Спочатку:
На сторінку книги
"Тільки б встигнути, тільки б встигнути!" - повторювала я подумки, поки з усіх сил бігла до Глірна - центрального дерева, де відбувалися всі важливі події нашої спільноти.
Сьогодні була моя черга полювати, тому весь ранок я провела в лісі на західній частині острова. До полудня вже впіймала двох звірят, схожих на зайців, і одного вгодованого кабанчика. Залишалося перевірити пастки, розставлені напередодні Шааті, й можна повертатися до поселення.
Прямуючи до найближчої пастки, я за звичкою вилізла на дерево з розлогими гілками. Своєю формою воно нагадувало мені черешню, що росла у дворі мого рідного дому на Землі.
Згадалося, як я вперше натрапила на це дерево. Тоді мені знадобилося хвилин двадцять, щоб на нього залізти. Зараз вистачило трьох. Тренування не минули даремно!
Вмостившись якомога зручніше на товстій гілці, я підставила обличчя під ще слабкі, але вже теплі сонячні промені та задоволено примружилася. Нарешті на острові запахло весною.
Хоча не можна сказати, що зима тут була холодною, зовсім ні. Але вона була дуже похмурою та дощовою, що не додавало гарного настрою. Здається, сезон дощів закінчився, чому я була неймовірно рада.
Раптом краєм ока помітила рух і миттєво вихопила лук. Ось пощастило! З-за кущів важливою ходою вийшов цілий бацестерр! Місцевий звір, схожий на суміш оленя та буйвола, був не частою здобиччю наших мисливиць, бо рідко забрідав у цю частину лісу.
Намагаючись не сполохати здобич, я затамувала подих і повільно натягнула тятиву, чекаючи, поки той підійде ближче.
- Пані Кейрі! Пані! - раптом почувся знайомий голос десь неподалік.
Наляканий звір одразу метнувся вбік. Не роздумуючи більше ні секунди, я різко випустила стрілу, але та лише злегка зачепила бацестерра по спині та ввіткнулася в землю. Невдала здобич швидко зникла за деревами.
- Шерх! - роздратовано вилаялася я. - Шааті, ти мені бацестерра сполохала!
- Вибачте, пані Кейрі! - задихана вампірша виглядала схвильовано.
Я скривилася. За більше ніж пів року, проведені з нею на цьому острові, мені так і не вдалося відучити її називати мене "пані".
- Звідки така терміновість? Де пожежа? Хто помирає?
- Приплив корабель, і човен! Ми з загоном туди, а там пан Рей! І я одразу до вас! Добре що я там була і здалеку його побачила.
- Що? - я мало що зрозуміла з її плутаної розповіді.
- Пан Рейтан! Його до нашої королеви ведуть.
Додаткових пояснень не було потрібно. Спустившись з дерева як ніколи швидко, я стрілою метнулася в бік поселення, забувши про все.
Рей тут! Невже, Рей справді тут?
Я була в захваті від майбутньої зустрічі та водночас налякана. Після інциденту королева Енерія та інші дівчата нашої спільноти зовсім не схвалюють чоловіків на острові, а кораблі що зʼявляються на горизонті одразу маркуються як ворожі та небезпечні.
Тільки б встигнути до того, як щось станеться!
Задихана та червона від бігу, я влетіла до тронної зали, яка знаходилася всередині величезного дерева. Не роздумуючи, кинулася до королеви Енерії та стоячого перед нею Рея, в спину якого дивилась гостра сокира Ірел.
- Моя Королево, - я звично впала на одне коліно і постаралася вгамувати серце, що шалено билося, та важке дихання. Спробувала підібрати слова, але виходило щось нечленороздільне.
- Тихіше, Кейрі, заспокойся, - голос королеви як завжди огорнув м'яким затишним покривалом. - Можеш піднятися.
- Вибачте, я надто швидко бігла, - нарешті віддихавшись, я з вдячністю їй усміхнулася й піднялася. Дивитися на друга поки що не наважувалася. - Цей чоловік - це Рей. Бард, про якого я вам колись розповідала.
Задумливий погляд королеви Енерії став серйозним, як тільки вона перевела його на мого друга.
- Так, він вже сказав, що приплив за тобою. Ти з'явилася саме вчасно. Ти збираєшся піти від нас з цим чоловіком?
