Раді Вас бачити!

- Все ще пахнеш як брудний матрос, - Рей плюхнувся біля мене на деревʼяну підлогу корабля.

- Я б на тебе подивилась, якби ти бодай п'ять хвилин просидів у тому ящику для тортур, - я засопіла мов злий їжак.

Минуло майже дві доби відтоді як нас обшукували темні. Я вже кілька разів приймала ванну у спробах позбутися того смороду, але здавалося, він причепився до мене навічно.

- Та шуткую я, нормально ти пахнеш, - бард широко посміхнувся, явно намагаючись цими словами мене заспокоїти. - І якби це допомогло, я б там замість тебе хоч всю ніч сидів.

- Якби я могла на свої сили покластися, - я з сумом відклала в сторону гітару, на якій до того награвала рандомні акорди. - Все б було набагато легше.

Здається, Рей не знав що на це сказати, бо мовчки потягнувся за інструментом який подарував мені Рут. Почав задумливо пер***рати струни та підкручувати кілки.

- Ти справляєшся дуже добре як для тих умов в яких опинилась. Дай собі час, і все вийде, - нарешті знайшовся що відповісти він, продовжуючи тихенько награвати мелодію.

- Тільки от цього часу у мене і немає.

Я підвелася та підійшла до краю борта, вдивляючись у горизонт. Смуга океану майже зливалась з небесною блакиттю, і тільки рідкі хмарки де-не-де виділялись, ніби солодка вата пливла у повітрі.

За спиною музика трохи змінилась та почувся спів барда.

Скажи мені, друже,

Куди ти пішов?

Чи спокій у тиші для себе знайшов?

Чи вартим було те минуле життя?

Чи стерло всі болі гірке забуття?

Ти знаєш, тут стільки прекрасних речей…

Було…

Та без тебе їх більше нема.

І сміх вже не той, і пригода не та,

І кохана твоя зовсім сумна.

Ти вибір зробив, сплатив ти свій борг,

Але що тобі дала смерть?

Чи тепло тобі там, за межами днів?

Бо холодно нам тут тепер.

Мовчиш… Не мовчи!

Розкажи, покажи,

Як бути без тебе мені?

Бо холодно нам, хоч сонце сія,

Та світло не гріє, бо я сам.

Чи варте було це? Чи був у тім сенс?

Чи чув ти, як кличе весна?

Бо холодно нам, а вітер несе

Лиш спогади…

І самотня вона.

- Ох, це прям про нас, - я швидко змахнула сльози, що мимоволі виступили на очах. - Я б теж хотіла знати чи не дарма це все було.

- Це я написав, невдовзі після того що сталося, - Рей відклав гітару в сторону та став поряд зі мною. - Я теж на нього злився. Досі злюсь.

- Він зробив це щоб врятувати мене…

- Ні, він зробив це заради себе, - його відповідь виявилась надто різкою як на спокійного урівноваженого барда. - Він знав, що рано чи пізно цей момент прийде, що колись йому доведеться битися не на життя зі своїм братом. Особливо якщо він не зупинить свої спроби його зупинити. І він відтягував цей момент стільки скільки міг.

- Та все ж якби не я, він міг би його відтягувати й далі.

Я дивилась на невеличкі блакитні хвилі, що яскраво відблискували під весняними сонцями - всього тиждень як на небі знову зʼявилась маленька мила Рьяна, і з того моменту помітно потеплішало.

В якусь мить здалося, ніби під водою промайнула напівпрозора дівоча рука.

- Рей, а що стається з людиною, вампіром, чи будь-ким після смерті? - раптом вирвалось питання, про яке я думала вже не перший місяць. - У нас з цього приводу багато теорій. Але правди ніхто не знає.

- Я теж не знаю, - бард видихнув та як і я задумливо подивився на хвилі. - Як і у вас, теорій багато, але чи з них бодай одна правдива, невідомо.

Повз нас вчергове пронісся вихор з синіми крилами - наш непосидючий капітан зупинився біля носу корабля та широко нам посміхнувся.

- Ми майже вдома, пане Рейтан, - в його очах ще яскравіше спалахнула життєва іскра.

Ми з бардом вдивились в сторону, куди нам указував капітан Наерон. Поки ще маленький клаптик суші невпинно збільшувався, наближаючи нас до Елраіна - країни нуріане. Почувши метушню, до нас вийшла Шааті та встала поряд зі мною. Їй теж кортіло якнайшвидше побачити землі нуріане.

