Раді Вас бачити!

Розповідь Таїши

- Готова? - у двері просунулась голова гарненької дівчини з довгою чорною косою та нахабною посмішкою. 

- Амая, ти знову це зробила? - Таїша підозріло подивилась на подругу, яка  щось ховала за спиною. 

Сама вона тільки повернулась з пасовища та заганяла овець у вівчарню.

- Іша, не хвилюйся ти так, батько не помітить, - Амая повністю протислась у двері, більше не приховуючи піхви з мечем у своїй руці. - Все одно він ним не користується, дістає зі скрині раз на пів року. Не думаю, що сьогодні саме той день. 

Таїша тільки закотила очі та зачинила дверцята за останньою вівцею, що як і решта бавовняних пухнастиків одразу кинулась в сторону повної поїлки. 

- Дай мені хвилинку вмитися та підемо, - закінчивши зі своїми хатніми обов'язками, дівчина попрямувала до дерева, на якому висів старий залізний рукомийник.

Набравши у руки прохолодної води, Таїша з насолодою плеснула її собі на обличчя. Амая в той час зачаровано спостерігала, як краплі води стікають по шиї Таїши та спокусливо зникають у вирізі декольте. 

- Ходімо? - з трансу її вивів життєрадісний голос подруги. 

Дівчата попрямували в сторону свого таємного місця. Вони намагались зайвий раз не потрапляти на очі сусідам. І без того серед жителів села про них ходили різні чутки, за які їх не любили. Хоча ці чутки й не були безпідставні, та все ж поки вони залишалися тільки плітками, їх продовжували терпіти. Але якщо правда спливе назовні, дівчат як мінімум з соромом виженуть із села, а найімовірніше - закидають камінням, і навіть батьки не захочуть за них заступитися. 

Саме тому, своїм укриттям дівчата обрали старий покинутий будинок. Знаходився він за селом біля лісу, надійно прихований від поглядів випадкових перехожих густим чагарником. Самі дівчата натрапили на нього випадково, коли під час чергової прогулянки Амая на спір полізла крізь густі хащі, впевнена що знайде там джерело молодості, про яке їй розповідала  колись бабуся. 

Джерела там не виявилося. Проте знайшлася занедбана деревʼяна хатинка з невеличким подвірʼям порослим бурʼяном та залишками того, що колись називалося тином. 

Дівчата як могли привели його до ладу та стали майже кожного дня, після того, як пороблять свої хатні справи, проводити там час разом. 

От і цей день не став виключенням. Вчергове поцупивши старий меч батька Амая спорудила на дворі хатинки деревʼяного манекена і як могла відпрацьовувала на ньому різні техніки, які знаходила у книгах місцевої бібліотеки. Таїша сиділа поруч та з посмішкою спостерігала за стараннями подруги. 

- Втечімо! - після чергового потужного удару по ні в чому не винній ляльці Амая раптом зупинилась та впевнено подивилась в очі розгубленої Таїши. - Ти ж знаєш, тут нам не дадуть спокою. Втечімо!

- Куди ми подінемось звідси? - Таїша невпевнено знизала плечима. - Якщо не вийде, то нам сюди повертатися не можна буде. Батьки назад не приймуть, а інші зацькують. 

- Все вийде, я дещо дізналася! - Амая відклала меч у бік та взяла подругу за руки. - Є острів, на якому дівчата як ми знаходять прихисток. Так, він далеченько, спочатку треба дістатися земель нуріане. Але це можливо! 

- Ама, це ризиковано, - Таїша насупилась. - Ми не знаємо, чи вийде! У нас немає грошей, які використовують інші народи. Наша мова дещо відрізняється від їх. І найголовніше - між нами немає торгівельних шляхів! Як ми взагалі дістанемось іншого континенту? 

- Я не знаю, Іша! Щось придумаємо, - Амая почала міряти широкими кроками подвір'я. - Візьмемо човен, допливемо на ньому!

