Спочатку:
На сторінку книги
- Кейрі, сюди! - мені махав Рут сидячи за тим столом що і минулого разу.
- Ого, то в тебе тут романтична зустріч запланована! - Аделія багатозначно посміхнулась та підморгнула.
- Та нічого такого, просто домовились трохи поспілкуватись, - я ніяково повела плечима. - Хочете приєднатись? Думаю, він не буде проти.
- Не будемо заважати, розважайся, - Аделія знову підморгнула. - Ми підемо всередину, знайдемо там теж з ким приємно час провести.
Звісно що мені ніхто не повірить, окрім можливо Шааті, але вона не поспішала ділитися своїми думками з цього приводу.
- Щасти, - я зітхнула.
Все ж сподівалась, що подруги доєднаються, але вочевидь у них були зовсім інші плани. Особливо у вампірши - вона категорично відмовлялась брати кров у мене, іноді робила кілька ковтків у Аделії чи Таїши, але цього їй було замало, тому це був єдиний шанс добренько підживитися.
- Сідай, - Рут підсунув мені кухоль з чимось, що смачно пахло фруктами. - Згадав, що у мене вже давно пляшка вина стоїть, вирішив це краще ніж ель.
Я кивнула та окинула поглядом стіл. Він був не супер багато заставленим, але було видно що Рут постарався! Тут і кілька видів сирів, і тарілка з тістечками, які я сьогодні не встигла придбати, і якісь екзотичні фрукти, схожі на хурму. Всю цю красу завершувала невеличка свічка, додаючи атмосфері затишку та інтимності.
- Рут, ти обіцяв що не будеш до мене лізти, - я підозріло втупилась в хлопця навпроти. - Ти ж не думаєш, що через це все я передумаю?
Я принюхалась. Наче, афродизіаком, що скоріш за все знову димів в обідньому залі, тут не пахло.
- Що ти, я памʼятаю, - він замахав руками, так само як до цього на кораблі. - Просто хотів зробити тобі приємно.
- Що ж, дякую, - я все ще продовжувала підозріло на нього коситися.
- За зустріч! - Рут легенько стукнув своїм деревʼяним кухлем об мій та із задоволенням зробив кілька ковтків вина.
Воно виявилось доволі смачним. Як на мене, кислуватим, але не надмірно. Підчепивши двома пальцями шматочок сиру, я відправила його до рота. Ммм, смачно!
Рут весь цей час з посмішкою роздивлявся моє обличчя.
- Щось не так? - я знову підозріло покосилась на хлопця.
- Все добре, просто вперше бачу твою посмішку, - він широко посміхнувся.
- Не те щоб вона в мене часто буває, - я пирхнула, намагаючись пригадати, коли взагалі в останнє відчувала радість.
Пригадувалось погано.
- Що з тобою сталося? Минулого разу ти зовсім сумна була, - він раптом став серйозним та задумливо обперся щокою на руку. - Та й зараз холодна ніби крига.
- Якщо коротко, то я втратила коханого, - я зітхнула та зробила ще ковток вина. - Решту тобі знати не обовʼязково.
- Ось воно що, - Рут розуміючи кивнув. - Давно це сталося?
- Пів року тому, - я не хотіла вдаватися в деталі, до того ж думки про це все ще завдавали болю.
- Ти дуже його кохала?
- Так.
Хлопець побачив, що я не була в настрої розмовляти на цю тему, тому більше питань не ставив. Тільки в його очах зʼявилося щось схоже на сум, а велика мозолиста, але тепла рука, накрила мою що лежала на столі.
Не сказати що його доторк був мені неприємним, але я все ж обережно забрала руку та обхопила нею кухоль, знову роблячи ковток кислуватої зігріваючої рідини.
- То нащо ти мене запросив? Невже для того, щоб залізти в душу? - нарешті я порушила незручну тишу.
- Вибач, ти права, - Рут кивнув та потягнувся кудись під стіл.
