Раді Вас бачити!

Розділ 61. Теорія та практика інтриг

У моїх вухах досі лунали її останні кректання. Захлинаючись у власній крові, Джованна здригалася на підлозі, не розуміючи, що нитка її життя була перерізана набагато раніше, ніж горлянка. Це сталося в ту мить, коли вони з Фо вирішили обчистити склепи в Аурумі. 

Хазяїн кладовища пообіцяв не мститися чорнокнижниці, але я присягаюся: в її останньому подиху пролунав крижаний злорадний сміх мерця. «Не чіпайте скарби мертвих, любі мої. Якщо, звичайно, не хочете до них приєднатися». Я б написала ці слова на кожному склепі вельмож замість дурнуватих рядків зі святої книги. 

— Навіщо ти зашила їй рота? — тихо спитала я. 

— Я гадала, що це очевидно, — знизала плечима відьма. — Ванні завжди була пішаком у Фокіана і навряд чи могла сказати щось цінне, крім брехні. 

— Чому не можна було використати зілля? — не зрозуміла я. 

— Я пробувала, від Чаші істини не було жодної користі, — кивнула Делія. — Чорне серце забуло, що означає слово правда. 

Не можу сказати, що мені не було шкода цієї жінки. Попри все, смерті я їй не бажала. Ванні була лише маріонеткою в руках вмілого кукловода. Як, власне, і я. Руки нами керували різні, але суті це не змінювало. Тіло Джованни винесли двоє мовчазних монахів, накривши ноші темною тканиною. А я все сиділа на підлозі та зачаровано дивилася на золотий амулет. 

Золоте руно. Я завжди вбачала в цій легенді не лише метафору спокути та очищення, а й підступності та жаги до влади. Крилатий баран Хрисмаллос був народжений дочкою героя Бізальта Теофанією від бога морів Посейдона. Химерно звучить, чи не так? 

Німфа хмар Нефела, справжня мати дітей правителя, послала Хрисмаллоса, щоб урятувати Геллу й Фрікса від принесення в жертву мачухою Іно. Баран врятував Фрікса, але Гелла під час польоту впала в море та потонула. Прибувши до безпечного місця, Фрікс приніс Хрисмаллоса в жертву як подяку за порятунок. За іншою версією, баран сам віддав йому своє хутро, після чого піднісся на небо, ставши сузір’ям Овна. Чи було це насправді? Хто знає… Стародавні міфи взагалі доволі дивні, але якщо відкинути образні метафори, то можна вловити суть. 

— Одна дитина померла за рокових обставин, а інша вижила. Все, як у старовинній казці: зла мачуха хотіла позбутися нащадків короля та правити самотужки, — майнула в голові думка. — А якщо Вів’єн не рідна мати Алкі та Вілла? Може, саме на це хотіла мені натякнути Леоніда, згадавши цей міф. 

— Белла! Двері! — несамовито вигукнула Делія, відірвавши мене від думок. 

Без зайвих роздумів павучиха зробила пас рукою в повітрі, замикаючи переді мною прохід магічним символом. Ангургап спрацював безвідмовно. Двері затягнула димчаста пелена, яку було важко пробити. Іноді легше зробити діру в стіні поруч, ніж подолати цей гальдрастав. Я зробила кілька спроб, та швидко здалася. Сили не встигли відновитися, і вийшло в мене небагато. Боляче вдаривши кулаками по запечатаній магією деревині, я без сил сповзла на підлогу. 

— Мабуть, ми справді давно не спілкувалися, — прошепотіла я. — Відколи це ти навчилася думки читати, подруго?

— Їй не потрібно, — похитала головою Белла. — На твоєму обличчі й так усе написано. 

— І що ж на ньому було написано? — криво всміхнулася я. 

Не буду сперечатися. Спокуса наздогнати королеву та самотужки її у всьому розпитати була дуже великою. Примарна Феліцитата сказала, що Вакх тримає дві маски, приховує дві таємниці. Першою була Леоніда, але її дії — лише наслідок невідомих мені інтриг. Шакс був не тим демоном, який оволодів Алкі. А отже, мав бути хтось ще.

