Вона влетіла до кабінету прикликання, який знову зустрів її порожнечею, і взялася до справ. Схопивши стілець вчителя, вона відставила його в дальній кут, а свій учнівський стіл присунула впритул до масивного столу майстра.

«Тепер він точно мене не проігнорує!» — думала вона, вмощуючись на передовій.

Майстер Шінкей з’явився на порозі повільно, тримаючи в руках горнятко з трав’яним чаєм. Пряний, заспокійливий аромат миттєво заповнив кабінет.

— Доброго дня, майстре Шінкей! — випалила Злата так гучно, що в тиші класу власний голос здався їй криком.

— Не кричи, наче торгашка на ринку, — втомлено прохрипів старий. Він поставив чай на стіл і відчинив вікно, впускаючи прохолодне весняне повітря.

— Вибачте... — вже тихіше додала дівчина.

Шінкей зробив повільний ковток, дивлячись на обрій.

— Впертості тобі не позичати. Визнаю. Але чому ти вирішила, Злато, що прикликання — це твоє?

— Мені це цікаво... — вже менш впевнено відповіла вона.

— «Цікаво»?! Хм... Мені от цікаво читати еротичні романи, але це не означає, що я у свої дев'яносто три роки побіжу залицятися до дівчат чи хлопців, — хмикнув Шінкей