- На човні, без жодних навичок орієнтуватися, пропливемо через ціле море? - Таїша похитала головою, а на її обличчі з'явилась гримаса - суміш вибачення, суму та жалю. - Ама, це самогубство, і ти сама про це знаєш.

- Але залишатися тут це теж самогубство! - Амая різко зупинилась та почала кричати. - Іша, як ти не розумієш? Не дадуть нам тут нормально жити! А мені набридло! Набридло ховати від усіх наші відносини! Набридло удавати, що ми просто подруги! Набридло жити закутою у всі ці рамки.

- Ама, я розумію, я прекрасно тебе розумію, - Таїша підбігла до коханої та взяла її долоні у свої в спробі заспокоїти. - Але це самогубство! Ми не зможемо звідси втікти! 

- Ні, ти не розумієш! - Амая сердито висмикнула руки та схопила меч батька. - Нічого ти не розумієш.

Після цих слів вона зникла за чагарником, а Таїша залишилась розгублено стояти посеред двору, намагаючись збагнути який колок вкусив її кохану.

Та відповідь знайшлася в той же день, коли за сімейною вечерею батько раптом звернувся до похмурої дівчини: 

- Іша, ти зі своєю подругою бачилась сьогодні?

Таїша розгублено подивилась на батька, виринаючи зі своїх думок:

- Так, ми гуляли разом.

І її батьки, і батьки Амаї щиро вірили у звичайну дружбу між дівчатами. Плітки що ходили по селу вони чули, проте були занадто розумними, щоб вірити у таку маячню.

- То ти, мабуть, вже чула радісну новину! - батько дівчини широко посміхнувся.

Таїша ж навпаки ще більше нахмурилась та похитала головою. Можна було по пальцях однієї руки порахувати ті рази, коли "радісна новина" для її батьків була так само радісною для неї. І цей раз не став виключенням. 

- Та як же, Амая тобі не сказала? Вона скоро заміж виходить! Днями до неї сватів пришлють із сусіднього села! Батьки постарались, домовились. Хлопець, кажуть, гарний, із заможньої родини. Ох пощастило ж дівчині! Іша, і тобі вже час про весілля подумати. Я завтра у справах до знайомого поїду, попитаю, може у них є гарні парубки, то й тебе зісватаємо.

Поки батько навіть не думав закінчувати свою промову, Таїша перестала чути його вже десь на середині. Кров прилинула до її обличчя, а серце застукотіло ніби навіжене. 

"То ось що сталося! Ось чому вона така розлючена сьогодні була!", - думки дівчини стрибали із кута в кут, наче намагались втекти з її голови куди-небудь в більш затишне місце. 

- Мені треба з нею поговорити! - тільки зараз її батько зупинився та похмуро подивився на доньку. -  Я не довго.

Таїша не стала чекати на дозвіл батьків, знала що його все одно не отримає, тому просто вискочила за двері та побігла на сусідню вулицю. Було доволі темно та прохолодно - вже відчувалося наближення сезону Золотої Дієри (осінь), але дівчина навіть не звернула на це увагу. 

Опинившись перед батьківською домівкою подруги Таїша вже занесла руку, щоб постукати у двері, але в останній момент передумала та почала обходити двоповерхову дерев'яну хатинку. Зупинившись з іншої сторони будівлі,  вдивилася в знайоме вікно, що знаходилось на другому поверсі. Нічого не побачила, і все ж вирішила не здаватися та почала обережно кидати у нього камінчики. 

Через кілька хвилин з вікна висунулась розпатлана голова Амаї. Вона вже була у нічній сорочці, мабуть, вже збиралась лягати спати.

- Що ти тут робиш? - пошепки спитала вона у подруги. 

- Хочу поговорити, - так само пошепки, але доволі гучно відповіла Таїша. 

- Добре, почекай хвилинку.

Таїша цього не бачила, але була впевнена що подруга невдоволено закотила очі, як робила кожен раз коли доводилось полишати вже нагріте ліжко. 