— Б’юся об заклад, що твою голівоньку знову відвідала якась дуже дурна ідея, — серйозно відповіла чорнява відьма, зайнявши мій стілець.

— Ти ніколи не вміла брехати, Мардж, — додала Адель, зручно вмостившись на софі. — Враховуючи всі недоліки, вміння говорити правду в обличчя — твоя велика чеснота. Викладай, що зрозуміла. 

У цій кремовій сукні з воланами рожеві щічки подруги виглядали ще пухкішими, а кирпатий ніс так і просив, щоб я сказала про нього все, що маю на думці. Якщо вона так хоче правди — зараз вона її отримає. Та кляте зілля взяло своє. Хочеш, не хочеш, а ще принаймні годину я мушу відповідати на прямі запитання. 

Глибоко видихнувши, я доєдналася до дівчат і виклала все, як було. Простою мою розповідь назвати було важко. Вочевидь, Белла встигла розповісти передісторію, поки я була у відключці, тож я відразу перейшла до головного. Неспинним потоком з моїх вуст лилася лайка про Лімб, про демона, якого туди бозна‑як затягла матінка, і про думки щодо вбивства Алкі. Навіть про здоровенного павука та пораненого духа‑захисника не забула. Як виявилося, останній не тільки зміг вижити, а й дав свідчення на мою користь. 

Лише про мої здогадки щодо кровного зв’язку Арабелли та Леоніди я змовчала. Це було не моєю заслугою. Чаша істини дає можливість казати тільки правду, а не порожні роздуми без обґрунтування. Дівчата мовчки слухали й кивали, крадькома переглядаючись. 

Коли вони тільки встигли потоваришувати? На дух одна одну не переносили, а тепер поводяться, як старі подруги. Леоніда, як і королева, вміла згуртовувати проти себе людей. Делія лише кілька разів перебила мене, щоб уточнити деталі. 

— І ти розбила чорне дзеркало оцими ножицями? — задумливо прошепотіла Адель, роздивляючись ножиці ворожки на всі очі. 

— Вони кілька разів рятували мені життя, — кивнула я. — Якби не цей шмат тупої сталі, я б не звільнила кістяного дракона, не змогла відбитися від павука та не позбулася демона. 

— Я так і не зрозуміла, — пробурмотіла Арабелла. — Яким чином розбите дзеркало допомогло вигнати Шакса з нашого світу? Я гадала, що для цього потрібен жрець. 

— Жреця в неї не було, — криво посміхнулася я. — Коли Леоніда зрозуміла, що я не буду діяти за планом і не поверну платинову каблучку разом із даром Ілсе, то вирішила покінчити з демоном іншим методом. До речі, де вона? 

— Анатоль віддав на ремонт штатному ювеліру. Емальована лілія тріснула, і її треба відновити, — серйозно відповіла подруга, все ще розглядаючи ножиці. — Недарма я казала матінці, що тобі не можна довіряти такий раритет. 

— Будь певна, через неї вона й тріснула, — зазначила я й вирішила облишити порожні балачки. — Ти знала, що в жилах Ілсе тече кров жреців старої віри? 

Вона мовчки кивнула. Ну що ж… іншого я й не очікувала. Підступна гадюка. Недарма Леоніді вона одразу сподобалася. Іншу таку відьму годі й шукати.

— Це він прикликав Шакса? — не зупинялася я. 

Ще один короткий кивок. Але цього разу мене вдостоїли подробицями:

— Не звинувачуй його, у хлопця не було вибору, — розвела вона руками. — Леоніда вміла змусити виконувати накази без жодних суперечок. 

Я поглянула в карі очі подруги — і мене наче блискавкою вдарило. Недарма кажуть, що мертві не брешуть, це вада живих. Дух Соломе дав правдиву відповідь, коли на питання «хто винен у смерті мого коханого» показав саме той ранок. Увесь цей час я гадала, що стара просто вирішила познущатися з мене з того світу. 

