Спочатку:
На сторінку книги
***
Я стояла у холі, розправивши плечі і склавши перед собою руки. Чекала з опущеною головою, як і мала. Почула, як відчинилися двері і затамувала подих.
Минув день з того моменту, як я дізналася, що можу чути тварин. І сьогодення мало принести куди більше новин.
— Вітаю, лорде Браер, — Доріан зробив крок через поріг, передав дворецькому темний плащ та стряхнув краплі води з плеча.
На вулиці небо розійшлося на дві половини і залило вулиці столиці дощем. Раз у раз яскраві сполохи блискавок освітлювали темні хмари, а простір розривало громом. А я кожного такого разу вловлювала себе не думці, що коні зараз про всіх своїх господарів не найкращої думки. Адже від негоди їх сховати було майже нема де. Невеличкий козирок над стіною будинку не рахувався. Можливо через те, що разом зі словами кронпринца пролунав новий гуркіт, я і не одразу зрозуміла, що у головному холі запанувала гнітюча тиша.
Це мій батько не відповів кронпринцу, і наче кинув цим виклик.
Мої сестри потайки визирали з-за стіни другого поверху, не наважившись підійти навіть до сходів. Однак все одно були помічені Доріаном.
— І вас вітаю, юні леді, — промовив він та кивнув дівчатам. Джозі сховалася першою, Ребека трохи затрималася на місці. А потім, схоже, старша потягла її за собою.
— Ну що ж ви, батьку, невже втратили можливість говорити? — радісно перепитала я, вдягнувши на обличчя фальшиву усмішку. — Вітаю вас, ваша високосте, у будинку родини Браер. Прошу, проходьте. Бажаєте чаю?
— Не відмовлюся, леді Браер, дякую, — чемно відгукнувся Доріан. — З ягодами, якщо можна.
— Звісно, ваша високосте. Ольта, ти чула нашого гостя? Перекажи побажання на кухню.
— Так, міледі, — служниця присіла в уклоні. Стрільнула поглядом у бік принца, зашарілася і поквапилася геть.
— Батьку, — я повернулася до голови дому. — Ви до нас приєднаєтеся?
Майлз Браер, здавалося, тримався з останніх сил. Потім повільно видихнув і за мить перетворився на ділову людину, яку я колись знала.
— Так, звісно. Ваша високосте, перепрошую, погода погано на мене впливає. Голова болить сьогодні з самого ранку. У вас такого не буває?
Він обігнав мене, порівнявся з принцом і повів того коридором до вітальні.
— Ні, знаєте, погода не має на мене впливу, — почула я голос Доріана, зробила кілька глибоких вдихів і поквапилася нагнати двох чоловіків.
Я майже не хвилювалася з приводу батька. Наскільки б йому не подобалася вся ця ситуація, відмовити принцу він не наважиться. Може пограти на публіку, може щось незручне сказати. Та все ж таки купець візьме гору над ображеним чоловіком. Має взяти.
В принципі, майже так і сталося.
У вітальні з великими вікнами і каміном, у якому тріскотіло дерево від гарячого полум’я, ми сиділи втрьох.
Я зайняла місце біля вікна. І раз у раз кидала погляди у бік вулиці, яку боги, здавалося, планували сьогодні змити потопом з небес. Батько зайняв інше крісло, ближче до вогнища. А кронпринца всадили на вузький диван, обтягнутий червоним оксамитом.
Доріан рівно тримав спину, дивився тільки у бік лорда Браер, легко посміхався. І в мене була нагода роздивитися того, хто зараз намагався стати моїм нареченим.
Якщо раніше мені здавалося, що він майже копія король у молодості, то зараз помічала відмінності. І те, що ніс кронпринца має невеликий горбик. І те, що у кутку рота — праворуч — тягнеться тонкий шрам. І розріз очей у Доріана більш мигдалеподібний, а от у короля я такого не помічала. Це точно були ті риси, які він успадкував від матері. Та королеву я жодного разу не бачила, тому не могла сказати непевно.
— То ви, ваша високосте, знаєтеся на рослинах? — підтримував легку бесіду мій батько, зробивши ковток ароматного чаю.
— Не так добре, як ви, — легко відгукнувся Доріан. — Та мене навчили, як впізнавати отруту у напоях чи пахощах. Мені відомо, які квіті краще не торкатися руками, а які ягоди оминати.
— Звісно, — Майлз покивав. — Вас мали навчити такому. Дивно, що я про це не подумав.
— Навпаки. Рідко хто замислюється над тим, чому навчають майбутніх королів.
Мій батько лише кивнув і покосився у мій бік. Наче перевіряючи, чи не збираюся я взяти участь у їхній бесіді, яка поки не несла жодного сенсу.
Він відволікся у момент, коли тему вирішив змінити сам гість.
— Лорде Браер, я тут не лише задля того, щоб випити смачного чаю та провести добре час за цікавою бесідою. Я тут, щоб отримати ваше благословення.
— Отримати? Не просити? — батько повернув всю свою увагу до гостя. — Тобто ви впевнені, ваша високосте, що я дам згоду на це весілля.
— Я не бачу причин, щоб ви були проти, — знизав плечима кронпринц. — Якщо я помиляюся, поясніть у чому.
Майлз Браер звузив очі, зробив ковток чаю і поставив перше питання, яке змусило мене напружити спину.
— Чому ви обрали мою дочку, ваша високосте? Я хоч і її батько, я не сліпий. Я можу побачити недоліки у її зовнішності та характері.
