Раді Вас бачити!

Поки королева Енерія намагалась врятувати Наріанн, я як і решта дівчат шоковано стояла та не могла повірити, що це сталося. Краєм свідомості чула дзвін мечів та крики - здається, двобій між Рутом та капітаном продовжувався. 

- Я не можу нічого зробити, - Енерія сумно похитала головою. - Якби вона не витратила останні сили на цю бурульку, я б встигла. Але не зараз. 

Коли королева понуро відійшла в сторону, я побачила вже мертвих Наріанн та Тріна. Якби не кров, стріла й крижаний спис що з них стирчали, можна було б подумати що вони просто лягли разом відпочити. 

Мої нутрощі стисло, жар пройшовся всім тілом та зупинився десь в районі живота.

- Наріанн не могла загинути менш епічно, - я не втрималась та почала реготати. 

Ні, це не був сміх від радості чи веселощів. Це була справжнісінька істерика - мене зігнуло навпіл, дихати ставало все важче, а сльози бризкали на всі боки. 

- Це ти винна! 

Раптом я відчула, як знову щось потягнуло мене за ліву руку в сторону, і в те місце, де я стояла ще мить тому, встромилась невелика, але гостра сокира. Слідом за сокирою на мене кинулась сама Ірел, але її вже встигла перехопити Шааті. Вона зафіксувала руки розлюченої амазонки за спиною, відтягуючи ту якомога далі від мене. Але та продовжувала кричати та вириватися. 

Це мене протверезило, і нарешті зі свистом вдихнувши, мені вдалося зупинити істеричний сміх. Притисла руку до грудей, адже повітря в легені проходило з неймовірним болем. Відчула, як хтось обережно притримав мене за спину, даючи можливість трохи заспокоїтися та прийти до тями. 

- Я в нормі, дякую, - я вдячно посміхнулась Таїші, як тільки змогла нарешті себе контролювати. 

Подруга не відходила — тримала мене за плечі, готова будь-якої миті стати між мною й сокирою, якщо Ірел знову вирветься.

- Це все ти винна! Через тебе Наріанн загинула! - продовжувала вона несамовито кричати в мій бік. 

Я заперечно похитала головою. Можливо, я була винна у смерті Тая, але зараз - ні. Не за своїм бажанням я потрапила у цей світ та зайняла її місце. Не по власній волі я стала нареченою темного ельфа замість неї.

Не я загнала її в пастку. Не я випустила стрілу. І точно не я тримала Тріна за руку, коли він сховався за нею.

- Достатньо, Ірел, - тихий, але твердий голос королеви змусив її ганчір'яною лялькою повиснути на руках у Шааті. - Так склалося. Ніхто в цьому не винен. 

В пошуках підтримки я стисла руку Таїші, що продовжувала обіймати мене за плечі, та перевела погляд на загиблих. 

- Вона його кохала, - я сама не впізнала свій голос, такий він був безбарвний. - Вони вже давно були у стосунках. 

- Це не правда! - знову зло смикнулась в мою сторону Ірел, але перевела погляд на загиблу Наріанн та помінялась в обличчі. - Це не правда, - цього разу склалось враження, ніби вона саму себе намагалась в цьому переконати. 

Для мене це було єдиним поясненням. Інакше я не можу зрозуміти, нащо принцеса витратила останні сили, щоб його вбити. Історія, епічніша за «Ромео та Джульєтту». 

- Мені шкода, що так вийшло, - до нас підійшов Рут, шкутильгаючи та притискаючи руку до окривавленого бедра. 

Я навіть не помітила, що його двобій з капітаном закінчився. Тепер Кароус непритомний лежав обличчям в землю, а судячи з калюжі крові можливо навіть мертвий.

Всі дівчата миттєво схопились за зброю, готові продовжувати захищатися. Моряки також почали готуватися до бою та витягати мечі, але Рут похитав головою та владно махнув їм рукою:

- Забираємо поранених  і загиблих та уходимо! Нам тут більше нема чого робити! 

Натовп за його спиною невпевнено загомонів, та складати зброю ніхто не спішив. 

- Ти не наш капітан! - раптом почулось звідкись із дальніх рядів нападників. 

- Ваш капітан зараз не в тому стані, щоб давати накази, - Рут кинув презирливий погляд на Кароуса. - Якщо він виживе, буде й далі вашим капітаном. Якщо ні - оберете іншого. А поки що я беру на себе цю відповідальність, тож забирайте його і всі на корабель! 

Я і не знала що Рут може бути таким… владним. Навіть поранений, він стояв рівно, впевнений у собі, ніби командував не лише командою, а й усім світом навколо.

Так само невпевнено, але все ж вони сховали мечі, підхопили непритомного Кароуса й мертвого Тріна та попленталися в сторону корабля, кидаючи підозрілі та невдоволені погляди в нашу сторону. 

