Сповіщення

Непрочитано 0 з 0
Позначити як прочитані
Жодних нових сповіщень.
Щойно надійдуть нові сповіщення, вони відображатимуться тут.

Повідомлення

Чати

+

Жодних нових повідомлень

Блоги

avatar

Яро Чаруш

03 квітня, 2025

Чому я пишу Кров і попіл?

«Кров і попіл» — це історія не про магію. Це історія про те, хто ми є і ким ми можемо стати. Про спокуту і віру. Про те, що навіть якщо з тебе витравити все, що ти мав знати й пам’ятати —  ти все одно залишишся нащадком свого роду. Бо пам’ять — жива. Вічна. Кровна. І тільки тобі вирішувати, ким бути. У цьому світі немає простих рішень. Але є Імперія. Безжальна. Підступна. Вона прийшла туди, де її не чекали, і зрадила тих, хто її прихистив. Втративши все людське, у прагненні здобути силу. Але що станеться, якщо Імперія отримає бажане? Що буде, якщо не залишиться нащадків тих, хто був у цьому світі до неї? І що, якщо в трьох звичайних дітей відібрати єдине, для них важливе — батьків? Це історія про тих, хто ніколи не мав стати героями. Про тих, кого недооцінюють. Про тих, хто шукає відповідь: ким я є — і ким хочу бути. Це історія про неідеальних. Як і весь світ навколо.  Це історія про зраду. І про любов. І про те, на що ти готовий заради іншого. Це історія про Імперію, збудовану на крові.  І про силу, що прокидається з попелу. Бо навіть якщо спалити пам’ять — кров пам’ятатиме. Чекаю Вас у своїй новій історії)
avatar

Ася Рей

23 червня, 2026

Деякі місця — не просто красиві. Вони пам'ятають твої найщиріші почуття. І лагуна — одне з них.

Привіт, мої любі читачі!​Сьогодні я хочу розповісти вам про історію, яка народилася з тиші, погляду та одного особливого напою. Моя нова книга — «Лагуна між нами» — це сучасний любовний роман про те, що іноді між двома серцями стоїть не відстань, а тиша, яка боїться стати словами.​Чому «Лагуна між нами»?Ця історія про Олену — студентку, яка звикла тримати все під контролем, та Назара — викладача, якого краще не помічати. Їх зводить випадкова зустріч біля лагуни, де замість імен і зайвих питань їх супроводжує лише келих безалкогольної «Блакитної лагуни».​Чому саме цей напій? Тому що «Блакитна лагуна» — це смак свободи, мрій і заборонених почуттів. З його тропічними нотками ананаса, кислинкою лайма, легкою м’ятою та кольором океанічної глибини, він став таємним ритуалом, що змінив усе.​Про легенду та почуття:Легенда каже, що в цю ніч місяць з’єднує серця тих, хто наважився йти назустріч незнайомцю. Це історія про кохання, яке починається з погляду, про довіру, що народжується в тиші, і про героїв, які знаходять одне одного там, де найменше очікують — між ними.​Як будуть виходити розділи?Я пишу цю історію в потоці натхнення. Я не можу назвати фіксовані дні виходу, бо творчість не терпить поспіху. Я пишу — і якщо відчуваю, що розділ готовий, публікую його одразу, або ж зачекаю кілька розділів, щоб видати їх разом. Тому просто слідкуйте за оновленнями, додавайте книгу до бібліотеки, і ви точно не пропустите нові частини!​Ця книга — як лагуна: красива, глибока і неможлива забути.​З любов'ю, ваша Ася Рей.
avatar

Віталій Соул

13 липня, 2026

Майстер Шінкей, ще є порох)

Вона влетіла до кабінету прикликання, який знову зустрів її порожнечею, і взялася до справ. Схопивши стілець вчителя, вона відставила його в дальній кут, а свій учнівський стіл присунула впритул до масивного столу майстра.«Тепер він точно мене не проігнорує!» — думала вона, вмощуючись на передовій.Майстер Шінкей з’явився на порозі повільно, тримаючи в руках горнятко з трав’яним чаєм. Пряний, заспокійливий аромат миттєво заповнив кабінет.— Доброго дня, майстре Шінкей! — випалила Злата так гучно, що в тиші класу власний голос здався їй криком.— Не кричи, наче торгашка на ринку, — втомлено прохрипів старий. Він поставив чай на стіл і відчинив вікно, впускаючи прохолодне весняне повітря.— Вибачте... — вже тихіше додала дівчина.Шінкей зробив повільний ковток, дивлячись на обрій.— Впертості тобі не позичати. Визнаю. Але чому ти вирішила, Злато, що прикликання — це твоє?— Мені це цікаво... — вже менш впевнено відповіла вона.— «Цікаво»?! Хм... Мені от цікаво читати еротичні романи, але це не означає, що я у свої дев'яносто три роки побіжу залицятися до дівчат чи хлопців, — хмикнув Шінкей
avatar

