Раді Вас бачити!

Нас заселили в один зі студентських будиночків біля самої академії. Він мав лише дві кімнати та невеличку кухню - такий собі блочний гуртожиток. Нічого зайвого, тільки базові меблі, але все чисте та приємне на вигляд.

Нам дістався перший поверх, бо на другому вже проживала групка студентів - нуріане. Побачивши нових сусідів вони тільки закотили очі й навіть не привітались.

Рагвилд теж не був багатослівним. Мовчки відвів нас до будиночку, в кілька коротких слів пояснив що де знаходиться. Швидко та холодно попрощався і широким твердим кроком відправився по своїх неймовірно важливих справах.

Наша компанія йому не подобалась, він це навіть не приховував - тільки періодично кидав в сторону Шааті погляди повні непорозуміння. Схоже, в голові не вкладав, як це вампірка могла зв’язатись із людиною. Тобто зі мною

Але ми були настільки втомлені з дороги, що тільки зраділи коли залишились самі, швидко перекусили залишками їжі та розійшлись по своїх ліжках.

«Бооммм! Боммм! Бооом!» - Рано вранці нас підняв студентський дзвін, який судячи з усього працював там замість будильника. Я підірвалась миттєво та почала швидко збиратися - дуже хотілося зустрітися з професором ще до початку занять, бо тоді ми ризикували витратити цілий день на його очікування.

Друзі підтримали й теж швидкоруч зібрались, пропустили сніданок, і всі разом ледь не бігом попрямували до кабінету професора Бріамора.

На щастя, Рей та Шааті добре запамʼятали дорогу, бо я б заблукала уже після першого повороту. При ранковому світлі академія вже не здавалась такою похмурою, і навіть мала якийсь власний студентський шарм.

- Заходьте, ви вчасно, - з кабінету пролунав знайомий до болю буркотливий голос, хоча ми ще навіть не встигли постукати у двері.

Професор сидів за столом так, ніби й не лягав спати, а провів так всю ніч. При яскравому рановому світлі я тільки зараз звернула увагу, що весь його кабінет був заставлений шафами з купою старих пошарпаних книг, дивних артефактів та кісток, черепів і інших залишків якихось місцевих тварин. Все це виглядало дещо моторошно й одночасно з тим магічно, ніби справжнє лігво старого чарівника.

- У нас є хвилин 20 до початку занять, потім на мене чекатимуть студенти, - доволі твердим кроком як для стариганя той підійшов до однієї з полиць і дістав кілька дуже старих пожухлих фоліантів. - Ці дві книги - копії, зроблені мною в бібліотеці гномів, за дозволом верховного хранителя знань і обіцянкою не довіряти ці знання аби кому. Оскільки ви прийшли від Акріела - вам я довірюсь, під його відповідальність.

У мене в черговий раз стислись нутрощі. Знову наші дії можуть підставити батька Рея, який і так уже зробив для нас надто багато. Та все ж злегка тремтячими руками обережно взяла простягнуті мені старим професором книги. Вони виглядали настільки пошарпаними часом, що здавалось розсиплються від одного доторку. Але це враження виявилось оманливим, а під пальцями я відчула тверду шкіряну палітурку та міцні пергаментні сторінки.

- Дякую, професоре, - я з трепетною пошаною притисла фоліанти до грудей та схилила голову. - Ця інформація дуже важлива для мене, тому сподіваюсь що ви також могли б поділитися своїми висновками.

- Ви, як типові студенти, хочете отримати готові знання задарма, - професор Бріамор хмикнув, посміхаючись лише одним кінчиком губ, і як і вчора подзвонив у дивний беззвучний дзвіночок. - Запамʼятайте, діти, немає великого сенсу у знанні яке саме прийшло до тебе. Справжню мудрість, наче коштовне каміння з кам'яних шахт, треба добувати виснажливою працею, - він пафосно підійняв вказівний палець догори, ніби та сама мудрість знаходилась десь на стелі. - І обов'язково не забути запастись терпінням та виконати старанну довготривалу обробку. Тільки тоді вона матиме цінність. Тому, будьте ласкаві докласти власних зусиль. У пошуках істини не буває легких шляхів.