Доріан скинув одну брови і повернувся до мене. Перехопив мій погляд і промовив:
— Я не знаю, про які недоліки ви кажете, лорде Браер. Як на мене, Емілі має чарівну зовнішність і цікавий характер. З такою жінкою неможливо засумувати. Може хтось і скаже, що принцу чи королю потрібен спокій від своєї дружини — я з цим не згоден. Особливо, коли дружина і гарна, і розумна.
Якби я не знала, що зараз ведеться гра проти Пряного короля, вирішила б, що принц каже від щирого серця.
— Припустимо, ви справді так вважаєте, — кашлянув батько, привертаючи увагу гостя до себе. — Та чи зголоситься ваш батько на такий союз? Емілі — дочка барона. Не короля, не імператора і навіть не герцога. Чи вигідний такий союз з огляду на ваше положення?
— Дозволимо це рішення ухвалювати моєму батькові, — коротко відповів мій можливий наречений і зробив ковток чаю. Відставив порцелянову чашечку і дістав з внутрішньої кишені невеличку дерев’яну скриньку. Відкрив кришку та поставив на стіл.
Ми з батьком одночасно побачили неймовірної краси каблучку з золота. Тонка ювелірна робота, великий зелений смарагд і розсип діамантів навколо головного каменю.
— Я замовив цю каблучку, коли вирішив освідчитися Емілі, — промовив Доріан, поглянувши на мого батька. — Обрав не сапфір, як заведено в нашій родині, а смарагд. Бо саме цей камінь краще підкреслить очі жінки, яка полонила моє серце. Якщо сьогодні ви подаруєте своє благословення, лорде Браер, я вдягну його на її палець.
Я бачила зморшку, що з’явилася на лобі батька. Вона завжди там з’являлася, коли він рахував чиїсь гроші.
— Я бачу, що налаштовані ви серйозно, ваша високосте, — промовив Пряний король. — Тоді маю одразу сказати, що Емілі не має посагу.
— Можу поцікавитися, як так вийшло? — легка посмішка торкнулася губ гостя. — Я гадав, що ваші справи йдуть добре.
— Це так, — збрехав батько з кам’яним виразом обличчя. — Емілі сама відмовилася від нього. Адже так, дочко?
І таким поглядом на мене подивився, що в мене аж язик віднявся.
— У будь-якому випадку це не має значення, — Доріан знизав плечима до того, як я відповіла. — Мені байдуже до посагу Емілі. Я зможу дати їй все, чого вона забажає. І звісно ж, всі витрати на весілля я беру на себе.
Кронпринц потягнувся за чашечкою з чаєм. Повільно, наче очікував почути відповідь від голови дому, поки робить ковток.
Його рука смикнулася, чашечка злетіла у повітря. І зі дзвоном впала на підлогу.
— Я… перепрошую, — Доріан здригнувся від несподіванки, притис руку до грудей.
— Ольта! — я схопилася з місця, крикнула у бік виходу. — Треба тут прибрати.
Служниця з’явилася за мить, схилилася і кинулася збирати друзки.
— Ви не поранилися, ваша високосте? — я підійшла до Доріана, сіла поряд на диван.
Кронпринц досі притискав руку до грудей, наче відчував неймовірний біль. Та посмішка, що промайнула на його вустах, мене збила з пантелику.
— Ні, все добре, — відповів він і показав мені чисту долоню. — Не хвилюйтеся, Емілі. Я інколи просто дуже незграбний.
Щось в його словах змусило мене засумніватися. Та батько нагадав про себе, коли думка майже сформувалася.
— З огляду на все, що я почув сьогодні від вас, ваша високосте — я… я даю свою згоду та благословення на ваш шлюб. Сподіваюся, моя дочка знайде щастя з вами.
— Я теж на це дуже сподіваюся, — стримано відгукнувся Доріан. Кинув швидкий погляд на обручку, що досі лежала в скриньці на столі. А потім потягнувся до неї іншою рукою, не тою, яку показав мені.
Обережно витягнув обручку і повернувся до мене всім корпусом.
— Леді Емілі, дозволите?
Я знала, що це гра. Знала, що все це несправжнє. Тому не розуміла, чому моє серце калатає з такою силою, що от-от може проломити ребра. Чому перехоплює подих, коли я дивлюся на кронпринца, який хвилюється так, наче я перша жінка, якій він вдягає прикрасу на палець.
Простягнувши йому руку, я спробувала розібратися у власних почуттях. Та від одного доторку чоловічої руки до моєї по тілу наче блискавка проскочила. Я здригнулася і забула як дихати, спостерігаючи за тим, як мені Доріан залишає на моєму пальці неймовірної краси кільце.
— Воно дуже гарне, ваша високосте, — чемно відгукнулася, роздивляючись прикрасу. — Дякую.
— Я радий, що вам сподобався подарунок, — промовив кронпринц і встав першим. — І радий, що ви, лорде Браер, дали нам своє благословення. В такому разі, я пропоную не гаяти часу і поїхати до палацу. Емілі, якщо ви, звісно, не маєте інших планів?
— Зараз? — я схопилася з місця. — До короля?
— Я дам вам час зібратися, — кивнув Доріан. — Що скажете?
— Т…Так. Напевно, так, — я кивнула. — Я швидко зберуся.
— Буду чекати на вас тут, — стримано відповів Доріан і повернувся до служниці. — Ольта, правильно? Я б хотів ще чаю.
