Раді Вас бачити!

Час біг зі швидкістю світла, його неможливо зупинити. Ніби й не було весни. Був тихий ранок, місто оповите темрявою ще мирно ніжилося в ліжку. Прийшло літо, вітер був літнім, теплий і неквапливий подих світу. Варто лише встати, поглянути в віконце, і ти розумієш: ось воно ‒ свобода і життя! Ось він, перший ранок літа! Червень... До чого ж солодко звучить! Він віє сонячним світлом і блаженною лінню! Але лінощі ‒ це не про Злату. Справ у неї було дуже багато. Вона вже давно прокинулася і збиралася в київський міський центр служби дітей, сім'ї та молоді, в якому вона працює. А потім ще потрібно забігти в благодійний фонд. Адже сьогодні Міжнародний день захисту дітей! І в честь цього планувався традиційний візит в спеціалізовану лікарню, щоб підтримати хворих діток. Злата завжди прагнула допомагати людям, особливо дітям, які потребували цього. Це стало частиною її життя. У цьому вона знаходила себе і відчувала свою потребу, бо вміння співпереживати й розуміти один одного робить людей "чистішими", мудрішими та добрішими. Звертаючи увагу на людей, ти стаєш комусь потрібен і розумієш, що в цьому житті тобі відведена чимала роль.

Ярослав все частіше з'являвся в житті Злати. Він ставав її невіддільною частиною. Починало відбуватися те, чого вона боялася. Злата гнала від себе ці думки, намагаючись йти проти своїх почуттів. Всупереч долі. Але усвідомлення того не давало зрозуміти наскільки це сильніше інших емоцій. Іскорка, що потрапивши одного разу в людську душу, вже не дає їй спокою, а в серці спалахував маленький, невпевнений боязкий вогник.

Літо. А що літо? Є щось прекрасне в ньому. А з літом прекрасне в нас.

*****

— Класно виглядаєш! — Кіра відміряла Злату оцінювальним поглядом, коли та відчинила їй двері. Злата була в коротеньких спортивних шортиках і маєчці, а волосся було зібране у високий довгий хвіст. — Ти ось так на концерт збираєшся? Нє-є. У такому вигляді ти будеш до мене в фітнес ‒ клуб ходити.

— Не зрозуміла... Який ще концерт?! — Злата підняла брови.

— У "Caribbean Club"! Там сьогодні концерт Алекса, — пояснює Кіра. — Ходімо!

— Якого ще Алекса?!

— Та що ти все одне й теж! — Кіра вже починає дратуватись. — Ну Олександр ****** ... Рок ‒ музикант. Він ще в музичному проєкті брав участь! Забула вже чи що?

— Аа. Алекс! Звичайно, пам'ятаю! Хіба його забудеш? Він просто божественно співає! Чудовий хлопець! І дуже талановитий, — із захопленням говорить Злата, згадуючи виступи артиста.

— Ну ось! А я тобі про що? У нас дві години. Давай швидше!

— Я не збиралася нікуди йти. Не хочу, — пручається Злата.

— Тебе ніхто не питає!

— Я так розумію, у мене немає вибору? Ти просто ставиш мене перед фактом? — Злата починає тихенько сміятися.

— Абсолютно вірно! Ну-у, хіба... — Кіра робить паузу. — Тільки, якщо у тебе з Ярославом немає ніяких планів.

— Та ні. Вероніка з нами?

— Та яке там! Не може вона, — буркнула у відповідь Кіра. — Загадкова така... Десь у хмарах витає!

— Вона закохалася! — жартома засміялася Злата.

— Ой, хто б казав! — Кіра теж сміється. — Давай збирайся!

— Та йду вже! Командує тут вона.

Коли дівчата дісталися до одного з популярних клубів столиці, біля закладу вже зібралися люди. Вони про щось захоплено розмовляли між собою, терпляче очікуючи початку заходу. Через деякий час до них підійшла дуже яскрава дівчина з зеленими очима і рудим волоссям.

— Дорогі друзі! — звертається вона до всіх. — Просимо вибачення за затримку! Спасибі, що ви з нами! Сподіваємося на вашу підтримку і розуміння! Незабаром до вас вийде Ден, тоді ви зможете вже заходити, — дівчина ввічливо посміхнулася і зникла за дверима.

— Слухай, Кір... Здається, я десь зустрічала цю дівчину, — шепоче Злата, в якої була чудова пам'ять на обличчя. — Точно! Згадала! Я її одного разу зі Славінським бачила! Я зверталася до нього пару разів з приводу психології. Це ніби його дівчина.

— А цей Славінський теж психолог?

— Ага. Він ще в міській лікарні нейрохірургом працює. В нього таке ім'я незвичайне... Фелікс. — розповідає Злата. — Уяви, він – байкер!

— Ого. Треба ж ... Лікар і байкер! Ще й психолог! Ніколи б не подумала...

