Спочатку:
На сторінку книги
— Емілі, що трапилося у маєтку герцога? — Джозі увірвалася до моєї кімнати якраз після того, як служниці допомогли мені перевдягтися і я тільки-но вирішила дістати зі схованки щоденник Хісарії.
З того свята, про яке питала сестра, пройшло всього нічого. Навіть сонце до обрію ще не схилялося.
— Звідки ти знаєш? — я поглянула на дівчину, підтиснувши губи. Сестра застигла мене зненацька. Я стояла посеред кімнати поряд з горщиком з рослинами.
— Я щойно з міста, купувала собі стрічки, — очі Джозі горіли. — Розповідай! Розповідай мені усе! Я хочу знати кожну дрібничку!
— Нічого не сталося, — запевнила я її та присіла навпочіпки перед горщиком. — Не знаю, що ти там чула, однак…
— Він обійняв тебе! — зітхнула вона, підскочивши до мене. — Не кажи, що це нічого не значить! На очах всієї аристократії! Емілі!
І це мене розлютило. Її голосний тон. Її захоплення.
— Нічого не було, — обрубила я, дивлячись їй у вічі. — Його високість просто хотів похизуватися перед лордами під час стрільби з лука.
— А квітка, яку він тобі подарував? — Джозі не збиралася здаватися. — Ти подобаєшся йому. Самому принцу!
— Та тихіше ти! — я схопилася з місця і кинулася до дверей, які сестра не зачинила за собою. — Хочеш, щоб батько почув?
Сестра зблідла і злякано поглянула на мене:
— Але ж добре, якщо він дізнається, ні?
— Поки не знаю, — чесно відгукнулася я. — Джозі, у родини дуже величезні проблеми з грошима. І зараз коїться якась дурня. То батько хоче видати мене за графа Гувін, то наш брат серйозно розглядає можливість одружитися з Луїзою де Лое. Я не знаю, як краще. Мені треба подумати, яку стратегію обрати, щоб усі залишилися у виграші, розумієш?
— Луїза де Лое? — сестра витріщилася на мене. — Він що, з глузду з’їхав? Вона ж отруйніше за ісафірську гадюку!
— Тому не голоси, прошу тебе, — я притисла руки до грудей. — Поки я не зрозумію, як мені краще вчинити. Добре?
— Добре, — сестра всілася на моє ліжко та опустила очі. — Вибач, я не подумала.
— Ти й не мала про таке думати, — зітхнула я, сівши поряд та обійнявши її. — Ти моя молодша сестра, я маю піклуватися про тебе.
— Ненабагато я тебе і молодше, — видихнула вона мені в плече. — Я можу чимось тобі допомогти?
— Поки ні, але дякую за пропозицію.
— Ой, а що ти там вирощуєш? — Джозі забула про мене за мить, схопилася і поквапилася до горщика. — Щось воно якось кволо виглядає, їм місця, напевно, не вистачає.
Я підійшла до сестри та мовчки з нею погодилася. Якщо три молоді паростки невідомих рослин зеленіли й потроху міцнішали, то головна рослина вже скинула половину пожовклого листя. А стовбур домашнього дерева починав чорніти.
Так, наче нові сусіди, вбивали його.
— Я пересаджу їх, — промовила до сестри. — Вивчаю, які рослини можна вирощувати поруч з іншими.
— Заздрю тобі, — видихнула вона. — Я досі не в змозі відрізнити острогін від полину.
Засміявшись, я розвернула Джозі обличчям до дверей:
— Іди, мені треба побути насамоті. І якщо в мене з’являться почуття до когось з лордів, я тобі розповім першій. Обіцяю.
Сестра широко посміхнулася, обійняла мене і залишила саму.
А я впала на ліжко і замружилася. Голова йшла обертом від того, що сталося сьогодні на заході. Доріан майже перетнув межу, майже…
…
Я відчуваю гарячий подих на шиї. Від чоловіка позаду віє небезпекою, наче від хижака, який впіймав свою здобич. Тепло його тіла — обіймає, огортає та розпещує.
— Леді Браер, вам сподобається, — пекучий шепіт лоскоче вухо.
Шепіт, від якого все всередині перевертається, а подих перехоплює.
М’який дотик гарячих губ до ніжної шкіри шиї. Нижче і… ще нижче. Руки, що стискали мої плечі, опиняються на талії. Ще нижче — на стегнах. Стискають так міцно, що мені стає спекотно.
Я хочу озирнутися, однак він тримає мене на місці. Чужі губи продовжують залишати поцілунок за поцілунком на шкірі. Наче тавруючи мене кожним легким ледве відчутним дотиком.
Серце калатає в грудях. Я хочу озирнутися, зустрітися поглядом з темними нахабними очима. Торкнутися його губ, зупинити. Або ж піддатися і потрапити в цю пастку.
Сукня кудись зникає, я відчуваю прохолоду світу. І тепло чоловіка позаду. Незнайоме відчуття народжується десь в середині, десь у животі. Схоже на передчуття чогось бажаного.
Я нарешті озираюся, тягнуся губами до губ чоловіка, який зводить мене з розуму дотиками та поцілунками. Піддаюся і…
І замість очей кольору шоколаду, зустрічаюсь поглядом з холодними блакитними очима. Злякано застигаю на місці, відчуваючи лише холод. І помічаю легку посмішку на обличчі Крістіана.
Та прокидаюся.