Через кілька секунд вона повністю вилізла з вікна та вправно зачепившись за підвіконня ногами сперлась на раму вікна першого поверху. Повторивши маневр вона тихенько опустилася ногами на землю. Дівчина робила це вже далеко не вперше. Жестом наказавши Таїші мовчати, потягла її в сторону сараю. 

Всередині пахло сіном та свіжозрізаною травою. Тільки тут вони нарешті змогли відчути себе у безпеці. 

- Нащо прийшла? - Амая все ще сердилась на подругу.

- Чому ти не сказала про заручини? - Таїша теж не стала ходити околясом. - Чому одразу накинулась на мене зі звинуваченнями, навіть не спробувавши щось пояснити?

- Я не хотіла, щоб це рішення було вимушеним для тебе, - Ама схрестила руки на грудях і вперто тряхнула волоссям. - Але для себе я все вирішила - післязавтра на світанку я йду з села. У мене не багато грошей, і немає чіткого плану, проте я спробую дістатися того острову. Я не можу так більше жити, Іша! Я втомилася! Я не хочу виходити заміж, але якщо я залишусь батьки змусять мене! Не таке життя я хочу для себе.

- Чому саме післязавтра? 

- Бо на цей день батьки запланували заручини. Тягнути далі не можна, поки мене не встигли звʼязати узами Йени. 

- Ама, ти мала сказати мені одразу, - Таїша притягнула дівчину до себе та довірливо поклала голову їй на плече. 

- Я знаю, але...

- Але ти права, - Таїша не дала їй закінчити фразу та впевнено подивилась в очі. - Ти права, нам не дадуть спокою. Рано чи пізно про наші відносини всі дізнаються, і тоді зовсім стане кепсько. До того ж батько також заговорив про моє заміжжя. Тому післязавтра уходимо разом.

- Ти впевнена? - в очах Амаї з'явилась слабка надія. - Там біля нашої хатинки ти мала рацію, це дуже небезпечно. Я не знаю, чи зможемо ми взагалі дістатися іншого континенту.

- Так, я впевнена, - Таїша знову пригорнулась до коханої утикаючись носом в її шию. - Я тебе не залишу. 

Як і домовились, вже через день дівчата прокинулись з першими півнями, залишили батькам листи з зізнаннями та рушили в сторону найближчого великого приморського міста. Вони були впевнені, що дізнавшись правду батьки не захочуть навіть згадувати про доньок. Може це і на краще - принаймні їх ніхто не шукатиме. 

Але знайти бодай якийсь корабель виявилось складніше, ніж вони думали. 

Коли у жителів міста питали чи бували там кораблі, ті лише підозріло косились та знизували плечима. Години блукань і розпитувань не дали жодних результатів. Втомлені та голодні дівчата в пошуках їжі та місця ночівлі набрели на місцеву таверну.

Там їм і посміхнулась удача - хазяйкою таверни виявилась добродушна жінка, яка розповіла що періодично у місто навідується корабель якогось багатія. Він припливає десь раз на пів року, купляє неймовірну кількість різноманітного непотребу типу дешевих прикрас та старого посуду, і зникає на наступні пів року. В останнє він був тут близько 3-х місяців тому, тому наступного разу на нього очікували десь за 2 - 3 місяці. 

Дівчата погодились, що цей корабель, напевно, їх єдина можливість забратися з Древніх Земель, але ці кілька місяців треба було на щось жити.

І знову хазяйка таверни прийшла на допомогу. Вона запропонувала їм роботу на кухні, в обмін на їжу та невеличку кімнату на двох на цей час. 

Жінка не помилилась. Вже через 3 місяці, коли цілими днями накрапував дрібний осінній дощик, а вітер пробирав до кісток, до берега причалив великий корабель. На ньому майорів прапор Древніх Земель - білий бацестерр на зеленому фоні, а його капітаном виявився грузний чоловʼяга з довгими густими вусами та гострим поглядом. 