- Що? - я остовпіла, не знаючи що сказати.
Тільки зараз я наважилася поглянути на друга. Він був таким самим, і водночас щось у ньому змінилося. Незмінними залишилися милі веснянки та улюблена гітара за спиною. Його золотисте волосся було зібране у високий хвіст, хоча раніше він надавав перевагу залишати його розпущеним. У його лазурних очах читалися тепло і радість від зустрічі зі мною.
Не втримавшись, я посміхнулась у відповідь і зітхнула.
- Я не знаю, моя Королево. Але я прошу відпустити його, під мою відповідальність. Обіцяю, він нікому не завдасть шкоди.
- Я прибув без злого умислу, Ваша Величносте, - Рей схилив голову, підтверджуючи мої слова.
- Після того, що сталося, я не можу так легко йому довіряти, - королева ще більше насупилася. - Навіть якщо це твій хороший друг.
- Розумію, моя Королева. Тому прошу довіритися мені, а не йому.
- Що ж, якщо ти так просиш, - королева зітхнула після хвилинного роздуму. - Але лише за умови, що за ним постійно спостерігатиме Ірел. Зі сторони.
Натовп навколо нас невдоволено зашепотів. Ірел зробила крок вперед і кивнула, погоджуючись на завдання, при цьому не забуваючи тримати сокиру напоготові.
- І ще, - продовжила правителька. - Ночувати в поселенні йому не можна. Хай на ніч повертається до себе на корабель. А також, всім, крім нього, заборонено сходити з корабля на берег.
Ми запитливо подивилися на Рея, очікуючи його реакції.
- Я згоден з умовами, - він низько вклонився, від чого його гітара глухо дзенькнула, зачепившись за край строгого камзола.
Натовп зашепотів з новою силою.
- У такому разі, можете йти. Всі вільні! - вона велично махнула рукою, даючи зрозуміти, що це не обговорюється.
Обурений натовп почав потроху розходитися.
- Сподіваюся, я не пошкодую про своє рішення, - додала вона вже тихіше, щоб почули лише ми з Реєм.
- Будьте спокійні, моя Королево. Йому можна довіряти, - я глибоко вклонилася. - Дякую.
- Сподіваюся на тебе, - її серйозний погляд не залишав місця для сумнівів у наслідках порушених умов. Але вже за мить він пом'якшав, а загрозливий голос знову став м'яким і тягучим. - До речі, Кейрі, як пройшло полювання? Сьогодні твоя черга, наскільки я пам'ятаю.
Я прикусила губу, згадавши, що всю здобич залишила біля того дерева, а пастки так і не встигла перевірити.
- Пані Кейрі сьогодні чудово пополювала, моя Королево, - до нас підійшла Шааті та звично стала на одне коліно, вітаючи нашу главу. - Також у пастки потрапило кілька зайців. Я склала здобич на складі.
Я з вдячністю подивилася на вампіршу. Вона кивнула у відповідь.
- У такому разі можете йти. Дякую за виконану роботу.
- Рей, ходімо, - я злегка потягнула барда за рукав і вийшла на балкон, ні секунди не сумніваючись, що він піде за мною.
Шааті тихенько прослизнула повз нас та зникла десь у стороні загальної кухні.
До нашого будиночка ми йшли мовчки. Я впевнено вела друга по хитромудрому переплетенню мотузкових містків. Чомусь згадалося, як важко мені було запам'ятати дорогу в перші тижні, і яким звичним став цей маршрут зараз.
Щойно за нами зачинилися двері хатини, я різко обернулася до барда та грізно вперла руки в боки.
- І навіщо ти сюди приїхав?
- Ну, по-перше, хіба так зустрічають хороших друзів? - Рей анітрохи не зніяковів від мого обурення й запрошуючи розвів руки в сторони.
Не стримавши усмішку, я пом'якшала та радісно занурилася в теплі обійми найкращого друга.
- Я скучила, - я потерлася носом об комір його камзола, тільки зараз розуміючи, наскільки сильно мені не вистачало його весь цей час.
- І тому ти зустрічаєш мене докорами? - друг засміявся, відпускаючи мене й уважно оглядаючи з ніг до голови. - Мені подобається твоя нова зачіска, - він обережно заправив неслухняне пасмо волосся мені за вухо.