Через мить він вже задоволено перебирав струни своєї нової гітари.
- Як тобі? Гарна, еге ж?
- Так, є таке, - я похмуро дивилась на інструмент.
Не те щоб при світлі свічі можна було добре все роздивитись, але навіть так було видно що гітара дуже дорога. Музика лилась мʼяко та лагідно, наче кошеня муркотіло під вухом. До Рея йому звісно далеко, але Рут теж гарно грав.
Мене кольнула совість. Якби не я, йому б не довелось на неї витрачатися. І грошей він з мене майже не взяв. А я так холодно з ним розмовляю, хоча він нічого поганого мені не зробив.
- Вибач що так з тобою поводжусь, - нарешті наважилась я після чергового ковтка вина.
- Що? - Рут збився та перестав грати, здивований моїми словами.
- Ти, наче, хороший хлопець. Дуже мені допоміг минулого разу. І зараз не ображаєшся на мою різкість, - я міцніше стисла пальці на деревʼяному кухлі.
Рут уважно на мене дивися, але щось казати не спішив, даючи мені можливість зібратись з думками та продовжити:
- Дякую за гітару. Мені дуже шкода що тобі довелось купляти нову, але вона мені дійсно була потрібна. Сподіваюсь, ти не ображаєшся.
Ще кілька секунд хлопець заглядав мені в очі, а потім посміхнувся.
- Все добре. Я рад що зміг допомогти.
Він кинув швидкий погляд на мою руку. Мабуть, знов хотів доторкнутися у спробі підтримати, але цього разу не наважився. Замість цього пересів на мою сторону та протягнув гітару.
- Тримай, покажи що ти вмієш.
- Я тільки кілька акордів знаю, - попередила я, приймаючи гітару.
Звично висунувши язика, почала пригадувати та награвати акорди, яким навчив мене Рей під час нашої подорожі. Пальці як завжди не гнулись та плутались у струнах.
Рут нічого на це не сказав, тільки присунувся ближче та почав акуратно поправляти мої пальці на грифі, тихенько пояснюючи як правильніше затискати струни. Також показав ще кілька нових акордів, які гарно доповнили ті що я вже знала, тож в результаті вийшла доволі гарна мелодія.
- Зіграй краще ти, - я повернула йому гітару, коли зрозуміла що пальці зовсім перестають слухатись.
- Що тобі зіграти? - Рут без заперечень забрав інструмент, але повертатися на іншу сторону столу не поспішав.
Я задумалась. Мені дуже подобалось співати під гру Рея, адже він дуже добре вловлює мотив, а тут цього дуже не вистачало.
- Ти вмієш підлаштовуватися під спів?
- А ти співаєш? - хлопець здивовано зазирнув мені в очі.
- Трохи є, - я ніяково посміхнулась.
- Спробуймо, - він кивнув та почав грати щось зовсім ненав'язливе, даючи мені можливість повести мелодію в потрібному напрямку.
Я вдихнула трохи прохолодне вологе повітря та заспівала, за звичкою стискаючи медальйон в руці. Він грав не так ідеально, як Рей, але все одно виходило доволі гарно.
Поруч пролітають всі обличчя
Та не можуть говорити
Знову вітер кличе
Але так багато днів до літа
Не питай, що буде завтра
Багато чого зникає назавжди
Ніч пролетить, змиє все зайве
Не сумуй за тим, що зникає назавжди
Якщо нам пощастить сонце нас знайде
- Співаєш ти краще ніж граєш, - Рут широко посміхнувся, та все ж в його очах з'явився якийсь зовсім інший блиск.
- Тут не посперечаєшся, - я розсміялась та зробила ще ковток вина. Чомусь ворушитись зовсім не хотілось. - Зіграй, будь ласка, ще щось.
Без будь-яких питань Рут почав награвати вже іншу мелодію.