Я відчувала дар Ілсе в собі, та великим його не назвеш. Може, хлопцю й стало сили відчинити прохід, але щоб узяти демона під контроль, потрібна набагато більша міць. Такою точно володіла верховна. Ні, Ілсе не вбивав Алкі власноруч. Чи можна звинувачувати коваля за те, що він викував меч? Авжеж ні. 

— Ти знала, що вона збиралася вбити Алкі й нічого не зробила? — розлючено вигукнула я. — Все через те, що я обійшла тебе? Ти справді настільки сильно мене ненавидиш? 

— Не дивись так на мене, — зупинила вона мене, зловивши небезпечний погляд. — Я не знала про демона до сьогоднішнього ранку. Сам Ілсе розповів мені про це, коли дізнався, що матінка спочила. Не знаю, чим вона йому пригрозила, але хлопець боявся її до тремтіння в колінах. 

— Навіщо вона заварила цю кашу? — не витримала я. — Який сенс вбивати Алкі? Що вона хотіла цим досягти? 

— Мене не посвячували, але гадаю, що в Лімбі вона сказала тобі правду, — відповіла подруга. — Принц був одержимий, і вона подолала одного демона за допомогою іншого.

— Боротися з полум’ям свічки вогняною бурею — це дуже в стилі Леоніди, — буркнула собі під ніс Белла. 

— Він справді був одержимий? Вона не збрехала? — з надією почути заперечення спитала я в Павучихи. 

— На жаль, цього разу ні, — похитала головою відьма. — Я була першою, хто помітив зміни в принці Алкінестрі. Без темного дзеркала я все одно не змогла б нічого зробити з демоном, тому наклала деякі чари, щоб його втримати. На більше мене не вистачило.

— Чому не сповістила Святий престол? — суворо спитала Адель. — Це святий обов’язок кожного — доповідати про таке. 

— Гамселила я у хвіст і в гриву ваш престол, — відрізала Белла. — Я склала з себе всі обов’язки, коли ви мене зрадили. 

— Як тоді матінка дізналася про одержимість? — не зрозуміла я. — Хто повісив уламок дзеркала йому на шию? 

— У Леоніди були всюди очі й вуха, — покривила вустами Делія. — Якась пташка могла нащебетати. 

— Здається, я здогадуюсь, що це була за пташка. Або краще сказати: великий любитель пташок. — майнула в голові думка, та вголос я цього не сказала. 

Якщо до секретних знань додати дар передбачення та бабусю в ролі голови Святого престолу, то не було нічого неможливого. Треба було лише мати рішучість. А вона у Фредеріка була. Зрозумівши це, я стала впевнена, що хлопці товаришували не дарма. Ба більше, я готова побитися об заклад, що саме він представив чорнокнижника Фо Леоніді. Забагато імовірних гравців з’являється за столом. Від цих думок у мене розболілася голова, тож я ковтнула трохи джину, щоб її заспокоїти 

— Про уламок я вперше дізналася від тебе, — похитала говолою Белла. — Якби я знала, де знаходиться дзеркало, то сама б спробувала вигнати демона. 

— Хіба ти знала, як це робиться? — звузила очі Адель. 

— Дзеркало — це портал між світами, — вголос почала роздумувати я. — Воно відображає не лише фізичну форму, а й душу. Розбиття дзеркала розірвало зв’язок між світами. Якщо демон був прив’язаний до нього, то енергія обсидіану самотужки відштовхнула його назад у пекло.

— Не згодна, — похитала головою Белла. — Якщо дзеркало виконувало роль якоря і утримувало демона в світі живих, то Фо міг сам здогадатися його розбити, поки воно було в нього. І не треба було зайвий раз наражати себе на небезпеку, зустрічаючись із Леонідою. 

— Чому цей чорнокнижник одразу не відніс їй дзеркало, поки воно було в нього? — зацікавилася Делія. 

— Жадібність, — в один голос відповіли ми з Беллою. Це було так очевидно, що я навіть посміхнулася, вирішивши дати шанс пояснити все Арабеллі. 

— Зуб даю, що він вирішив востаннє використати демона для своїх темних справ, — продовжила вона нашу спільну думку. — Коли я залишала в нього дзеркало, то просила притримати артефакт кілька днів. Він не розраховував, що я так швидко за ним повернуся. 

