Раді Вас бачити!

- Пані Кейрі, пані! - розбудив мене стурбований голос Шааті. 

Я насилу виринула з яскравого тривожного сну. Чомусь голова просто розколювалась від болю, а в роті поселився неприємний травʼянистий присмак. До того ж дуже хотілось пити. Невже це від вчорашнього вина? Але ж я випила не більше ніж пів кружки…

- Пані Кейрі, перепрошую, що вимушена вас розбудити, але це терміново.

Цього разу її слова настільки мене зацікавили, що я знайшла в собі сили розліпити повіки. В очі одразу ж неприємно вдарило яскраве ранкове світло. Я на кілька секунд примружилась від болю, що з новою силою вибухнув в голові. Шерх, що за фігня?!

- Вибачте, це через мене, - тільки зараз я зрозуміла, що окрім Шааті в кімнаті є хтось ще.

Коли очі звикли до яскравого світла, а біль в голові трохи уляглась, я насилу сфокусувала погляд на гостях. Біля дверей стояли двоє: Шааті та Рут. Рут виглядав дуже напруженим та занадто рівним, ніби меча проковтнув. Коли я перевела погляд на вампіршу то зрозуміла в чому була справа - вона тримала на його плечі руку з довжелезними, гострими ніби ножі, вампірськими кігтями. 

- Що сталось? - я різко сіла в ліжку та знов зморщилась від болю. 

Тільки зараз зрозуміла, що я лежала в тому ж одязі, в якому була ввечері. Зняти спромоглась тільки чоботи та піхви, що тепер валялись на підлозі біля ліжка. 

- Випий, будь ласка, це. Обіцяю, стане краще, - Рут дуже повільно й обережно заліз рукою в карман та дістав звідти невеличкий флакон. 

- Спочатку я, - Шааті миттєво вихопила скляну посудину з його рук та зубами вийняла деревʼяну пробку. Підозріло понюхала вміст, потім зробила малесенький ковток і кивнула. - Все нормально, можна пити. 

Зараз я готова була випити хоч сечу мамонта, аби тільки знову нормально себе почувати. З крехтінням приставши, я взяла у Шааті флакон та у два великих ковтки випила запропоновані ліки. На цей раз на язиці відчула смак якихось інших трав, що дуже відрізнялися від того огидного присмаку який був у роті до цього. 

- Що це? - нарешті спитала я, відчуваючи як біль поступово відходить на задній план.

- Антидот. Вибач, я вчора тобі у вино підмішав сон-траву, - у голосі Рута справді чулось каяття. - Вислухай мене, будь ласка, це справді дуже важливо. 

Я насупилась, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Але зрозуміти не вдавалося, тому я запитально подивилась на Шааті. 

- Пані, він прийшов до нас близько 10 хвилин тому і сказав, що хоче з вами поговорити. У руці тримав це, - вона з рукава дістала сувій та простягнула  його мені. 

Розгорнувши папір, я з жахом побачила на ньому своє намальоване обличчя, тільки ще з довгим волоссям, і надписом який обіцяв кругленьку суму тому, хто приведе цю дівчину до темних ельфів.

- Шерх, - вилаялась я вже в слух, нарешті здогадуючись в чому справа. - То ти хотів мене напоїти, щоб забрати на корабель і потім віддати ельфам? 

Рут обережно кивнув.

Я гірко розсміялася, з сумом розуміючи, що мене вкотре надурили та хотіли використати. 

- Так, але вислухай! Такий був план, це вірно, але я поспілкувався з тобою вчора і передумав, - хлопець хотів підійти до мене ближче, але його не пустила Шааті, міцніше притискаючи кігті до шиї. - Ти виявилась такою… людяною і в той самий час сумною. Зрозумів, що це буде неправильно. Але капітан Кароус був дуже невдоволений тим що я не виконав завдання! Я намагався його переконати, що Наріанн достатньо, але…

- Наріанн? - я ледь не підхопилася з ліжка, але все ще відчувала сильну слабкість, тому передумала. - Вона у вас? 

