Ксенія Терра

Вітаю у моїх світах. Тут магія переплітається з темрявою, любов проходить крізь біль, а герої знаходять силу там, де інші бачать лише прірву. Дякую, що читаєте.

Книги Блог

06 вересня, 2026

Перший політ наших студентів

#академія #галактика #дракони

Рейнар уже в сідлі свого Сапфірового дракона. Він зробив це настільки плавно і безшумно, що здається, ніби гравітація для нього не працює. На обличчі ніяких емоцій, але Кайрену здається, що тіні навколо його дракона густіші, ніж мають бути.Зіірі поруч із ним зосереджено вираховує аеродинамічний опір.— Враховуючи розмах крил Пульсара і поточну швидкість вітру, оптимальний кут зльоту становить тридцять чотири градуси, — бурмоче, поки його дракон нетерпляче іскрить розрядами. Йому явно чхати на всі розрахунки свого вершника. Дракон бажає просто рвонути в небо.Торік тим часом ледь заповзає на спину свого Смарагдового Броненосця.— Булижнику, тільки давай без різких рухів, окей? — шепоче, чіпляючись за ремені мертвою хваткою. — Я сьогодні спеціально не снідав, щоб нікого не обригати з висоти. Давай чілити в повітрі.А Вірея стоїть біля свого Багряного дракона і ніяк не може застебнути фіксатор на сідлі — руки чомусь тремтять. Вона злиться на себе, на Моргата, на весь цей дурдом, але найбільше — на Торвальда, який зараз повільно наближається прямо до неї.Втискає голову в плечі, готуючись до бурі. Бо щось він якийсь не такий.Торвальд зупиняється поруч. Він не згадує вихідні. Не запитує про матір. Взагалі не говорить про них.— Ти занадто сильно тягнеш ментальні «поводи» на себе, Соларіс, — голос звучить професійно, але в ньому є та глибока нотка, від якої по спині Віреї біжать мурашки. Він простягає руки. На них чорні шкіряні рукавиці. Сам застібає непокірний фіксатор на її сідлі. На секунду торкається її стегна — випадково чи ні, вона не знає, але її ніби б'є струмом.— Я... я просто намагаюся тримати контроль, —видавлює вона, дивлячись на його ідеальний профіль. Ця його показна нормальність лякає її більше за сварки. Він поводиться занадто нормально.— У цьому твоя помилка. З драконом не можна боротися, — Торвальд піднімає очі, в яких зараз немає нічого, крім зосередженості інструктора. — Як розподіляєш вагу?— Рівномірно... — розгублено відповідає дівчина.— Неправильно. Ти маєш відчувати рух його крил ще до того, як він поверне. Коли він іде вліво, твоя вага має зміщуватися не в протилежний бік, а разом із ним, створюючи єдиний центр тяжіння, — Торвальд відступає назад, критично оглядаючи її посадку. — Відпусти свої страхи, Віреє. У небі немає місця для брехні самому собі. Якщо ти затиснена, він це відчує і скине тебе.Останнє речення звучить із подвійним дном, і Вірея з силою прикушує губу зсередини, щоб не видати своїх емоцій. Він справді навчає її. Віддає їй свій досвід, захищає її від помилки, і від цього почуття провини розриває її зсередини на шматки. Вона бачить зовсім іншого Торвальда — не зухвалого Льодяного Принца, а зібраного, неймовірно талановитого і серйозного пілота. І її тягне до нього з такою силою, що перехоплює подих.— Зліт! — рик Фламберґа розриває напругу.Земля під ними здригається. П'ять гігантських драконів одночасно відштовхуються від кам'яного плато. Повітря вибухає від помахів неймовірно могутніх крил. Вірею вдавлює в сідло, і перша секунда вільного падіння змінюється шаленим, п'янким ривком угору.Холодний вітер б'є в обличчя, вибиваючи з легень залишки кисню. Вони пробивають нижній шар хмар і виринають у сліпучому сонячному світлі. Це не тренажери. Вже не теорія. Тепер це абсолютна, безмежна свобода.Кайрен летить праворуч, його чорний розсікає повітря, наче ніж масло. Десь нижче чути дикий, напівзахоплений-напівпереляканий вереск Торіка.А поруч із Віреєю, крило в крило з її Багряним драконом, виринає величезний, вкритий інеєм Льодяний ящір Торвальда. Дракен сидить у сідлі з такою грацією, ніби він народився в повітрі. Він дивиться на неї крізь свист вітру, і на його губах з'являється щира напівусмішка.Вони набирають висоту, прямують до гострих скель і закритих секторів Академії. Але вони не готові до того, що трапиться далі.Повітря навколо них як суцільний ревучий потік. Вірея відчуває, як адреналін випалює з крові всі тривоги останніх днів. У небі немає ні Моргата, ні брехні, ні інтриг — лише шалена швидкість і гаряча луска під руками.Але розслаблятися зарано.— А тепер, салаги, розбудимо вашу кров! — реве голос Фламберґа в їхніх переговорних артефактах, вмонтованих у коміри льотних курток. Професор на своєму броньованому гіганті закладає такий крутий віраж, що в першокурсників перехоплює подих. — Пікірування в Ущелину Мертвих Вітрів! Зробите помилку — і вас зішкрібатимуть зі скель шпателем! За мною!

Меню

Сповіщення

Повідомлення

Чати

Жодних нових повідомлень