Я сперлась ліктями на стіл і поклала обличчя на долоні. Закрила очі та стала насолоджуватися музикою. Було на диво затишно. Тепло сидячого поряд Рута також додавало спокою. Вино зігрівало з середини, а думки понеслись кудись далеко-далеко. Звуки гітари як завжди нагадували Рея.
Цікаво, як він там? Де зараз знаходиться? Здається, він планував відправитись в Аттіор, до свого батька. Сподіваюсь, у нього все добре...
- Кейрі, - несподівано вирвав мене тихий голос із вирію думок. - Ти засинаєш?
- Так, вибач, - я потрусила головою, намагаючись відігнати сонливість. - Був дуже насичений день, я втомилась.
Це була чиста правда, адже після ранкових пригод я встигла ще провести півдня на полюванні, позайматися з Таїшею та вчергове "посратися" з Ірел. На диво, зовсім не бачила Наріанн сьогодні. Хоча, якщо вона тишком з тим придурком зустрічається, то це багато пояснює.
- Слухай, а розкажи мені про того хлопця, що вранці мене до тебе привів на корабель, - раптом поцікавилась я.
- Трін? - Рут здивовано вскинув брови. - А що, зацікавив тебе?
- Так, але не в тому плані про який ти скоріш за все подумав, - я пирхнула.
Рут задумливо почухав маківку.
- Нічого такого, звичайний матрос. Став з нами плавати близько року тому, роботу виконує добре. Наче хоче посаду вище, але здібностями ще не доріс.
- Ти так кажеш, наче ти до…, - я хотіла сказати «доріс», але різко передумала. Замість цього уважно подивилась на Рута. - Стоп, а яка в тебе посада на кораблі?
Чомусь мені здавалось, що всі окрім капітана то звичайні матроси. Але ж, якщо пригадати фільми про піратів, там були ще якісь посади вищі за матросів, але нижчі за капітана.
- Боцман, - він мʼяко посміхнувся.
- А це хтось важливий? - я нервово хіхікнула, сподіваючись що цим його не образила.
Бо чесно кажучи гадки не мала хто це такий і які обов'язки виконує на кораблі.
- Так, хтось важливий, - Рут весело розсміявся, ані краплі не образившись на моє невігластво. - Якщо коротко, то я відповідаю за технічне оснащення корабля.
Я задумливо кивнула:
- Так, це важливо.
- А ти тут чим займаєшся? - поцікавився він у відповідь.
- Здебільшого полюванням, - вдаватися в подробиці зовсім не хотілось.
Хотілось спати, тому я не втрималась і широко позіхнула, при цьому ледь не вивихнувши щелепу, та втомлено потерла обличчя руками.
- Ти втомилась, - це не вислизнула від погляду Рута. - Ходімо, я проведу тебе, куди скажеш.
Він протягнув мені лікоть, при цьому даючи можливість самій вирішити чи хочу я за нього триматися.
- Дякую, - спочатку я хотіла відмовитись, але як тільки піднялась зрозуміла, що ледь стою на ногах, тому зайва підтримка не завадила б. - Тут не далеко.
Рут обережно підтримував мене кожен раз, коли через хитавицю підвісних мостів у мене підгинались ноги, але не дозволяв собі нічого зайвого. У мене ж до того ще й голова почала йти обертом. Невже то вино таке міцне?
- Ми на місці, - я кивнула в сторону нашої з Шааті хатинки.
Цікаво, вона вже встигла повернутись зі свого "полювання"? Судячи з темних вікон, ще ні.
- Дякую за вечір. І що проводив, - я вдячно посміхнулась та взялась за ручку двері.
- На добраніч, Кейрі, - Рут махнув рукою. - Будь обережна.
На мить здалося, ніби він хотів сказати щось ще, але чомусь передумав.
Як він пішов я не бачила. Насилу доповзла до своєї кімнати й, не роздягаючись, завалилась у ліжко.