— Тоді я все ще не розумію, чому Леоніда змусила мене розбити його. І навіщо було перетягувати Шакса в Лімб? — задумалася я.

— Гадаю, що вся суть була саме в Лімбі, — відповіла Адель, пильно вдивляючись у вікно, ніби там була якась підказка. — Ти діяла в астральному вимірі, де думка і символ мають більшу силу, ніж фізичні дії. Розбивши дзеркало у Лімбі, ти розірвала договір. У магічній практиці існує принцип: «що створено через символ, знищується через символ». Тому, щоб знищити одного демона, Леоніда викликала іншого. Дзеркало було символом присутності Шакса, тому його руйнування стало вигнанням. Астральний вимір діяв як транзитний коридор. Тільки там можна було розірвати зв’язок без ризику, що демон зависне між світами. 

Белла глибоко видихнула, взяла заварник із чаєм, понюхала й насупила носа. 

— Можна вже вилити цю гидоту? — запитала вона, виразно поглянувши на Адель. — Тут треба щось міцніше, ніж твоє паскудно зварене зілля. 

— Згодна, без пів літра в цій маячні не розібратися, — махнула рукою подруга. — Тільки не виливай на підлогу, будь ласка. Тут дошки з попелястого дуба, майже антикваріат. І так треба кров прибрати. Ще головного болю відмивати з них зілля не вистачало. 

Арабелла з розумінням кивнула, відкрила вікно, що виходило на площу Святого Слова, й рішуче вилила крізь нього золотавий напій. Зважаючи на те, що зараз був святковий вечір, народу на площі мало бути настільки багато, що не влучити в когось зіллям правди відьма просто не могла. 

— Веселий на когось золотий дощ пролився, — іронічно подумала я. 

Святоша Адель, на мій подив, навіть уваги не звернула на це неподобство. Дівчина витягнула з креденсу пляшку без напису й поставила її переді мною.

— В храмі почали подавати щось міцніше за вино для причастя? — підняла я брови. 

— Не верзи дурниць, — втомлено відповіла вона, впавши на софу. — Краще випий. Нам усім це зараз потрібно. 

Під обурливий погляд Белли дівчина виплеснула на підлогу залишки свого чаю та щедро налила в нього сріблясто-прозору рідину. 

— Навіщо тільки треба було вікно відчиняти, — обурилася відьма, плеснувши й собі напою в порожню філіжанку королеви. 

Я недовірливо забрала в неї пляшку й понюхала вміст. Це був ніби джин, але якийсь дивний. Відчувалися пекучі спеції, які зазвичай не пасують до холодного ялівцю. Кинувши погляд на відьом, що вже вовсю сьорбали зі своїх горняток, я зробила маленький ковток. Міцний, тягучий напій розтікся гарячими хвилями по шлунку. Кожен наступний ковток, ніби кольоровий вітраж, змінював смак і не був схожий на попередній: спершу різкий хвойний, потім трав’яний, далі м’який і квітучий, а під кінець — жагучий. 

— Що це? — захоплена неймовірним смаком, спитала я, витерши вуста. 

— Анатоль зварганив, — махнула рукою подруга. — Нічого особливого, але пити можна. 

— Нічого особливого? Це ж шедевр! — не втрималася я, зробивши ще один ковток. — Це треба продавати. Успіх буде просто неймовірний. Ви б спробували той непотріб, що в Пенефорісі видають за джин — відразу б мене зрозуміли. 

— Все ми розуміємо. Це в тобі говорить зілля істини, — посміхнулася Арабелла, відібравши в мене пляшку. — То що думаєте: через кого принц став одержимим? 

— Точно не через матінку, — задумливо похитала головою Адель. — Я її дій не схвалюю, але не вона першою нанесла удар.

— Авжеж, що б Леоніда не робила, вона завжди залишиться святою, — буркнула Белла. — Може, досить? 

— Ти права, Белло. Досить з мене теорії й практики інтриг, — кивнула я. — Я хочу пересвідчитися, що це не чергова гра Леоніди і вона справді померла. Якщо хтось спробує мене зупинити — хай готується до бурі!