У зал увійшов високий, статний чоловік із міцною статурою та акуратно підстриженою бородою. Його звали Степан — наречений Аліни.
У ту мить для Ані ніби перевернувся світ: вона побачила перед собою красивого чоловіка, який мав стати чоловіком її сестри. Серце закалатало, а погляд мимоволі зупинився на ньому.
Подруги, що сиділи поруч, одразу помітили реакцію Ані. Їхні очі перезирнулися між собою — у повітрі зависла тиша, наповнена здивуванням і передчуттям подій, які ще тільки мали розгорнутися.

***
Аліна ніжно обійняла сестру, підтримуючи її. Вона навіть не здогадувалася, що її наречений уже дивиться на іншу… і що в її житті з’являється невидима суперниця.

Вони знову зустрічаються у вишневому саду.
— Мені прийшла повістка… Я мушу йти служити в армію.
Соломія здригнулася. Її серце стиснулося від тривоги: тільки-но почалася їхня історія кохання, і вже загроза розлуки.
— Артуре… — прошепотіла вона, — це ж два роки…
Він усміхнувся, його голос був теплий і впевнений:
— Не хвилюйся, мила. Два роки пролетять, як одна мить. Ти готова мене чекати? Коли повернуся, я одразу познайомлюся з твоїми рідними.
Соломія відчула, як сльози змішуються з усмішкою.
— Я буду чекати стільки, скільки треба. Пиши мені, дзвони… Я витримаю все, бо ти — моя любов.
Артур притиснув її до себе й прошепотів:
— Я кохаю тебе, Соломіє.
— А я тебе, мій милий, — відповіла вона, і їхні губи з’єдналися в поцілунку, який став клятвою.