- Так, її вночі привів Трін, - Рут усилено закивав. - Але капітан сказав, що потрібні обидві, щоб отримати винагороду у два рази більше. 

- То нащо ти прийшов сюди? - я зло стисла сувій - від моєї руки він раптом загорівся синім полум'ям. 

Я інстинктивно його відпустила, хоча жару не відчула, і на підлогу впав  повністю чорний обвуглений шматок паперу. 

- Попередити, - Рут шоковано дивився на залишки сувія, та все ж продовжив. - Вони хочуть забрати й тебе теж. Заради цього ладні напасти на поселення. 

- І коли вони план… 

Я не закінчила, почувши з вулиці якийсь гул. Цього разу відкинувши слабість та біль, які все ще повністю мене не полишили, я підхопилася з ліжка та кинулась до вікна. 

- Що ж, от і відповідь, - констатувала я, коли побачила купу озброєних моряків, що прямували в саме серце поселення до головного дерева. 

Зі сторони здавалось що їх дуже багато, близько п'ятидесяти людей, які хотіли моєї крові. Фігурально, та все ж.

Хутко взуваючись та пристібаючи піхви з кинджалами до поясу, я раділа що вчора не перевдяглася. Хоча спати так було дуже незручно, а тіло вже свербіло під шаром щільного одягу, зараз це допомогло зібратися за якихось пів хвилини. 

- Почекайте! - смикнувся Рут, коли Шааті потягла його на вихід. - Ви до своєї королеви збираєтесь? 

- Так, - я нахмурилась, дивлячись на цього зрадника. 

Хоча, не дуже зрозуміло кого він в результаті зрадив. Мені наче нічого винен не був, просто намагався використати, як і майже всі кого я зустріла в цьому світі. 

- Відпустіть мене, - хлопець спокійно подивився мені в очі. - Я вам тільки заважатиму. Я розумію, що у вас немає приводу мені довіряти, але я спробую допомогти. Можливо, в мене вийде їх затримати та виграти вам трохи більше часу. 

Я задумливо прикусила губу та зморщила носа. 

Очі хлопця були чесними. Я б сказала занадто чесними, щоб не повірити його словам. І все ж він мав рацію, нам він тільки заважатиме.

- Шерх з ним, хай йде, - нарешті наважилась я, сподіваючись, що не пошкодую про це рішення. 

Шааті штовхнула Рута за двері й той стрімголов кинувся до найближчої підвісної драбини. 

- Пані, ви впевнені що це правильне рішення? - вампірша похмуро спостерігала за утікачем. 

- Ні, але так проблем від нього було б більше, - я зітхнула та перша попрямувала в сторону Глірна.

У нас була принаймні одна перевага - дорога підвісними містками була трохи коротшою. Якщо у Рута все ж вийде затримати їх хоча б на кілька хвилин, це зіграє велику роль. Головне, щоб ніхто з них мене зараз не побачив, бо тоді все могло закінчитися раніше ніж треба. Тож я дуже сподівалась, що мої здібності спрацюють і в цей раз.

На жаль, затримати нападників у Рута не вийшло. Або ж він не дуже й намагався. Тому головного дерева ми дісталися приблизно одночасно. Здається, вони не помітили як ми з вампіршею прошмигнули за двері другого поверху.

- Моя Королево! Вони йдуть за мною, - я кинулась не третій поверх у прийомну залу Енерії. - І в них Наріанн! 

Нарешті я досягла останньої сходинки й помітила Ірел, яка вже щось бурхливо розповідала королеві. Почувши мої слова, вони стурбовано кинулись в мій бік.

- У кого? 

- Хто?

Відповісти я не встигла. Знизу почувся гуркіт та крики моряків, що вимагали віддати їм «другу Наріанн».

