Спочатку:
На сторінку книги
Глава 13. Зрада під старою станцією
Нічний Чикаго зустрічав їх шумом ярмарку, що розгорнувся просто біля старої залізничної станції. Різнокольорові вогні гірлянд мерехтіли в темряві, лунав сміх дітей, грала музика, а натовп навіть не підозрював, що зовсім поруч розгортається небезпечне полювання.
---
Тим часом на іншому кінці міста Вероніка й Хлоя мчали викраденим автомобілем вузькими вулицями.
Телефон Вероніки задзвонив.
— Марку? — швидко відповіла вона.
— Я знайшов сигнал, — почувся схвильований голос. — Востаннє телефон Анни з’явився біля старої станції Блеквуд, на північній околиці Чикаго.
— Ти впевнений?
— Координати точні.
Вероніка міцніше стиснула кермо.
— Дякую. Ти врятував нам життя.
Вона вимкнула телефон і подивилася на Хлою.
— Вона там.
Хлоя одразу пожвавішала.
— Тоді тисни на газ.
За кілька хвилин у дзеркалі заднього виду знову спалахнули поліцейські вогні.
— Та вони що, приклеїлися до нас?! — роздратовано вигукнула Хлоя.
— Тримайся!
Вероніка різко звернула на бічну дорогу, але патруль не відставав.
Хлоя швидко дістала пістолет.
— Що ти робиш?
— Рятую нашу вперту сестру.
Вона висунулася у вікно, прицілилася й вистрілила.
Куля влучила просто в переднє колесо поліцейської машини.
Пролунав різкий скрегіт.
Патруль занесло, і він врізався у відбійник.
— Нагадуй мені більше ніколи не сперечатися з тобою, — пробурмотіла Вероніка.
— Пізно.
Автомобіль помчав далі до станції.
---
У цей самий час Алмаз, Анна та Джозеф уже піднімалися старими сходами покинутої станції Блеквуд.
Будівля виглядала моторошно: вибиті вікна, іржаві рейки, старі ліхтарі, вкриті пилом.
Алмаз уважно оглядав стіни.
— Бабуся казала, що ліхтар схований на верхньому рівні.
— Тут усе схоже на музей привидів, — прошепотіла Анна.
Джозеф ішов позаду, мовчазний і надто спокійний.
У кишені його куртки лежав невеликий шприц із прозорою рідиною.
Він уже давно прийняв рішення.
---
Нарешті вони дісталися старої диспетчерської.
Посеред кімнати стояв дивний бронзовий ліхтар із арабськими візерунками.
Алмаз завмер.
— Це він.
Він обережно вставив бронзовий ключ у прихований отвір у підставці ліхтаря.
Механізм тихо клацнув.
Ліхтар спалахнув м’яким золотавим світлом.
На протилежній стіні повільно проявилася карта старого кварталу.
І в самому центрі засяяла позначка будинку.
Алмаз не міг повірити своїм очам.
— Ми знайшли його…
Анна щиро всміхнулася.
— Отже, твій дід справді залишив підказку.
Вони стояли зовсім близько одне до одного.
У світлі ліхтаря карі очі Алмаза здавалися майже золотими.
— Без тебе я б ніколи цього не знайшов, — тихо сказав він.
Анна відчула, як її серце забилося швидше.
— А без тебе я б досі сиділа у відділку й думала, що світ чорно-білий.
Вони усміхнулися одне одному.
І саме в цей момент позаду почувся тихий клац.
Алмаз миттєво обернувся.
Але було запізно.
Джозеф різко вколов Анну в шию шприцом.
— Анно! — крикнув Алмаз.
Дівчина здригнулася й похитнулася.
Алмаз кинувся вперед.
— Ти що зробив?!
Він повалив Джозефа на підлогу, і вони покотилися між старими ящиками.
Джозеф виявився сильнішим, ніж здавався. Він різко вдарив Алмаза ліктем і вирвався.
— Предатель! — по-арабськи вигукнув Алмаз.
Джозеф тяжко дихав, тримаючи в руках сумку з книгою.
— Скоро ця сторінка зникне назавжди.
Анна, ледве тримаючись на ногах, прошепотіла:
— Навіщо?..
Джозеф подивився на неї з дивною сумішшю болю та злості.
— Ти хочеш довести сестрам, що чогось варта. А я все життя намагався довести це своєму батькові.
Алмаз підвівся, стискаючи кулаки.
— Ти допомагав нам лише заради цього?
— Я хотів знайти сторінку раніше за вас, — холодно відповів Джозеф. — Якщо доказ зникне, Алмаз залишиться злочинцем, а моя родина — переможцем.
Він гірко всміхнувся.
— Але мушу визнати… ви обоє надто добре підходите одне одному. Такі ж уперті й готові ризикувати всім заради тих, кого любите.
Анна намагалася щось сказати, але світ почав розпливатися.
Джозеф відступив до сходів.
— Мені час. А вам раджу попрощатися.
Він зник у темряві станції.
---
Алмаз миттєво опинився біля Анни.
Вона вже майже втрачала свідомість.
— Дивись на мене, — прошепотів він, підтримуючи її.
— Алмаз… мені холодно…
Він швидко дістав із внутрішньої кишені маленький металевий футляр.
Анна здивовано подивилася на нього.
— Це…
— Протиотрута.
— Ти знав?..
Алмаз болісно всміхнувся.
— Я не був певен, що Джозеф нас зрадить. Але після того, як він занадто легко погодився допомагати, я вирішив підготуватися.
Він обережно ввів протиотруту.
Кілька секунд здавалися вічністю.
Анна заплющила очі, а потім раптом жадібно вдихнула повітря.
Тремтіння поступово почало зникати.
Алмаз полегшено видихнув і притиснув її до себе.
— Я не дозволю тобі померти.
Анна повільно відкрила очі.
Перед нею було його схвильоване обличчя.
— Ти врятував мене…
— Завжди рятуватиму.
Вона торкнулася його щоки.
У цю мить навколо зникли й станція, і поліція, і війна з Россі-Дон.
Залишилися лише вони двоє.
Алмаз нахилився ближче.
Анна не відсторонилася.
Їхні губи зустрілися в тихому, довгому поцілунку — першому справжньому поцілунку після всіх погонь, страху й зрад.
Коли вони відсторонилися, Анна тихо прошепотіла:
— Тепер ми повинні знайти сторінку раніше за Джозефа.
Алмаз кивнув.
— І врятувати твоїх сестер.
Унизу станції вже було чути сирени.
Полювання тривало.
Але тепер Алмаз і Анна знали головне: вони більше не самі, і попереду на них чекає остання, найнебезпечніша битва за правду.
