Раді Вас бачити!

Вечеря, бал, танці та презирливі погляди місцевої знаті: решта свята калейдоскопом промайнула перед моїми очима і залишила по собі тільки втому та біль у мʼязах.

Намагаючись бодай трохи розслабитись в теплій ванні, я зацікавлено спостерігала за Арой та Даной, які бігали навколо мене в пошуках чогось. Дівчата - служниці, одні з небагатьох людей що працювали в темноельфійському палаці. І я була неймовірно рада, що на цю роль обрали саме їх: на відміну від темних ельфійок, які постійно кривили пики побачивши мене, Ара й Дана були дуже доброзичливими та приязними, і не викликали у мене бажання огріти їх пательнею по зверхньому обличчю.

І все ж відчуття, ніби вони постійно чогось бояться, викликало тривогу та бажання захистити їх, наскільки це можливо.

- Ваша високість, вже час, - мідноволоса Дана розгорнула великий рушник, запрошуючи вилізти з вже охолонувшої води. - На вас чекають.

- Нічого, почекають скільки треба.

Я скривилась, всім своїм виглядом показуючи як ставилась до цього факту, і все ж вилізла, дозволяючи їй швидкими мʼякими рухами витерти зі свого тіла зайву вологу.

- Знайшла! - в цей момент до нас підскочила Ара з доволі великою баночкою наповненою чимось схожим на масло, та зачерпнула жменю, збираючись нанести її на мене.

- Стій, що це? - я зупинила дівчину, відчувши смутно знайомий запах схожий на суміш квітів і трав.

Маститися незрозуміло чим в мої плани зовсім не входило.

- Це олія з дейнського дерева, - Ара простягнула мені долоню, даючи розгледіти як доволі густа, на перший погляд, субстанція від тепла її руки стає більш мʼякою та рідкою. - Щоб ваша шкіра була гладенькою. До того ж це улюблений аромат його високості принца Аллірена.

- Ще чого не вистачало, - хоча запах мені подобався, я вперто фиркнула та обережно відсунула її руку від себе. - Обійдеться. Так піду.

- Прошу, ваша високість, пощадіть нас, - раптом обидві служниці впали на коліна, а в їх очах зʼявився справжнісінький жах.

- Будь ласка, ваша високість, не губіть! Якщо ви цього не зробите, то смерть буде не найстрашнішою нашою участю!

- За те що ви не намазали мене цим? - я насуплено прикусила щоку.

Дівчата синхронно закивали з мольбою в очах.

Невже ставлення до них було тут настільки поганим? Судячи з усього, слуг тут не балували в принципі. А людей ще й гнобили з періодичною регулярністю. Але щоб настільки!

- Добре, тільки заради вас, - я видихнула, признаючи поразку, і віддалась на волю їх маленьких мозолистих рук.

В цей момент я почувалась шматком мʼяса, що маринують перед тим як зробити з нього шашлик. Тільки я - людина, зі своїми думками та почуттями, тому просто так здаватися не збиралася.

Накинувши на мене довгу напівпрозору сорочку, Ара і Дана з поклоном провели мене у суміжну з моєю кімнату, де вальяжно розвалившись на велетенському багато оздобленому ліжку, вже чекав на мене Аллірен.

- Запізнюєшся, - він нібито роздратовано смикнув край розстібнутої чорної сорочки, оголяючи живіт та демонструючи велетенські мʼязи.

Вже не знаю якої реакції він чекав від мене на цей жест, але явно не дикого реготу який за цим послідував. Попри серйозність ситуації, мені вона здалась дуже комічною, а його дія нагадала шлюбні танці птахів-самців, якими вони намагаються привернути увагу самиць.

- Що смішного? - принц грубо взяв моє підборіддя та змусив задрати голову, щоб заглянути в очі.

Я не помітила як він опинився біля мене. Просто в один момент ніби зник з ліжка і в ту ж секунду вже стояв поряд.

- Ти смішний, - я зневажливо відкинула від себе його руку та фиркнула. - Як павич розпетушився.

- Що? - бідний ельф аж підзавис, явно не розуміючи мого земного сленгу.

- Я кажу, твої спроби зваблення смішні та на мене не працюють.

- І все ж ти підготувалась, - Аллірен оцінюючим поглядом пройшовся по моїй фігурі. - Навіть мій улюблений запах нанесла, - схилившись до моєї шиї він з насолодою вдихнув повітря.