Ми вчотирьох кинулись на перший поверх - Шааті продовжувала слідувати за мною тихою тінню. На щастя, вони ще не встигли сюди вломитися, а поки чемно стояли на вулиці та висували свої вимоги. 

- Кейрі, залишаєшся тут. Шааті та Ірел, виходите зі мною. Спробуємо з ними поговорити, - Енерія владно махнула рукою. 

Голос її не дригнув, і все ж у фіалкових очах я побачила схвильованість. 

Впевненим шагом вона вийшла на зустріч членам екіпажу. За нею крокували Шааті та Ірел, готові будь-якої миті відбивати напад на королеву. Хоча мені чомусь здавалось, що вона і сама у разі чого може за себе постояти.

Я залишилась всередині, обережно виглядаючи через щілину між шторами. 

Королева із захисницями велично встала перед купкою моряків на чолі з капітаном. Вони всі були озброєні та, судячи з облич, не дуже дружелюбно налаштовані. Рута серед них не було. 

- І що це означає? - голос Енерії був жорстким і в той самий час тягучим, ніби розплавлений метал. - Я не для цього дозволила вам торгувати на своєму острові.

Моряки на мить розгубились, та все ж капітан швидко взяв себе в руки й зробив впевнений крок уперед.

- Віддайте нам другу Наріанн і ми підемо без кровопролиття. 

- Не розумію, про кого мова, - Енерія розлючено замахала крилами. - І де сама Наріанн?

- Ми її закрили у трюмі, - не став відпиратися Кароус. - Заберемо другу і дамо вам спокій. 

- Як ви посміли чіпати моїх дівчат! - такою розлюченою нашу королеву я ще не бачила. - Ви порушили договір, що ми з вами уклали майже десять років тому. Відпустіть Наріанн та забирайтесь звідси! Ніхто з моїх дівчат вам не дістанеться. 

Вона не кричала, і все ж її спокійний, але грізний голос лякав. Матроси невпевнено зробили декілька кроків назад. Серед них був і Трін, але капітан залишився стояти на своєму. 

- Без другої дівчини ми не підемо. Якщо не віддасте її добровільно, заберемо силою, - від цього грузного чоловіка не залишилось і краплі показної доброзичливості, якою він зустрічав нас на березі біля яток. 

Ох мені б зараз задушливий порошок і вибухову стрілу! Я б їм всім показала! Але на жаль, я так спішила, що не взяла навіть лук зі звичайними стрілами. Хоча б про кинджали не забула. 

Проте, наражати на небезпеку інших дівчат не хотілося. Та все ж я попереджала Енерію, що наречений мене так просто не полишить. 

Коли діалог став вже зовсім напруженим, а зброя все міцніше почала стискатися у руках моряків, я наважилась вийти зі свого укриття. Королева невдоволено піджала губи та змахнула крилами, але я вперто підійшла до неї під уважними поглядами моряків. 

- Королево, я не хочу наражати інших дівчат на небезпеку, тому ладна піти з ними добровільно, - я звично встала на одне коліно. 

- Кейрі, не кажи нісенітниці, - Енерія вперто похитала головою та потягнула мене за плечі, змушуючи підвестися на ноги. - Коли я приймала тебе до спільноти, то обіцяла захист. Ми своїх дівчат не зраджуємо. 

І все ж ситуація здавалась патовою, адже ми були тільки вчотирьох проти цілої команди величезного торгового корабля. Тут я побачила, як з різних сторін підтягнулися інші дівчата спільноти, всі озброєні та з рішучими виразами обличчя. Це були не всі, тільки наші захисниці острова та ті, хто добре володів зброєю і бажав допомогти.

Капітан дещо стушувався, але кинув на мене погляд та хижо посміхнувся. Здається, обіцяна нагорода від темних ельфів його приваблювала більше за мирне урегулювання конфлікту. 