Дівчата збиралися спитати дозволу доєднатися до подорожі, але щось в цьому чоловікові насторожувало і навіть відлякувало. Тому все ж було прийнято рішення перевдягнутися у чоловічий одяг, крадькома пробратися на палубу та спробувати змішатися з командою корабля. 

Спочатку все йшло за планом. Пробратися на корабель виявилось просто. Подруги дочекались поки команда почне грузити накуплене, вхопили собі по ящику та прошмигнули під виглядом звичайних матросів. Близько двох тижнів їм з трудом, але вдавалося уникати моряків - здебільшого вони ховались у трюмі з овочами та фруктами, а коли виходили на палубу ховали волосся під капелюхами з широкими полями. 

На диво команда корабля майже не звертала на них увагу. В якийсь момент дівчата здивовано виявили, що прапор Древніх Земель змінився на стяг нуріане - світло-рожевий метелик на блакитному полотні.

Вже за кілька днів корабель мав дістатися берега Елраіна. Дівчата вибрались вночі на палубу, щоб подихати свіжим повітрям та обговорити подальші дії. Вже було доволі пізно, тому вони сподівались уникнути зайвої уваги. Але цього разу доля повернулася до них зовсім іншим місцем. 

На палубу вийшов сам капітан власною персоною. Його хода була нерівною, ноги відмовлялися слухати свого власника і намагалися розійтись в різні сторони. Очі капітана заволокло легкою димкою, а від самого нього несло дорогим, але міцним алкоголем.

- О, хлопці, ви тут вчасно, - на секунду очі чоловіка насилу сфокусувались на двох фігурах, що стояли біля корми. - Ходімо зі мною, розважимося. 

Не роздумуючи капітан схопив свою «здобич» за сідниці,  явно даючи зрозуміти, якого саме характеру розваг так жадав. Амая скрикнула від несподіванки, але її швидко перебила Таїша. Вона знизила голос, щоб зробити його більше схожим на чоловічий, та потягнула подругу за собою. 

- Ми краще підемо.

Але капітан не хотів здаватися. Навпаки, в його очах зʼявилось ще більше завзяття та зацікавленості. 

- Агов, хлопці, не поспішайте, все встигнемо, - він потягнувся волохатими ручищами до сідниць Таїши, але цього разу Ама встигла відкинути їх від коханої та заслонити її собою.

Проте зупинятися капітан не збирався. Натомість він знов перемкнувся на Амаю - схопив ту за талію та потяг до себе. Вона намагалась вибратися, але чоловік був сильніше за неї, хоч і бухий в зюзю. Один необережний рух - і шляпа злетіла з голови дівчини, відкриваючи гарне дівоче обличчя та довге чорне волосся. 

- Ооо, дівка, - погляд капітана став ще більш масним. Від збудження він облизав пересохлі губи. - Так навіть краще. Спочатку сам, потім з іншими поділюсь, так і бути.

- Не чіпай її, - збоку на капітана накинулась Таїша, намагаючись вдарити того якоюсь палкою по голові. 

Але та лише мимохіть зачепила його вухо і більше пройшлася по руці. Проте чоловік на біль не звернув увагу, але помітив ще одну гарну дівчину у чоловічому вбранні. 

- Ще одна! Це так пощастило! - він знов потягнув брудні ручища до Таїши, але цього разу на допомогу прийшла Амая.

Вона вже без роздумів вихопила меч батька - єдину не свою річ, яку вона забрала з дому, - та встромила її у спину капітану. Кров тонкою цівкою потекла з його рота, погляд ще більше затьмарився, і капітан грузно впав обличчям вниз. До алкогольного смороду додався запах сечі та крові. 

Близько хвилини дівчата шоковано дивились на мертвого чоловіка. Зустрівшись поглядами, вони зрозуміли одна одну без слів, та синхронно рвонули в сторону шлюпки. 

З цього корабля треба було забиратися і терміново, поки інші члени екіпажа не почали шукати винних у смерті свого капітана! 

На щастя човен вже був привʼязаний до канатів, треба було тільки спустити його на воду. Проте і це виявилось не просто для двох дівчат, які робили це вперше. 