Віталій Соул

18 липня, 2026

Аферисти чи ні

Новий дім зустрів їх несподіваною гостинністю. Двоповерхова будівля з міцним дахом і чистими вікнами виглядала куди краще, ніж вони собі уявляли. Коли Інарі провела пальцем по відполірованому столу, вона не знайшла й порошинки.— Нічого не розумію. Ми точно будинки не переплутали? — здивовано промовила Злата, розглядаючи затишну вітальню. — Котаро, дай мені мою сумку.Хлопець, чия увага була прикута до витонченого різьблення на стінах, не дивлячись, простягнув руку з багажем. Він чітко відчув, як лямки ковзнули з його пальців, ніби хтось їх підхопив.— Ну, значить, нам менше роботи, — радісно вигукнув Оні, вже передчуваючи солодке безгіддя. — Можна нарешті пообідати та завалитися відпочивати!— Котаро, дай мою сумку, — терпляче повторила Злата, стоячи з порожніми руками.— Та я ж щойно її віддав! — Котаро різко розвернувся і нахмурився. Сумки біля дівчини не було. — Я... я готовий закластися, що ти її забрала.— Ти мені нічого не давав, — заперечила вона, починаючи нервово озиратися.— Прокляття, — вимовив Сузако, і в його голосі прозвучало не роздратування, а скоріше втомлене впізнання. — Знову він.— Хто «він»? — Інарі миттю напружилася, її ніздрі затріпотіли, вловлюючи ледь помітний, чужий запах.Екзорцист мовчки вказав рукою вгору, на темні балки стелі.— Той Ногіцуне тут. Він вважає цей дім своїм.Над їхніми головами прокотився знайомий зухвалий смішок. У тіні між балками майнув пухнастий пісочний хвіст, а потім з’явилося й усміхнене обличчя світловолосого пройдисвіта. Він зручно вмостився на висоті, дивлячись на них.— Ой, які люди! — промурчав Владічок,— А я дивлюсь, якісь обличчя знайомі.— Ану спускайся сюди, білява шельмо! — проричав Котаро, чиї кулаки миттю стислися. — Я тобі зараз вуха так накручу, що станеш схожим на зайця!— Ой-ой, як грубо, — Владічок театрально зітхнув, розглядаючи свої нігті. — Я тут, можна сказати, затишок створював. Пил витирав, павуків ганяв... Кетічка каже, що за такий сервіс треба платити. - Платити?!- Злата відчула, як її щоки починають палахкотіти від люті. — Владічок, віддай сумку по-хорошому, — спокійно, але загрозливо промовила вона, і під її ногами почав розповзатися тонкий шар інею. — Бо цього разу поруч немає охоронців, яким ти зможеш поскаржитися на «жорстоких крадіїв». — Ой, та годі вам. Ви справді готові влаштувати тут погром, намагаючись мене впіймати? — Владічок ліниво позіхнув, балансуючи на балці під стелею. — А хто потім буде все це прибирати? Краще просто оплатіть послуги готелю.— Який ще готель?! — Злата відчула, як її праве око почало ледь помітно сіпатися. — Тут ніколи не було ніякого готелю!— Ми щойно відкрилися! — з сусідньої кімнати діловито вийшла Кетічка. Вона поправила свою хакаму і глянула на гостей з виглядом досвідченого адміністратора. — Першим клієнтам — знижка.Котаро, якому перспектива махати ганчіркою подобалася ще менше, ніж перспектива платити, повільно опустив кулаки. Лінь перемогла бойовий дух.— Поверни сумку! — грізно наказала Злата.Владічок одним легким рухом скинув сумку вниз. Дівчина миттю зазирнула всередину, перевірила речі, банку з павучихою, а потім знову звела сердитий погляд на Ногіцуне. Той, зітхнувши, дістав із рукава її гаманець і теж кинув його власниці.— І скільки коштує... сервіс? — запитала Інарі, ледь стримуючи сміх від цієї сюрреалістичної картини.— П’ять золотих на місяць з людини. З Оні три золотих, — так само серйозно відчеканила Кетічка.— А чому з Котаро менше? — здивувався Сузако.— Він мені подобається. Такий атлетичний блондинчик, — мала кілька разів швидко заблимала очима, дивлячись на розгубленого Котаро.Сузако, не вагаючись, дістав із гаманця десять золотих і простягнув дівчинці.— Сподіваюсь, сервіс буде на висоті.— Серйозно? Ти справді будеш їм платити? — Злата від подиву ледь не випустила гаманець.— Це цілком людські ціни, — Сузако знизав плечима, наче мова йшла про купівлю хліба. — У готелях дорожче. Якщо вони стежитимуть за порядком та чистотою, то чому б і ні? Я втомився після битви з Дайтенгу. Якщо ви хочете ганятися за Ногіцуне, трощити меблі й потім самі все лагодити, то вперед. Але без нас.— Вибач, подруго, але у фінансових питаннях у нас головний Сузако, — Інарі підморгнула Златі й схопила екзорциста за руку. — Пішли обирати кімнату, поки атлетичні блондинчики рахують монети.Злата глянула на Котаро. Оні вже стояв спиною до Владічка, приречено відраховуючи три золотих.— Аферисти! — пробубніла Злата, віддаючи свої п'ять монет.— З повагою до персоналу, будь ласка! У нас тут система штрафів за грубість, — попередила Кетічка, згрібаючи гроші в маленьку торбинку.Котаро передав малій золоті.— Тримай... бізнес-леді.— Дякую, красунчик! — Кетічка знову заблимала очима, викликавши у Котаро нервовий кашель.
avatar

А. Hunter

21 серпня, 2026

Графік оновлень