В цей момент вийшов молодий хлопець та повідомив, що концерт вже скоро почнеться. Пролунав радісний вигук, усі присутні гості зайшли в "Caribbean Club". Місце з унікальною, приємною атмосферою і якісною музикою. Це був не тільки нічний клуб, а і затишний концерт – хол з прекрасним звуком, світлом і професійно обладнаною сценою. Зал клубу легко адаптувався під тематику заходу. Стояли столи з диванами, а невеликі світильники випромінювали тьмяне світло. Злата з Кірою стояли ближче до сцени. Нарешті зазвучала мелодія, на сцену вийшов Алекс. І бурхлива реакція публіки не змусила себе чекати! Хлопець осяяв всіх чарівною, щирою посмішкою і почав співати. Його проникливий голос торкався до самої глибини душі. Темний лицар зі світлим серцем. Загадковий, романтичний. Скільки всього втілилося в одному артисті! Пристрасть, драйв, шалена енергетика! І все це супроводжувалося ніжністю, ліричністю. Дивне поєднання! Неймовірний контраст! Розрив, емоції, почуття! Здавалося, що ти потрапляєш в інший світ, в інший Всесвіт.

Злата повністю поринула в музику і прислухалася до кожної ноти, абстрагуючись від усього іншого. Раптом вона звернула увагу на чарівну брюнетку. Тендітна дівчина з привабливою зовнішністю стояла поруч, а її погляд був зосереджений на Алексі. Весь цей час вона не випускала з рук фотоапарат. Він теж часто затримував свій погляд на цій дівчині. Ніби отримавши новий заряд, його голос став ще більш піднесеним та чуттєвим. У їхніх поглядах було щось особливе, багатозначуще. Їм не потрібні були слова, вони говорили очима. Але в той самий час дівчина тримала все під контролем і уважно стежила за тим, що відбувається навколо.

— Ти помітила, як він дивиться на неї? Як вони дивляться один на одного? — шепоче Злата, нахилившись до Кіри. — В цьому щось є!

— Ага. Дивляться, так само як і ви з Ярославом один на одного, — посміхнулася Кіра. — Це зрозуміло. Хіба не знаєш? Вона ж його менеджер, і не тільки.

— Так??? Нічого собі! Це ж відразу видно! Дуже красива пара! Вони чудові, — захоплено говорить Злата крізь музику, — Він класний хлопець! І дуже цілеспрямований. Вона теж, видно, що дуже сильна і розумна. З характером!

— Так, Ільїна! Може, ти вже припиниш цей «психоаналіз»? Ти не в себе в кабінеті! Задовбала, чесне слово! — обурюється Кіра. Але в її голосі не відчувалося роздратування. — До речі, я чула, що у них є донька! — доповідає вона. — Правда, вони цього не афішують, але хіба всі приховаєш?

— Ухти! Це так прекрасно! І правильно роблять, що не афішують. Особисте життя на те й особисте, що знати про неї не обов'язково, — Злата несподівано засумувала, про щось глибоко задумалася. Вона була так прекрасна у своїй печалі. Кіра подивилася на подругу і зітхнула. — вона здогадується, про що зараз думки Злати.

— Все буде добре, — тихо промовила Кіра, поклавши свою долоню на її руку.

— Вибачте, будь ласка! Я вам не сильно заважатиму, якщо я трохи тут постою? Просто мені потрібно сфотографувати з цього ракурсу, — до Кіри та Злати підійшла та сама дівчина, про яку вони говорили лише кілька хвилин тому.

— Ні, звичайно, — не заперечують ті.

— Спасибі велике! — вона посміхнулася у знак подяки й знову зосередилася на сцені, дивлячись у видошукач.

— Ну що? Як вам концерт? — запитує вона у них, коли вже почалася перерва. Дівчина виглядала трохи втомленою, але була цілком щасливою. Зробивши потрібні знімки, здавалося, що вона була задоволена результатом.

— Концерт приголомшливий! Відмінна робота! Алекс просто на висоті! Молодці!

— Олько! Ось ти де! Я шукаю тебе... Ходімо, там Алекс кличе.

— Еллко, блін. Налякала! Ти чого підкрадаєшся? — Оля злегка здригнулася від несподіванки, коли з ‒ за спини підійшла та сама дівчина, яку Злата і Кіра бачили перед концертом.

— Вибачте, дівчата! — звертається до них Елла. — Я змушена вкрасти у вас Олю.

— Гаразд, побіжу. Бо там без мене не можуть! — сміється Оля. — Після концерту буде автограф – сесія. Чекаємо вас, — додає вона. Кіра і Злата згідно кивнули у відповідь. Пробираючись крізь натовп, Оля пішла разом з Еллою.

Після концерту Кіра і Злата вирішили заїхати до Антона в кафе. Це був його власне невеличкий заклад з європейською кухнею. Затишний інтер'єр, зручні меблі, стильне оформлення приміщення, приємна, спокійна музика в залі сприяла заспокоєнню відвідувачів й давала можливість по-справжньому відпочити. Чудове місце для романтичного побачення та дружньої бесіди.

