Раді Вас бачити!

Палац зустрів нас витонченою архітектурою, живою музикою та яскравими барвами - окрім крил, майже всі нуріане також були одягнені в яскраві сукні та костюми. Тож ми своєю чорно-білою гамою виділялись ніби чорна пляма серед вибуху веселки.

Оскільки офіційно ми вважалися гостями Акріела, на свято прибули в одній кареті. Це були морально найнезручніші десять хвилин у моєму житті. Атмосферу холодного мовчання трохи розбавляли слабкі спроби батька Рея завести невимушену бесіду та веселий щебіт Аеліни, але розрядити обстановку у них так і не вийшло. Тому як тільки ми вилізли з закритого простору екіпажа на площу замку, я нарешті змогла зітхнути вільніше.

Поки ми крокували високими сходами, я із захватом оглядалась навколо - чим вище ми підіймалися, тим неймовірнішим ставав вид на місто у променях західного сонця, і тим величнішим здавався сам замок.

На вході у нас забрали запрошення та провели до внутрішнього саду, де власне і відбувалась сама подія. Всередині палац не уступав своєму зовнішньому вигляду, але після маєтку Акріела вже не вражав так сильно - схоже, оздоблювали їх по одному проєкту.

А от сам сад виявився неймовірно гарним! Величезний, засаджений густими деревами та розлогими кущами, він більше походив на лісову галявину, і так само пах свіжістю та квітами. Також це враження додавала невисока, але дуже щільна та мʼяка трава, яка наче зеленим килим вкривала всю землю. Саме тому на вході всі знімали взуття - тут було заведено ходити, і навіть танцювати, босоніж.

По краях, сховані за високими кущами, стояли довгі столи сповнені закусками, а в одному з кутів, під величезним цар-деревом знаходився вишуканий трон. Спочатку я і не зрозуміла що це, бо він був ніби частиною самого стовбуру, майже повністю переплетений гілками та корінням.

Та найбільшої чарівності саду надавало освітлення - тут не було ані ліхтарів, ані свічок. Натомість вся його територія була заповнена безліччю магічних невеличких кульок, які ніби світлячки повільно літали навколо дерев та гостей.

В купі з сотнями різнокольорових крил нуріане, які теж ніби світились зсередини, сад виглядав неймовірно казково! Я майже відчувала себе справжньою Попелюшкою - якби не ці погляди в нашу з Шааті сторону, ніби ми прийшли голі на церковну службу.

Через це я почувалась ніяково, і все ж намагалась не показувати справжніх емоцій, а здаватись спокійною та розслабленою.

Нарешті, коли гості вже почали схвильовано перешіптуватись, одні з дверей відчинилися, і в сад гордо та граційно увійшла королівська родина. Гомін миттєво зник і всі розступились, утворюючи прохід до трону, та шанобливо вклонились.

Я також присіла в реверансі, але не стала опускати очей, а натомість з цікавістю роздивлялась місцевих правителів. Тим паче нарешті я могла бодай щось розгледіти за спинами та крилами інших гостей.

Першими, офіційно тримаючись за руки, йшли двоє статних нуріане - король і королева. Обидва одягнені в мантії зеленого кольору, вони все ж були абсолютно різними: крила та волосся королеви були насиченого рожевого кольору, в той час як король ніби поєднував одразу срібло і золото. В його довгому білому волоссі виднілись кілька пасом кольору стиглої пшениці під сонячним промінням, і так само крила поєднували в собі ці два кольори. З однієї сторони таке поєднання виглядало дещо дивним, а з іншої - неймовірно гармонійним та благородним.

«Це родина Енерії», - нагадала я собі.

Чомусь мені здавалось дуже важливим про це памʼятати.

За ними, так само тримаючись за руки, йшли ніби пливли ще пара молодих нуріане. Хлопець, від якого віяло холодом, з такою самою зовнішністю - ніби його крила та очі були зроблені з самої криги. Його супутниця, неймовірно гарна дівчина зі світло-мʼятними крилами, була ніби йому до пари - така ж зверхня і байдужа до оточуючих.

Коли вони проходили недалеко від нас, я відчула як по мені пройшовся погляд короля. Мені це коштувало зусиль, та я не стала відводити очей. Можливо мені просто здалося, але на його обличчі ніби зʼявилась крапля зацікавленості.

Головне, щоб потім це мені боком не вилізло.