- Було ще коротше, воно сильно відросло за цей час, - я хмикнула і розтріпала неслухняну шевелюру, яка ледве сягала плечей.
Коли я імпульсивно рубанула собі волосся пів року тому, воно лише злегка прикривало вуха. Таїша постаралася надати їм людського вигляду за допомогою ножиць і місцевих доглядових засобів, але відтоді воно все одно постійно стовбурчилось в різні боки.
- Як ти? - Рей задумливо роздивлявся убранство нашої домівки, при цьому на моїй гітарі, що стояла в кутку, затримав погляд довше ніж на інших предметах. - Ти чомусь нічого мені не розповідала після того, як повідомила, що вирішила залишитися тут.
Він узяв у руку медальйон у формі крила метелика, який я носила не знімаючи з того часу, як бард мені його подарував. З його допомогою можна було передавати Рею інформацію.
- Не хотіла тебе турбувати, - я ніяково знизала плечима. - Бувало, збиралася щось розповісти, але чомусь не наважувалася. Думала тобі це буде не цікаво.
- Дуже даремно, я кожен день чекав від тебе новин. Тільки твої пісні дозволяли зрозуміти, в якому ти стані та що відчуваєш, - він оперся на стіл і задумливо нахилив голову на бік.
Я зніяковіла. Схоже, я автоматично стискала медальйон у долоні, коли співала, сидячи на високій скелі та дивлячись на море. Це було своєрідним ритуалом для мене, можливістю хоч якось виразити свої емоції від того, що відбувається.
- Це було випадково, вибач.
- Що ти, мені дуже подобається, як ти співаєш, - Рей тепло усміхнувся. - І все ж мені дуже хотілося б дізнатися, що з тобою відбувалося тут за весь цей час.
Я важко зітхнула, передчуваючи довгу і не дуже приємну розмову.
- Сідай за стіл, я відвар заварю, - я повісила чайник з водою над каміном і почала ритися в шухлядах у пошуках листя дейнського дерева, відтягуючи початок розмови.
Рей не квапив, а тільки задумливо спостерігав за моїми маніпуляціями, сидячи за невеликим грубим столом біля вікна та даючи мені можливість зібратися з думками.
- Я обід принесла, - першою у двері з'явилася важка таця, за якою протиснулася вампірша й обережно поставила її на стіл. - Рада бачити вас, пане Рей.
- І я тебе, Шааті, - бард широко усміхнувся, простягаючи їй руку для привітання. - Дякую, що приглядала за нею в мою відсутність.
- А як інакше, - вампірша усміхнулася.
- Ей, я взагалі-то все ще тут! - я обурено засопіла. - Шааті, ти відвар будеш?
- Ні, я побіжу займатися справами. Вам потрібно багато обговорити, не буду заважати, - вона махнула на прощання рукою та зникла за дверима хатини, залишивши після себе неймовірний запах гарячого обіду.
- Розкажи спочатку ти, куди вирушив після того, як ми розлучилися в Кегросі. Та як взагалі провів ці пів року? - я розлила ароматний відвар по чашках і почала розкладати принесене вампіршею рагу по тарілках.
- Нічого такого, - Рей підсунув до себе чашку і кивком подякував за їжу. - Спочатку знайшов корабель та вирушив до Аттіора. Провідав батька, розповів про те, що сталося. Там більшу частину часу і провів. Намагався знайти інформацію про ритуал, який Герин хотів провести, але нічого нового. Як ти і казала, є відчуття, що хтось цю інформацію спеціально забрав із загального доступу, якщо зовсім не знищив. Потім мені в руки потрапило ось це, - бард дістав із сумки жовтий пошарпаний сувій, - і я вирішив, що чекати більше не можна, тому вирушив сюди за тобою.
Я вже здогадувалась, що там на мене чекає, і не помилилась. На сувої був намальований мій портрет та обіцянка великої нагороди тому, хто доставить зображену людину принцу темних ельфів. Я скривилася, оскільки це оголошення вже принесло нам багато проблем. Через нього загинула справжня Наріанн.
- Значить, вона була тут? - бард не доніс ложку до рота, знов почувши мої думки.
Я мовчки кивнула та з огидою кинула сувій на стіл.
- Розповідай, що сталося, - у його голосі змішалися занепокоєння та вимогливість.