- Мені не залишили вибору, і ти це знаєш, - я зробила кілька кроків назад та підтисла губи, ледь стримуючись, щоб не висказати йому все що думала з цього приводу.

- Помиляєшся, моя люба. Вибір є завжди.

Він знову підійшов ближче та потягнувся до ворота сорочки, збираючись спустити її з мого плеча. Але я рефлекторно відштовхнула його руку та відстрибнула назад, при цьому намагаючись прикритися жалюгідним шматком напівпрозорої тканини. Спиною відчула холод камʼяної стіни.

- Тоді зараз я обираю послати тебе до шерха в пащу, - попри те що в цей момент я більше походила на загнаного в кут звіра, здаватися все ще не збиралася.

- Я сподівався владнати це питання мирним шляхом, але коли вже ти так наполягаєш…

Аллірен силою притис мене до стіни та почав мацати моє тіло. Оскільки я активно махала руками, намагаючись його відштовхнути, ельфу довелось перехопити їх та зафіксувати над головою. І все ж другою вільною рукою він продовжував лізти мені під сорочку.

Мене з головою накрила хвиля огиди, страху та безпомічності. Невже це не сон? Прошу, хай це виявиться черговим жахливим сном!

- Не чіпай мене, мерзото, відпусти!

І все ж я продовжувала з усіх сил вириватися - викручуватися як вуж на пательні, відштовхувати, впиватися нігтями в його руку, що продовжувала міцно тримати мої запʼястя, копати його ногами, намагаючись зробити якомога болючіше в надії, що тоді він мене відпустить. Але попри мої очікування він все сильніше навалювався, вдавлюючи мене в стіну і перекриваючи шлях кисню.

Останньою краплею стало те, що він грубо вхопив мене за сідницю та притисся губами до моїх, запускаючи свій огидний слизький язик мені до рота. Без жодних вагань з усіх сил я вкусила його так, що здавалось би мала відкусити зовсім, та нарешті вислизнула з-під нього.

Це сталось так різко, що на долі секунди він продовжував стояти на місці, ніби тримаючи когось невидимого біля стіни. Я теж цього не очікувала - схоже, мої сили знову прийшли на допомогу в найскрутніший момент, та все ж була неймовірно рада опинитися на волі.

Помітивши біля письмового столу піхви з мечем, я без роздумів кинулась до нього. Витягнувши довгу важку зброю, я невправно направила його в сторону кривдника, який не спішив щось робити а тільки задумливо витирав кров з прокусаної нижньої губи.

Спокійно перевів погляд з червоних розводів, що залишились після цього у нього на руці, на мене, і презирливо скривився:

- Невже думаєш, що це мене зупинить?

Я ж була впевнена, що не зупинить. Навіть якби в руках у мене були власні кинжали, якими я кровʼю і потом вчилась користуватися протягом багатьох місяців, я не змогла б тягатися з силою та бойовим досвідом принца темних ельфів. Що вже казати про цей здоровезний важкий шматок металу. Тому змінивши тактику притисла холодне лезо до власної шиї.

- Як щодо цього? Я тобі живою потрібна, чи не так?

Це був чистої води блеф. Я абсолютно не була впевнена, що це спрацює, що я зможу власними руками вкоротити собі життя. І все ж мала надію, що дійсно була потрібна ельфам живою.

- Ти права, - Аллірен схилив голову та задумливо обвів мене поглядом, ніби вперше бачив. Його голос був мʼяким і спокійним попри все, що відбувалося. - Але мені потрібен спадкоємець. Тому ти змушуєш мене піти на крайнощі.

Він підійшов до двері, що обʼєднувала наші кімнати. Тільки зараз я почула, як за нею хтось активно шкрібся. Варто було ельфу її привідкрити, як на його ноги з войовничим криком кинувся лютий чорно-білий клубок шерсті. Легко підхопивши Принца за холку, іншою рукою Аллірен схопив його за голову, ніби збирався відірвати. Кіт активно пручався, хапаючись гострими як леза кігтями за його руки, та ельф на це не звертав жодної уваги.

Великий дворучний меч з гучним грюкотом впав на деревʼяну підлогу.