А от що точно ще вилізе мені боком то це зацікавленість холодних очей його сина, який більш відкрито роздивлявся моє обличчя. І в них я побачила небезпеку, ніби хижак готувався до стрибку. До мого «нареченого» йому, звісно, далеко, та все ж мої щелепи мимоволі стислись.

«Це Селіан, обережно з ним», - подумки застеріг мене Рей.

Одразу згадалась розмова Рея й Енерії про нього. Від цього крижаного красунчика добра точно чекати не варто.

Нарешті королівська родина дісталася цар-дерева. Король запрошуюче розвів руками, ніби хотів обійняти всіх присутніх. Рукава його світло-зеленої мантії струменіли до самої землі - ніби сама трава огортала його з усіх сторін.

- Щиро вітаю всіх на святкуванні чотириста пʼятдесят шостої річниці мого правління, - Якихось сорок чотири роки, і за традицією я передам владу своєму синові, Селіану, тож ще зовсім трохи потерпіть цього старого нуріане. А тепер, прошу, розважайтесь, - закінчивши промову, він граційно сів на трон.

В цей момент, ніби тільки цього і чекали, засвітилась ще купа магічних світлячків, освічуючи балкон з оркестром. Заграла гучна весела мелодія, а натовп заворушився, розходячись в різні сторони.

- Діти, не розбігайтесь, наш стіл там, - Акріел повів нас за собою, перекрикуючи гомін свята.

Поряд з ним, із високо піднятою головою, йшла Альвера. За ними Аеліна, вчепившись в руку Шааті, тягла ту за собою. Замикали цю процесію ми з Реєм.

Тепер, коли оточуючі більше цікавились стравами та напоями, я змогла трохи видихнути. Проте все одно продовжувала ловити на собі неприязні погляди.

Стіл був накритий по принципу «підходь та бери», але щоб не утворювати черг кожен зі столів мав привʼязку до певних гостей. Тут тобі й тістечка, і фрукти з овочами, і щось схоже на тарталетки, і звісно алкогольні напої.

Апетиту не було, та все ж я обережно підчепила шматочок фрукта схожого на апельсин і прийняла келих вина від Рея.

От хто точно не скаржився на відсутність апетиту, то це Аеліна. Забравшись Шааті на руки, вся брудна, але задоволена, вона активно наминала тістечка, при цьому не забуваючи підгодовувати вампіршу.

- Кейрі, не хвилюйся, ти під моїм захистом, - Акріел підійшов до мене ближче - моя нервовість не вислизнула від його погляду. - Ніхто не наважиться зробити тобі щось погане.

- За це я і не хвилююсь, - я вдячно, але напружено, посміхнулась. - Та все ж ці всі погляди - ніби я вбила їх улюблену бабусю - дещо напрягають.

- Так, мамі Рея теж з цим важко було. Тому вона дуже не любила подібні заходи, хоча й була вимушена бути на них присутньою, - на мить його погляд став повним туги, та тряхнувши головою він швидко повернув свій звичний приязний вираз обличчя. - Тобі дуже личить її сукня. Кріс одягала її на наш перший бал, в той вечір я остаточно зрозумів що закохався. Ти трохи нагадуєш мені її.

- Дякую, ця сукня мені дуже подобається, - я в чергове за цей вечір провела рукою по мʼякій білій тканині.

- Матінко, - раптом до нас підійшла мʼятнокрила супутниця Селіана та ввічливо обійняла Альверу. - Акріел, - зробила легкий кніксен в його сторону.

Зблизька риси її обличчя та міміка дійсно дуже нагадували Альверу.

- Радий бачити тебе, доню, - він підійшов до неї, ніби теж сподівався на обійми, але вона зробила крок в сторону й окинула його холодним поглядом.

- Ви мені не батько, - ввічливо, але твердо зауважила дівчина.

- Невіарія, він твій вітчим, - мʼяко дорікнула їй Альвера.

- Та все ж не батько, - вона мʼяко схилила голову на бік, ніби даючи зрозуміти що ця тема закрита, і повела навмисно байдужим поглядом по мені й Шааті. - Його величність король бажає познайомитись з вашими гостями, - від її тону морозило нутрощі, хоча в словах не було ані краплі ворожості. Але це був той випадок, коли ввічливість звучала страшніше за погрози. - Прошу за мною.

Вона не чекала поки ми дамо згоду - просто розвернулась та повільно попрямувала в сторону трону, знаючи, що у нас не залишиться іншого вибору окрім як послідувати за нею.

Мій шлунок стисло. Шерх, так швидко? Я сподівалась, що момент знайомства з королем настане ще дуууже не скоро.