- Звісно, дякую за мудрість, професоре, - Рей ступив уперед та вклонився з гідною ґречністю, легким рухом руки за спиною натякаючи мені не продовжувати цю тему далі. - Ми обовʼязково дослухаємося до вашої поради й негайно беремося за пошуки.

- Добре, тоді це все, - старий професор махнув рукою в сторону двері, де на нас вже чекав мовчазний вампір, - Рагвилд проведе вас до бібліотеки, будете під його наглядом. Книги ці з Академії не виносити, як закінчите мені поверніть особисто в руки. Можете йти.

Він розвернувся до нас спиною, даючи зрозуміти, що розмова закінчена, і почав показово наводити на столі порядок.

Рагвилд так само невдоволено повів нас в бібліотеку. Ми потрапили у просторий, світлий зал з купою шаф заповнених книгами з однієї сторони, і довгими рядами столів з іншої. Тут тобі й книги шукати, і сидіти вчитися - зручно, просторо, не самотньо. Правда в такий ранній час бібліотека виявилась зовсім порожньою - навіть умовного бібліотекаря не було, що вже казати про студентів які тільки спішили на перші пари.

Мене накрила хвиля суму: я згадала як на Землі готувалась до вступу в університет, і як жорстоко те життя обірвалось через Наріанн з її спробою створити свого «клона». Навіть не віриться, що з того часу пройшов всього рік - по відчуттям так років 10 мінімум перед очима промайнуло.

Ми з Реєм одразу взялись за надані професором фоліанти, Шааті визвалась сходити в місто пошукати їжу (мабуть, почула, як забуркотіло у мене в животі), а вампір з нудьгуючим виглядом сів навпроти нас і витріщився у вікно, не забувши пробухтіти щось про те, що ми тільки гаємо його час. Ми ж поки вирішили не звертати на нього уваги й займатися своїми справами.

Час тягнувся повільно та важко, наче стара жуйка по забору. Початковий запал швидко зник, зіштовхнувшись з суворою реальністю у вигляді одноманітної малозрозумілої наукової оповіді, написаною дрібним та акуратним, і при цьому дуже важкочитабельним почерком. До того ж шлунок вже не просто натякав, а верещав, нагадуючи, що він ще тут і йому потрібна їжа.

Через майже кілька годин Шааті повернулась з «полювання на мамонта» і одразу почала діставати з сумки згортки з таким бажаним сніданком.

- Якщо пані бібліотекарка побачить тут їжу - вижене вас до шерхової матері й більше не пустить, - вперше за цей час Рагвилд нарешті подав голос і кивнув в сторону нуріане з майже прозорими крилами, яка нещодавно зʼявилась в бібліотеці та почала порхати між рядами, наводячи порядок.

Я з сумом подивилась на згорток, від якого привабливо пахло свіжою випічкою, і все ж повернула його Шааті в сумку. Злити її не хотілось, бо окрім книжок що дав нам професор Бріамор нам цілком може знадобитися й інша місцева література.

- Де тут можна поїсти? Якась столовка, чи просто лавочка де наша їжа нікого не хвилюватиме?

Зрештою втомившись від нудного читання книги, яка за цей час не дала жодної навіть приблизно потрібної нам інформації, я вирішила, що саме час розімʼятися і нарешті поснідати. Може бодай трохи голову вийде провітрити.

З уже набридлим кислим виразом вампірської фізіономії, Рагвилд відвів нас в місце дуже схоже на кафетерій в дитячому таборі. Велике світле приміщення було заставлено купою столів різних розмірів та форм і простенькими деревʼяними стільцями, а з краю знаходився прилавок з виходом на кухню де виднілись метушливі кухарі.

- То тут можна було одразу щось їстівне купити? - насуплена Шааті знову почала викладати на стіл згортки з їжею.

Рагвилд нічого не відповів - тільки стис губи та кивнув.

- Могли б сказати! Нащо я тоді пів міста оббігала в пошуках сніданку? - останній згорток вона з силою сунула в руки нашого наглядача. - Це вам, доречі.

