Раді Вас бачити!

- Дякую за все. Я сумуватиму!

Час прощатися з дівчатами та островом настав надто швидко. Всього кілька днів як Рей приплив, і вже треба було вирушати далі. Його присутність на острові багато кого нервувала, до того ж будь-якої миті на горизонті міг зʼявитися черговий корабель в пошуках Наріанн.

- Ми завжди раді приймати вас на нашому острові, - Енерія по-сестринськи обійняла спочатку мене, а потім і Шааті, яка вирішила пливти з нами.

Дівчата хто прийшов нас проводжати всі згідно закивали. Обійнявшись з кожною, я особливо довго прощалась з Таїшею та Аделією. Вони взяли з мене обіцянку берегти себе, і як тільки зʼявиться можливість завітати до них знову.

- Шааті, ти можеш залишитись, якщо хочеш, - востаннє повторила я подрузі як тільки ми сіли в човен. - Не змушуй себе їхати зі мною тільки через Лассар’гі.

Вампірша перевела сумний погляд з острова на мене та задумалась. Через кілька хвилин нарешті кивнула, подумки прийшовши до якихось висновків.

- Дякую, але зараз я відчуваю що маю їхати з вами. Мені тут подобається, але щось тягне вирушати далі.

У мене були такі ж відчуття, правда я точно знала чому маю залишити цей острів - без мене їм буде безпечніше.

Капітаном корабля яким прибув Рей виявився юний енергійний нуріане, на ім'я Наерон. Здається він ніколи не сидів на місці - його темно-сині крила постійно майоріли десь поряд, де б я не опинилась.

От і зараз я вийшла на палубу та з насолодою вдихнула свіже морське повітря, як біля мене пронісся наш юний капітан. І звідки в ньому стільки енергії?

- Просто він ще дійсно дуже молодий, - біля мене зупинився Рей, сперся на борт та відкинув волосся за спину, дозволяючи вітерцю грати довгими світлими пасмами. - Йому всього 60 років - за мірками нуріане він ще тільки підліток.

- Я за цим сумувала, - я посміхнулась та з насолодою підставила обличчя під весняні сонячні промені. - За тим як легко з тобою спілкуватися - навіть вголос щось казати не треба. Хоча ти й кажеш що не любиш читати чужі думки, в мою голову лізеш постійно.

- Вибач, просто я хвилююсь за тебе, - бард уважно зазирнув мені в очі. - Як ти справляєшся... після того що сталося?

Вочевидь він мав на увазі смерть Тайлена.

Я на мить задумалась перед тим як відповідати.

- Не знаю. Все так дивно, - нарешті видихнула я. - Мені здається в мені щось зламалося. Я ніби стала іншою людиною.

- Ти просто подорослішала.

- Ні, не тільки, - я різко пер***ла друга та спробувала підібрати слова, щоб описати свій стан. - Я перестала відчувати так, як відчувала раніше. Стала більш стриманою, більш… жорсткою. Більше не відчуваю такої радості та жаги до життя як відчувала раніше. Більше не хвилююсь про думку інших так, як раніше.

- У мене схожі відчуття, - Рей заплющив очі та підставив обличчя під сонячні промені, які й без того ніби магічні сполохи грали з його довгим золотим волоссям. - Світ ніби той самий, тільки я більше не впізнаю себе в ньому. Хоча глобально майже нічого не змінилось - так само світить сонце, так само вирує життя навколо. Але сприймається це все не як раніше.

Я протяжно видихнула та повторила за ним, підставляючи обличчя сонечку. Так ми й стояли, пліч-о-пліч, насолоджуючись теплом весняного дня та присутністю один одного. Здавалось, що тільки він у всьому світі розуміє мене та мої почуття, як і я його. Ми обидва втратили опору, і тепер намагались триматись на тому, що від неї залишилось. Поряд з ним я не почувалася самотньо, бо тепер був той з ким можна розділити свій біль.

Раптом повз нас промайнув капітан Наерон та злетів високо на мачту, ніби щось видивлявся. Я провела його здивованим поглядом та хмикнула.

- Якщо він ще підліток, як він може бути капітаном корабля?