Проте на моє здивування спочатку цим клаптиком суші виявився невеличкий скелястий острівець. Потім зʼявився ще один, і ще, і чим далі ми запливали, тим більше ставало таких остовів, і тим вище й небезпечніше ставали на них скелі. Тож нашому кораблю довелося багато маневрувати, змійкою пробираючись повз природні перешкоди.

Капітан Наерон стояв за штурвалом і впевнено розвертав корабель то в одну то в іншу сторону, при цьому встигаючи гучно давати накази команді, яка теж не сиділа без діла. Ніби злагоджений механізм, кожен член команди знав свою справу, і нарешті за черговим поворотом за величезну довгу скелю перед нами виросло головне місто Елраіну - Аттіор.

Я затамувала подих як тільки побачила цю красу! Шааті теж стояла не ворушилась, і тільки благоговійно дивилась на картину що розгорнулась перед нами.

Величезне срібно-золоте місто прагнуло дотягнутися до неба своїми гострими шпилями. Витончені будівлі здавались неймовірно крихкими, ніби кришталь - тільки доторкнись і воно зламається. То тут то там на сонці блищали водоспади, що каскадами стікали серед міста прямо в море.

- Ласкаво прошу до Аттіора, - від капітана не приховалися наші емоції від побаченого. - Столицю Елраіну і найкраще місто у всій Ліморії!

В його голосі звучала неприкрита гордість за батьківщину.

Поки ми приставали до берега, я продовжувала озиратися навкруги. Все в цьому місті було настільки незвичайним та гарним, що хотілось роздивитись та закарбувати в памʼяті кожну деталь!

Позаду нас я побачила ті самі скелі, що ми так старанно обходили стороною. Вони напівкругом оточували місто, ховаючи його від сторонніх поглядів та захищаючи від потенційних нападників. Така собі природна фортеця, обійти яку можна тільки одним кораблем за раз, і при цьому бажано знати місцевість бодай трохи.

З протилежної від порту стороні височіла гора, у підніжжя якої розташувалась найбільша та найгарніша будівля усього міста, схожа на замок фей.

- Це замок короля, - кивнув Рей, нарешті дістаючи мене з власних думок. - І, будь ласка, не називай нуріане феями, особливо вголос - це для нас найвища форма образи.

- А що в цьому такого? - я відчула як брови мимоволі поповзли вверх.

- Я тобі потім поясню, - Рей махнув мені в сторону вже опущеного на пристань трапа. - Збирай свої речі й ходімо. Пізніше я тобі екскурсію містом ще проведу.

- Я вже все зібрала, - радісно повідомила нам Шааті. - Не те щоб там було багато чого збирати.

Тут вона права - з усіх наших статків тільки спільна з вампіршею сумка з базовою одежею та гітара Рута. Ну і ще трохи грошей, що ми заробили за останній місяць праці на острові.

Порт зустрів нас натовпом з абсолютно різних рас, гомоном та ароматами свіжозловленої риби. І наче порт як порт, але архітектура продовжувала вражати своєю витонченістю та красою. І цей контраст створював дуже дивне враження, ніби в такому гарному місці мало б бути тихо та спокійно, наче в храмі, а не шумно та хаотично як це було насправді.

А такого натовпу з мішанини різних рас я не бачила навіть під час фестивалю в Кегросі! І знову найбільше вражали нуріане - такої кількості величезних різноколірних крил я ще ніде не бачила! Воно і не дивно, бо це їх країна.

Та все ж у натовпі я почувалась дуже невпевненою, тому постійно хапала то Рея то Шааті за руку і перевіряла карман з грошима.

Коли ми вийшли вже в менш людне місце, за спиною почулось як хтось кличе моє імʼя. Я почала озиратися, як з натовпу до нас протиснувся знайомий моряк.

- Нарешті я вас наздогнав, - хлопець часто і важко дихав, наче довго біг.

- Рут? - я здивовано застигла на місці, в той час, як Рей та Шааті, ніби захищаючи мене, стали трохи попереду.

Відверто кажучи в перші секунди я зовсім розгубилася побачивши його, бо два суперечливих відчуття наклались одне на одне. З однієї сторони, було радісно побачити знайоме обличчя. З іншої - я все ще злилась на нього за ту витівку на острові, навіть попри те що в результаті він обрав нашу сторону.