На його обличчі замість вже звичного невдоволення на мить прослизнуло здивування. Він хотів було відмовитись, але Шааті подивилась на нього з-під лоба так, що навіть я б в цей момент не наважилась з нею сперечатися. Я ледь не пирхнула від сміху - зупиняв мене тільки величезний шматок мʼясного пирога в роті.

- Їжте давайте. А оскільки ви нас підставили - з вас гарячі напої, - вампірша кивнула в сторону прилавка, натякаючи не чекати з цим, і сама з насолодою вгризлась в поживну ароматну мʼякоть.

- Я вам не прислуга, - одразу спалахнув Рагвилд, недбало відкидаючи так і не відкритий згорток на стіл. - Професор Бріамор приставив мене наглядати за вами. Ні більше, ні менше. Все решта не в моїй компетенції.

- Який вередливий наглядач нам попався, - все ж не втримавшись хмикнула я. - Куди вже нам простим смертним до великого вампіра.

- Саме так, - Рагвилд явно вловив сарказм, але здаватися не спішив та почав підвищувати голос. - У мене своїх справ багато, а замість цього я вимушений вас пасти!

- То йдіть звідси по своїм справам, ми без вас впораємось, - Шааті теж почала закипати, про що свідчили її очі, що з карих раптом перетворились на червоні люмінесцентні.

- На відміну від вас, мене тут тримає наказ начальства, - він стис і без того тонкі губи й вперився поглядом у вампіршу. - А от що ви робите в компанії людини та напівлюдини мені не зрозуміло.

- То от в чому справа, - Шааті раптом розслаблено відкинулась на спинку стільця, а її очі придбали вже звичний не вампірський колір. - Ми тільки познайомились, а ви мене вже до друзів ревнуєте?

Рагвилд різко відвів погляд і ледь не зашипів крізь зуби, але стримався.

Здається, Шааті потрапила у яблучко.

- Я просто не розумію, чому вампірша водиться з якимись людьми, - він нарешті опанував себе та повів підборіддям в мою сторону. - Вона тобі тільки в їжу годиться, ніяк не в друзі.

- Ти сам годишся хіба що на легкий перекус, - Шааті скривилась, теж раптом переходячи на «ти». - Кейрі - дуже гарна подруга, і дуже важлива для мене. Але якщо тобі цього замало…

Вона потягнулась до мого рукава, та я стисла його пальцями, не даючи оголити запʼястя.

- Думаєш, варто? Я не хочу заро***и його прихильність таким способом.

- Вибач, але у нас немає часу бодатися з цим віслюком та в чомусь його переконувати, - Шааті прошепотіла мені на вухо так, щоб чутно було і самому вампіру з іншого краю стола.

Видихнувши, я відпустила край рукава, дозволяючи показати йому Лассар’гі. Тут вона права - часу на довгі прелюдії з цим "красунчиком" у нас немає, а допомога з інформацією потрібні якомога швидше.

Побачивши лисицю, від обличчя вампіра відлила кров. А потім прилила назад утричі сильніше, якщо судити по кольору щік.

- Вибачте, пані Ейнір, - нарешті знайшовся що сказати той та нахилив голову. - Я не знав. Можете просити в мене все, чого хочете.

- Так, стоп, більше жодних «пані»! Я одну вже ледь від цього відучила, - я обурено запихтіла, намагаючись хутчіше застібнути рукав сорочки. - Можете допомогти знайти інформацію - допоможіть. Не можете - йдіть займатися своїми важливими справами й дайте нам спокій! Все, більше нам від вас нічого не треба.

- Так, я допоможу вам. Звісно, - тепер Рагвилд відводив від мене очі ніби соромився, а від невдоволення на його обличчі не залишилось і сліду.

Раптом на столі перед нами зʼявилась таця з кружками, оточеними ледь помітним ароматним паром - я навіть не помітила, як Рей встиг сходити до прилавка за чаєм поки ми тут собачились.

- От і добре. Зайва пара рук не завадить, - я зробила ковток і рішуче поставила чашку на стіл. - Час повертатись до справи.