Раді Вас бачити!

Я солодко потягнулась, виринаючи зі спокійного сну у непевну реальність, і задумливо окинула поглядом свою кімнату. Я ледве згадувала, як заснула — просто впала без сил. Очікувала побачити звичайну невеличку гостьову кімнату, але вона виявилась зовсім іншою: просторою, оздобленою стриманими кольорами — білими, сірими й графітовими, з гладкими блискучими тканинами.

Попри це вона була світлою, завдяки трьом великим вікнам, що виходили з однієї сторони на гори, а з іншої на океан. Велике ліжко, в якому вмістилося б ще чотири мене, було оздоблене балдахінами, а в самому дальньому кутку за ширмою сховалась велика деревʼяна ванна, наповнена чистою, але холодною водою.

Я почала ритися в шафі із засобами гігієни в пошуках теплокриги — магічної бомбочки, якою люди підігрівали воду. Проста й дешева, вона була звичною для того хто не вміє користуватися магією, та тут знайшлись тільки шампунь, мило й купа пахучих олій.

Якщо подумати, я теж могла б сама нагріти воду. Якби тільки знала, як домовитись зі своєю магією, щоб вона перестала мене посилати куди подалі! Схоже, легше буде збігати до Рея чи Шааті й попросити про допомогу, ніж налаштовуватися та пробувати самій.

Висунувши голову в коридор, обережно озирнулась - оскільки на мені була тільки коротка нижня сорочка, дуже не хотілось натрапити комусь посторонньому на очі. На мій стук у двері сусідніх кімнат, в яких ночували Рей і Шааті, ніхто не відгукнувся.

Повернувшись, я сумно сіла перед ванною, всього в кроці від такої бажаної, і в той час майже недосяжною, можливості нарешті нормально та спокійно помитися, без качки та невдоволених криків моряків за стіною. Рішуче видихнувши, вирішила на цьому не зупинятися. Хіба я стільки місяців витратила на заняття з Таїшею, щоб тепер сидіти й чекати на когось?

Схрестивши ноги, як я зазвичай робила під час медитацій, я спробувала розслабитись та відчути своє тіло, своє бажання зануритись у таку теплу, ніжну, приємну водичку.

Згадалось, як важко мені було медитувати в перші рази, а Таїша скаржилась: "У тебе в голові, Кейрі, ніби купа павуків святкує день народження — кожен танцює щось своє й горлає свою пісню".

Мені знадобилось багато часу, буду відвертою, та все ж нарешті я відчула, як щось змінилося в мені й навколо. Розплющивши очі з недовірою доторкнулась рукою до прозорої води, і вже за мить, з радістю скинувши весь одяг, залізала у ванну з ідеально теплою для мене водою.

Предки, як добре! Я тільки-но відкинулась на спину, заплющила очі, смакуючи тепло... Як у двері обережно постукали.

- Кейрі, ви прокинулись, можна зайти?

- Так, заходь, - відгукнулась я на голос Шааті. - Я рада що ти почала мене звати на ім'я, тепер би перестала «викати». Ми ж подруги, я стільки вже разів тебе про це просила.

- О, ви самі воду нагріли, - ігноруючи мої слова, вона зацікавлено висунулась з-за ширми. - То я вам більше не потрібна?

- А ти полишила зі мною той острів тільки через це? - я грайливо бризнула у неї водою.

- Звісно, це було основною причиною! Боялась, що ви без мене будете або мерзнути або брудною ходити, - вампірша посміхнулась у всі тридцять два зуби та поставила нашу спільну сумку з одягом біля ліжка.

Як добре що вона про це подбала, бо я зовсім про чистий одяг не подумала поки була зайнята питанням нагріву води.

- Дякую, - я задумливо перевела погляд з сумки на подругу. - Можна з тобою дещо обговорити? Треба погляд зі сторони.

- Звісно, - Шааті невимушено вмостилась на моєму ліжку, ніби воно було її власним. - Що сталось?

Я була рада що вона почала більш вільно та неформально зі мною спілкуватися, та все ж це було дуже незвично. Цікаво з чим це повʼязано? Та я вирішила не лізти їй в душу поки вона сама не захоче поділитися, тож просто повернулась до питання що мене хвилювало найбільше.

- Що ти думаєш про Акріела? Йому можна довіряти?

Подруга на мить задумливо прикусила губу та повільно почала:

- Що я можу сказати точно - він доволі поважний, впливовий нуріане. Думаю, місцеве суспільство терпить пана Рея тільки тому, що він його син.

- Це через те що він наполовину людина? - я пригадала їх розмову з Енерією. - Я чула що вони людей не лю***ь.

- Людей найбільше, але вони будь-яку іншу расу вважають нижче за себе, - вона сіла рівно та почала пояснювати активно жестикулюючи. - Одна справа просто співпрацювати з тими хто тобі не подобається. Інша справа, коли цей хтось стає частиною твого суспільства, і тим паче родини.