- Я не хочу завдати шкоди, - дії моїх друзів не вислизнули від його погляду. - Хочу просто поговорити. Попросити вибачення.

- То говори, - попри слова Рута Шааті стала виглядати ще більш загрозливо.

Але він поводився як завжди спокійно, ніби зараз йому не погрожувала ікласта вампірша з довгими гострими нігтями та очима, що палали червоним вогнем.

На щастя вона не часто використовувала цю свою форму, бо кожен такий раз я згадувала про Тая і серце кололо гострим болем.

- Давайте тільки не тут, - Рут важко зітхнув та кивнув кудись в сторону. - Тут поряд є таверна, я вас пригощаю. Посидимо поспілкуємося в більш спокійній обставі.

- Рей, у нас є на це час? - я перевела погляд на друга.

- Так, ми не спішимо. Батько почекає.

- Пані, може не варто йому довіряти? Після того що він зробив, - поспішила застерегти Шааті, та я тільки заспокійливо стисла її плече та вийшла до Рута вперед.

- Все нормально, не думаю що він щось задумав. Ходімо.

Таверна зустріла нас таємничою напівтемрявою та гучною музикою. Майже всі столики були зайняті, та все ж нам пощастило знайти місце біля вікна. Я знову почала розглядати інтерʼєр, дивуючись - убранство більше нагадувало бальну залу, ніж місце для прийому їжі та розпиття міцних напоїв. Та все ж бурхливі компанії відпочиваючих не давали сумнівів щодо характеру цього закладу.

До нас миттєво підбіг сам трактирник - невисокий, як для нуріане, чоловʼяга з великими коричневими крилами, схожими на крила метелика «око павича». Та на моє здивування він проігнорував всіх окрім барда і почав енергійно тиснути тому руку.

- Пане Рейтан, наш Безкрилий Лейвір, дуже радий вас бачити! Ви заспівати прийшли?

- Ні, вибачте, сьогодні інші плани. Наступного разу, - Рей ввічливо кивнув і обережно витяг руку з хватки трактирника.

- Ох, як прикро, моя таверна вже так давно не чула вашого співу! - чоловʼяга різко засмутився. - Обіцяйте, що днями зайдете та заспіваєте!

Рей запевнив, що обовʼязково так і зробить, і тільки після цього трактирник, зітхнувши, прийняв наше замовлення.

- То Безкрилий Лейвір це ви? - Рут здивовано округлив очі, дивлячись на мого друга.

- Ненавиджу це прізвисько, - Рей зморщив носа.

- Хто-хто? - тепер вже я здивовано дивилась на барда.

- Та це ж найкращий співець Ліморії! - очі Рута світились ніби два ліхтарі. - Кажуть, що ваш голос нагадує спів Лейвіра, і навіть краще! От би почути як ви співаєте.

Здається, я щось чула про цих птахів - начебто їх спів настільки чарівний, що перед очима випливають найкращі спогади життя. Такий опис, як на мене, звучав трохи дивно, та почути той спів я була б не проти. Хоча не знаю щодо того птаха, а спів Рея дійсно зачаровував кожного хто його чув.

- Можливо, наступного разу. Дякую, - Рейтан подякував служниці що принесла наше замовлення та перевів тему. - Але ми тут зараз щоб послухати вас.

- Так, - запал в очах Рута трохи згас, та зіткнувшись поглядом зі мною він легко посміхнувся. - Кейрі, я б хотів попросити вибачення за те, що сталось на острові, все пояснити та попередити.

Рей та Шааті напряглись сидячи з двох сторін від мене, але на щастя заважати розмові вони не стали. Я ж взагалі не знала що сказати, тому просто зробила ковток еля. Та моряк продовжив розповідь сам.

- Я справді дуже шкодую, що взагалі погодився на цей план капітана Кароуса. З самого початку я був не в захваті від його ідеї викрасти Наріанн і тебе, але гроші які він мені за це пообіцяв… - він покачав головою та примружився на мить, ніби згадав ту мить, коли поставив гроші вище честі та людяності. - Кейрі, я не знаю, нащо ти потрібна темним, але вони вже перевернули два континенти догори дригом в пошуках тебе. Не думаю, що вони на цьому зупиняться. До того ж як тільки ми сюди дістались, Кароус та інші члени корабля одразу побігли до темних і все їм розповіли про острів та що там сталось - сподівались отримати бодай якусь компенсацію за надану інформацію.

