Спочатку:
На сторінку книги
Десь через чотири місяці з початку тренувань з Ласією вона вирішила, що навчила мене всього чого могла. Її слова було б достатньо, якби я просто хотіла припинити заняття. Але я воліла стати полювальницею, як Шааті, а для цього треба було довести Королеві, що я готова.
Тож за традицією мені було назначено дату двобою з однією з наших захисниць. З ким саме - вирішував жереб перед самим поєдинком.
У цей день видалась на рідкість мерзенна погода: острів нещадно обдувало сильним холодним вітром, а з неба періодично падали поодинокі, але великі та ріжучі крижані краплі. І все ж цей двобій мав відбутися на вулиці, на єдиному тренувальному майданчику, що був в нашому містечку. Бо тільки там все було облаштовано як треба задля безпечних поєдинків та можливості глядачам спостерігати за виставою.
Так, для спільноти це було чимось на кшталт вистави. Не так вже й часто народ міг потішити себе подібним видовищем, бо крім ненависних мені павуків і змій та неймовірних сходів та заходів сонця, острів мало чим міг похизуватися в плані розваг.
Жеребкування було звичайним витягуванням рандомного імені зі скриньки. У скриньку могли кинути своє ім'я всі бажаючі хранительки спільноти, а також найсильніші воїтельки, які обрали інші професії. Завдяки своєї магії Наріанн входила у цей список, і однією з перших кинула своє ім'я у скриню для жеребкування.
Я навіть не знаю, з ким би я сама хотіла битися. От з ким би не хотіла, знаю. Бо спогади про перший місяць занять все ще болем віддавалися по всьому тілу. І хоча тепер я вже була більш досвідченою та натренованою, все ж не була впевнена, що змогла б впоратись з найкращим бійцем спільноти.
Я глибоко вдихнула та видихнула, намагаючись заспокоїтись та трохи розслабитись перед тим, як запустити руку в скриню жеребкування. Довго не думаючи, дістала перший клаптик паперу, що потрапив під пальці.
- Наріанн, - я передала жереб королеві Енерії та нервово посміхнулася, дивуючись жарту долі.
Нас і без того багато чого пов'язувало, тепер ще й мій екзаменаційний двобій. До того ж я зовсім не знала, на що вона справді здатна. Вона доволі сильний маг - це я вже давно зрозуміла. Але ж магія це не основне. Проте я гадки не мала, наскільки гарний з неї боєць, і саме через це я ледь не провалила свій екзамен на перших секундах двобою.
Наріанн не стала зволікати, та кинула в мою сторону якусь магічну гидоту одразу після дзвона, що сигналізував про початок поєдинку. Звісно що бойова магія не могла завдати мені шкоди напряму, але от дуже ускладнити цей бій - без проблем. Здається, на це і був розрахунок Наріанн, бо мене накрило якоюсь щільною хмарою жовтого пилу, через який я виявилась абсолютно дезорієнтованою, бо не бачила нічого далі свого носа.
Що саме мене врятувало я зрозуміла вже набагато пізніше - Лассар’гі. В той момент мені просто здалося, що хтось схопив мене за руку та потягнув в сторону. Якби не це, вже за мить бойовий ціп принцеси звалився б на мою голову. І все ж залізо боляче пройшлося по моїй правій руці від плеча до зап'ястка, залишаючи за собою синці та подряпини, а кинджал із сумним «дзен-ннннннь» вирвало з ослаблених пальців.
В цей момент пил різко зник, а на мене зі злою усмішкою налетіла Наріанн. Все ж місяці щоденної практики не пройшли дарма. Тіло зреагувало автоматично, блокуючи кинджалом у лівій руці бойовий ціп, а правою рукою перехоплюючи запʼястя принцеси з черговою магічною гидотою у долоні. Енергетична куля, схожа на утикану величезними голками подушечку, пролетіла в кількох міліметрах від мого обличчя. Суперниця легко вивернулась із мого захвата й через розворот продовжила напад.
Наріанн явно не жаліла мене та вирішила битися у повну силу. Все, що я встигала, це парувати її удари єдиним кинджалом який в мене залишився, перекидаючи його з руки у руку, та уходити з-під купи різноманітних магічних куль, якими вона не забувала закидувати мене майже без зупинки.
