю поглядає на свою подругу. — Це дівчинка? — вона задоволено посміхається крізь сльози. — У нас буде маленька принцеса?
— Так, це дівчинка, — підтверджує Злата. — У цієї принцеси вже є ім'я! — вимовляє вона загадковим тоном.
— Таак? А яке? — Кіра допитливо дивиться на Злату блакитними очима, які блищали від невисохлих сліз, немов чистий діамант.
— Ось цього я зараз точно не скажу! — посміхнулася Злата, зберігаючи інтригу. — Нехай вона спочатку народиться. Але я впевнена, що ім'я дівчинки чудово підійде до прізвища Вишневська. Ярослав дуже зрадів, коли дізнався, що у нас донька буде. Ми взагалі нікому не хотіли говорити до народження стать дитини, щоб сюрприз був. Але дивлячись на твоє нещасне, заплакане обличчя, я не втрималася, — з цими словами вона легенько клацнула пальцем Кіру по носі. — Хотілося якось підбадьорити тебе, розрядити трішки обстановку.
— Тобі це вдалося! — на обличчі Кіри заграла посмішка. — Злат, а чому ви з Ярославом досі неодружені? Тим паче, що у вас дитина скоро буде.
— Кір, не до цього зараз. Правда. І мене абсолютно все влаштовує. Одного разу я мало не вийшла заміж за Діму. Ти ж знаєш про це. Сумний досвід, — згадуючи той момент, на обличчі Злати відбивається глибока задума змішана зі смутком. — Якщо ти пам'ятаєш, коли ми були у Львові, Ярослав мені вже пропонував вийти за нього заміж, але після моєї реакції він, напевно, більше не наважується знову це робити, — Злата тихенько засміялася. — Боже, мені досі чомусь соромно! Якою ж я дурепою була! Навіщо було тікати ‒ то від нього? Розплакалася ще тоді ...
— Соромно?! — щиро дивується Кіра. — І ти ніяка не дурепа! Тебе теж можна було зрозуміти! Це все через того покидька! — процідила вона крізь зуби, згадавши Діму.
— Ну чому відразу "покидьок"? Я його теж в чомусь прекрасно розумію. Він мріяв про дітей не менше, ніж я. Можливо десь була й моя помилка теж. Адже ми з ним зустрічалися кілька років, а я йому про все розповіла тільки перед самим весіллям! Діма зробив свій вибір й розставив пріоритети. Він просто вирішив, що для нього важливіше в житті.
— Ти незвичайна людина, Злато! Твоє безмежне милосердя та доброта мене просто вражають! — не перестає дивуватися Кіра. — Ти пригадай, як тобі було тоді! Як ти страждала! А ти ще захищаєш його!
— Та нікого я не захищаю! — заперечує Злата. — Що вже згадувати про минуле? Це вже не має ніякого значення. Є теперішнє. Якщо так сталося, значить так має бути. Як говориться в одній книзі Пауло Коельо: "Ніщо в цьому світі не відбувається випадково". Всесвіт знає, що робить, потрібно тільки довіритися йому! До того ж я нічого не втратила, навіть навпаки! У мене тепер є Ярослав. Ми з ним у хвилюючому очікуванні маленького дива! Я щаслива, Кір!
— Я дуже ‒ дуже рада за вас! — з ніжністю в голосі промовила Кіра. — Твоя крихітка відволікла мене від думок про Антона! Я так кохаю його, Злат! І сьогодні я це усвідомила ще більше... — вона шмигнула носиком і ще сильніше притулилася до Злати.
— Я знаю, — з легкою посмішкою на обличчі відповідає Злата, погладжуючи її біляве волосся.
— А він мене схоже, що ні! — несподівано заявляє Кіра, дивлячись кудись в порожнечу.
— Що? — Злата поклала свої долоні Кірі на плечі. Вона трохи відсунулась від подруги й уважно подивилась в її обличчя. — Він хіба давав тобі привід засумніватися ув своїх почуттях? Звідки у тебе такі думки?!
— Просто розумієш, Злат, — сумно зітхнула Кіра. Замислившись, вона опустила очі. — Ми з ним вже три роки живемо разом, а він все ніяк не поспішає узаконити наші стосунки! Значить, він не бачить мене своєю дружиною та матір'ю своїх дітей. Мене це вже починає напружувати, якщо чесно.
— Я на твоєму місці не поспішала б з цими висновками! — говорить їй Злата. — У чоловіків все набагато простіше і практичніше. На природному рівні вони не відчувають й тисячної частки наших потреб, тому чоловікам складно це зрозуміти. Якщо хочеш, поговорімо про це іншим разом, зараз не місце й не час, щоб обговорювати цю тему. Головне зараз, його здоров'я. А поки я можу тобі сказати, просто вимкни свій основний інстинкт та забудь про заміжжя, як про головну мету свого життя! Займися собою у всіх сенсах цього слова. Це збагачує й оздоровлює психологічний та емоційний фон жінки. Вона перетворюється зовні й внутрішньо, стає ще привабливішою. Знаєш чому?
