Раді Вас бачити!

Та все ж як тільки зникли звуки стукотіння приборів о тарілки й роботи щелепами, я відчула на собі погляд Акріела. Він уважно роздивлявся мене, ніби вивчав якусь нову для нього цікаву річ. При цьому інші його чомусь так не цікавили.

- Вибачте, у мене щось на обличчі? - я першою не витримала цього погляду та потерла губи руками, ніби шукала бруд чи залишки їжі.

Насправді я здогадувалась що справа не в цьому, але не знала як по-іншому почати цю розмову.

- Ох, ні, вибач, просто ти мені декого нагадуєш, - він стрепенувся, ніби виринаючи з глибокої задумливості.

- Маму Рея, через свою ауру? - я вирішила не грати в загадки, а спитати прямо.

- Так, вірно, - губ Акріела на мить торкнулась ніжна посмішка і зникла. - Тай тобі розповідав про те що сталося з нею та його батьками.

Це було не питання, та я кивнула, підтверджуючи його здогадку. Хоча скоріш за все він знав це від Рея.

- Рей розповів мені дещо про ваші пригоди, про те що сталось з тобою та Таєм, - його погляд всього на секунду перескочив на сина, і повернувся до мене. - Та все ж я знаю, що він розповів не все.

- Вибач, батьку, та це не мої секрети. Якщо Кейрі не захоче з тобою поділитись, то я не маю права нічого розповідати, - Рей підбадьорливо посміхнувся мені.

Після його слів я відчула, як вдячність теплою хвилею заповнює моє серце. Він не зрадив, він зберіг мій секрет, залишив мені можливість самій вирішувати кому я хочу його довірити!

- Звісно, я розумію, - Акріел важко видихнув та кивнув, проте вираз його очей та сильні змахи крилами показували, що тема ця не закрита. - Ви втомилися, Ноелія відведе вас до ваших кімнат.

Я зовсім не помітила, коли вона прийшла, та фея, здається, вже доволі довго стояла поряд в очікуванні цього наказу.

- Рей, залишся на кілька хвилин, будь ласка, - вже біля дверей нас наздогнав голос Акріела.

- Все нормально, йдіть відпочивайте, - Рей спокійно махнув нам з Шааті рукою та розвернувся до батька.

Ноелія повела нас просторими коридорами та залами маєтку. Навіть попри втому та бажання спати я з захопленням роздивлялась навкруги - таким ніжним та повітряним було все у цьому домі! Коли ми проходили черговий невеличкий затемнений коридор, одні з дверей відчинились і з них показалась світленька дівчача маківка з хитрим поглядом.

- Маленька пані, вам давно вже треба спати! - Ноелія грізно вперла руки в боки, що в її виконанні виглядало скоріш кумедно.

- Братик казав що квітка може гарно співати, - Аеліна з цікавістю зазирнула мені в очі. - Заспівай мені перед сном!

- Пані Кейрі втомилась, їй теж вже час лягати! - Ноелія продовжувала настоювати на своєму, та я зробила крок уперед, простягаючи до дівчинки руку.

- Нічого, все нормально, мені не складно, - я дійсно була дуже втомлена, та не хотілось ображати сестру Рея.

- Добре, я відведу вашу подругу і почекаю вас тут, - все ж погодилась фея та попрямувала в сторону наступного проходу.

- На добраніч, Шааті, - я встигла тільки швидко махнути вампірці на прощання, як маленька ручка затягнула мене до себе у кімнату.

Кілька хвилин мені знадобилось, щоб очі звикли до темряви, та могли хоча б розрізняти обриси меблів що знаходились у кімнаті. Але Аеліна впевнено тягнула мене за собою, ніби на памʼять знала де що знаходиться. А може просто вона могла бачити у темряві.

Я ж кілька разів умудрилась за щось зачепитися чи вдаритися, поки ми добралися до її ліжка. Забравшись на нього як на трон, вона очікувально вперилась у мене поглядом.

Мені стало ніяково, ніби я екзамен складала, а переді мною сиділа вибаглива комісія. Всі думки одразу почали розбігатися в різні сторони, та все ж я спіймала одну з них та вже впевнено сіла на ліжко поряд з Аеліною.

- Лягай, а я тобі колискову заспіваю, - я допомогла їй залізти під ковдру та ніжно погладила по голові.

Не сказати що я знала багато колискових - тоді, під час сутички вампірів і ельфів, змогла згадати тільки перероблену на страшний та кумедний лад. Та все ж була одна, особлива.

І я почала співати, тихо і ніжно, з любовʼю та теплом згадуючи моменти з дитинства, коли сама так само лежала під теплою ковдрою та засинала під голос бабусі.

Рей

- Так, батько, що ти хотів спитати? - я сів у крісло біля нього поряд за каміном та прийняв наповнений келих з вином.