- Але Акріел, наче, не такий. Він же був одружений на матері Рея, і до нас не проявляв жодної неприязні. От Альвера…, - я обірвалась на половині речення, бо нарешті до мене почало доходити. - То ось чому вона така холодна з нами! І Рей казав, що вона його тільки терпить. Хоча не факт що тільки через це, відносини пасинків і падчерок з мачухами завжди не такі й прості.

Шааті кивнула, підтверджуючи мої роздуми.

- Навіть у людей родинні відносини часто дуже складні. Що вже казати про «незрівнянних» нуріане.

- То Акріелу можна довіряти чи ні? - щось шестерні в моїй голові категорично відмовлялися справно працювати.

- Як на мене - нікому з нуріане не можна. Навіть батьку Рея. Але це твоя таємниця - тобі й вирішувати.- Ще більше сумнівів, дякую, - пробурмотіла я, майже занурившись носом у воду.

Шааті на це тільки знизала плечима та підвелася, простягаючи великий білий рушник.

- Вам допомогти? Там вже Рей чекає.

Я була вимушена вилазити й швидкоруч збиратися. Ще спокою не давав той факт, що у мене було тільки три комплекти одягу у вигляді штанів та рубах, які мені видали ще на острові. Два з них вже були брудні, а третій тільки одягла, тож треба було думати де купити нові та нарешті попрати ті два.

Цікаво, чи вистачить моїх грошей бодай на щось пристойне? Хоча кого я обманюю - знову зупинюсь на звичних штанях та сорочці.

Шааті залишилась перебрати наші речі, мене ж цього разу привели в простору кімнату, схожу на суміш залу та столової. З однієї сторони, біля каміна, знаходились світлий диван та крісла і низенький столик. З іншої - великий стіл, оточений мʼякими стільцями та прикрашений кількома неймовірними пишними букетами квітів.

На дивані сиділи Альвера з донькою і щось чаклували, а навколо них кружляли світлячки явно магічного походження. Рей сидів трохи в стороні, награвав легку мелодію і з ніжною посмішкою дивився, як Аеліна намагається спіймати бодай одного.

Це виглядало майже як картина з іншого життя — спокійного, гарного, яке колись було й у мене на Землі, в колі родини та друзів.

Дуже затишна, сімейна атмосфера була б, якби не холодний погляд хазяйки дома, який вона перевела з пасинка на мене як тільки я зайшла.

- Кейрі, як ти? - погляд Рея, на противагу її, навпаки зігрів теплом та добротою. - Я просив тебе не будити, бо ти втомилась з дороги.

- Дякую, це дуже допомогло, - я повернула другові теплу посмішку та кивнула Альвері, вітаючи.

У відповідь та тільки піджала губи, а Аеліна вже тягнула мене за руку.

- Квітка голодна, сідай їсти, - грізно уперши руки в боки, вона усадила мене за стіл.

Я не втрималась від смішку, так вже потішно вона виглядала в той момент.

До мене в ту ж мить підійшла Ноелія та спитала що подати. На столі вже стояли тістечка та хліб, овочі, фрукти й купа інших закусок, а у великій таці я з радістю виявила теплий приємний на запах суп, тож зупинила свій вибір саме на ньому.

Поки фея ставила прибори для їжі, я з цікавістю розглядала її та потягнулась подумки до друга.

«Рей, ти досі не сказав мені, звідки взялись феї».

«Живуть тільки серед нуріане. Бо лише ми можемо створювати міріанти — джерела енергії, якими вони живляться.»

«Тобто вони від вас залежать.»

Щось у цьому "служінні" віддавало кріпацтвом. І мені це зовсім не подобалось.

«Так, без Квіллі вони просто загинуть», - тільки тепер він перевів задумливий погляд на мене, ніби тільки зараз це зрозумів.

Та я вже подякувала Ноелії за допомогу і з насолодою проковтнула першу ложку сирно-мʼясного супу.

- А я не люблю суп, люблю тістечка! - сунувши носа в мою тарілку скривилась Аеліна.

- Можу показати, як зробити його смачніше, - я потягнулась за шматочком мʼякого ароматного хліба і почала кришити його в тарілку.

- Але ж ти тільки хліб додала, - з сумнівом, вона все ж проковтнула ложку супу, здивовано витріщилась, забрала у мене тарілку та почала з апетитом його наминати.

- Ого, невже так смачно, - до нас підтягнувся зацікавлений Рей та занурив ложку в мою вже нову тарілку, куди я також почала кришити хліб.

- Рей, ну хоча б ти май совість!

Я майже пробурмотіла “Джо не ділиться їжею”, але сумніваюсь, що тут хтось зрозумів би відсилку.