— Чому?
— Тому, що вона не в пошуку! Чоловіки відчувають це. На певному життєвому етапі більшість чоловіків готові, щоб створити сім'ю і вони більш консервативні в цьому питанні. Для Антона, мабуть, цей етап ще не настав, але це ще не привід, щоб сумніватися в ньому.
— Як у тебе все просто! І завжди є відповіді на всі питання! — Кіра дивиться на подругу, як на створіння абсолютно з іншого світу.
— Ти помиляєшся, Кірочко.
— Злато, у тебе такий змучений вигляд, — з сумом помічає Кіра. — Ти добре себе почуваєш?
— Та я просто дико втомилася, перехвилювалася трохи, — зітхає Злата. — Ці два дні якісь напружені. Діма з'явився на "горизонті", ця вчорашня бійка ... Соня моя теж без пригод не може, але таке відчуття, що для неї це в порядку речей, що мене вже це не дивує. Ще з мамою сьогодні непроста розмова була телефоном, тепер Антон ... Загалом, дуже багато емоцій.
— Що з твоєю мамою? Ви посварилися?
— Та ні! — відмахнулася Злата, проганяючи від себе знову нахлинули тривожні думки, немов настирливу муху. — Мама є мама. Просто вона дуже сильно хвилюється за мене. А ось й мій йде вже! — вона кивнула на Ярослава, який наближався до них.
— Тримай, сонечко! — він сідає поруч і простягає Златі пляшку з мінеральною водою. — Як ви тут, дівчата? Відомо уже щось?
— Дякую, — Злата бере пляшку й робить ковток. — Та ні ще. Сидимо, чекаємо. Хвилюємося, — відповідає вона. У цей момент до них зі стурбованими обличчями підбігли Ігор та Вероніка.
— Привіт, друзі! Як він? — запитує тремтячими від хвилювання губами Ніка.
— Та ми самі поки що нічого не знаємо, — Кіра важко зітхає. — Місця собі не знаходимо вже! Ігорю, що там з машиною? Антон в будь ‒ якому випадку буде питати про неї. Він не мислить себе без цієї машини.
— Я був там, машину глянув, — доповідає Ігор. — Це буде не просто та не швидко, але машину ще можна полагодити. Я вже домовився зі своїми хлопцями. Коли дозволять, машину перевезуть до мене на СТО. Ми постараємося все зробити. Скажу тобі, чесно, Кір! Я спочатку припускав, що після зустрічі зі старими знайомими Антон був п'яний, тому й врізався в стовп. Але надворі така ожеледь, тому ризик аварій досить високий.
— В такому разі я сама його вбила б! — процідила Кіра, грізно виблискуючи очима. Побачивши лікаря, який прямував в їхній бік, вона швидко зіскочила з місця і підійшла до нього.
— Ну що там? — нетерпляче запитує вона. — З ним все буде в порядку?
— Як вам сказати? Удар був дуже сильний. У нього струс мозку, зламані два ребра й ключиця, — доповідає лікар з серйозним виразом обличчя. — Але організм молодий, то ж сподіваємося, що він швидко піде на поправку.
— До нього можна? — Кіра благально дивиться йому в очі.
— Можна, але тільки комусь одному. Всім натовпом я вас не пущу. І ненадовго – йому потрібен спокій. — суворо наказує лікар.
— Іди до нього, Кірочко! — в знак підтримки, Злата легенько торкнулася її руки. — Ти потрібна йому.
— Передай Антону, що ми його дуже любимо та хвилюємося за нього, — додає Вероніка. — Нехай одужує швидше!
— Я обов'язково передам йому, друзі! Як добре, що ви є у мене! — Кіра в розчулених почуттях обіймає своїх друзів. — Я побіжу до нього. А ви не чекайте мене, їдьте додому! Та й Злата ледве на ногах тримається! — промовила Кіра і кинула погляд на подругу, яка поклавши голову на плече Ярослава, втомлено потирала пальцями очі. Слідуючи за лікарем, Кіра ще раз обернулася до своїх близьких людей, кидаючи на них щирий, повний вдячності погляд. У неї найкращі друзі, які завжди поруч, підтримають у важку хвилину. На них завжди можна покластися. І в будь-якій ситуації вони всі разом. Це по ‒ справжньому цінно.
— Ну що? — звертається Ігор до друзів, коли Кіра вже зникла з очей. — Ходімо? Нам більше немає сенсу тут залишатися. Добре, що хоч Кіру до нього впустили.
— Так, додому! — Ярослав кивнув у відповідь. — Ходімо, Златко! Ти дуже втомилася сьогодні, — промовляє він, дбайливо застібаючи їй куртку. Він бере Злату за руку і друзі все ще схвильовано перемовляючись між собою, прямують до виходу.
