Касій не зник і не зламався. Рівно рік він був поруч із ними.

​Орден думав, що підкорив його, що він змирився з втратою і став їхнім вірним псом. Вони були абсолютно впевнені, що міцно тримають його на повідку.

​Але, поки вінбув в їхніх лавах, він холоднокровно втілював свій безжальний план. Касій бив у найслабші місця — майстерно нацьковував їх одне на одного, сіяв параною та спостерігав, як в боротібі за владу вони розхитують свій фундамент. Повільно сплітав для них зашморг, щоб у вирішальний момент зробити останній хід: об'єднати князів і кинути їхні війська на повне знищення Ордену.

​У нього не було права на помилку. І справа була далеко не тільки в жазі помсти. Справа була в Елірі.

​У жінці, до якої він заприсягся повернутися. У майбутньому, яке в них намагалися відібрати, і в спокої, який тепер доведеться вигризати крізь зраду й війну.

​Йому не потрібні були влада, трон чи місце в чиїхось героїчних піснях. Касій хотів лише

випалити цю систему дотла. Знищити так безжально, щоб жодна їхня тінь більше ніколи не торкнулася її життя.

​А потім — просто скинути з себе цей бруд і повернутися. До її рук.