- Це щось на кшталт ініціації - випробовування, навчання перед становленням дорослим. Кожен нуріане його проходить, тільки по-різному, - Рей теж уважно спостерігав за діями хлопця.

- Пане Рею, там корабель, - капітан спустився та указав в сторону протилежного від нас борту. - Судячи з прапора - темні ельфи.

- Шерх, - вилаялись ми з бардом одночасно.

- Вони мене шукають? - я вже знала відповідь, та все ж мала спитати.

- Так, - Рей сильніше стис мою руку. - Тобі треба сховатися. Сподіваюсь, вони не стануть обшукувати корабель.

Я ж сумнівів не мала - точно знала що стануть, тому попрямувала за другом.

- Наероне, відірватися зможемо?

- Ні, темні ельфи на своїх коритах літають швидше за вітер - не втечемо, - капітан знову різко піднявся вище, оцінюючи відстань до корабля що нас переслідував. - У нас є хвилин 15, в кращому випадку.

- Треба сховати Кейрі та попередити команду, щоб ані пари з вуст щодо її присутності на кораблі, - Рей задумливо зсунув брови.

- Ображаєте, пане Рей! Команда і без того знає, що патякати не варто, я кожного сам ретельно обирав, вони вірні нашій родині. За них ручаюся, мовчати вміють краще за сілок, - капітан Наероне перевів погляд з мене кудись собі під ноги.

Мені ж подумалось що він вочевидь з сілками не зустрічався. Бо і та що мене втопити намагалась, і та що потім допомогла дістатися острова, були неймовірно говіркими!

- Думаю, найкраще місце схову у трюмі. Там багато припасів і товарів, якщо нам пощастить, то вони не будуть ретельно перевіряти все, - нарешті капітан розвернувся та повів за собою

Трюм зустрів нас темрявою та скреготом деревини. В руці у капітана зʼявилось щось схоже на магічний водяний шар, який випромінював холодне блакитне світло. Тьма трохи розійшлася, і я змогла розгледіти велике приміщення заставлене великою кількістю скринь, бочок та ящиків різних розмірів.

Капітан Наероне впевнено підвів нас до одного великого ящика та зняв з нього кришку. Я відсахнулась, бо звідти на нас пахнуло ароматами чогось вже давно і сильно дохлого.

- Трохи засмерділось, то може воно і на краще, менше шансів що ельфи туди полізуть, - синьокрилий нуріане махнув рукою, запрошуючи мене залізти всередину.

- Я теж туди лізти не хочу, - я заткнула носа рукою та зробила кілька невпевнених кроків назад.

- Кейрі, доведеться, якщо не хочеш відправитися на зустріч з нареченим, - Рей сам підійшов до ящика та протягнув мені руку.

Я скривилась та все ж погодилась з його аргументом. З виглядом мученика взяла його руку та полізла в те пекло. Всього на секунду я відчула як його пальці стислись трохи сильніше ніж треба, ніби цим жестом він намагався мене підбадьорити. Принаймні це дійсно допомогло бодай на цю мить відчути себе спокійніше.

У ящику виявилась купа дуууже брудного одягу, яку команда складувала не менше ніж місяць.

- Хоч би попрали, - пробурмотіла я, з огидою вмощуючись в ящику та ледве стримуючи нудоту.

- Як раз збирались коли прибудемо в Елраін, - капітан ввічливо посміхнувся та почав закривати кришку.

- Повністю не закривайте, а то я тут задихнуся, - я намагалась дихати ротом, але все одно відчувала той жахливий сморід.

- Потерпи трохи, я постараюсь їх відвадити якомога швидше. І не вилазь поки я не скажу, - чомусь пошепки сказав Рей перед тим як залишити мене саму в трюмі.

Я спробувала вмоститися якомога зручніше. Ящик був доволі просторий, та все ж мені доводилось підгинати ноги, що було дуже незручно! Періодично я наштовхувалася на підозріло вогкі речі, та одразу намагалась відкинути їх в сторону. Думати, з якої саме причини вони вологі, мені не хотілося категорично.

Умостивши свою пʼяту точку серед купи одягу, я спробувала розслабитись та абстрагуватись від того амбре і думок про те, що відбувалося на палубі. Виходило слабо. Хоча до смороду я вже трохи звикла, мені катастрофічно не вистачало свіжого повітря. До того ж з усіх сторін давили темрява та страх.