Раптом з-за дерев до нас впевненим кроком вийшов ніхто інший як Наріанн. В неї не було зброї, але всі дівчата спільноти знали, що вона їй не сильно була потрібна з її магічними здібностями. 

- Що? - Трін зробив крок вперед, здивований та шокований її появою. 

- А ви думали, мене ваші двері з охороною зупинять? - вона зверхньо усміхнулась.

Я теж не думала, що на їх кораблі, навіть з кількома охоронцями, бодай щось змогло б її затримати. Але вони, здається, не знали на що вона здатна.

Капітан теж на мить розгубився, але одразу взяв себе в руки. 

- То ви відмовляєтесь їх видавати? 

- Цілком і повністю, - Енерія впевнено кивнула.

- Тоді, схопити їх! Решту вбити, - пролунав наказ Кароуса до членів команди.

В цю мить ніби лопнула давно натягнута струна. Простір заполонили гучні крики та дзвін сталі. Войовничих дівчат ставало більше - вже десь третина спільноти вирішила доєднатися до бійки та захищати своїх. Але все одно нас було вдвічі менше за нападників.

Королева Енерія та Наріанн спочатку прицільно розкидалися вже знайомими мені магічними «їжаками», але оскільки ставало все важче не попадати по своїм,  перейшли на ближній бій. 

Ірел зі своєю сокирою одразу кинулась в самий епіцентр бійки. Шааті своєю чергою трималась недалеко від мене, намагаючись не підпускати нападників. Таїша зʼявлялась то тут то там, активно використовуючи свої здібності, щоб дезорієнтувати ворога. 

Я ж розгублено стояла біля Глірна, міцно стискаючи рукоятки кинджалів, але сама кидатись у бійку не спішила. Серце відчайдушно гуркотіло у грудній клітині та віддавало у вуха і скроні, але я намагалась глибоко дихати й не впадати в паніку. З рештою, я багато тренувалась, щоб вміти себе захищати.

Але одна справа, коли це тренувальний бій, де ти знаєш, що у будь-якому разі залишишся живою, і зовсім інша - справжній бій, коли в суцільну купу змішались свої й чужі! Де було незрозуміло, де хто, і що взагалі відбувається.

Якось непомітно Шааті відтіснили в сторону, а на мене кинувся якийсь моряк з мечем наперевіс. Я інстинктивно подалась в сторону, перехоплюючи лезо меча своїм кинджалом в кількох сантиметрах від обличчя. Це мене привело до тями. Зараз не на часі розгублено стояти й байдикувати! 

Хлопець не здавався, відводячи меч в бік та продовжуючи маневр. Судячи з усього, я їм потрібна була живою. Та все ж він мене не шкодував, б'ючись у всі свої сили.

Спочатку я намагалась просто відбиватися, бо боялась завдати йому шкоди. Отримавши кілька синців та порізів через свою нерішучість, я раптом згадала слова Тая на одному з наших тренувань: «Ти не повинна боятися нашкодити своєму супротивнику. Він боятися не буде і зламає тобі шию без будь-яких докорів сумління».

Скрипнула зубами — від злості, болю й безсилля. І справді, чому я жалію того, хто навіть не подумає жаліти мене?! А Тая більше немає поряд, щоб захищати мене будь-що!

Моряк хижо посміхнувся, ніби вже уявляв, як буде витрачати зароблені моїм коштом гроші. Я ж розлютилася. Все, більше ніякої пощади ворогам!

Як тільки він відкрився, я рішуче повела гострим лезом по  його руці. Потім розвернулась через спину та з усієї сили встромила кинджал в бік. Коли діставала зброю, відчула як щось тепле плюхнуло на мою руку, а в роті з'явився металевий запах крові. Схопившись за рану, хлопець з криком повалився на землю. Але перепочити я не встигла, бо вже інший моряк кинувся в мою сторону. 