Мій батько - один з небагатьох, хто вмів закривати свої думки та емоції від мене, і робив це завжди. Та все ж я настільки добре його знав, що мені це й не було потрібно - мені вистачало його виразу обличчя, погляду, жестів та змахів крилами, щоб розуміти про що він думає.

- Сину, я знаю що ти вже дорослий, і мати секрети від батька це цілком нормально, та все ж вся ця ситуація мене дещо… хвилює, - мʼяким задумливим голосом почав він, уважно розглядаючи невеличкі язики полумʼя, що вже з останніх сил танцювали у каміні. - У твоїй розповіді про цю дівчину було багато прогалин, і тепер я розумію чому. Вона з Древніх Земель, як і була твоя мама, чи не так?

- Ні, на жаль все набагато складніше, - я зробив ковток вина та розслаблено відкинувся на спинку крісла, збираючись з думками. - Але як я вже казав, це не моя таємниця, тому Кейрі вирішувати чи розповідати тобі.

- Справді, до того ж я сам тебе вчив бути вірним друзям, і все ж хвилююсь, - батько вчергове тяжко зітхнув та перевів одночасно сумний та уважний погляд на мене. - Ми вже втратили твою маму. І Тая, який був мені як другий син. Я не хочу втратити ще й тебе.

Я тільки кивнув, не знаючи що на це сказати. Запевняти, що нічого страшного не трапиться і ми не вскочимо у халепу я не можу, бо ми вже давно в неї вскочили й невідомо чи зможемо виплутатись.

- Я просто хочу сказати, якщо раптом вам потрібна допомога, я залюбки вислухаю та допоможу, - батько підвівся та звично похлопав мене по плечу. - А тепер йди відпочивай. Бачу, ти теж втомлений.

- Дякую, я поговорю з Кейрі. На добраніч, батько, - я в один великий ковток допив своє вино та задумливо попрямував в сторону своєї кімнати, поряд з якою мали поселити й дівчат.

Насправді була ще одна річ, через яку я і сам не спішив розповідати все батькові - дуже вже не хотілось втягувати його у це все, та все ж нам… Кейрі, може знадобитися його допомога.

Біля кімнати Аеліни я почув тихий знайомий спів, і тільки після цього помітив Ноелію, яка сиділа поряд на підлозі сховавшись в тіні. Помітивши мене вона різко підскочила та вклонилася.

- Все нормально, не хвилюйся, - поспішив я запевнити її побачивши дещо схвильований погляд. - То Кейрі співає?

- Так, маленька пані попросила вашу подругу заспівати, і та погодилась. Я чекаю поки вона закінчить, щоб відвести до кімнати, - вже спокійніше вклонилась фея.

- Дякую, можеш йти відпочивати, я тебе заміню, - я відпустив служницю та сам зручно вмостився біля дверей, уважніше прислухаючись до співу.

Кейрі співала трохи дивну, просту пісеньку, та в її співі відчувалась неймовірна гамма почуттів - від любові до журби, від тепла до суму. Дивовижно, але вона була єдиною, чий спів сповнював мене такою кількістю емоцій! Крім, хіба що, мене самого. Він не був ідеальний, але подобався мені більше за найкращих співців при дворі короля нуріане.

Я обережно підвівся, коли замість співу почулись легенькі кроки, а двері кімнати відчинилися.

- О, Рей, ти тут, - Кейрі прошепотіла та дуже обережно причинила двері. - Я думала мене фея чекатиме.

Я відчув, як її здивування змінилось радістю бачити мене, і чомусь це теплом відізвалось у моїй груді.

- Я її відпустив, сам відведу тебе до кімнати. Тим паче вона поряд з моєю.

- Добре, - вона з посмішкою кивнула, але в ту ж мить схвильовано нахмурилась. - Про що ви з батьком говорили?

- Він пропонував свою допомогу, я сказав що передам тобі його слова. Але для цього йому доведеться все про тебе розповісти, - я не бачив сенсу це приховувати тому сказав прямо.

Якийсь час ми йшли мовчки. Емоції Кейрі змінювались ніби кольори камінчиків під морською водою в сонячний день. Стурбованість, проблиск надії, ще більша стурбованість та недовіра. Нарешті вона покачала головою.

- Я не знаю, Рей. Тобі я довіряю абсолютно, але твій батько… я зовсім його не знаю.

- Звісно, я розумію, ти маєш це сама вирішити, - я посміхнувся та указав в сторону найближчих до нас дверей. - Це твоя кімната, наступна Шааті, а моя навпроти. На добраніч.

- Солодких снів, - Кейрі махнула рукою на прощання та зникла за дверима кімнати, яка колись належала Тайлену.

Але, мабуть, їй про це знати не варто.