​Рейнар уже в сідлі свого Сапфірового дракона. Він зробив це настільки плавно і безшумно, що здається, ніби гравітація для нього не працює. На обличчі ніяких емоцій, але Кайрену здається, що тіні навколо його дракона густіші, ніж мають бути.

​Зіірі поруч із ним зосереджено вираховує аеродинамічний опір.

— Враховуючи розмах крил Пульсара і поточну швидкість вітру, оптимальний кут зльоту становить тридцять чотири градуси, — бурмоче, поки його дракон нетерпляче іскрить розрядами. Йому явно чхати на всі розрахунки свого вершника. Дракон бажає просто рвонути в небо.

​Торік тим часом ледь заповзає на спину свого Смарагдового Броненосця.

— Булижнику, тільки давай без різких рухів, окей? — шепоче, чіпляючись за ремені мертвою хваткою. — Я сьогодні спеціально не снідав, щоб нікого не обригати з висоти. Давай чілити в повітрі.

​А Вірея стоїть біля свого Багряного дракона і ніяк не може застебнути фіксатор на сідлі — руки чомусь тремтять. Вона злиться на себе, на Моргата, на весь цей дурдом, але найбільше — на Торвальда, який зараз повільно наближається прямо до неї.

​Втискає голову в плечі, готуючись до бурі. Бо щось він якийсь не такий.

​Торвальд зупиняється поруч. Він не згадує вихідні. Не запитує про матір. Взагалі не говорить про них.

​— Ти занадто сильно тягнеш ментальні «поводи» на себе, Соларіс, — голос звучить професійно, але в ньому є та глибока нотка, від якої по спині Віреї біжать мурашки. Він простягає руки. На них чорні шкіряні рукавиці. Сам застібає непокірний фіксатор на її сідлі. На секунду торкається її стегна — випадково чи ні, вона не знає, але її ніби б'є струмом.

​— Я... я просто намагаюся тримати контроль, —видавлює вона, дивлячись на його ідеальний профіль. Ця його показна нормальність лякає її більше за сварки. Він поводиться занадто нормально.

​— У цьому твоя помилка. З драконом не можна боротися, — Торвальд піднімає очі, в яких зараз немає нічого, крім зосередженості інструктора. — Як розподіляєш вагу?

​— Рівномірно... — розгублено відповідає дівчина.

​— Неправильно. Ти маєш відчувати рух його крил ще до того, як він поверне. Коли він іде вліво, твоя вага має зміщуватися не в протилежний бік, а разом із ним, створюючи єдиний центр тяжіння, — Торвальд відступає назад, критично оглядаючи її посадку. — Відпусти свої страхи, Віреє. У небі немає місця для брехні самому собі. Якщо ти затиснена, він це відчує і скине тебе.

​Останнє речення звучить із подвійним дном, і Вірея з силою прикушує губу зсередини, щоб не видати своїх емоцій. Він справді навчає її. Віддає їй свій досвід, захищає її від помилки, і від цього почуття провини розриває її зсередини на шматки. Вона бачить зовсім іншого Торвальда — не зухвалого Льодяного Принца, а зібраного, неймовірно талановитого і серйозного пілота. І її тягне до нього з такою силою, що перехоплює подих.

​— Зліт! — рик Фламберґа розриває напругу.

​Земля під ними здригається. П'ять гігантських драконів одночасно відштовхуються від кам'яного плато. Повітря вибухає від помахів неймовірно могутніх крил. Вірею вдавлює в сідло, і перша секунда вільного падіння змінюється шаленим, п'янким ривком угору.

​Холодний вітер б'є в обличчя, вибиваючи з легень залишки кисню. Вони пробивають нижній шар хмар і виринають у сліпучому сонячному світлі. Це не тренажери. Вже не теорія. Тепер це абсолютна, безмежна свобода.

​Кайрен летить праворуч, його чорний розсікає повітря, наче ніж масло. Десь нижче чути дикий, напівзахоплений-напівпереляканий вереск Торіка.

​А поруч із Віреєю, крило в крило з її Багряним драконом, виринає величезний, вкритий інеєм Льодяний ящір Торвальда. Дракен сидить у сідлі з такою грацією, ніби він народився в повітрі. Він дивиться на неї крізь свист вітру, і на його губах з'являється щира напівусмішка.

​Вони набирають висоту, прямують до гострих скель і закритих секторів Академії. Але вони не готові до того, що трапиться далі.

Повітря навколо них як суцільний ревучий потік. Вірея відчуває, як адреналін випалює з крові всі тривоги останніх днів. У небі немає ні Моргата, ні брехні, ні інтриг — лише шалена швидкість і гаряча луска під руками.

​Але розслаблятися зарано.

​— А тепер, салаги, розбудимо вашу кров! — реве голос Фламберґа в їхніх переговорних артефактах, вмонтованих у коміри льотних курток. Професор на своєму броньованому гіганті закладає такий крутий віраж, що в першокурсників перехоплює подих. — Пікірування в Ущелину Мертвих Вітрів! Зробите помилку — і вас зішкрібатимуть зі скель шпателем! За мною!