Незабаром я була вже готова для нового заходу цього сезону. Волосся, як я і просила, служниці залишили розпущеним, забрали кілька пасм та закріпили шпильками на потилиці. Прикрасили зачіску нитками з прозорого кварцу і закінчили мій образ легким макіяжем.
Я була готова спуститися у головний хол, де на мене чекав Гідеон та сестри. Батько був відсутнім. Навіть проводити мене не вийшов.
Спускаючись сходами, я перехопила захопливий погляд Джозі. Сестра помітила те, що я на неї дивлюсь, не одразу. Та варто було нашим поглядам зустрітися, як вона дуже швидко відвернулася.
— Їдьмо? — звернувся до мене брат, коли я зійшла на перший поверх.
— Мить, — попросила я і зробила крок у бік сестри. — Джозі, я маю перепросити.
Чесно кажучи, я гадки не мала, за що збираюся просити вибачення. Однак, сказані Гідеоном слова мене зачіпили. Джозі заходила до мене вчора. І щось відбулося.
— Маєш, — сестра звела на мене злий погляд сірих очей. — Ти мене дуже образила! Я просто зайшла покликати тебе на вечерю, а ти так зі мною!
Виявляється, я не весь час спала. Але я нічого не пам’ятаю… Трясця!
— Пробач мені, — промовила я, намагаючись перехопити її погляд. — Я наговорила тобі дурні.
— Дурні! — підтвердила сестра та ображено надула губи. — Я ніколи тобі не заважала! Чому ти вчора так зі мною?!
— Пробач, — вкотре повторила я. — Сама не знаю, що на мене найшло. Пробачиш?
Вона зітхнула, хитро поглянула на мене та посміхнулася.
— Ну як я можу довго ображатися на свою сестру, яка сьогодні буде найкрасивішою на Святі Див.
Я полегшено видихнула. Нічого не довелось пояснювати.
Мені б тільки тепер хтось пояснив, що я пропустила.
Обійнявшись з сестрою, я кивнула Ребеці та поквапилася до Гідеона, який вже дуже невдоволено на мене дивився. Тільки біля карети я промовила, щоб пояснити йому і трохи розгрузити себе.
— Я нічого не пам’ятаю зі вчорашнього вечора. Я не пам’ятаю, як Джозі до мене заходила.
Брат спіткнувся біля карети й з подивом поглянув на мене. А я знизала плечима та кивком подякувала кучеру, який відчинив для нас дверцята.