Спочатку:
На сторінку книги
— В мене прокинувся магічний дар, — видихнула я, дивлячись униз. — І можу зрозуміти властивості рослин, якщо все зроблю правильно. Та вчора мені не вистачило на це сил. Я використала занадто багато сили, щоб залишатися непоміченою під час ранкової подорожі. Тому і злякалася, коли ти з’явився поруч зі стайнями. Я не знаю, коли моє закляття припинило дію. Не знаю, хто ще міг мене вчора побачити.
Випаливши це, я повільно звела погляд на брата. А він в свою чергу шоковано дивився на мене.
— Магічний дар, — прошепотів він, похитавши головою. — Але ж… ні в кого з нашої родини не було магії.
На це я не відповіла, чекаючи на рішення старшого брата.
— Хто ще знає?
— Ніхто, — я хитнула головою. — Я не стала розповідати сестрам чи тим паче батьку.
— Твій секрет — мій секрет, — відповів він, відкрито дивлячись мені у вічі. — Не дуже хотілося б привертати таку увагу до нашої родини.
Я кивнула. Магія хоч і не була під забороною, як у деяких країнах, все ж не надто шанувалася в Ретільванії. Можливо через те, що досі асоціювалася з ельфами, яких люди винищили майже тисячу років тому.
Гідеон, який кілька миттєвостей тому прийшов витрясти з мене відповіді, виглядав тепер не так впевнено.
— Емілі… Будь з цим, будь ласка, обережніше.
— Звісно. Як може бути інакше?
Він кивнув і поглянув у бік дверей:
— Збирайся. У кареті продовжимо. Батько з нами не їде.
— Знову? — я здивовано скинула брови. — Це помітять.
— Так, але в нього якісь справи в маєтку. Ще й ці робітники… Вже і мені цікаво, що він задумав.
Я хитро посміхнулася і теж кивнула у бік дверей:
— Так сходи та дізнайся, тобі він скаже більше. І поклич служниць, сама я зачіску не зроблю. Принаймні таку, за яку мене не засміють пихаті аристократки.
Гідеон відповів на посмішку і поквапився геть.
А я сіла на пуф перед невеличким дзеркалом на трельяжі та замружилася. Не думала, що так швидко бодай комусь зізнаюся у тому, що можу звертатися до магії. Та все ж таки Гідеон не найгірша кандидатура для такого зізнання.