Шлюпка ще не встигла торкнутися води, як десь поряд почулись голоси. Це змусило Таїшу та Амаю поспішати, і вони відпустили мотузку занадто рано. Шлюпка гучно вдарилась боком об корабель та впала на воду, що привернуло небажану увагу.

Вже через мить до дівчат бігли озброєні матроси, а тишу розрізав різкий дзвін ринди, сповіщаючи весь корабель про чужинців. 

- Стрибай, я за тобою! - Амая допомогла подрузі забратись на фальшборт, а сама знову вихопила меча, хоча й не була впевнена що впорається з такою купою озброєних та досвідчених моряків. 

- Ама, давай разом! - Таїша протягнула руку, не бажаючи залишати кохану.

Але щось пішло не так. Як тільки Амая вхопила Таїшу за руку, та раптом відчула як щось боляче вдарило її по ногах. Рука подруги вислизнула, а сама Таїша опинилась у темній холодній воді.  Проте вона не дала собі розгубитися. Помітивши краєм ока шлюпку, у кілька довгих та важких гребків підтягнулась  та насилу в неї влізла. 

Одразу почала вдивлятися в корабель, але що там відбувалося в темноті не було видно. Тільки крики та дзвін заліза луною розходились по воді. Аж ось стукіт заліза різко зник і почувся сплеск. За ним стукіт чобіт по деревʼяній підлозі та шепіт. 

Таїша вже набрала в легені повітря, щоб покликати подругу, як відчула тонку холодну долоню на своєму запʼясті. З величезними зусиллями затягла напівпритомну Амаю в шлюпку. Знесилено завалившись на підлогу, та міцніше притисла кохану до себе і ледь чутно прошепотіла:

- Мовчи, не ворушись. Вони нас не бачать, але можуть почути.

Таїша послухалась та завмерла. 

Затамувавши подих дівчата чекали поки корабель відпливе якомога далі. Важко сказати скільки часу пройшло, але небо вже почало світліти, коли гомін голосів зовсім зник і Таїша наважилась підняти голову. Корабель був вже достатньо далеко щоб не почути їх.

- Ама, ми це зробили, - видихнула дівчина та перевела погляд на подругу.

Тільки зараз вона помітила, що Амая ледь залишилася притомною, а її одяг був просочений густою червоною рідиною.

- Добре, - на блідих губах зʼявилась вимучена посмішка. - Веди шлюпку за цим кораблем. До Елраіну має бути вже недалеко. 

Кейрі

- Але до землі вона не витримала, - Таїша сумно закінчила свою розповідь.

Я сама не помітила, як ще десь на середині історії перемістилась до подруги та притисла її до себе у спробі підтримати. 

- Як ми й хотіли, я сама знайшла цей острів та оселилась тут. Та мені більше не було куди подітися, бо я залишилась зовсім сама.

Як таке може бути? Чому наші долі такі схожі? Навіть попри зовсім різні обставини та ситуації, результат для нас один - рана на серці та звинувачення себе за власний вибір.

- Мені дуже шкода, що все так сталося, - я не знала що можна сказати, щоб полегшити біль Таїши, тому просто стисла її руку та посміхнулась. - Якщо я можу чимось допомогти, кажи.

- Дякую, Кейрі, але тепер все добре, - сумний погляд очей кольору деревини виражали що завгодно, окрім "добре". 

Проте настоювати я не стала. Тільки кивнула, приймаючи її слова, та сама занурилась у свої думки. Адже після її розповіді було про що подумати. 

Як вишенька на торті - через два тижні на горизонті з'явився новий корабель. Ми вже були готові до бою, тому розібралися з новими нападниками швидко, за допомогою вогняних стріл та магії. Навіть не дали їм можливість опинитися на березі, а невеличка купка виживших моряків повернулась на корабель облизавши макогона. 

Але це засмучувало. Здається, тепер про моє місцезнаходження знав не тільки екіпаж команди Рута, а це віщувало нам величезні неприємності.