- То цей покидьок вижив, - я подивилась в кружку та відразливо скривила губи, наче там був не смачний ель, а купка червʼяків. - Вони зараз тут, в порту?

- Ні, його корабель відплив близько тижня тому, - спіймавши мій запитальний погляд, Рут пояснив. - Я пішов від них.

- І що тепер плануєш робити?

- Точно не знаю, - моряк втомлено запустив руку у світле, вигорівше на морському сонці, волосся. - Грошей в мене залишилось не так вже й багато. Можливо, колись я накопичу достатньо, щоб купити власний корабель та зробити початковий внесок для вступу у гільдію торговців. А поки що шукаю роботу на іншому кораблі.

Рут не жалівся, просто спокійно пояснював ситуацію в якій опинився, та мені стало його шкода. Можливо тому, що частково я була джерелом його проблем. А може й тому, що попри всі його дії, я йому симпатизувала.

- Рей, ми можемо якось допомогти? - я звернулася до друга, який весь цей час уважно, але тихо слідкував за нашою розмовою. - Він гарний моряк, на тому кораблі був боцманом.

- Ти запамʼятала, - Рут з теплою посмішкою зазирнув мені в очі.

Рей мовчав, занадто довго вдивляючись у кружку з елем, перш ніж відповісти.

- Я можу хіба що написати капітану Наероне, можливо у нього є вакантне місце, - нарешті він махнув рукою трактирнику та попросив папір і чорнила.

- Кейрі, але після того що він зробив, ви хочете допомогти? - обурилась Шааті, що також до цього моменту сиділа тихо.

- Ти права, але потім він нам допоміг, пішов проти капітана та цілої команди, - я повернула Руту добру посмішку. - Тільки пообіцяй, що більше подібного не робитимеш.

- Обіцяю, більше ніколи не зраджу своїм принципам та тобі, - моряк був настільки серйозним, навіть руку поклав на серце, що я не втрималась та приснула зі сміху.

- І якщо зустрінеш темних, не розповідай про нас нічого, - Рей протягнув йому сувій, запечатаний власною печаткою.

- Звісно, і в думках не було! Дякую, - Рут обережно прийняв лист для капітана Наероне та енергійно потис руку Рейтана.

- Тільки сьогодні йти до нього не рекомендую, Наероне вже побіг зустрітися з родиною. Приходь завтра, корабель називається «Морська принцеса», - Рей дружньо потис його руку у відповідь.

Оплативши напої, Рут вийшов з нами на вулицю. Частину шляху ми пройшли разом, та ось він махнув рукою в іншу від нашої дороги сторону.

- Що ж, заїжджий двір, в якому я зупинився, в тій стороні. Дякую, що вислухали, та допомогли, - Рут знову міцно потис руку Рея, ввічливо кивнув Шааті та нерішуче зупинився навпроти мене. - Щасти тобі, Кейрі.

Він явно не розумів як краще зі мною попрощатися. Тиснути руку чи кланятись - надто офіційно, обійнятися - надто фамільярно. Та я сама розв'язала за нього цю дилему, на секунду притиснувшись щокою до його грудей та обвиваючи руками талію.

- І тобі, Рут. Дякую, що все ж в результаті встав на мою сторону. Хоча я так і не зрозуміла, чому, - відсторонившись, я щиро посміхнулась.

- Взагалі-то це секрет, але тобі скажу.

З хитрою посмішкою хлопець потягнувся до мого вуха, ніби хотів щось тихенько повідомити, та в останній момент розвернувся і залишив на моїх губах короткий поцілунок - я навіть поворушитися не встигла!

- Бережи себе, Кейрі, - видихнув він та помахавши рукою на прощання, побіг в протилежну від нас сторону.

Я ж здивовано застигла на місці, відчуваючи, ніби полумʼя охопило мої щоки.

- Ходімо, - через кілька миттєвостей я тряхнула головою, приходячи до тями, та розвернулась до друзів.

На обличчі Шааті було обурення, а Рей все ще якось дивно, насуплено, дивився у слід моряка який вже давно зник за рогом.