Наступного дня я прийшла на планове заняття з Таїшею, але щось воно не клеїлося. Занадто сумними та задумливими ми з нею були. Хоча всі ми й продовжували жити, намагаючись удавати що нічого не сталося, вчорашні події потрясли не тільки мене, але й усіх інших дівчат спільноти також.
Таїша теж була не в настрої займатися, тому ми просто мовчки сиділи біля каміна та пили відвар. Я притягла з дому свою гітару та бездумно перебирала струни - це допомагало трохи розслабитись.
Раптом зникло відчуття безпеки, яке дарував мені цей острів раніше. Прийшло усвідомлення, що рано чи пізно Аллірен знайде мене будь-де. Але тепер, коли справжня Наріанн загинула, мені вже зовсім відрізало надію хоч якось домовитись з нею та королем і виплутатись з цієї ситуації.
- У тебе вже набагато краще виходить, - раптом Таїша порушила мовчання.
- Практика дає своє, - я легко посміхнулась, не перериваючи свою гру на гітарі. - Тільки гарного вчителя не вистачає.
- Мені дуже її шкода, - Таїша настільки різко перевела тему, що я зупинилась. - Ірел. Вона була дуже привʼязана до Наріанн.
- Якби тільки вона з самого початку нормально до мене ставилась, - я задумливо повела плечима. - І тепер не намагалась всю провину на мене спихнути.
В цей момент я сама жахнулася своїх слів. Коли я стала такою жорсткою? Невже в моєму серці не відгукується ця трагедія тільки через їх відношення до мене?
- Та все ж частка правди в цьому є, - Таїша так само задумливо зробила ковток відвару, не відводячи погляду від полумʼя у каміні.
Мене ж смикнуло від обурення після її слів.
- Це все результат її вибору, не мого. От якраз мені вибору вона не дала!
- Так, - дівчина нарешті перевела погляд на мене та сумно посміхнулася. - І все ж це твій вибір був, погодитись на умови її батька.
- Він мені стратою погрожував! - обурилась я.
- Хоч який, але вибір, - Таїша задумливо схилила голову набік. - Також твоїм вибором було втекти від нареченого, а потім залишитись тут.
Я видихнула та кивнула.
- Смерть це іноді теж вибір, - продовжувала свої роздуми подруга. - І Наріанн його зробила, коли витратила останні сили на ту бурульку.
Моє серце стислось. Я знову подумала про Тая. Чи був це його вибір, щоб врятувати мене? Чи він просто хотів вже розібратися зі своїм братом? А може, просто так склалися обставини?
- І все ж не все залежить від нас, - продовжувала свої роздуми Таїша. - На жаль, ми не можемо вплинути на все. Так було і в моєму випадку, ще у Древніх Землях.
Я затамувала подих. Це вперше, коли Таїша завела розмову про своє минуле. Одного разу я наважилась у неї спитати, але тоді вона відмовилась про це говорити, а я більше й не лізла у її минуле.
- Кейрі, що ти знаєш про Древні Землі?
Я розгубилась від неочікуваного питання. Задумалась.
- Не багато - те, що прочитала в книзі, і що розповідала мені ти, - нарешті повільно почала відповідати, мимохідь збираючись з думками. - Живуть закрито, до себе нікого не пускають і вкрай рідко самі кудись подорожують. Дуже старанно бережуть знання про свою магію.
Таїша кивнула.
- Але ще є дещо. Це дуже... консервативна спільнота. Вони не приймають інших. Навіть якщо це людина що виросла у них на очах.
- Що ти маєш на увазі під "іншими"? - я не втрималась від запитання.
- Всіх, хто не вписується в їх стандарти, прийняті у суспільстві, - дівчина перевела сумний погляд з вогню на моє обличчя. - Наприклад, тебе б цькували за те, що ти вчишся битися та захищати себе.
- Це типу погано? - я нахмурилась.
Не сказати, що мене ніколи в житті не цькували. У школі завжди знаходились причини для буллінгу, і приводом для цього могло стати будь-що.
- В Древніх Землях вважається, що жінками не можна брати до рук зброю, - вона кивнула на мої кинджали, що вже звично висіли на поясі. - Також там не люблять тих, хто народжується з іншою аурою. Вони не признають інший вид магії, тому таких дітей навіть не вчать нею користуватися. Та й не можна навчити того, що сам не вмієш.
- А там народжуються діти з іншою магією? - я насупилась.
- Іноді буває, - Таїша знову взяла крейду та почала креслити на підлозі вже знайомі мені схеми аур. - Здається, це передається від батьків. З якою аурою батьки, таку й отримує дитина.
- А якщо у батьків обидва види аури? - я перевела погляд з однієї схеми на іншу.
Я знову згадала Рея. Впевнена, що він користується звичайною - імпульсною - магією, і саме неї намагався мене навчити. Та все ж його мати була з Древніх Земель.
- Там можливі різні варіанти. Це може бути така аура, що дозволяла б користуватися обома видами магії.
Таїша почала малювати третю схему, яка поєднувала обидва види - дрібні та великі "отвори" знаходились поряд, що, як на мене, виглядало більш гармонійно, ніж коли вони знаходились окремо.
- А може бути така, що блокує використання обох цих видів.
На четвертій схемі з'явився хаос, адже той порядок що був на минулих схемах зник, залишаючи лише незрозуміле переплетіння ліній, яке в житті при всьому бажанні не розплутати.
- Але такі випадки дуже рідкі, адже зазвичай дитина наслідує ауру одного з батьків, - дівчина кивнула на перші дві схеми. - Принаймні, я чула що так було, до того як люди з різними аурами розділилися.
- За такою логікою, майже всі люди мають володіти принаймні одним з видів магії. Чому тоді магів насправді не так багато?
Таїша знизала плечима.
- Бо аура це ще не все. Кожен з видів магії вимагає певної концентрації, відчуття енергії, здатністю управляти цією енергією, та багато іншого. Це не так вже й просто. У когось не вистачає терпіння, у когось немає часу займатися, грошей на гарного вчителя, бажання чи необхідності. Або все разом.
Я кивнула. Це як з грою на музичних інструментах. Теоретично - навчитися може кожен. Але не кожен має на це змогу, терпіння чи бажання. А хтось думає, що йому взагалі не дано, тому навіть не пробує.
- То що з тобою сталося? Тебе цькували через те, що ти вчилась тримати зброю? - я повернула розмову до початкової теми.
- Ні, тримати зброю я навчилася вже тут, на острові, - Таїша знов посмурніла, та все ж продовжила розповідь. - В Древніх Землях я була звичайною, нічим не виділялась від інших, прийнятна у всіх своїх проявах. Але в якийсь момент у мене з'явилась подруга - Амая. Чимось вона була схожа на Ірел - така ж різка у своїх словах, впевнена у собі та бойова.
Я бачила, як в очах Таїши змішалися відблиски помаранчевого від вогню, що палав у каміні, та чорна туга за коханою людиною. Перервати тишу не наважувалась, даючи змогу подрузі зібратися з думками та продовжити розповідь самій.