У кілька великих ковтків я допила своє вино та на задеревенілих ногах пішла за нею. Навіть попри відсутність взуття і наявність твердої землі під ногами здавалося, що я зараз впаду, тому я відчайдушно схопила Рея за руку у пошуках підтримки.

«Я поряд», - він стис мої пальці, і це додало мені сміливості.

Вірно, він поряд. І Шааті, від якої так і не відлипала Аеліна, попри удавану розслабленість, була зібрана та уважна. Я не сама.

У спробі відволіктися, я задивилась на Альверу та Невіарію, які йшли попереду. Зі спини вони були ще більш схожі між собою, окрім хіба що крил. А так - осанка, хода, чорне довге волосся, зріст - майже ідентичні.

- Ваша величносте, - зупинившись навпроти трону вони одночасно присіли в реверансі.

Я, Шааті та Аеліна повторили за ними. Акріел і Рей своєю чергою низько вклонилися, вітаючи свого правителя.

- Дякую, Невіарія, можеш йти, - відпустив її король та перевів погляд на нашу скромну компанію.

- Вітаю з річницею, Ваша Величність, - Акріел вийшов вперед і ще раз вклонився. - Хай квітне земля нуріане під правлінням роду Терраліс.

- Радий бачити тебе, друже, - тон короля залишався офіційним, але при цьому виражав… тепло. - Прошу, представ мені своїх гостей.

- Це мої друзі, тож дозвольте мені, ваша величносте, - Рей підійшов ближче до трону, на мить вклонився і жестом попросив нас також наблизитися. - Це Шааті Еверарн та Кейрі Ейнір. Ми познайомились під час однієї з моїх подорожей і багато пережили разом.

- З річницею, Ваша Величність. Хай квітне земля нуріане під правлінням роду Терраліс, - ми зробили кілька кроків уперед і присіли в глибоких реверансах, не забуваючи про традиційне привітання.

Чомусь саме у цей момент я згадала, як старанно вчив мене Данірон непростому мистецтву реверансів, і на моєму обличчі мимоволі зʼявилась весела усмішка. Що ж, я вважаю він може мною гордитися.

- Вітаю вас на нашому скромному святі. Сподіваюсь, вам тут подобається, - тепер вже король звернувся до нас напряму.

- Так, тут дуже гарно, - Шааті відповіла за нас двох.

Я ж, опинившись зовсім близько до правителя нуріане, була зачарована його золотими очима, повними більше ніж пʼятисотрічною мудрістю. Це єдине, що в його зовнішності видавало вік - якби не очі, я б не дала йому понад тридцять пʼять.

- Не часто нам доводиться приймати у себе в гостях людей та вампірів. Пані Кейрі, не розповісте нам свою історію?

Здається, королю дійсно було цікаво, але я не знала що саме можна йому розказати, тому з мольбою подивилась на Рея, сподіваючись на його допомогу. Він вже відкрив рота, щоб щось сказати, але його пер***в Селіан, який до цього тихо стояв біля трону розслаблено спершись на цар-дерево.

- Я розповім, батьку. Її справжнє імʼя Наріанн Аіларі. Це її шукала делегація темних ельфів кілька тижнів тому.

- То до нас завітала сама наречена-втікачка, відома на всю Ліморію, - підперши рукою підборіддя король зацікавлено окинув мене поглядом з-під довгого золотисто-срібного чубчика.

- Невже прям на всю? - я нервово хмикнула.

- На половину точно, - сміх короля нагадував шелест свіжої трави під легеньким весняним вітерцем. - Мабуть, наречений тебе сильно кохає, якщо перевернув майже весь світ догори дригом в пошуках тебе.

За його тоном важко сказати, чи серйозними були ці слова, чи він просто так прикрито знущався. Хоча зі сторони здавалось ніби йому справді цікаво.

- Скоріше сильно злиться що його власність від нього втекла, - все ж знайшлася я що відповісти. - Повірте, коханням там і не пахне - тільки холодний розрахунок і невідомі мені політичні цілі.

- Ти вважаєш, у темних ельфів є серйозні політичні мотиви щодо вашого весілля?

- Інакше нащо вони під загрозою війни вимагали собі принцесу Деорії в наречені для спадкоємного принца. Ніби кращої партії не знайшлося, - я знизала плечима, висказуючи власну думку.

Звісно, прямих доказів у мене не було, але інакше я не розуміла такої наполегливості темних що тоді, що зараз.