- Я взагалі вперше бачу, щоб Аеліна з таким задоволенням суп їла, - схвалив він, та все ж на його щастя більше не зазіхав на мою їжу.

- Я сама в дитинстві його їла тільки так, - я з посмішкою подивилась на зайняте їжею дівчисько та повернулася до сніданку.

Трохи пізніше до нас приєдналась Шааті. Аеліна миттєво злетіла до неї на руки, ніби вони знали одна одну вже дуже давно, і знову полізла до рота в пошуках ікол.

- Речі я зібрала, - повідомила вона, легко підхопивши дівчинку на руки та почала з нею гратися.

- Добре, треба ще з батьком поговорити та підемо.

Альвера щось пробурмотіла, але за словами Рея я не розібрала що саме. До того вона весь час показово дивилась у вікно, лише іноді кидаючи невдоволений погляд в нашу сторону, але в розмову не лізла.

- Вибачте, я не розчула що ви сказали, - я вирішила проявити ввічливість.

- Кажу, я сама передам йому що треба. Тож йдіть вже звідси, - вона навіть не намагалась сховати ворожість, навпаки виказувала її кожним жестом та словом.

Тут я вже не втримала язика за зубами, бо й без того було важко ігнорувати її невдоволені погляди весь цей час.

- Перепрошую, але ми вам нічого поганого, наскільки я знаю, не заподіяли.

- Кейрі, - спробував було зупинити сварку Рей, але цього вистачило, щоб його мачуху прорвало.

- Звісно, ви тільки припхалися в мій дім без запрошення! Скористались нашою гостеприємністю та добротою, їли з нашого столу! І тепер ще чогось хочете! - вона підхопилась, крила дрібно тремтіли від напруги, очі блищали люттю.

- Цей дім так само ваш як і мій! Я маю повне право запрошувати до себе в гості своїх друзів.

Рей говорив спокійно, як завжди — але в його голосі я вперше відчула кригу. І мені здалося, що цей холод накопичувався роками.

- Ти зʼявляєшся тут від сили кілька разів на рік, і все ще звеш це місце домом? - Альвера грубо ткнула в нього пальцем. - Невдячна, розбещена дитина! Як і очікувалось від людини.

Рей збирався щось їй відповісти, але я схопила його за руку і спокійно пер***ла:

- То ось в чому справа. Ви не любите людей, - я одразу згадала нещодавню розмову з Шааті.

Рей міцно стис мою долоню — і я відчула, як його напруга відгукується в моїх пальцях. Підтримка. І потреба в ній.

- Люди - безглузде сміття, що тільки плодиться й галасує.

Я відчула, як ще сильніше напружився Рей. Його пальці не просто стискали мою долоню — ніби тримались за неї, щоб не зірватися. І мені стало боляче за нього. За нас обох.

- Правду кажуть у нас: якщо щось смердить - спершу перевір себе, - я сумно покачала головою, здивована тим, наскільки така елегантна й гарна ззовні жінка, виявляється такою потворою всередині. - Вибачте, ми більше вам не заважатимемо. Ходімо, Рей, поговоримо з твоїм батьком наступного разу.

- Але я не хочу, щоб ви йшли, - почувся дитячий сумний голос.

В пилу суперечки я зовсім забула що Аеліна ще тут. Здається весь цей час Шааті намагалась зайняти її, щоб та не звертала на нас уваги, але це не допомогло.

- Ми ще з тобою побачимось, маленька розбійниця. Дай пʼять, - я ніжно посміхнулась дівчині та підставила руку для хлопка, але та тільки витріщилась на мене.

Я зрозуміла, що вона явно не знала цього земного жесту, тому взяла її долоньку і хлопнула по свїй, показуючи що треба робити.

- Це означає, що ми друзі. До зустрічі, - я помахала їй на прощання, холодно кивнула Альвері, та потягнула Рея за собою в пошуках виходу.

Кілька хвилин нам знадобилось почекати поки Шааті забере наші речі, та вже на вулиці ми зіштовхнулись з Акріелом. Побачивши наші похмурі обличчя він сумно зітхнув.

- Я поговорю з нею, вибачте що так вийшло.

- Це я перепрошую за доставлений дискомфорт, і дякую за гостинність, - я ввічливо схилила голову.

Рей продовжував насуплено мовчати.

- Я був у палаці, за тиждень там святкуватимуть день народження Короля. Вас також запросили, королівська родина хоче познайомитись з вами двома особисто, - Акріел простягнув нам з Шааті по запечатаному конверту. - І якщо потрібна моя допомога - звертайтесь.

- Дякую, - я ще раз схилила голову, за мною повторила Шааті.

Рей мовчки кивнув. Його пальці стиснулись у кулак.

Він рушив перший, не озираючись.

Ми пішли за ним — мовчки, втомлено, відчуваючи провину через те що сталося.