Я різала та рубала, відстрибувала та знов нападала, дзигою крутилась довкола ворога, вперто ігноруючи страх і біль від ударів та порізів. Дзинь-дзень, хрясь! Дзвін зброї нагадував бойову мелодію, що допомагала тримати ритм, ніби у дикому смертельному танці.

В якийсь момент я усвідомила, що ми опинились в стороні від основної битви. Відпихнувши від себе ногою пораненого молодого матроса, я змогла трохи зупинитися, перевести подих та озирнутися. 

Поле бою розтягнулося навколо центрального дерева. То тут то там валялись поранені хлопці та дівчата. Якщо з початку на кожну дівчину припадало по 2-3 вороги, то тепер сили приблизно зрівнялись.

Королева сам на сам билась з капітаном, який виявився дуже вправним воїном, попори свої габарити. Схоже, вона витратила весь свій магічний запас сил, бо тепер відбивалась тільки чиїмось коротким мечем. Те ж саме стосувалось Наріанн. Придивившись, я зрозуміла що вона билась з Тріном, і судячи з усього вони ще й встигали паралельно з’ясовувати стосунки. 

Шааті взагалі опинилась десь на іншому кінці поля, а її довгі кігті та ікла зовсім не щадили ворогів. 

Раптом я відчула збоку якийсь рух. Розвернулась й повела кинджалами, готова продовжувати битися не на життя, але мої запʼястя боляче перехопили сильні чоловічі руки. Я скрикнула, а кинджали зі дзвоном попадали на землю. Рут притис мене спиною до себе та приставив меч до горла. 

- Вибач, - швидко прошепотів він мені на вухо й потягнув в сторону капітана та королеви з криком. - Здавайтесь, дівчина у мене! 

Побачивши, що мене схопили, всі різко перестали битися. Раптово гул зник і запанувала тиша. Чутно було тільки шурхіт листя під нашими ногами, та стогони поранених. 

Краєм ока я побачила, як Трін не розгубився і так само схопив Наріанн, приставивши меча до її горла. 

Капітан Кароус переможно усміхнувся.

- Пропустіть нас, або їм переріжуть горлянки.

Королева Енерія уважно подивилась на капітана, потім перевела погляд на Тріна і, з рештою, на Рута. Не знаю, що вона там побачила, але опустила меч та кивнула. 

- Пропустіть їх. 

- Ні, пані Кейрі! - в нашу сторону кинулась Шааті, але різко зупинилась коли Рут сильніше притис гостре лезо до мого горла. 

Я не ворушилась, тільки очима намагалась показати, щоб вона послухалась королеви. Ніби зрозумівши, вампірша відступила на кілька кроків.

Нас повели в сторону пляжу, де було пришвартовано корабель. Попереду всіх йшов капітан Кароус. За ним Трін з Наріанн та Рут зі мною. Зі всіх сторін нас оточували інші члени екіпажу, багато з них тягнули на собі поранених товаришів. 

Рут трохи послабив натиск леза, і все ж воно неприємно царапало шкіру на шиї. Також я раптом усвідомила, що він був дуже обережним. Не штовхав мене, не смикав, підтримував коли я спотикалась, тримав міцно, але бережно, ніби спеціально намагався не завдавати болю. Принаймні за це я була йому хоч трохи вдячна. Але це не перекривало усієї глибини мого розчарування та злості. 

Ми вийшли на пляж, де всі ятки вже давно були зібрані і тільки корабель очікувально погойдувався на хвилях. Капітан наказав закінчити підготовку, і близько половини членів команди зникли на борту, включаючи поранених. 

- Як тільки я скажу, мчи до своїх, - ледь чутно прошепотів мені на вухо Рут, все ближче підходячи до Кароуса. 

Нічого не розуміючи, я вже збиралась перепитати, як раптом він прокричав: 

- Зараз! - та різко відштовхнув мене в бік, в той час, як сам кинувся на капітана.