- Ти права, коли справа стосується правлячої родини будь-якого королівства - це завжди політика, - король схвально кивнув, признаючи мою правоту. - Саме тому нуріане прийняли рішення не мати нічого спільного з політикою інших країн.

Чомусь мені здалось ніби під цим він мав на увазі «своїх проблем вистачає, тут ще й з іншими розбиратися».

- Селіан, що ти думаєш з цього приводу? - не дочекавшись моєї відповіді він звернувся до сина, який здавалось тільки цього і чекав.

- Повідомити темним ельфам про її місцепер***вання та передати згідно з їхнім запитом, - не задумавшись навіть на мить впевнено відповів той. - Як ти сказав, батько, ми дотримуємось нейтралітету. Не хотілось би втратити його через якусь людську дівчину.

У мене всередині знову все стислось - якщо король з ним погодиться, мені вже треба починати думати куди і як тікати далі.

- Ти правий, нам зайві проблеми не потрібні. А прихистити цю дівчину означає влізти в політику материка, - мої найгірші побоювання справдились, і король підтримав думку Селіана.

Відчуваючи, ніби мене накрило лавиною з холоду, страху і розпачу, я знову вчепилась в руку Рея. Невже це все?

- Я не дозволю просто так віддати її темним, - переді мною встала Шааті, ніби прямо зараз готова була битися за мене, хоча й знала що шансів у неї приблизно менше ніж нуль.

- Ваша Величність, ми й не просимо вас відступитися від своїх принципів заради цієї дівчини, - мабуть, зрозумівши, що ситуація виходить з під контролю, вирішив втрутитися Акріел.

Він вийшов вперед і поважно вклонився, жестом руки за спиною ледь помітно наказуючи Шааті заспокоїтись.

- Але дати їй прихисток це те ж саме що влізти в політику Сонерії та Деорії! - Селіан не здавався, але жест короля його зупинив.

- Я слухаю тебе, Акріел. Яка твоя пропозиція?

- Ваша Величність, дотримуватися нейтральності - це саме те, що ми просимо вас зробити. Нам не треба офіційний притулок для Кейрі, тільки трохи часу. Просто не повідомляйте темним що вона тут. Їх делегація вже поїхала, не думаю що скоро повернуться. До того ж якщо ви напряму віддасте її ельфам, це означатиме що ви встали на їх сторону, а не сторону нейтралітету.

Мені дуже не подобалось, що і король і Акріел продовжували казати про мене так, ніби я якась річ, яку можна просто передавати з рук у руки. Та вирішила не влізати, сподіваючись, що батьку Рея вдасться його переконати.

Довгих кілька хвилин король нуріане нічого не казав, лише задумливо переводив погляд на нас по черзі. Нарешті, прийшовши до якогось висновку, повільно кивнув.

- Добре, Акріел, я прислухаюсь до тебе. Але в разі чого - візьмеш всю відповідальність на себе. А тепер йдіть, розважайтесь.

На обличчі Селіана заграли жовна, але суперечити волі батька він не наважився. Принаймні в присутності сторонніх.

- Звісно, Ваша Величність, дякую, - Акріел вклонився, а за ним і ми.

Вже повертаючись до друзів, щось змусило мене зупинитись. Не втримавшись я знову звернулась до правителя.

- Вибачте, Ваша Величність, можна питання?

Його брови здивовано злетіли майже до самої маківки, та все ж він кивнув.

- Я чула, що у вас є ще донька. Вона десь тут? - я довго думала з якої сторони підступитися з цим питанням, але все одно вийшло не дуже природно.

Розумію, безглуздо було взагалі в це все лізти, та все ж щось всередині мене не давало просто так піти й нічого не зробити для Енерії.

Реакція королівської родини виявилась вельми красномовною: Селіан ще більше скривився, королева здивовано підняла голову, хоча до цього весь час тільки тихо сиділа в тіні дерева і ніби навіть не слухала нашу розмову. Король виявився більш стриманим у своїх емоціях, та все ж його осанка видавала напруженість, а в очах промайнула злість. Тільки Невіарія, здавалось, нічого не розуміла та залишалась спокійною як і була.

- Моя донько зганьбила себе, тому їй тут більше не раді. Більшого тобі знати не треба.

Відповідь була жорсткою, тому я вирішила далі тему не розвивати. Тим паче того що я побачила було достатньо, щоб скласти бодай якусь картину стосовно цього питання.

- Звісно, вибачте за надмірну цікавість. Ще раз вітаю зі святом, - я знову вклонилась та поспішила наздогнати друзів.