Я почала дихати так, як мене вчила Енерія, у спробах заспокоїтись. Трохи вийшло - принаймні серце вже не било у вухах набатом. Прислухалась за тим що відбувається ззовні, але все що чула це шум хвиль та віддалені кроки десь зверху. В якийсь момент кроки стали наближатися, до них доєднались голоси.

- Це наш склад припасів та товарів, - здається це був капітан Наероне. - І іншого барахла. Тут хіба що пацюків шукати.

Я ледь не смикнулась від цієї фрази, сподіваючись що один такий не засів в одному зі мною ящику. Бо мені тут ще й пацюків не вистачало для повного щастя!

- Обшукати! Жодної коробки не пропустіть! - цей холодний, різкий голос, на секунду нагадав мені голос Аллірена, від чого в мене шкірою пішли сироти розміром з острівних павуків.

Знову почувся топіт багатьох ніг та звуки місткостей, які то відкривали то закривали.

Я ледь не вилаялась та стала по-іншому вмощуватись в ящику, намагаючись при цьому не видавати жодних звуків. Ігноруючи неприємні на дотик вонючі речі, я лягла в позу ембріона, щільно притискаючись спиною до стінки. Зверху прикрившись купою брудного одягу, я замружилась та завмерла, сподіваючись що нічим себе не видам.

І звісно саме в цей момент у мене почало свербіти все тіло, а особливо в носі! На жаль я не вміла чхати тихенько наче мишка. Якщо я чхала, то мій «апч***» було чутно у сусідньому місті. Та я стійко трималась і не ворушилась, з усіх сил борючись з власним тілом.

Аж ось почула як хтось знімає наді мною кришку, і майже одразу видає дуже нецензурний коментар.

- У вас там здох хтось чи що? - коли нецензурна лексика скінчилась, спитав незнайомий голос.

Думки ельфа співпадали з моїми власними. А ще внутрішній голос ласкаво підказав що цим «хтось» цілком можу стати і я, якщо вчасно не вилізу з цього знаряддя тортур.

- А, ми там брудний одяг складаємо від порту до порту, - пояснив капітан. - Мага у нас немає який на цьому спеціалізується, тому збираємо і перемо тільки в портах.

- Гидота.

Я ледь не скрикнула, коли щось шершаве боляче пройшлось спочатку по моїй нозі, а потім по плечу. Після чого кришка ящика щільно закрилась, перекриваючи бодай якийсь доступ кисню. Та обшуки продовжувались, тому я продовжувала лежати нерухомо ще якийсь час. Аж ось нарешті ельфи нікого не знайшли, та кроки зникли наверху.

Не витримавши, я обережно відсунула кришку та висунула носа назовні, вдихаючи такий бажаний кисень, та нарешті даючи собі чхнути. Повністю вилазити поки не наважувалась, на випадок якщо темні вирішать повернутися.

Аж ось через якийсь час знову почулись кроки. Я знову причаїлась, як з полегшенням почула голос барда:

- Можеш вилазити, вони вже упливли.

Повторювати двічі мені було не треба - я вилетіла з того ящика так, ніби хтось страшний за мною гнався. Мені на допомогу було кинулась Шааті, але одразу відскочила в сторону, затикаючи пальцями носа.

- Вас тепер легше спалити разом з одягом, ніж це відмити. Але я приготую ванну, - вона миттєво зникла за дверима.

Я ж почала несамовито обтрушуватися, сподіваючись що нічого та нікого там не підчепила. На щастя обійшлося без пацюків, та все ж я б ніколи не подумала що буду таке терпіть, навіть заради порятунку.

- Все пройшло без проблем? - це перше про що спитала.

- Так. На щастя жодний з ельфів не був нам знайомий, тому і нас з Шааті ніхто не впізнав, - Рей кивнув, та наближатися до мене не спішив. - Ти як? Палкою не зачепило?

- Мені треба помитися, терміново! - я залишила його питання без відповіді та побігла слідом за Шааті, сподіваючись що вона вже встигла набрати ванну бодай на половину.