На мить я розгубилась, але помітила під покровом дерев трохи в стороні Енерію та інших дівчат і рвонула до них. Не втримавшись, мимохідь копнула Тріна по нозі, чим дала змогу Наріанн звільнитися.

- Схопити їх! - почула я за спиною крик капітана та дзвін мечів. 

До мене кинулись залишки команди, що не встигли повернутися на корабель. Я змійкою крутилась та петляла повз них, відчуваючи на собі грубі чоловічі руки, але не даючи змоги нормально в себе вчепитися. І все ж якийсь вправний моряк майже схопив мене за волосся. Проте воно виявилось настільки коротким, що в мить прослизнуло крізь його пальці, залишаючи лише малесеньку прядку на згадку. 

Коли до дівчат залишалось всього кілька метрів, я відчула, як поряд вжухнуло повітря, а за спиною почувся крик болю. До того ж поряд зі мною вже опинилась Шааті у своєму загрозливому вампірському вигляді. Вона відкинула від мене ще кількох моряків, що наближались, та потягнула за собою. 

Коли ми опинились в оточенні дівчат у відносній безпеці, вона простягнула мені кинджали, які я вимушена була випустити там біля Глірна. Я вдячно кивнула та стала пліч-о-пліч з дівчатами спільноти, готова захищати себе та інших. 

Проте нападати на нас більше ніхто не спішив. Всі були зайняті видовищем двох бійок, які розгорнулися на березі. Біля самого корабля билися Рут і Кароус, а ближче до нас - Наріанн з Тріном. Чомусь ніхто не наважувався втручатися в ці два поєдинки, наче відчували, що вони мають відбутися тільки між тими, хто зараз бився. 

- Шерх, що вона робить? Я думала, вона за мною біжить! - я не змогла утриматись від вигуку. 

- Ні, Наріанн не стала за тобою бігти, а одразу кинулась на того хлопця, - почувся голос зверху. 

Закинувши голову, я побачила на гілці дерева Аделію з, зібраним в пучок волоссям та луком напоготові. Ще кілька лучниць стояли трохи попереду нас, готові стріляти. 

«Вони ж не знають!» - раптом дійшло до мене. Вже відкрила рота, щоб сказати, але не встигла. 

Краєм ока побачила, як Ірел вихопила в однієї з дівчат лук і натягнула тятиву. 

- Нарі, в бік! - крикнула вона й випустила стрілу. 

- Ні, стій! - одночасно з тим пролунав мій голос, але вже занадто пізно. 

Наріанн почула вигук, проте нічого не встигла зробити. Трін помітив стрілу першим, і схопивши дівчину за плечі, різко розвернувся, прикриваючись живою мішенню.

Стріла встромилась Наріанн у спину, вона болісно вигнулась та почала завалюватися. Її підхопив Трін. Падаючи разом з нею на землю, він перевернув дівчину на бік, підтримуючи так щоб не зачепити стрілу, поклав її голову собі на коліна. 

Ми всією юрбою кинулись до них. Інші моряки не спішили щось робити, здебільшого спостерігали за боєм капітана з Рутом і краєм ока поглядали в сторону Тріна й Наріанн. 

- Нарі, тримайся, зараз прийде наша Королева! - першою неї дісталась сама Ірел і почала перелякано притискати руки до рани, не наважуючись дістати стрілу. 

Проте Наріанн їй лише сумно посміхнулась окривавленими губами, та перевела погляд на переляканого хлопця.

- Я не хотів, вибач, я не хотів! - запричитав Трін, продовжуючи її тримати у своїх руках. 

- Покидьок, - гірко видихнула Наріанн, а її губи склались у злу саркастичну усмішку.

Справжня принцеса різко, з останніх сил, встромила йому у груди величезну магічну бурульку, що раптом зʼявилася в її руці. Трін встиг тільки здивовано йойкнути, після чого і сам повалився на спину. Від удару о землю Наріанн закашлялась кров'ю,  і назавжди заплющила очі.