— О, привіт! — вітається Антон. — Ви вже повернулися? — він сідає за столик поруч з дівчатами та обіймає Кіру. — Як концерт?

— Було просто неперевершено! Алекс неймовірний! — з захопленням розповідає Кіра про своє враження.

— І команда у нього прекрасна Дуже добре пророблена робота. Вони молодці! — додає Злата. — Ну і дівчата верещали, як ненормальні! — сміється вона.

— Таак, кохана ти моя! — Антон уважно подивився Кірі в очі. — У мене є підстави ревнувати тебе до нього?

— Ти що дурень? Ти це серйозно? — дується Кіра.

— Жартую, звичайно! Але до нього на концерт ти більше не підеш! — Антон посміхнувся, але його голос прозвучав досить твердо.

— Теж мені "Отелло" знайшовся, — сміється Кіра. У глибині душі їй це навіть подобається. — Краще розкажи, як ти тут? Як день минув? З дівчатами в кафе, випадково, не фліртував, га? Дивись мені!

— Ні, звичайно! — Антон грайливо підняв кутики губ. — Я їх навіть не помічав! Ти мене причарувала чи що?

Злата мовчки дивилася на цю пару і посміхалася: "Які вони смішні".

— Мені пора, — вона підіймається з місця, збираючись уже йти. — Поїду вже додому.

— Кір, я хотів запитати... А що зі Златою? — стурбовано питає Антон, коли дівчина зникла з очей, з і вони з Кірою залишилися удвох. — Вона якась не така останнім часом... Дратівлива. Або взагалі її майже не чути, мовчазна стала... Замкнулася в собі...

— Як би тобі пояснити... — Кіра намагається підібрати слова. — Пам'ятаєш Ярослава? Я тобі розповідала про нього.

— Пам'ятаю, звичайно. Ну і? Між ними щось є?

— Молодець! Правильний хід думок! Але не зовсім так. Не все так просто, як здається...

— Не зрозумів. Неене кохання чи що?

— Та в тому то і справа, що ні! У них все взаємно. Але Злата... Вона не зізнається в цьому навіть собі. Але я ж все бачу...

— Тоді що? В чому справа?

— Зрозумій, я не можу тобі все сказати, — в голосі Кірі чулися нотки жалю. — Їй спочатку потрібно полюбити себе! — з обуренням вигукує вона, трохи даючи волю своїм емоціям. — Але усвідомити необхідність любові до себе — це одне, а реалізувати свої думки в реальність ‒ це вже інше, складне питання. З іншого боку Злату можна зрозуміти. Як жінку. Чорт забирай, це все через вас, чоловіків! — вибухає на емоціях Кіра.

— Кір, ти чого? Ну, що за стереотипи? Вона тобі щось казала?

— Я не знаю, як до неї підступитись. Це для неї дуже болюча тема. Вона, як пантера стає, коли я починаю говорити про це. Злата дуже не проста особистість, Ярославу буде важко до неї достукатися, — розмірковує Кіра. — Знаєш, шлях істинного кохання ніколи не буває гладким. Найчастіше він вимощений гіркотою і розчаруваннями. В душі деяких з нас подібні почуття залишають незагоєну рану, що заважає налагодити нові відносини.

— Кіро! — в Антона очі розширилися від подиву. — Де ти цього набралася?!

— Та є в кого, — з сумом посміхається Кіра. — Коли в тебе подруга психолог, то ще й не такі думки будуть приходити в голову. Гаразд. Можливо, я занадто драматизую, і все не так "катастрофічно", як здається. Але в основному все буде залежати від Ярослава, тому що Злата, навряд чи зможе переступити через себе. Адже вона більш реально, ніж інші дивиться на речі. В такому випадку, вона думає розумом, а не серцем ‒ воно в неї зараз закрите. На жаль... У мене таке відчуття, що саме зараз вона йде проти долі.

— Я не знаю всіх подробиць, але якщо вони дійсно кохають один одного, то вони все подолають і все у них буде добре.

— Сподіваюся на це. До речі, ти так і не сказав. У тебе тут все в порядку? — Кіра завжди цікавилася, як йдуть справи з кафе і навіть часто допомагала коханому.

— Ну як... Якщо не вважати, що днями намічається перевірка. Метушня, потрібно все проконтролювати. Ось сьогодні довелося зробити зауваження на кухні, на деяких продуктах не було наліпок. Але це поправимо, я думаю, що все має бути добре... — запевняє він.

— А з Ігорем бачився?

— Так, він був тут. Ми посиділи, поспілкувалися. Правда, не довго, йому треба було кудись йти.

— Зрозуміло. Ну що? Додому?

— Так, звичайно, кохана. Лише кілька хвилин почекай мене... Мені треба дещо перевірити. Я скоро.

Кіра мовчки кивнула у відповідь.