Принцеса дійсно була сильним магом, а от бойовим ціпком на моє щастя володіла не настільки добре. Та все одно поєднання магії та звичайної зброї робили з неї неймовірно сильного суперника. Періодично траплялись моменти, коли вона ненавмисно відкривалась під час чергового замаху ціпком, але мені катастрофічно не вистачало другого кинджалу, щоб взяти перевагу у свої руки. Той так і лежав у центрі тренувального майданчика, де почався бій. В той час, як ми вже змістилися на самий край, ближче до оточуючих нас глядачів.
Я з сумом кинула на нього швидкий погляд, коли в черговий раз упустила нагоду дістати суперницю. Але сили вже почали закінчуватися, і я зрозуміла, що якимось чином треба самій переходити у наступ.
Як тільки Наріанн відступила на крок, щоб закінчити минулий рух та перевести його в інший, я різко рвонула в сторону кинджала. Зробила перекат, пропускаючи чергову бурульку над головою, схопила зброю, якої мені так не вистачало, та різко розвернулась обличчям до суперниці. Побачила магічного «їжака», якими вона так любила жбурлятися, що невпинно наближався. Відскочила з траекторії його польоту, але не встигла та відчула, як ця гидота вдарила мене у ліве плече. На щастя мій «імунітет» до бойової магії спрацював, хоча все ж відчуття були дуже неприємними - ніби в мене зі всієї сили врізався шар для боулінгу.
Проте я досягла своєї мети, і тепер з кинджалом у кожній руці почувалась в рази впевненішою. Сили зрівнялися. Наріанн також про це знала, тому поводилась набагато обережніше. Її рухи стали більш вивіреними, вона вже не так активно користувалася бойовим ціпком, щоб зайвий раз не розкриватися. Кілька разів я робила спроби пробитися, але марно. Їй також не вдавалось завдати мені вирішального удару. Кожен вичікував, коли суперник зробить хоча б маленьку помилку, щоб використати її собі на користь.
Все ж у мене досвіду виявилось набагато менше, тому я почала хибити, а принцеса брати перевагу у свої руки. Сил вже майже не залишилось, я почала відступати, більше не в змозі з легкістю відбивати удари потужного ціпка. Погода також не допомагала - ми вже повністю були мокрі, обліплені брудом та землею, яка неприємно хрумтіла на зубах. Наріанн знову розслабилась та почала частіше відкриватися, розуміючи, що може тримати мене на безпечній відстані.
Відтиснувши мене ще на пів метра від себе, принцеса зробила широкий замах в оберті, в чергове відкриваючись для зустрічної атаки. Мені б тільки на кілька кроків до неї наблизитись, і все вийде!
У наступну мить я раптом знайшла себе зовсім в іншому місці, набагато ближче до суперниці, там де так хотіла опинитися ще секунду назад. Поки мозок намагався допетрати що то таке було, тіло працювало на автоматі. Ліва рука зустріла ціпок кинджалом, дозволяючи тому намотатися на гостре лезо, що повністю його блокувало. Права рука впевнено притисла другий кинджал до шиї Наріанн. В мою шию також раптом погрозливо уперлась гостра магічна бурулька.
«Дзен-нннннь», - знову проспівали дзвони, сигналізуючи про кінець поєдинку.
Тільки зараз, ніби Гіральдуським водоспадом, на мене навалилася повна какофонія звуків. В один клубок змішалися крики глядачів, шум вітру та дощу, і гуркіт мого серця. Ми з принцесою не рушили з місця, продовжуючи тримати небезпечну зброю в максимальній близькості до горла одна одної.
- Нічия, - підійшла королева та заспокійливо поклала руки нам на плечі.
Я з розчарованим видихом сховала кинджали у піхви. Наріанн також прибрала від мене свою зброю. Виглядала вона дуже невдоволеною. Але казати нічого не стала, тільки презирливо зціпила губи, розвернулась на підборах та швидким кроком попрямувала кудись у сторону Глірна.
- Я не пройшла, вірно? - я сумно подивилась на спину Наріанн, що невпинно віддалялась, та спробувала витерти багнюку з щоки тильною стороною руки. Проте вийшло тільки гірше, бо рука також виявилась брудною, і я тільки сильніше розмазала її по обличчю.
- Ніхто і не очікував, що ти зможеш перемогти більш досвідчену воїтельку, - Енерія як завжди спокійно посміхнулась та легко тряхнула крилами.