- НІ! НЕ ЧІПАЙ ПРИНЦА! - я закричала не своїм голосом і з кулаками кинулась на нього, але легко була відкинута в сторону невеликим рухом камʼяного плеча.

- Ненавиджу це створіння з першого дня його появи на кораблі, - його рука на шиї ні в чому не винної тварини стислась ще сильніше.

Крик кота став хриплим, а лапи ворушились все важче та повільніше.

- Відпусти його, прошу! - Я відчайдушно повисла на руці темного, намагаючись бодай якось його зупинити. - Я зроблю все що скажеш, тільки відпусти!

Одним махом долоні він відкинув себе одночасно мене і Принца. Ледь втримавшись на ногах, я з жахом спостерігала, як дорога мені тваринка безпомічно сповзає по стіні на підлогу. Кинувшись до нього я впала поряд і притисла до своїх грудей маленьке непритомне тільце. Долонею відчула швидкий стукіт серця і з полегшенням видихнула.

Живий! Слава предкам, живий!

- Якщо ще раз щось таке утнеш - живим його не залишу. А потім перейду до твоїх миленьких служниць, - він стояв над нами зі схрещеними на груді руками та жорстокою усмішкою.

- Я зрозуміла, - ледь чутно прошепотіла я.

Ледь підвелася, тримаючись однією рукою за стіну, а іншою так само притискаючи до себе Принца. На тремтячих ногах поплелася до тієї ж суміжною між кімнатами двері.

На щастя Аллірен не намагався мене зупинити, а тільки розслаблено спершись біля стіни з цікавістю спостерігав за моїми діями.

- Подбайте про нього, будь ласка, - я обережно передала все ще непритомного пухнастика Арі та зачинила двері, знову залишаючись з ельфом сам на сам.

Окинувши кімнату байдужим поглядом, при цьому ігноруючи темного, я повільно підійшла назад до письмового столу. Взяла з таці великий порцеляновий глечик з вином. Навіть не завдаючи собі клопоту наливанням його в бокал, що стояв поряд, почала пити прям з горла великими ковтками, обпікаючи горло.

Червона як кров рідина цівкою стікала по підборіддю та великими плямами залишалась на білій сорочці.

- Вирішила напитися до втрати памʼяті? - тільки зараз Аллірен чомусь вирішив втрутитись та вирвав кувшин з моєї руки, ще більше обливаючи мою сорочку та підлогу навколо.

- Що завгодно, аби не бачити твою огидну пику, - розмазуючи липкий бруд по обличчю, я витерла рота тильною стороною руки.

Велика доза алкоголю одразу ж вдарила в голову та розвʼязала язика.

- Паскуда, - ельф зробив великий ковток з того ж кувшина і роздратовано кинув його на підлогу. Вино вперемішку з гострими скалками розтеклося по підлозі під нашими ногами. Ще один рух рукою, і слідом за кувшином на підлозі опинилась я, автоматично притискаючи прохолодну долоню до обпеченої ударом щоки.

Я не встигла нічого відповісти, бо вже через секунду його грубі руки кинули мене на ліжко. Розірвана навпіл сорочка полетіла на підлогу, залишаючи мене без хоч і химерного, але відчуття захисту. Слідом за нею туди ж впали його штані.

Все було так само як тоді на кораблі. Так само як в моїх снах.

Тільки цього разу порятунку не було. Ніхто не вривався в кімнату з терміновими справами. Я не прокидалась від жаху в затишному будинку на околицях Аттіора, оточена турботою та любовʼю.

Після подібних снів до мене завжди приходили Рей з Шааті. Завжди, без зайвих питань, просто лягали з двох сторін та обіймали, даруючи своє тепло та підтримку.

Але цього разу я була одна.

І це більше був не сон.

Аллірен ніби спеціально намагався зробити мені боляче, впиваючись пальцями в кожну клітинку мого тіла і залишаючи великі червоні відмітини. Щосили стискав мою шию та руки, не даючи поворухнути навіть мізинцем.

Він навалювався на мене всім тілом. Я не могла рухатись. Не могла вдихнути. Не могла навіть кліпнути.

Все, що мені залишалось - це лежати та порожнім поглядом дивитися в стелю, втішаючи себе тим, що рано чи пізно це закінчиться.

І що коли-н***дь я зможу встромити кинджал в його холодне камʼяне серце.