- Я більше не хочу бачити вас на цьому острові. Якщо ще раз побачу цей корабель біля наших берегів - відправлю його на дно без жодних сумлінь, - зазвичай обличчя Енерії виражало спокій та деяку меланхолію, тому зараз було дуже незвично бачити на ньому злість та огиду. - Не важливо хто буде капітаном, ти, той покидьок чи хтось інший. Договір розірвано. 

- Я розумію, - Рут тільки покірно схилив голову, кинув в мій бік прощальний погляд і все так само кульгаво тримаючись за бедро попрямував в сторону корабля. 

Я лиш дивилась йому вслід — холодно, мовчки. Усередині все ще гуділо від того, що сталося, але думки не складались у цілісність.

Зброю ми опустили тільки тоді, коли корабель зник на горизонті. Але напруга залишилась з нами навіть коли небезпека минула.

***

Доволі символічно, що моє улюблене місце на скелі, куди я періодично збігала, щоб побути наодинці та подивитись на захід сонця, виявилось традиційним місцем для поховань. 

Поховальні вогнища будували не довго - просто кожна з нас принесла по кілька полін і все було готово. 

Попрощатися з Наріанн і ще кількома дівчатами прийшла вся наша спільнота. Хоч справжня принцеса й не була надто дружелюбною, та завжди допомагала іншим і працювала на рівні з усіма — без нарікань чи зверхності.

Вогнище Наріанн підпалювала Ірел, її найкраща подруга. Я весь час стояла в стороні, майже біля самого краю скали, та дивилась на язики полумʼя, що поглинали тіла загиблих дівчат. 

Я ніколи не була дуже близькою з Наріанн. Попри зовнішню схожість та переплетені долі, ми були зовсім різними. І все ж мені як і усім було дуже боляче та сумно.

А ще весь цей момент дуже нагадував мені інше поховання. І тільки від цих спогадів серце знову стискалось від болю, наче це було тільки вчора. 

- Ну що, задоволена? - я не помітила, як до мене підійшла Ірел. 

Проте відразу відчула, як ближче підійшла Шааті — тихо, обережно, готова захистити мене в разі нової спроби нападу.

- Ні, - я прямо подивилась в темні очі Ірел. - Це правда, ми з Наріанн не ладнали. Проте я ніколи не бажала їй смерті, попри все що мені довелось через неї пережити. 

Ірел насупилась та вперто піджала губи:

- Це ти винна. Не треба було тобі залишатися з нами. 

- Можливо, це їй не треба було втягувати мене у свої проблеми? - я не стрималась та гірко посміхнулась. - Можливо, це тобі не треба було випускати ту стрілу? А Тріну — ховатись за нею? А їй — витрачати залишки сил на магію?

Ірел не знайшлась що на це відповісти. Проте, судячи з її обличчя, вона залишилась при своїй думці. 

Я втомлено видихнула та помасувала скроні. Який же до шерха виявився важкий день. 

- Я піду, не буду дратувати тебе своїм виглядом, - я спокійно обійшла воїтельку та попрямувала в сторону поселення. Дуже хотілось нарешті відпочити. 

Шааті йшла поруч, проте щось казати не наважувалась, за що я була їй неймовірно вдячна. 

- Почекай! - на пів дороги нас наздогнала Ірел, схопила мене за руку та розвернула до себе. 

Шааті смикнулась, збираючись відштовхнути її від мене, проте я ледь помітно похитала головою, показуючи, що втручатися не варто. 

- З чого ти взяла що вона його кохала? 

- Він сплутав мене з нею, поліз цілуватися. На моє питання, чому вони приховуються, сказав що у них все серйозно, - я вирішила не вдаватися в подробиці, але знала: Ірел потрібно це знати, щоб зробити власні висновки. 

Після мох слів вона різко зблідла. Я вирішила, що діалог продовжувати не варто. Хай переварить цю інформацію.

Стряхнувши її руку зі своєї, я пішла далі, залишивши Ірел посеред гаю — саму, з порожнім поглядом, спрямованим у нікуди.

Тільки коли я переступила поріг нашої хатинки, відчула біль у всьому тілі - навіть після тренувань з Ірел не почувалась настільки погано.

Насилу добравшись до кімнати почала перевдягатися. Одяг, який я натягнула ще вчора, був повністю порізаний та просочений кров'ю. Думаю, ремонту він вже не підлягав. Щоб не травмувати рани та не занести якусь гидоту, я почала безжально розрізати тканину. Під одежею ховалось не просто кілька синців — шкіра вся була в подряпинах, запеклих ранах, а деякі місця взагалі здавались чужими, не моїми. І чомусь тільки зараз вони почали щипати, пекти та боліти. 

Якщо мені зараз так погано, що ж буде завтра?