Я не знаю як їй це вдавалось, але не дивлячись на погоду, її білосніжний костюм залишався ідеально чистим.
- Але? - я вже знала, що цей рух крилами не віщував нічого хорошого.
- Ти гарно проявила себе у цьому двобої, - жестом наказавши йти за собою, Королева повільним кроком направилась в сторону поселення. - І нічия це дуже гарний результат.
- Тоді що вам не сподобалось, моя Королево? - насупилась я, намагаючись не відставати.
Все ж Енерія була дуже високою, як усі чистокровні нуріане, і на один її повільний крок приходилось два швидких моїх. Решта дівчат спільноти також поверталися невеличкими групками до поселення, проте тримали від нас дистанцію, щоб не заважати нашій розмові.
- У мене враження, що такий результат це скоріше випадковість, - Королева кинула задумливий погляд в мою сторону, побачила що я ледь за нею встигаю, та ще більше сповільнила свій крок. - Кейрі, адже ти сама не очікувала того переміщення, яке вирішило результат двобою.
Вона не питала, а стверджувала, абсолютно впевнена у своїх словах. Я тільки понуро опустила голову.
- Так, в мене ще не виходить свідомо контролювати ці сили. Тільки випадково у стресових ситуаціях.
- Цікаво, - Енерія задумливо насупила брови. - Таїша не знає в чому може бути справа?
Звісно що вона знала про наші тренування з Таїшою, хоча ми про них розповідали тільки Шааті. Здається, що б ти не робив на цьому острові, їй завжди про все буде відомо. Проте вона не лізла в справи інших, принаймні поки це не стосувалось чиєїсь безпеки.
Я заперечно похитала головою.
- Ні, каже що бачить таке вперше. Проте є припущення, що це стосується... місця мого народження, - я запнулась на мить, підбираючи слова, адже присяга все ще висіла над моєю шиєю гострою сокирою. - В Древніх Землях діти змалку вчаться їх контролювати, для них це як дихати. Я ж про них дізналась уже в доволі дорослому віці.
Крила Енерії повільно змахували у такт її крокам. Зазвичай вона так робила коли про щось задумувалась.
- Скажи, Кейрі, а ці сили якось проявляли себе у твоєму світі? - нарешті через кілька хвилин Королева на мить зупинилась та повільно перевела погляд на мене.
- Важко сказати, - я насупилась, пригадуючи, яким було моє життя на Землі.
Зараз, багато місяців потому, сповнених подій та новизни, здавалось ніби пройшло ціле століття відтоді, як доля у вигляді Наріанн перенесла мене до Ліморії.
- Можливо іноді й траплялось, проте більше було схоже на співпадіння.
Пригадались моменти, коли вчителі на уроці обирали "жертву", яка буде відповідати біля дошки. Здається, це іноді працювало, якщо вчитель дивився на учнів. І зовсім не працювало коли обирав через журнал.
- І ти наче казала, що магії в тому світі взагалі немає, - наче на підтвердження своїх думок Королева кивнула, знову скоріш стверджуючи ніж ставлячи питання.
- Принаймні я з нею не стикалась ніколи, - я теж кивнула, погоджуючись.
Вона знову подивилась на мене своїм рентгенівським поглядом, ніби в саму душу зазирнула, й задумливо нахилила голову.
- Кейрі, я можу доєднатися до вашого наступного заняття з Таїшою? У мене є думки з цього приводу, спробую допомогти.
Це питання мене трохи збентежило. Чомусь не хотілось турбувати королеву своїми проблемами, вона і без того багато робила задля благополуччя спільноти.
- Якщо це вас занадто не обтяжить, - нарешті зніяковіло наважилась я.
- Буду рада, якщо вийде допомогти, - Енерія посміхнулась своєю теплою посмішкою та махнула рукою в сторону нашої з Шааті хатинки - за час розмови ми встигли дійти до потрібного місця. - Відпочивай сьогодні від роботи, зустрінемось ввечері на занятті у Таїши.
Я не спішила повертатися додому та задумливо дивилась як Королева витончено відірвалась від землі та, наче метелик, полетіла до головного дерева.
- Так і не зрозуміла, пройшла я чи ні, - пробурмотіла я похмуро перед тим як зайти в дім.
